Постанова

від 14.11.2019 по справі 758/12929/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 758/12929/14-ц

провадження № 61-36350св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - стоматологічна поліклініка Подільського району міста Києва,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р, Борисової О. В., Пікуль А. А., від 21 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва про визнання незаконним пункту наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що він працює лікарем стоматологом терапевтом стоматологічного відділення № 2 стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва. У період з 01 січня 2013 по 01 вересня 2013 року був тимчасово непрацездатним у зв`язку з хворобою. 30 січня 2013 року головним лікарем стоматологічної поліклініки було видано наказ № 58 Про внесення змін до тарифікаційних списків , згідно з яким позивача як лікаря бюджетного відділення було переведено на 0,25 ставки лікаря госпрозрахункового відділення з 01 лютого 2013 року, при цьому за ним залишено 0,75 ставки лікаря бюджетного відділення.

Посилаючись на те, що дії відповідача є незаконними, оскільки в період його тимчасової непрацездатності відповідачем в односторонньому порядку змінено умови оплати праці, внаслідок чого посадовий оклад зменшений на 25%, з наказом не був ознайомлений, про зміну умов оплати праці за два місяці до їх запровадження не був повідомлений, просив визнати незаконним пункт 3 наказу № 58 від 30 січня 2013 року, зобов`язати відповідача поновити йому попередні умови оплати праці лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення № 2, виходячи з посадового окладу в розмірі 1 806,00 гривень, та стягнути з відповідача недоплачену суму заробітної плати за період з 01 вересня 2013 року по 31 жовтня 2015 року у розмірі 10 566,08 гривень .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва у складі судді Неганової Н. В. від 02 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним пункт 3 наказу головного лікаря стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва від 30 січня 2013 року № 58 Про внесення змін до тарифікаційних списків щодо переведення ОСОБА_1 на 0,25 ставки лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення та залишення за ним 0,75 ставки лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення № 2.

Стягнуто з стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва на користь ОСОБА_1 недоплачену суму заробітної плати у розмірі 10 566,08 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем порушено законодавство про оплату праці, оскільки він не ознайомив ОСОБА_1 з оспорюваним наказом, не повідомив про зміну умов оплати праці в бік погіршення за два місяці до їх запровадження, змінив діючі умови оплати праці позивача, перевівши його на 0,25 ставки лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення та залишивши за ним 0,75 ставки лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення. Зазначене є підставою визнати незаконним пункт 3 наказу № 58 від 30 січня 2013 року та стягнути недоплачену заробітну плату.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року в частині визнання незаконним пункту 3 наказу головного лікаря стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва від 30 січня 2013 року № 58 Про внесення змін до тарифікаційних списків скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено; в частині стягнення з стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва на користь ОСОБА_1 недоплаченої суми заробітної плати змінено, зменшено стягувану суму з 10 566,08 грн до 921,21 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував те, що позовну заяву позивач подав до суду 24 жовтня 2014 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України. Оскільки відсутні підстави скасовувати наказ від 30 січня 2013 року, не є обгрунтованими вимоги про стягнення заробітної плати відповідно до попередніх умов праці позивача, тому стягнена судом заробітна плата підлягає зменшенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 стало відомо про наказ № 58 від 30 січня 2013 року - 23 липня 2014 року, оскільки з оскаржуваним наказом не був ознайомлений, про нього дізнався від свого представника 27 квітня 2015 року.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У червні 2017 року від стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва надійшло заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухваленого у справі рішення суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки , у справі № 714/854/15-ц (провадження № 61-27905св18) призначено повторний автоматизований розподіл.

22 червня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1. з 31 жовтня 1988 року працює в стоматологічній поліклініці Подільського району міста Києва на посаді лікаря стоматолога терапевта з посадовим окладом 1 806,00 грн (а.с. 98 том 1).

30 січня 2013 року головним лікарем стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва видано наказ № 58 Про внесення змін до тарифікаційних списків щодо переведення лікаря бюджетного відділення ОСОБА_1 на 0,25 ставки лікаря стоматолога терапевта госпрозрахункового відділення з 01 лютого 2013 року, залишивши за ним 0,75 ставки лікаря стоматолога терапевта стоматологічного відділення № 2 (а. с. 71-73 том 1).

23 липня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до головного лікаря із письмовою заявою про незгоду із оскаржуваним наказом (а. с. 6 том 1), оскільки жодних заяв про переведення на інші умови оплати праці він не писав та не був ознайомлений із наказом № 58 від 30 січня 2013 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Початок перебігу строку звернення до суду законодавець пов`язує одним з моментів: або з дня, коли особа дізналась про порушення своїх прав, або ж, якщо особа не знала, але з певної дати повинна була про це дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

Встановивши, що про порушення своїх трудових прав внаслідок зміни умов праці на підставі наказу відповідача від 30 січня 2013 року ОСОБА_1 міг дізнатись при отриманні заробітної плати, починаючи з вересня 2013 року, а до суду з цим позовом звернувся 24 жовтня 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про пропуск позивачем передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Доводи касаційної скарги про те, що про існування оскаржуваного наказу ОСОБА_1 дізнався 27 квітня 2015 року спростовуються матеріалами справи, зокрема текстом його позовної заяви в якій зазначає, що 23 липня 2014 року він звернувся із заявою до відповідача про повернення четверті бюджетної ставки (а. с. 1-2 том 1) та наданої позивачем копії цієї заяви.

В заяві від 23 липня 2014 року ОСОБА_1 просить повернути з 01 серпня 2014 року четверть бюджетної ставки, знятої у 2013 році (а. с. 6 том 1), тому доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 дізнався про зміну умов оплати праці 27 квітня 2015 року при ознайомленні з матеріалами справи його представника, суперечать матеріалам справи. Отже, подавши до суду першої інстанції 24 жовтня 2014 року позовну заяву (а. с. 13 том 1,) ОСОБА_1 пропустив передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду.

Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_1 про поновлення тримісячного строку для звернення до суду.

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування наказу від 30 січня 2013 року з підстав пропуску строку звернення до суду.

Підставою для нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2013 року був чинний наказ роботодавця № 58 від 30 січня 2013 року, тому апеляційний суд вірно вважав безпідставними вимоги позивача на отримання заробітної плати, розрахованої за попередніми умовами праці.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара