Ухвала

від 26.12.2016 по справі 19/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02

У Х В А Л А

26.12.2016р. Справа № 19/26

Господарський суд Донецької області у складі судді Уханьової О.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали:

скарги - Публічного акціонерного товариства В«РОДОВІД БАНКВ» м. Київ

на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

по справі:

за позовом - Публічного акціонерного товариства В«Родовід БанкВ» м.Київ

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім В«ПарадіВ»

м. Донецьк

про стягнення 16455931,40грн.

та

за зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім В«ПарадіВ»

м. Донецьк

до відповідача - Публічного акціонерного товариства В«Родовід БанкВ» м.Київ

про розірвання кредитного договору №2007-424 від 27.12.2007р., укладеного між ТОВ В«ТД В«ПарадіВ» та АТ В«Родовід БанкВ» , у зв'язку з істотною зміною обставин

за участю представників сторін:

від позивача (заявника) - не явився,

від відповідача - не явився,

від ВДВС - ОСОБА_1 за довіреністю №20-22/617 від 30.12.2015р.,

суть скарги:

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.01.2011р. позовні вимоги ПАТ В«Родовід БанкВ» м. Київ до ТОВ В«Торговий дім В«ПарадіВ» м. Донецьк про стягнення 16455931,40грн. задоволено повністю, у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім В«ПарадіВ» м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства В«Родовід БанкВ» м.Київ про розірвання кредитного договору №2007-424 від 27.12.2007р., укладеного між ТОВ В«ТД В«ПарадіВ» та АТ В«Родовід БанкВ» , та звільнення від відповідальності відмовлено.

24.01.2011р. на виконання вказаного рішення господарським судом Донецької області (суддею Подколзіною Л.Д.) видані відповідні накази.

14.11.2016р. через канцелярію господарського суду надійшла скарга ПАТ В«Родовід БанкВ» м. Київ на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просить визнати дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України незаконними при винесенні повідомлення №734/20.1/10 від 13.10.2016р. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання №734/20.1/10 від 13.10.2016р.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2016р. головуючим суддею визначено ОСОБА_2

В підтвердження надав копії заяви про відкриття виконавчого провадження 13-11-б.ю/4756 від 28.09.2016р., повідомлення від 13.10.2016р. №734/20.1/10 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

26.12.2016р. через канцелярію суду від ВДВС надійшли заперечення на скаргу б/н від 23.12.2016р., в яких проти задоволення скарги заперечив, посилаючись на те, що державний виконавець підставно повернув виконавчий документ без прийняття до виконання, оскільки, він не підвідомчий відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, посилаючись на Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції від 05.10.2016р.) та Інструкцію з примусового виконання рішень (в редакції від 05.10.2016р.).

19.12.2016р. на адресу суду від позивача (скаржника) надійшли письмові пояснення.

26.12.2016р. представник скаржника в судове засідання не явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, на адресу суду надіслав клопотання про розгляд скарги без участі представника скаржника. Клопотання судом розглянуто та задоволено.

26.12.2016р. представник ДВС в судове засідання явився, заперечив проти скарги, надав матеріали виконавчого провадження.

26.12.2016р. представник відповідача не скористався своїм законним правом на участь в судовому засіданні, про час і місце якого повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали скарги та надані документи, заслухавши пояснення представника ДВС господарський суд ,-

встановив:

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.01.2011р. позовні вимоги ПАТ В«Родовід БанкВ» м. Київ до ТОВ В«Торговий дім В«ПарадіВ» м. Донецьк про стягнення 16455931,40грн. задоволено повністю, у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім В«ПарадіВ» м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства В«Родовід БанкВ» м.Київ про розірвання кредитного договору №2007-424 від 27.12.2007р., укладеного між ТОВ В«ТД В«ПарадіВ» та АТ В«Родовід БанкВ» , та звільнення від відповідальності відмовлено.

24.01.2011р. на виконання вказаного рішення господарським судом Донецької області (суддею Подколзіною Л.Д.) видані відповідні накази.

04.10.2016р. (згідно штампу вхідної кореспонденції) ПАТ В«Родовід БанкВ» м.Київ звернулось до Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження вих. №13-11-б.б/4756 від 28.09.2016р.

