Рішення

від 21.12.2016 по справі 758/12929/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Пікуль А.А.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою представника Стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва за довіреністю - Козенко ОксаниІванівни на рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва про визнання незаконним пункту наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої заробітної плати,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва про визнання незаконним пункту наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої заробітної плати, в якому, з уточненнями, просив визнати незаконним пункт 3 наказу №58 від 30.01.2013р. головного лікаря стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва «Про внесення змін до тарифікаційних списків» щодо переведення ОСОБА_2 на 0,25 ставки лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення та залишення за ним 0,75 ставки лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення №2; зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_2 попередні умови оплати праці лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення №2, виходячи з посадового окладу в розмірі 1 806 гривень; стягнути з відповідача недоплачену суму заробітної плати за період з 01.09.2013 року по 31.10.2015 року, у розмірі 10 566,08 грн.

Справа № 758/12929/14-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/11181/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Неганова Н.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р. Свої вимоги обґрунтовував тим, що він працює лікарем стоматологом терапевтом стоматологічного відділення №2 стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва. З 01.01.2013 року по 01.09.2013 року ОСОБА_2 був тимчасово непрацездатним у зв'язку з хворобою. 30.01.2013 року головним лікарем стоматологічної поліклініки було видано наказ №58 «Про внесення змін до тарифікаційних списків», згідно з яким позивача як лікаря бюджетного відділення було переведено на 0,25 ставки лікаря госпрозрахункового відділення з 01.02.2013 року, при цьому за позивачем було залишено 0,75 ставки лікаря бюджетного відділення. В зазначеному наказі не вказано кількість годин, яку повинен відпрацювати позивач у бюджетному відділенні та у госпрозрахунковому відділенні. Позивач зазначав, що таким чином в період його відсутності на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю відповідачем в односторонньому порядку було змінено умови праці позивача, внаслідок чого його посадовий оклад був зменшений на 25%. На думку позивача, до нього - лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення №2 було незаконно застосовано умови оплати праці лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення, при цьому його не було переведено на посаду лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення. Зазначені умови оплати праці були застосовані не до всіх лікарів терапевтів бюджетного відділення. Сам ОСОБА_2 жодних заяв з цього приводу не писав. З наказом позивач не був ознайомлений, а також не був повідомлений відповідачем про зміну умов оплати праці за два місяці до їх запровадження. ОСОБА_2 вважав дії відповідача щодо зміни умов оплати праці незаконними, в зв'язку з чим він 30.01.2013 року звернувся з заявою до відповідача, в якій просив повернути йому 25% бюджетної ставки. Однак вимоги позивача стоматологічна поліклініка не виконала.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним пункт 3 наказу №58 від 30.01.2013 року головного лікаря стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва «Про внесення змін до тарифікаційних списків» щодо переведення ОСОБА_2 на 0,25 ставки лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення та залишення за ним 0,75 ставки лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення №2.

Стягнуто з стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_2 недоплачену суму заробітної плати у розмірі 10 566,08 грн. та 243,6 грн. судового збору.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послалася на те, що суд першої інстанції не врахував, що позивачем пропущено строк на звернення за захистом свого права, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України.

Крім того, на думку апелянта, у зв'язку із включенням до позову інших вимог, не пов'язаних із оплатою праці, то даний спір був переведений у загальну категорію, а тому до нього не можна застосовувати частину 2 вказаної статті.

Представник Стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

ОСОБА_2 та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили її відхилити.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 31.10.1988 року працює в стоматологічній поліклініці Подільського району м. Києва на посаді лікаря стоматолога терапевта з посадовим окладом 1 806 гривень, що підтверджується довідкою від 16.03.2015 року (а.с.98).

Як вбачається з довідки стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва без номера та дати (а.с.131), ОСОБА_2 перебував на лікарняному з 21.01.2013 року по 02.09.2013 року.

Наказом №58 (пункт 3) від 30.01.2013 року головного лікаря стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва «Про внесення змін до тарифікаційних списків» переведено лікаря бюджетного відділення ОСОБА_2 на 0,25 ставки лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення та залишено за ним 0,75 ставки лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення №2 (а.с.71-73-копія наказу).

