Рішення

від 20.12.2016 по справі 466/1875/14-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/1875/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі:головуючого судді Білінська Г.Б.

при секретарі Дмитришин Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Львові цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест - Регіон», третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Приватного підприємства «Глобал Груп», відкритого акціонерного товариства «Львівський дослідний нафтомаслозавод» про визнання недійсним договору іпотеки в частині передачі земельної ділянки, витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

Львівська міська рада звернулась в суд із позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_4 «Інвест - Регіон», ОСОБА_2, третіх осіб приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ПП «Глобал Груп» про визнання недійсним договору іпотеки від 30.01.2013 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №61, в частині передачі земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075 , та витребування з незаконного володіння вказаної земельної ділянки.

В обґрунтування позову покликається на те, що земельна ділянка площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075, незаконно була передана ОСОБА_2 в іпотеку ОСОБА_6, оскільки така належала на праві власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради та перебувала у постійному користуванні ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод» на підставі державного акту на право постійного користування землею від 08.09.1998 р., серія та номер: І-ЛВ №001528. А тому просить визнати договір іпотеки в частині передачі земельної ділянки в іпотеку недійсним, а земельну ділянку витребувати з незаконного володіння.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та надала пояснення, аналогічні змісту позову .

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 позов заперечив з тих підстав, що земельна ділянка площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075 не входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод» на підставі державного акту на право постійного користування землею від 08.09.1998 р., серія та номер: І-ЛВ №001528. Крім цього зазначає, що позивач не є власником вказаної земельної ділянки. Відтак вважає, що спірна земельна ділянка не підлягає витребуванню, оскільки права Львівської міської ради не порушені. Просить суд відмовити в задоволені позову.

Представник Відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 позов заперечив,посилаючись на те, що ним на законних підставах придбано у ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод» комплекс АЗС, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075. ПАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод» надав свою згоду на відчуження вказаної земельної ділянки. Крім цього, земельна ділянка, яка є предметом розгляду у даному спорі Львівській міській раді не належить, а отже її права не порушені. Вказав, що відповідно до вимог ст. 120 ЗК України при переході права власності на нерухоме майно до нового власника переходить право власності на земельну ділянку на які таке майно розташовано.

Представник відповідача ОСОБА_4 «Інвест Регіон» - ОСОБА_9 позов заперечив з тих підстав, що земельна ділянка площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075 знаходиться в їх власності, адже придбана у встановленому законом порядку в Приватного підприємства «Глобал Груп» на підставі договору купівлі-продажу від 26.04.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за №293. Отже, враховуючи, що ОСОБА_4 «Інвест Регіон» придбав майно за оплатним договором, такий є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Крім цього, посилається на те, що на спірній земельній ділянці розташований комплекс АЗС, що належить на праві власності ОСОБА_4 «Інвест Регіон» на підставі договору купівлі-продажу від 26.04.2013 р. посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за №296. Просить суд відмовити в задоволені позову.

Представники третіх осіб у судове засідання не зВ»явились, хоча належним чином повідомлялись про день та час розгляду справи судом.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців юридична особа - Приватне підприємство «Глобал Груп» вважається припиненою.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом встановлено, що 22.12.2012 р. за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим №1750, Відкрите акціонерне товариство «Львівський дослідний нафтомаслозавод» продав та передав, а ОСОБА_2 купив і прийняв нежитлові будівлі під літерами «Б», «В», навіс під літ. «Г», які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. В.Липинського, 27 та ємність нафтопродуктів під літ. «Е-1», інв. №887, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27, які в цілому складають комплекс АЗС.

30.01.2013 р. ОСОБА_2, згідно з оспорюваним договором іпотеки, передав ОСОБА_1 в іпотеку комплекс АЗС та земельну ділянку на якій він розташований площею 0,1500 га, кадастровий №4610137500:05:001:0075 за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27.

На підставі договору іпотеки від 30.01.2013 р. ОСОБА_1 набув у власність комплекс АЗС та земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий №4610137500:05:001:0075 за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27 та вніс вказане нерухоме майно у статутний капітал ПП «ГлобалГруп».

З матеріалів справи вбачається, що 26.04.2013 р. ПП «Глобал Груп» продало ОСОБА_4 «Інвест Регіон» земельну ділянку площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075, відповідний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за №293.

Позивачем не надано доказів того, що під час укладення договору купівлі-продажу покупець знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, як і не доведено наявність таких перешкод, отже, відповідно до ст. 12 ЦК України, яка встановлює добросовісність набуття права власності, враховуючи, що ОСОБА_4 „Інвест РегіонВ» придбав майно за оплатним договором, такий є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Враховуючи добросовісність набуття ОСОБА_4 «Інвест Регіон» майна, суд розглядає дану справу за правилами ст. 388 ЦК України, а тому позовна вимога, згідно з якою позивач просить визнати недійсним договір іпотеки від 30.01.2013 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 р., посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №61, в частині передачі земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075 в іпотеку, не підлягає задоволенню, адже подана за межею допустимих способів захисту порушеного права, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволені вищезазначеної позовної вимоги.

Крім цього, що стосується, договору іпотеки від 30 січня 2013 року,то такий укладений в письмовій формі і посвідчений нотаріально з наступною реєстрацією згідно вимог ст.ст.576,577,583,584 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. З Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, зокрема, якщо нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності.

За змістом ч. ч. 3, 4, 5 ст. 5 цього Закону частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його при належностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Відповідно до ст. 182 ЦК України, ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, право власності на об'єкти нерухомості виникає після реєстрації.

Ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначено, що державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно відомості про об'єкти нерухомого майна та права на них містяться в реєстраційних справах.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», у разі поділу об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав закривається, кадастровий номер цього об'єкта нерухомого майна скасовується. Одночасно для кожного з новостворених об'єктів нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав на нерухоме майно і нова реєстраційна справа. Кожному з новостворених об'єктів нерухомого майна присвоюється новий кадастровий номер.

Згідно ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Ч.7 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» закріплено, що нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його при належностями, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до Методичних рекомендацій Державної реєстраційної служби України від 11 грудня 2012 року стосовно об'єктів нерухомого майна, права на які підлягають державній реєстрації, слід враховувати, що земельна ділянка підлягає державній реєстрації у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (ст. 202 Земельного кодексу України), а відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 Порядку державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Водночас слід звернути увагу, що відповідно до абзацу третього пункту 4 Порядку державна реєстрація права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини проводиться незалежно від того, чи зареєстроване право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Ст.120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Аналогічне положення міститься також у ст. 377 ЦК України. Вказане дозволяє стверджувати, що в межах поділу речей на головні та приналежні, в даному випадку головною річчю залишається житловий будинок чи споруда, які знаходяться на земельній ділянці, а приналежністю - сама земельна ділянка, яка наслідує юридичну долю нерухомого майна, що на ній розміщене. Відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його у діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Що стосується витребування майна, суд зазначає, що оскільки, ТОВ «Інвест Регіон» є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, у зв'язку з чим, враховуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини, а також практики касаційних судів України, воно не може бути витребувано у нього.

Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 ЗК та 377 Цивільного кодексу України,які чітко встановлюють , що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Зміст ст..120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, згідно ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Отже, висновок Львівської міської ради про те, що право власності на земельну ділянку у ОСОБА_2 не виникло у зв'язку з відсутністю державної реєстрації документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, є порушенням правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону № 2535-XII та ЗК (статті 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт та які щодо спірних відносин є загальними.

У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання будівлі, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, ст. 120 ЗК та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Вказані твердження підтверджуються правовою позицією Верховного суду України, які викладені у постанові від 12 жовтня 2016 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62058395), постанові від 11.02.2015 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/42763573) ;постанові від 24.12.2010 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/13485871).

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Окрім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес». Таким чином, правильне застосування положень статті 120 Земельного кодексу України в узгодженні з практикою Верховного суду України є забезпеченням суспільного інтересу, спрямованого на всеохоплююче гарантування прав власника будівлі на земельну ділянку, що під нею знаходиться.

Витребування власником свого майна від добросовісного набувача здійснюється шляхом подання до суду позову про витребування майна від добросовісного набувача. Предметом такого позову є вимога позивача до відповідача, який є добросовісним набувачем майна, яка повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Таким чином, вказані позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння та підстави для витребування майна від добросовісного набувача.

За положеннями ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у випадках передбачених вказаною нормою права. Диспозицією наведеної правової норми чітко передбачено, що з позовом на підставі ст. 388 ЦК України до суду вправі звернутись саме власник майна. При цьому підставою позову за ст. 388 ЦК України є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з володіння добросовісного набувача .Це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача поза його волею, тощо. З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.

Між тим, позивач не подав належних та допустимих доказів, які б вказували, що він є власником спірної земельної ділянки і що така вибула з його володіння, саме як власника майна, не з його волі, а відтак не обґрунтував порушення своїх прав. Позивач не довів, що спірна земельна ділянка перебувала в комунальній власності, не навів підстав набуття територіальною громадою м. Львова права власності на цю земельну ділянку та не надав суду доказів здійснення землекористування спірною земельною ділянкою на підставі належним чином оформлених правовстановлюючих документів.

Зокрема, згідно з даними Державного земельного кадастру, що відображені на публічній кадастровій карті України, яка відповідно до ст. 36 Закону України «Про державний земельний кадастр» містить офіційні оприлюднені відомості з Державного земельного кадастру, зокрема про: кадастрові номери земельних ділянок;межі земельних ділянок; цільове призначення земельних ділянок; розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); обмеження у використанні земель та земельних ділянок; зведені дані кількісного та якісного обліку земель - межі спірної земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075 не входять в межі будь-яких інших земельних ділянок. Вказане підтверджується також наявною в матеріалах справи довідкою, що видана Відділом Держземагентства у м. Львові Львівської області 21.10.2014 р. за №40/11/1370.

Згідно з даними Державного земельного кадастру у місті Львові по вулиці Липинського, 27 розташовані дві земельні ділянки, одна з яких, площею 1,2922 га знаходиться в постійному користуванні ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод», а інша, спірна земельна ділянка площею 0,1500 га, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075, належить на праві приватної власності відповідачеві-2 та не входить в межі земельної ділянки площею 1,2922 га.

Отже, матеріалами справи спростовуються твердження позивача про те, що земельна ділянка площею 0,1500 га, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27 перебувала у користуванні ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод» оскільки це дві різні ділянки.

Таким чином, позивач не довів обставини, на які він посилається як на основну підставу позову, а саме - що він є власником спірної земельної ділянки; при цьому відповідач-1 вказану обставину спростував та довів, що власником спірної земельної ділянки позивач не був.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Так, згідно з інформацією, що надана Відділом Держземагентства у м. Львові в листі від 03.11.2014 р. за №40/11/768 згідно з даними Державного земельного кадастру право на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий №4610137500:05:001:0075 не було зареєстровано за територіальною громадою м. Львова.

Згідно з даними Державного земельного кадастру, що відображені на публічній кадастровій карті України, яка відповідно до ст. 36 Закону України «Про державний земельний кадастр» містить офіційно оприлюднені відомості з Державного земельного кадастру, зокрема про: кадастрові номери земельних ділянок; межі земельних ділянок; цільове призначення земельних ділянок; розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); обмеження у використанні земель та земельних ділянок; зведені дані кількісного та якісного обліку земель - межі спірної земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075 не входять в межі будь-яких інших земельних ділянок. Вказане підтверджується також наявною в матеріалах справи довідкою, що видана Відділом Держземагентства у м. Львові Львівської області 21.10.2014 р. за №40/11/1370.

Судом встановлено, що згідно з даними Державного земельного кадастру у місті Львові по вулиці Липинського, 27 розташовані дві земельні ділянки, одна з яких, площею 1,2922 га знаходиться в постійному користуванні ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод», а інша, спірна земельна ділянка площею 0,1500 га, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075, належить на праві приватної власності відповідачеві-2 та не входить в межі земельної ділянки площею 1,2922 га.

Отже, поданими доказами спростовуються твердження позивача про те, що земельна ділянка площею 0,1500 га, кадастровий номер: 4610137500:05:001:0075, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 27 перебувала у користуванні ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод» оскільки це дві різні ділянки.

Крім цього, суд погоджується із доводами позивача про те, що до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 р. № 5245-VI,тобто до розмежувань земель державної та комунальної власності, усі землі належали до державної власності. Органи місцевого самоврядування були наділені лише делегованими повноваженнями на розпорядження земельними ділянками.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин Львівська міська рада не була власником спірної земельної ділянки, оскільки не була наділена усіма правомочностями власника майна, а саме володіння, користування та розпорядження майном.

При прийнятті вказаного рішення, суд також керується положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Статтею 17 вищенаведеного Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як свідчить позиція Європейського суду у справі YvonnevanDuynv.Home Office (Саsе 41/74van Duynv.Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

З огляду на наведене, враховуючи, що держава закріпила в ст. 120 Земельного кодексу України концепцію про автоматичний перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю, що на ній розташована - позовні вимоги Львівської міської ради не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10,62,213-215, 218,209 ЦПК України, ст.ст. 388 ЦК України, ст.120 ЗК України , суд, -

в и р і ш и в

у задоволенні позову Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест - Регіон», третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Приватного підприємства «Глобал Груп», відкритого акціонерного товариства «Львівський дослідний нафтомаслозавод» про визнання недійсним договору іпотеки в частині передачі земельної ділянки, витребування земельної ділянки - відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м. Львова протягом десяти днів.

Суддя ОСОБА_11