13.10.2016р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №734/20.1/10, з посиланням на п. 10 ч.4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", п. 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 (в редакції від 29.09.2016р.), який передбачає у якості підстави для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання пред'явлення виконавчого документу не за підвідомчістю.

Повідомлення отримане банком 31.10.2016р. Скарга направлена до господарського суду 09.11.2016р. (отримана судом 14.11.2016р.).

За приписами ч.1 ст.121-2 ГПК України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Таким чином, скарга подана скаржником з дотриманням встановленого законодавством терміну.

Господарський суд при розгляді скарги по суті виходить з наступного:

При винесенні повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №734/20.1/10 від 13.10.2016р. державний виконавець керувався Законом України В«Про виконавче провадженняВ» в редакції від 02.06.2016р. (зокрема, п. 10 ч.4 ст. 4), який набрав чинності 05.10.2016р. та Інструкцією з організації примусового виконання рішень (п. 4 розділу І), затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 в редакції від 29.09.2016р., яка також набрала чинності 05.10.2016р.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 (в редакції від 27.09.2016р.) відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими: боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Згідно п.10 ч.4 ст. 4 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» (далі - Закон) в редакції від 02.06.2016р. виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Господарським судом встановлено, що скаржник звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження вих. №13-11-б.б/4756 від 28.09.2016р., яка отримана органом ДВС 04.10.2016р. (згідно штампу вхідної кореспонденції на заяві).

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст. 51 ГПК України процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку.

Таким чином, враховуючи, що скаржник звернувся із заявою відкриття виконавчого провадження вих. №13-11-б.б/4756 від 28.09.2016р. до набрання чинності Закону від 02.06.2016р. (до 05.10.2016р.), державним виконавцем помилково було застосовано положення Закону в новій редакції, відповідно застосуванню підлягали норми Закону №606-ХІV від 21.04.1999р. в редакції від 12.06.2016р.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 21 Закону в редакції, яка діяла станом на 28.09.2016р., на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими: боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні,

Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

З наказу господарського суду Донецької області від 24.01.2011р. по справі №19/26 вбачається, що сума зобов'язання, що пред'явлена до стягнення становить 16481667,40грн.

Разом з тим, суд зазначає, що сума стягнення - 16481667,40грн. підвідомча відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України згідно закону, що діяв на момент звернення стягувача із заявою про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, ПАТ В«Родовід БанкВ» правомірно звернувся із відповідною заявою саме до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Крім того, суд зазначає про порушення державним виконавцем визначеного приписами ст. 25 Закону строку (3 робочих дні) для вирішення питання стосовно винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки на заяву стягувача, яка надійшла до органу ДВС 04.10.2016р., державним виконавцем винесено повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання 13.10.2016р.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст. 13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.

Згідно ст. 129 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Статтею 13 Закону України В«Про судоустрій та статус суддівВ» визначено поняття В«обов'язковість судових рішеньВ» , яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", згідно якого Європейський суд наголосив, що, В«відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що В«адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.В»

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі "Голдер проти Сполученого Королівства (від 21.02.1975р.), В«Шмалько проти УкраїниВ» .

Господарський процесуальний кодекс України також містить розділ щодо виконання рішення, ухвали, постанови. Так, зокрема, статтею 115 встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За таких обставин, та враховуючи конституційний принцип доступності до правосуддя всіх осіб, застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» , враховуючи також справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, суд приходить до висновку про визнання дій державного виконавця незаконними.

Скаржник також просив скасувати повідомлення від 13.10.2016р. №734/20.1/10 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, господарський суд враховує наступне:

Враховуючи приписи ГПК України, Закону України В«Про виконавче провадженняВ» , пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. В«Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів УкраїниВ» , у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість, встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання недійсним. Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29.06.2010 В«Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» , вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідного повідомлення, а не про визнання його недійсним.

Керуючись Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Конституцією України, Законом України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» , Законом України В«Про виконавче провадженняВ» , ст. ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Задовольнити скаргу Публічного акціонерного товариства В«РОДОВІД БАНКВ» м. Київ на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в повному обсязі.

Визнати дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України незаконними.

Визнати повідомлення від 13.10.2016р. №734/20.1/10 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України недійсним.

Суддя О.О. Уханьова