Рішення

від 23.12.2016 по справі 308/8048/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/8048/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2016 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого - судді Данко В.Й.,

при секретарі Павлюх Л.М.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 міської ради - ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді, в приміщенні суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 місцевої прокуратури до ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_4 про скасування рішення ОСОБА_2 міської ради, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0478 площею 0,1га вартістю 782960грн.,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 місцева прокуратура звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_4 про скасування рішення ОСОБА_2 міської ради, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0478 площею 0,1га вартістю 782960грн. Мотивуючи свої вимоги вказує на те, що рішенням 25 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 12.09.2014 за №1430 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в мікрорайоні Боздош в місті Ужгороді. У подальшому, рішенням 27 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 09.11.2015 року за №1885 вказаній особі затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в мікрорайоні Боздош в місті Ужгороді. Оскільки, вказані рішення ОСОБА_2 міської ради були прийняті всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства, просить суд задовольнити позов та винести рішення, яким визнати незаконним та скасувати п.2.23 рішення 25 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 12.09.2014 року за №1430 та п.1.83 рішення 27 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 09.11.2015 року за №1885 та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0478 площею 0,1 га, вартістю 732960грн. за №12019569 від 12.11.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд винести рішення, яким визнати незаконним та скасувати п.2.23 рішення 25 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 12.09.2014 року за №1430 та п.1.83 рішення 27 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 09.11.2015 року за №1885 та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0478 площею 0,1 га, вартістю 732960грн. за №12019569 від 12.11.2015 року.

Представник ОСОБА_2 міської ради в судовому засіданні проти позову заперечила, про що надала суду письмові заперечення. Пояснила, що позивач, звертаючись з позовом як самостійний позивач, в позовній заяві вказує на те, що органи Державної інспекції сільського господарства України не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів регулювання шляхом оскарження рішення ОСОБА_2 міської ради та визнання недійсним правочину, що є підставною для самостійного звернення прокурора з даним позовом. Однак, нормами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства визначено ряд органів, що здійснюють контроль у сфері земельного законодавства та містобудівної діяльності, тобто, питань, з підстав порушення яких ОСОБА_2 міською радою прокурор звертається до суду з позовом як позивач, вказуючи лише один орган (Державну інспекцію сільського господарства України), уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, ОСОБА_2 місцевою прокуратурою не зазначено підстав для представництва та не дотримано порядок звернення до суду. В той же час, при зверненні з позовом у даній справі прокурором не доведено наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави, у зв'язку з прийняттям радою спірних рішень та подальшим укладенням на їх підставі договору оренди земельної ділянки. Відсутні докази завдання шкоди інтересам держави. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає суду до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 ЗК України. Питання передачі у власність чи користування земельної ділянки є виключно компетенцією сесії ОСОБА_2 міської ради, передачі у власність земельної ділянки передує процедура, яка регламентована ст.118 ЗК України. Рішенням сесії ОСОБА_2 міської ради від 12.09.2014 року №1430 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» відповідачу ОСОБА_4 було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по мкр. Боздош. На підставі вказаного рішення ФОП ОСОБА_6 було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Земельна ділянка відповідно до класифікації видів цільового призначення земель віднесена до земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), код цільового призначення 02.01. Управління Держземагенства в ОСОБА_2 районі Закарпатської області земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 2110100000:24:001:0478. Проект землеустрою був погоджений Управлінням архітектури та містобудування ОСОБА_2 міської ради. Також, проект землеустрою був погоджений Управлінням Держземагенства в ОСОБА_2 районі Закарпатської області. В подальшому, рішенням сесії ОСОБА_2 міської ради від 09.11.2015 року №1885 ОСОБА_4 було затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 0,10га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в мкр. Боздош в м. Ужгород. Відповідно до генерального плану міста 2004 року існуючим та проектованим функціональним розподілом земель в м. Ужгород допускали наступні категорії земель, зокрема житлова забудова (багатоквартирна та садибна). Згідно плану зонування міста, який є діючим, земельні ділянка розташована в зоні Г-2, яка є невиробничою зоною. Так, зона Г-2, в межах якої розташована спірна земельна ділянка є зоною загальноміського центру та діловою. Згідно пояснювальної записки до плану зонування міста для зони Г-2 передбачено переважні, супутні та допустимі види використання. Так, серед переважних видів використання належить, зокрема, житлова забудова. При виділенні земельної ділянки гр. ОСОБА_4 цільове призначення не змінювалося. Таким чином, просила відмовити в задоволенні даного позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечив, про що надав суду письмові заперечення. Просив відмовити в задоволенні даного позову так як такий є необґрунтований, а рішення ОСОБА_2 міської ради№1430 від 12.09.2014 року та №1885 від 09.11.2015 року такими, що прийнятті відповідно до вимог чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що даний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст. ст. 13, 41 Конституції України, від імені Українського народу права власника, зокрема на землю, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За змістом ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності і зміна їх цільового призначення відповідно до цього Кодексу.

Згідно ст.121 ЗК України громадяни Українимають право на безоплатну передачу їм земельних ділянокіз земель державноїабо комунальної власностів таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств , розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок , що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства , може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) . Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Судом встановлено, що рішенням 25 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 12.09.2014 за №1430 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в мікрорайоні Боздош в м. Ужгороді.

У подальшому, рішенням 27 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 09.11.2015 року за №1882 вказаній особі затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в мікрорайоні Боздош в м. Ужгороді.

У відповідності до ч.5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

23.07.2010 року Державним комітетом України із земельних ресурсів, у відповідності з вимогами пункту "г" ст.15 та ст.19 Земельного кодексу України, пункту "ґ" ст.14 ЗУ "Про землеустрій", підпункту 11 пункту 4 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 року №224, з метою забезпечення обліку земель за видами їх цільового призначення у державному земельному кадастрі, своїм наказом за №548, затверджено класифікацію видів цільового призначення земель.

Розділом першим даного класифікатора чітко визначено, що класифікація видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) розроблена відповідно до ЗК України, ЗУ "Про землеустрій" та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 року №224.

Код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.

КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів.

КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

ОСОБА_7 твердження, висловлено також правовою позицією Верховного суду України у справі N6-32цс15 від 08.04.2015 року. Так, ВСУ вказав, що "цільове призначення земельної ділянки" визначено саме ст.1 ЗУ "Про землеустрій", згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, твердження представника відповідача, що цільове призначення земельних ділянок визначається саме ст. 19 ЗК України є помилковим .

Крім того, Верховний суд України зазначив, що ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою. При цьому, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Згідно ст.39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Даний принцип використання земельної ділянки визначено також ст.25 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» якою встановлено, що режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

При цьому, вказаний режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, що встановлений у генеральних планах населених пунктів, є обов'язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації (ч. 2 ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»)

З наявної в матеріалах справи копії Листа - відповіді №231/20-13 від 05.07.2016 року Управління містобудування та архітектури ОСОБА_2 міської ради вбачається, що земельна ділянка - 2110100000:24:001:0478 згідно Публічної кадастрової карти станом на 2014 року відповідно до генплану м. Ужгород 2004 року знаходиться на території, яку позначено як територія промислових підприємств (за функціональним призначенням відноситься до виробничої зони).

Враховуючи те, що і в рішенні ОСОБА_2 міської ради про передачу у користування земельної ділянки і навіть у самому оспорюваному договорі чітко визначено про те, що земельна ділянка надається для будівництва житлової забудови за рахунок земельної ділянки, що до моменту її відчуження використовувалась у інших цілях (код цільового призначення у проекті із землеустрою вказує на те, що така використовувалась для комерційних цілей), суд приходить до переконання, що із затвердженням документації із землеустрою одночасно відбулась і зміна цільового призначення такої землі .

Таким чином, оскільки за генеральним планом міста Ужгорода, оспорювана земельна ділянка відносилась до земель промисловості, прийняття рішення ОСОБА_2 міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для будівництва та обслуговування індивідуальної житлової забудови прийнято всупереч вимогам ст.ст. 20, 21, 39 ЗК України та ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної документації».

У відповідності до ч.2 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Представник відповідача в судовому засіданні в обгрунтування своїх вимог вказує на наявності всіх погоджень документації із землеустрою (Висновок від 16.10.2014 року №2065), посилаючись як на належний докази того, що земельна ділянка відносилась до земель житлової забудови (станом на день прийняття рішень міськради).

Однак, суд вважає висновок управління містобудування та архітектури ОСОБА_2 міської ради про погодження документації із землеустрою від 16.10.2014 року №2065 таким, що містить помилкові твердження щодо відповідності функціонального використання запроектованої земельної ділянки чинній містобудівні документації, доказом чого є зазначений вище Лист - відповідь №231/20-13 від 05.07.2016 року даного органу на вимогу прокурора про те, що земельна ділянка відноситься до земель промисловості з доданим викопіюванням з генерального плану міста Ужгорода від 2004 року (чинного саме на день відведення).

Крім того, суд приходить до переконання, що даний висновок станом на день прийняття рішення ОСОБА_2 міської ради від 09.11.2015 року про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_4 втратив свою чинність, адже виданий він строком на один рік 16.10.2014 року, що в своє чергу є порушенням вимог ст. 50 Закону України «Про землеустрій» та ч.2 ст.186-1 Земельного кодексу України.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.114 ЗК України санітарно - захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Згідно з п.4.3 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом №173 Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 року, у сельбищній зоні населеного пункту допускається розташування промислових підприємств, які не є джерелами викидів шкідливих речовин, не створюють шуму, вібрації, електромагнітних та іонізуючих випромінювань вище нормативних рівнів, що не потребують обладнання під'їздних залізничних шляхів, інтенсивного руху автомобільного транспорту (понад 40 автомобілів за добу). При цьому відстань до житлових будинків, ділянок дитячих дошкільних закладів, шкіл, закладів охорони здоров'я, відпочинку та фізкультурних споруд слід встановлювати за погодженням з органами державного санітарного нагляду, але не менше 50 м від межі території об'єкту .

З наявного в матеріалах справи викопіюванням з теперішнього плану зонування м. Ужгорода, затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання від 10.03.2016 року за №119 вбачається, що земельна ділянка 2110100000:24:001:0478 площею 0,1 га , яка розміщена в теперішній зоні Г-2 розміщена в санітарно - захисній зоні від території В-5 легкої промисловості.

Відповідно до п.5.13 зазначених вище Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів територія санітарно - захисної зони має бути розпланованою та упорядкованою. Мінімальна площа озеленення санітарно - захисної зони в залежності від ширини зони повинна складати: до 300м - 60%, від 300 до 1000 м - 5 0%, понад 1000 м - 40%. З боку сельбищної території необхідно передбачати смугу дерево - чагарникових насаджень шириною не менше 50 м, а при ширині зони до 100 м - не менше 20 м.

У відповідності до вимог ст.17 ЗУ «Про автомобільні дороги», управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.

Згідно ст.18 ЗУ «Про автомобільні дороги» складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі. Межі вулиці за її шириною визначаються «червоними лініями».

Пунктом 3.19 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» встановлено, що житлові будинки на присадибних ділянках треба розміщувати відповідно до проекту забудови району із встановленим відступом від червоних ліній, а пунктом 3.32 цього ж нормативного акту передбачено, що житлові будинки слід розміщувати з відступом від червоних ліній вулиць: магістральних - не менше 6 м, житлових - не менше 3 м.

Як видно з графічних матеріалах , що містяться в проекті землеустрою оспорювана земельна ділянка розташована від червоній лінії вулиці Возз'єднання на відстані менше 2 м.

Таким чином, прийняттям оскаржуваного рішення №1882 від 09.11.2015року про передачу земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку було допущено також порушення й вимоги ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

У відповідності до п.3 ч.1 ст.1 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території - це містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до ч.6 ст.19 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

З 1 січня 2015 року набрали чинності частини 3 та 4 статті 24 даного Закону, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території.

Оскільки, ані плану зонування, ані детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті лише на тій же сесії і не набрали законної сили), передача земельних ділянок відбулась також з порушенням ст. ст. 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Враховуючи вище викладене, суд приходить до переконання, що п.2.23 рішення 25 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 12.09.2014 року за №1430 та п.1.83 рішення 27 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 09.11.2015 року за №1885 прийняті всупереч зазначеним вище вимогам земельного та містобудівного законодавства України, а тому їх слід визнати незаконними та скасувати.

В своїх поясненнях представник відповідача ОСОБА_2 міської ради пояснитла, що ч.1 ст.1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із змінами, внесеними Протоколом №11 (Протокол ратифіковано Законом №475/97-ВР) декларовано, що кожна фізична або юридична особа має правомірно володіти своїм правом. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства (регламентованими виключними випадками, передбаченими ЗК України) і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

А тому, обставини справ «Федоренко проти України» і «Стретч проти Сполученого Королівства» та справи, яка переглядається, істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» не може бути безумовним прецедентом при розгляді справи, яка переглядається.

Також, згідно з ч.2 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Таким чином, особливість набуття права на земельні ділянки полягає в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури, за якою в суб'єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов'язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є обов'язковою юридичною підставою для подальшого укладення правочину та юридичного оформлення на неї відповідних прав.

Оскільки відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, то наслідком прийняття зазначеними органами, їх посадовими особами рішень із порушенням установленої законом процедури або всупереч нормі закону, або з перевищенням своїх повноважень є визнання таких рішень недійсними (стаття 152 ЗК України, пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2001 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ")

Таким чином, у разі неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачених законом підстав особа не набуває права власності чи користування на неї, а тому і порушень в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині непорушності прав мирного володіння своїм майном, щодо апелянта не може мати місце (вказана правова позиція викладена у ППВСУ у справі № 6-152цс14).

Щодо твердження представника відповідача про не зазначення ОСОБА_2 місцевою прокуратурою для представництва та не дотримання порядку звернення до суду, так як при зверненні з позовом у даній справі прокурором не доведено наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави, у зв'язку з прийняттям радою спірних рішень та подальшим укладенням на їх підставі договору оренди земельної ділянки, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави та громадян в суді у випадках, визначених законом.

Згідно ст.45 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У відповідності до п.5 рішення Конституційного Суду України №3рп/99 від 08.04.99 року у справі №1-1/99 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах», означає орган, на який державою покладено обов'язок по здійсненню конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України, може виступати орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому надані повноваження органу виконавчої влади.

Згідно п.4 рішення Конституційного Суду України №3рп/99 від 08.04.99 року у справі №1-1/99 передбачено, що відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. При цьому інтереси держави можуть збігатися цілком, частково або не збігатися з інтересами державних органів, державних підприємств або організацій, або з інтересами державних органів, державних підприємств або організацій, або з інтересами господарських товариств із часткою державної власності в статутному фонді.

Також, цим же рішенням регламентоване правило, що в основі інтересів держави завжди існує потреба в здійсненні як загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних і інших), так і місцевих дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі, як національного багатства, захист прав суб'єктів права власності і господарювання тощо.

Згідно ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.5 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Положення про Держсільгоспінспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №459/2011, Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої, згідно зі ст. 6 цього Закону, належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

У відповідності до ст.2 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що основним завданням державного контролю за використанням та охороною земель є запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою вищезазначеної статті.

Так, у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. При цьому прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Отже, враховуючи те, що органи Державної інспекції сільського господарства України не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення ОСОБА_2 міської ради та визнання недійсним правочину, з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура, в силу вимог ст. 121 Конституції України, ст. 45 ЦПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень неправомірного користування земельною ділянкою та набуває статусу позивача.

Керуючись ст.ст. 15, 30, 60, 61, 209, 218 ЦПК України, 14, 121 Конституції України, ст.ст. 632, 651 ЦК України, ст.ст. 20, 21, 51, 112, 114, 124, 152 ЗК України, ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 22, 24 ЗУ «Про прокуратуру», ст.ст. 19, 24, 26 ЗУ «Про регулювання містобудівної документації» , ст.5 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель», суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 місцевої прокуратури до ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_4 про скасування рішення ОСОБА_2 міської ради, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0478 площею 0,1га вартістю 782960грн. - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати п.2.23 рішення 25 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 12.09.2014 року за №1430 та п.1.83 рішення 27 сесії 6 скликання ОСОБА_2 міської ради від 09.11.2015 року за №1885.

Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0478 площею 0,1 га, вартістю 732960грн. за №12019569 від 12.11.2015 року.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку шляхом подання протягом десяти днів апеляційної скарги до Апеляційного суду Закарпатської області набере законної сили в разі неподання такої в установлений строк .

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: ОСОБА_7