Позивач в судовому засіданні стверджував, що жодних заяв про переведення на інші умови оплати праці він не писав, з наказом №58 ознайомлений не був, а дізнався про нього 23.07.2014 року і написав заяву головному лікарю про незгоду з цим (а.с.6).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено законодавство про оплату праці, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконним пункту 3 наказу №58 від 30.01.2013 року та стягнення недоплаченої заробітної плати підлягають задоволенню.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржується, а тому у відповідності до вимог ст.303 ЦПК України, колегією суддів не перевіряється.

Колегія суддів не повністю погоджується з рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю, оскільки суд не правильно застосував норми трудового законодавства щодо частини вимог.

Так, згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так, Наказ в якому міститься оскаржуваний пункт, а саме про пункт 3 наказу №58 головного лікаря стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва «Про внесення змін до тарифікаційних списків» щодо переведення ОСОБА_2 на 0,25 ставки лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення та залишення за ним 0,75 ставки лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення №2 винесено 30.01.2013р.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 перебував на лікарняному з 21.01.2013 року по 02.09.2013 року.

По виходу на роботу у вересні 2013 року, отримавши заробітну плату, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, та з цього часу протягом трьох місяців звернутися до суду за його захистом.

Більш того, сам позивач вказує на те, що йому про вказаний наказ стало відомо 23.07.2014 року, коли ним і було написано заяву головному лікарю про незгоду з ним (а.с.6).

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була подана позивачем 24.10.2014р., що підтверджується штампом на конверті в якому вона була відправлена до суду через поштову установу (том 1, а.с.13).

Тобто, навіть з часу коли зі слів позивача він дізнався про оскаржуваний наказ, ним був пропущений строк на звернення до суду за захистом свого права, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України.

Судом першої інстанції не було враховано викладене, що призвело до помилкового задоволення позовної вимоги про визнання незаконним пункт 3 наказу №58 від 30.01.2013р. головного лікаря стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва «Про внесення змін до тарифікаційних списків» щодо переведення ОСОБА_2 на 0,25 ставки лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення та залишення за ним 0,75 ставки лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення №2.

Таким в чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги у цій частині. Рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового, про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

В той же час не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що у зв'язку із включенням до позову інших вимог, не пов'язаних із оплатою праці, то даний спір був переведений у загальну категорію, а тому до нього не можна застосовувати частину 2 ст.233 КЗпП України, оскільки суд розглядає кожну вимогу позовної заяви окремо, та законодавством не передбачено, при заявлені двох вимоги в одному позові, зміну строків, протягом яких особа може звернутися до суду за захистом свого права, щодо кожної із них окремо.

В іншій частині, а саме у частині стягненні заробітної плати, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні, а саме розмір стягуваної суми, виходячи з наступного.

Так, згідно ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст.103 КЗпП України, про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Суд першої інстанції правильно послався на роз'яснення пленуму Верховного Суду України про те, що порушення строку повідомлення особи про погіршення умов оплати праці, може бути підставою для задоволення вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, відповідач не повідомляв ОСОБА_2, перед винесенням Наказу №58 від 30.01.2013р., про зміну умов оплати праці в бік погіршення, а тому вимога про стягнення заробітної плати є обґрунтованою.

Проте колегія суддів не може погодитися із сумою, яку заявляє позивач, виходячи з наступного.

Так, як вже наводилося вище власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Аналіз вказаної норми трудового законодавства вказує на те, що вона захищає робітника від раптового звільнення, надає час, а саме два місяці, на пошук іншого місця роботи, у разі незгоди із новими умовами оплати праці, гарантує робітнику збереження звичного рівня заробітної плати протягом двох місяців .

Як було раніше встановлено ОСОБА_2 перебував на лікарняному з 21.01.2013 року по 02.09.2013 року.

По виходу на роботу у вересні 2013 року, отримавши заробітну плату, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а саме зменшення заробітної плати.

Проте, отримуючи зменшений розмір заробітної плати протягом двох місяців після виходу із лікарняного на роботу, ОСОБА_2 продовжив працювати і надалі, не написав заяву про звільнення, чим фактично погодився із новими умовами про оплату своєї праці.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягає стягненню недоплачена заробітна плата за два місяці його роботи, після виходу на роботу із лікарняного, а саме за вересень та жовтень 2013 року.

При розрахунку недоплаченої заробітної плати, колегія суддів бере за вихідні дані інформацію, яка мітиться в розрахунковому листі заробітної плати ОСОБА_2 за вказаний період (том 1, а.с.170).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, заробітна плата ОСОБА_2 зменшилася на 25% ставки.

Недоплачена заробітна плата за вересень 2013 року:

У вересні 2013 року ОСОБА_2 було виплачено 1290 грн. ставки лікаря бюджетного відділення, що складає 75% від його окладу до здійснення змін умов оплати праці. Відповідно 25% окладу складає 430 грн., в той час як позивачу було виплачено тільки 96,82 грн. ставки лікаря госпрозрахункового відділення.

Таким чином, недоплачена частина окладу ОСОБА_2 за вересень 2013 року склала 333,18 грн. (430 - 96,82 = 333,18).

Крім того, у вересні 2013 року ОСОБА_2 було виплачено 387 грн. надбавки за вислугу років, відповідно до ставки лікаря бюджетного відділення, що складає 75% від вказаної надбавки. Відповідно 25% надбавки складає 129 грн., в той час як позивачу було виплачено тільки 27,66 грн. надбавки, відповідно до ставки лікаря госпрозрахункового відділення.

Таким чином, недоплачена частина надбавки ОСОБА_2 за вересень 2013 року склала 101,34 грн. (129 - 27,66 = 101,34).

Всього за вересень 2013 року ОСОБА_2 недоплатили 434,52 грн. (333,18 + 101,34 = 434,52).

Недоплачена заробітна плата за жовтень 2013 року:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 було виплачено 1 354,5 грн. ставки лікаря бюджетного відділення, що складає 75% від його окладу до здійснення змін умов оплати праці. Відповідно 25% окладу складає 451,5 грн., в той час як позивачу було виплачено тільки 77,12 грн. ставки лікаря госпрозрахункового відділення.

Таким чином, недоплачена частина окладу ОСОБА_2 за жовтень 2013 року склала 374,38 грн. (451,5 - 77,12 = 374,38)

Крім того, у жовтні 2013 року ОСОБА_2 було виплачено 406,35 грн. надбавки за вислугу років, відповідно до ставки лікаря бюджетного відділення, що складає 75% від вказаної надбавки. Відповідно 25% надбавки складає 135,45 грн., в той час як позивачу було виплачено тільки 23,14 грн. надбавки, відповідно до ставки лікаря госпрозрахункового відділення.

Таким чином, недоплачена частина надбавки ОСОБА_2 за жовтень 2013 року склала 112,31 грн. (135,45 - 23,14 = 112,31)

Всього за жовтень 2013 року ОСОБА_2 недоплатили 486,69 грн. (374,38 + 112,31 = 486,69).

Всього, за два місяці роботи, тобто до прийняття ОСОБА_2 змінених умов праці, відповідач не доплатив йому 921,21 грн. (434,52 + 486,69) заробітної плати.

Суд першої інстанції, задовольняючи вказані вимоги позивача, не завернув уваги на наведене, що призвело до помилкового стягнення з відповідача надмірної суми недоплаченої заробітної плати, а тому у цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року, в частині визнання незаконним пункту наказу, скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги та зміні в частині стягнення з Стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_2 недоплаченої суми заробітної плати, шляхом зменшення її розміру.

Керуючись ст.ст.218, 303-305, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника Стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва за довіреністю - Козенко Оксани Іванівни задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року в частині визнання незаконним пункту 3 наказу №58 від 30.01.2013 року головного лікаря стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва «Про внесення змін до тарифікаційних списків» щодо переведення ОСОБА_2 на 0,25 ставки лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення та залишення за ним 0,75 ставки лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення №2, скасувати та ухвали нове про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року в частині стягнення з Стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_2 недоплаченої суми заробітної плати, змінити, зменшивши стягувану суми з 10 566,08 грн. до 921,21 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді