Постанова

від 22.12.2016 по справі 910/27112/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2016 р. Справа№ 910/27112/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Коржук І.В. (довіреність від 13.09.2015 року)

від відповідача: Пятибрат Н.С. (довіреність № 15-12-16/1 від 15.12.2016 року); Абулевич Є.П. (дов. № 20-12-16/1 від 20.12.2016 р.);

від третьої особи: Мазур С.В. (довіреність від 21.03.2016 року);

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Житлобудінвест на рішення господарського суду м. Києва від 20.09.2016 року у справі № 910\27112\15 за позовною заявою приватного вищого навчального закладу Київський університет культури до товариства з обмеженою відповідальністю Житлобудінвест , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача публічне акціонерне товариство Діамантбанк про визнання недійсними договорів, розірвання договорів та повернення майна,-

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю Житлобудінвест , в якому просив визнати недійсним договір підряду, договір про взаємозалік вимог, розірвати договори купівлі-продажу та повернути майно.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.11.2015 року (а.с. 31 том 2), за клопотанням відповідача, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача публічне акціонерне товариство Діамантбанк .

Рішенням господарського суду м. Києва 26.11.2015 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПВНЗ Київський університет культури задоволено, рішення господарського суду м. Києва від 26.11.2015 року у справі № 910/27112/15 - скасовано: позовні вимоги приватного навчального закладу Київський університет культури задоволено, визнано недійсними договір підряду, двохсторонню угоду взаємозаліку та розірвано договори купівлі-продажу.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 липня 2016 року касаційну скаргу ТОВ Житлобудінвест задоволено частково: постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 року у справі № 910/27112/15 та рішення господарського суду м. Києва від 26.11.2015 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.09.2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі: визнано недійсним договір підряду № 30/07-1 від 30.07.2014 року, укладений між позивачем та відповідачем; визнано недійсною двухсторонню угоду про взаємозалік, укладену у вигляді протоколу взаємозаліку від 13.10.2014 року між приватним вищим навчальним закладом Київський університет культури та товариством з обмеженою відповідальністю Житлобудінвест ; розірвано договори купівлі-продажу нежитлових приміщень № 3729 від 13.10.2014 року та договори купівлі продажу паркомісць.

Мотивуючи судове рішення суд першої інстанції зазначив на те, що фактичні обставини справи та відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів реального виконання з обох сторін умов договору підряду, доказів реального намагання його виконати, свідчать про те, що цей договір не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, визначеним у ч.5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, та свідчать про те, що внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву. При цьому, зауважив, що підписання акту № 1\10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року не свідчить про те, що сторонами таким чином вчинялись певні дії на виконання правочину, оскільки предметом спірного договору підряду є здійснення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах позивача. Окрім того, зазначив, що спірний правочин підписаний ректором позивача ОСОБА_6 з перевищенням повноважень, визначених п.5.1,п.5.2.12 Статуту установи. Враховуючи вищевказане та те, що між позивачем та відповідачем не існували насправді зустрічні однорідні вимоги, що випливали б із двох різних зобов'язань та які б підлягали зарахуванню, прийшов до висновку про визнання недійсною двухсторонню угоду про взаємозалік, укладену у вигляді протоколу взаємозаліку від 13.10.2014 року між сторонами. Оскільки договір підряду та взаємозаліку є недійсним, а згідно умов договорів купівлі -продажу сплата за придбане майно повинна бути здійснена до 15.10.2014 року - не відбулась, зазначене є істотним порушенням умов договорів купівлі-продажу, у зв'язку з чим вони підлягають розірванню, а майно поверненню у власність позивачу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Житлобудінвест звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 20.09.2016 року скасувати, в задоволені позовних вимог - відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням усіх обставин справи та недоведеністю тих обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та доведеними, що призвело до неправильного вирішення господарського спору. Суд першої інстанції при винесенні рішення неправомірно не врахував підписаний між сторонами акт № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року на суму 8 890 019,38 грн. Також, не було встановлено умислу обох сторін на укладання фіктивного правочину. Окрім того, зазначив, що на час підписання оскаржуваних договорів обмеження повноважень ректора ОСОБА_6, в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців вказано не було.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2016 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Житлобудінвест прийнято до розгляду та розгляд справи призначено на 15.11.2016 року.

В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався.

В судовому засіданні 22.12.2016 року відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Представник третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору - публічного акціонерного товариства Діамантбанк , підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 30.07.2014 року між приватним вищим навчальним закладом "Київський університет культури" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" (підрядник) було укладено договір підряду № 30/07-1 (далі - договір підряду), відповідно до умов якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик, власними і залученими силами, з власних або наданих замовником матеріалів, виконати будівельно-ремонтні роботи на об'єкті: м Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення, м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення та здати їх замовнику у встановлений цим договором строк, а замовник зобов'язується надати підряднику фронт робіт, прийняти виконані роботи та повністю оплатити їх у порядку та розмірах, передбачених цим договором. Склад і обсяг робіт за цим договором визначається відповідно до кошторисів та/або договірних цін, які сторони складають та підписують протягом дії цього договору. Підписаний сторонами поточний кошторис та/або договірна ціна є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 23-26 том 1).

Відповідно до підпунктів 2.1., 2.2. договору підряду підрядник зобов'язується завершити роботи до 01 жовтня 2014 року. Датою завершення робіт вважається дата їх прийняття замовником та підписання сторонами акту приймання-здачі робіт.

Згідно з підпунктами 3.1., 3.2. договору підряду договірна ціна включає в себе здійснення робіт з врахуванням вартості та доставки на об'єкт всіх необхідних матеріалів. Орієнтовна вартість за цим договором складає 9 000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 1 500 000,00 грн.

Як передбачено підпунктами 3.4.1, 3.4.4 договору підряду, з метою обліку виконаних робіт, проведення їх оплати відповідно до договору сторони підписують акти виконаних робіт (Ф-КБ2В) та довідку про вартість виконаних робіт (Ф-КБЗ), проект яких підрядник складає у двох примірниках, підписує, скріплює печаткою і передає замовнику до 30 числа звітного місяця. Замовник проводить оплату підряднику за виконані роботи на підставі довідки про вартість виконаних робіт (Ф-КБЗ) та акта виконаних робіт (Ф-КБ2В) протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання сторонами Ф-КБЗ та Ф-КБ2В.

Як вірно зазначено судом першої інстанції та видно зі змісту оспорюваного договору, останній за своєю правовою природою є договором будівельного підряду та підпадає під правове регулювання параграфу 3 глави 61 Цивільного кодексу України, оскільки роботи передбачені в п. 1.1. договору нерозривно пов'язані з місцезнаходженням об'єкта та спрямовані на проведення капітального ремонту об'єктів позивача.

Вимогами статті 875 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Згідно з вимогами ст. 882 Цивільного кодексу України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 ст. 628 та ст. 629 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Як видно з матеріалів справи, відповідно до змісту акта приймання виконання будівельних робіт за жовтень 2014 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року, підписаних та скріплених печаткою обох сторін, відповідач виконав підрядні роботи відповідно до умов договору підряду на суму 8 890 019,38 грн.

Водночас, відповідно до п.п. 4.1, 4.2. договору підряду передбачено, що матеріально-технічне забезпечення може покладатись на замовника та/або підрядника. Підрядник зберігає право власності на будівельному майданчику на матеріально-технічні ресурси власного постачання. Підрядник має право залучати для виконання робіт робочу силу в достатній кількості та з відповідною кваліфікацією. Замовлення, постачання матеріалів і сировини, необхідних для виконання робіт за договором, здійснює Замовник та/або Підрядник власними силами. Облік матеріалів та сировини, придбаних Підрядником або переданих йому Замовником, здійснює Підрядник.

Отже, відповідно до зазначених пунктів оспорюваного правочину відповідач - підрядник мав виконати завдання позивача - замовника на свій ризик, власними і залученими силами, з власних або наданих замовником (позивачем) матеріалів, та виконати будівельно-ремонтні роботи на об'єктах, зазначених в договорі підряду. Відповідач також повинен здійснювати облік матеріалів та сировини, придбаних Підрядником або переданих йому Замовником.

Разом з цим, під час розгляду справи, ані до суду першої інстанції, ані колегії суддів відповідачем - підрядником не було надано доказів, в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України, які б могли свідчити про погодження між сторонами оспрюваного правочину фронту робіт, складу та обсягу, кількості та часу робіт, що було встановлено сторонами відповідно до п.п. 1.1., 1.2 договору підряду №30/07-1 від 30 липня 2014 року. Окрім того, відповідачем не надано відомостей щодо працівників, що виконували дані роботи. Також, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, враховуючи перелік робіт, відповідачем не надано відомостей про придбання або передачу йому позивачем будівельних матеріалів для виконання робіт, що були предметом спірного договору підряду.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 5.2 договору підряду від 30 липня 2014 року приймання передача робіт здійснюється відповідно до чинного порядку і оформлюється актами приймання виконаних робіт щомісячно та актом приймання -здачі робіт по закінченню всіх робіт відповідно до предмету договору.

Отже, виконання даного виду робіт є не одномоментним, однак сторонами не надано актів приймання-передачі виконаних робіт щомісячно, хоча відповідно до п. 3.4.1 спірного договору, з метою обліку виконаних робіт, проведення їх оплати відповідно до договору, сторони підписують акти виконаних робіт (Ф-КБ2В) та довідку про вартість виконаних робіт (Ф-КБ3), проект яких складає підрядник у двох примірниках, підписує, скріплює печаткою і передає замовнику до 30 числа звітного місяця.

Таким чином, зазначеним пунктом спірного договору передбачено обов'язок саме підрядника щодо щомісячного складання акта прийому - передачі виконаних робіт, з метою обліку виконаних робіт та своєчасної їх оплати.

Також, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що згідно з п. 7.2 договору підряду замовник повинен був надати підряднику до початку робіт доступ до місця проведення робіт (фронт робіт) та джерел енерго- і водопостачання, необхідних для виконання робіт; надати підряднику фронт робіт, підготовлений замовником для виконання робіт, складські та побутові приміщення; надати підряднику на весь строк виконання робіт можливість безкоштовного підключення та користування за тимчасовою схемою до зовнішніх інженерних мереж (електроенергії, води) та комунікацій і необхідній кількості.

Відомостей про надання замовником підряднику доступу до місця проведення робіт та джерел енерго- і водопостачання (використання яких необхідно підряднику для виконання завдань замовника) відповідачем суду надано не було.

Окрім того, матеріали справи також не містять підписаного загального та поточного кошторисів, замовлень, доказів про спілкування між сторонами оскаржуваного договору щодо погодження виконання замовлень, обсягів, кількості та часу робіт, залучення трудових ресурсів, доказів придбання матеріалів відповідачем та здійснення обліку матеріалів та сировини, придбаних відповідачем або переданих йому позивачем, умов їх зберігання.

Щодо призначення у справі судової експертизи, на необґрунтоване відхилення клопотання позивача про призначення якої звернув увагу Вищий господарський суд України, судова колегія, враховуючи позицію сторін про недоцільність її призначення, а також обставини справи, за яких неможливим є встановлення точного часу виконання будівельних робіт, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для її призначення. Питання щодо фактичного виконання робіт відповідачем, враховуючи обставини спору, не може бути з'ясоване шляхом експертного дослідження, тоді як саме останнім мали б бути подані докази його безпосередньої участі у створенні обумовленого договором результату та наявність наміру його створити.

Окрім того, при прийнятті рішення, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015 р. (а.с. 103-127 том 2) наданому судовим експертом Бойко М.В.: загальний обсяг матеріалів, труда та обладнання, затраченого на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення, не відповідає даним, викладеним в акті № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року, датованого 10 жовтня 2014 року на суму 8 890 019,38 грн. та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року на суму 8 890 019,38 грн., загальний обсяг матеріалів, труда та обладнання, затраченого на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення, становить 3 255 714 грн.

Отже, за висновком експертного дослідження (виготовленого на підставі висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015 р.), здійсненого за результатами проведення економічного дослідження від 24.03.2016 р. № 1-24/03, загальний обсяг матеріалів, труда та обладнання на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" (код ЄДРПОУ 31028309) за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення, (кошторисна вартість робіт) в сумі 3 255 714,00 грн. затрачено на протязі з грудня 2013 року по червень 2014 року саме замовником, без залучення в якості підрядника за спірним договором підряду № 30/07-1 від 30.07.2014 ТОВ "Житлобудінвест", також висновком встановлено, що відображення у бухгалтерському та податковому обліку Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" (код ЄДРПОУ 31028309) обсягу та видів матеріалів, труда та обладнання, які затрачені на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення за період з грудня 2013 року по вересень 2014 року включно, за умовами, які викладені у висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015, документально не підтверджується.

Водночас, відповідно до довідки приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" від 20.02.2016 року № 17 (а.с. 160 том 2) за підписом ректора та головного бухгалтера, в двадцятишестиповерховому будинку за адресою: вул. Щорса 36 "В" в м. Києві на 1 поверсі знаходяться нежитлові приміщення № 235 "А" та № 236 загальною площею 268,6 м2, які є власністю приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури", інших приміщень у даному будинку Приватний виший навчальний заклад "Київський університет культури" у власності, володінні, користуванні чи оренді не має. Будівельно-ремонтні роботи в приміщеннях № 235 А та № 236, вказані у висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015р., проводились власними силами навчального закладу до липня 2014 року. В даних приміщеннях № 235 "А" та № 236 будівельно-ремонтні роботи з липня 2014 року і по даний час не проводились.

Також, відповідачем надано до матеріалів справи висновок експертного будівельно-технічного дослідження № 85 від 12.09.2016р. (а.с.211-219 том 3), відповідно до якого встановлено, що актом №1/10 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року (ФКБ2В) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року (ФКБ3) документально підтверджується факт виконання робіт, передбачених договором підряду №30/07-1 від 30.07.2014р., а встановити час коли виконувались ремонтно-будівельні роботи, які вказані у договорі підряду №30/07-1 від 30.07.2014р., акті №1/10 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року не вбачається за можливе, у зв'язку з відсутністю відповідних методик з визначення фактичного часу виконання ремонтно-будівельних робіт.

Однак, як видно з вищезазначеного висновку, при його складані експерт на місце проведення робіт не виходив, а зробив висновок на підставі дослідження методом порівняння, шляхом співставлення інформації, яка містилась у наданих документах, а саме договору підряду № 30\07-1 від 30 липня 2014 року, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року та акту № 1\10 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що експертне дослідження № 85 від 12.09.2016р. не містить даних щодо обсягів, вартості, кількості матеріалів, труда та обладнання, що використані на будівельно-ремонті роботи на об'єктах позивача, тоді як наданими позивачем доказами підтверджується, що ремонтні роботи на об'єктах приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення проводились в значно меншому розмірі, ніж це зазначено в акті № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року, роботи проводились господарським способом власними силами та з матеріалів позивача і без залучення сторонніх осіб, в тому числі відповідача, в якості підрядника, у інші строки, які передували даті укладення спірного договору підряду.

Аналізуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підписаний акт № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року та довідка про вартість виконаних робіт за жовтень 2014 року є недостатніми доказами виконання відповідачем підрядних робіт та настання реальних правових наслідків за спірним договором. Окрім того, при розгляді справи відповідач не довів факт виконання робіт саме ним, за спірним договором підряду від 30.07.2014 року.

Доводи відповідача про відсутність виконавчої документації, доказів придбання матеріалів та здійснення технічного забезпечення робіт, у тому числі транспортування та транспортних витрат з посиланням на те, що частина таких робіт робіт виконувалась з залученням субпідрядних організацій, у тому числі з наданням лише суду апеляційної інстанції акту виконаних робіт та довідки про їх вартість, складених з ТОВ Укртехбізнес , є необґрунтованими, оскільки відповідач, за таких обставин, був безпосереднім учасником таких відносин, а отже мав і підтвердити обсяг, характер та сплачену вартість виконаних субпідрядниками робіт, придбаних та використаних матеріалів. У той же час, відповідач у ході розгляду справи судами відповідних відомостей про будівельні роботи, осіб, які їх здійснювали, документального підтвердження укладення договорів та їх виконання не надав.

Судова колегія не може визнати обґрунтованим посилання відповідача на складання ним орієнтовного обсягу робіт для укладення з позивачем договору підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт, оскільки такий обсяг робіт складений відповідачем в односторонньому порядку, з позивачем відповідно до умов договору підряду погоджений не був.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про те, що спірний договір підряду є фіктивним, оскільки не був спрямований на реальне настання правових наслідків; сторони, укладаючи спірний правочин, знали, що він не буде виконаний, оскільки реально виконані роботи на об'єктах позивача проводились власними силами позивача, з власних матеріалів та обладнання, без залучення відповідача та у період, який передував даті укладення договору підряду.

Частиною 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з вимогами статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.

За статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З огляду на вищевказані обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір підряду є фіктивним в силу положень ст. 234 ЦК України та таким, що не відповідає вимогам передбачених ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, а внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, заздалегідь знали, що він не буде виконаний, оскільки роботи на об'єктах замовника, які реально виконані на цих об'єктах у відповідних об'ємах та на відповідну суму, проводились власними силами позивача, з власних матеріалів та обладнання, без залучення підрядника.

Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем належним чином доведено факт відсутності на момент укладання спірного договору наміру сторін створити реальні правові наслідки у вигляді виконання будівельно-ремонтних робіт на об'єктах замовника, а метою укладання оскаржуваного правочину було створення штучної заборгованості, яка в подальшому використана сторонами для погашення заборгованості, шляхом підписання двохстороннього протоколу взаємозаліку боргових зобов'язань за наявними у справі оспорюваними договорами купівлі-продажу нерухомого майна, власником якого був позивач.

При цьому, необґрунтованими є доводи відповідача про те, що спірний договір не може бути визнаний недійсним, так як позивачем на виконання спірного договору було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у жовтні 2014 року у сумі 190 019,38 грн., у вигляді доплати різниці за виконані будівельно-ремонтні роботи, яка залишилась несплаченою у зв'язку з укладанням двохсторонньої угоди про взаємозалік від 13.10.2014 року, оскільки сплата цих коштів не є переданням майна на виконання правочину та вказані кошти перераховані відповідно до акту № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року, факт виконання яких відповідач не підтвердив.

Щодо посилання позивача на те, що договір підряду № 30/07-1 від 30 липня 2014 року підписаний з боку замовника ректором ОСОБА_6 з перевищенням повноважень, колегія суддів зазначає на наступне.

Як видно з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, при укладанні оскаржуваного договору, а також при підписанні акту № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 р. та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 р., від імені замовника зазначені документи підписані ректор ОСОБА_6, що діяв на підставі Статуту.

Водночас, відповідно до п. 5.1., п. 5.2.12. Статуту позивача (а.с. 79 том 1), вищим органом управління університетом є загальні збори учасників. До компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, прийняття рішення про укладення правочинів (договорів, контрактів), що укладаються на суму 100 000,00 гривень і вище. Доказів надання погодження рішення загальних зборів учасників позивача на укладання оспорюваних правочинів суду надано не було.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки як вбачається з преамбули договору підряду, ректор приватного вищого навчального закладу Київський університет культури діяв на підставі статуту, а тому відповідач, при укладені оскаржуваного договору, повинен був перевірити повноваження представника підписанта договору.

При цьому, необґрунтованими є заперечення представника відповідача про те, що згідно з даними з Єдиного реєстру фізичних та юридичних осіб підприємців не було зареєстровано обмеження ОСОБА_6 щодо підписання даного виду договорів, оскільки, як вже зазначалось, при їх підписанні представники відповідача могли перевірити його повноваження згідно з Статутом.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 92 Цивільного кодексу України унормовано, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. ст. 216, 241 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, відсутність у ректора позивача ОСОБА_6 повноважень на підписання спірних правочинів є підставою для визнання укладеного між сторонами договору підряду недійсним.

Щодо позовних вимог про визнання недійсною двухстороньої угоди про взаємозалік, укладеної у вигляді протоколу взаємозаліку між приватним вищим навчальним закладом Київський університет культури та товариством з обмеженою відповідальністю Житлоінвестбуд , колегія суддів зазначає на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 13.10.2014р. позивач (продавець) та відповідач (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 3729 на суму 8 000 000 грн.,(а.с.31-32 том 1) а також договори купівлі-продажу машиномісць за № № 3730-3739 на загальну суму 700 000 грн.,(а.с. 35-54 том 1) яку покупець відповідно до пунктів 3 зазначених вище договорів зобов'язується перерахувати продавцю до 15.10.2015р.; договори підписані сторонами та нотаріально посвідчені.

13.10.2014р. сторони уклали протокол взаємозаліку (а.с.30 том 1), відповідно до умов якого позивач на користь відповідача реалізував нежитлові приміщення в кількості 1473,2 кв.м., відповідно до договору № 3729 на суму 8 000 000 грн., а також 10 машиномісць за договорами купівлі-продажу №№ 3730-3739 на загальну суму 700 000 грн., а товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" виконало ремонтних робіт на об'єктах приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" у розмірі 8 890 019,38 грн. згідно з договором підряду № 30/07-1 від 30.07.2014 р.; сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних вимог на загальну суму 8 700 000 грн. зі сплатою залишку заборгованості в сумі 190 019,38 грн. до 24.10.2014р.

Умови можливості зарахування зустрічних однорідних вимог передбачені ч. 1 ст. 601 ЦК України - зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Частина 2 зазначеної статті допускає можливість зарахування зустрічних вимог за заявою однієї із сторін.

Відтак, за змістом вказаної норми припинення зобов'язання зарахуванням можливе за умов зустрічності вимог, їх однорідності та безспірності (ясності вимог).

При цьому, як унормовано ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.3 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Отже, як вбачається з вищевказаних ч. 1 ст. 601 ЦК України та ч. 3 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Як вбачається з встановлених судом фактичних даних щодо виконанню робіт за договором підряду № 30/07-1 від 30 липня 2014 року, зазначений спірний договір є недійсним, оскільки як зазначалось вище, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, передбачених його умовами. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що недійсним договір не породжує прав та обов'язків у його сторін, в тому числі щодо сплати за нібито виконані роботи в розмірі 8 890 019,38 грн.

Між сторонами не існують зустрічні однорідні вимоги , що б випливали із двох різних зобов'язань, в одному з яких позивач (кредитор) одного зобов'язання, є боржником за іншим зобов'язанням, які б підлягали зарахуванню на підставі ч. 1 ст. 601 ЦК України та ч. 3 ст. 203 ГК України.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки судом встановлені дані, які свідчать про недійсність договору підряду, то позовні вимоги про визнання недійсною двохстороньої угоди про взаємозалік, укладеної у вигляді протоколу взаємозаліку від 13.10.2014 року, на виконання розрахунків за виконані роботи по договору підряду №30\07-1 від 30 липня 2014 року, правомірно були задоволені судом першої інстанції, оскільки на час такого зарахування у сторін не існувало зустрічних однорідних вимог, які випливали б, в тому числі, із недійсного спірного договору підряду, який не породжує жодних прав та обов'язків сторін договору.

Відносно позовних вимог про розірвання договорів купівлі-продажу № 3729 від 13.10.2014 року на суму 8 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ та договори купівлі-продажу за № 3730 - 3739 від 13.10.2014 року на загальну суму 700 000,00 грн., в т.ч. ПДВ, колегія суддів зазначає на наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 ЦК України унормовано, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Обов'язок сплатити покупцем за отриманий товар, передбачений відповідно до вимог ч.1 ст. 691 ЦК України - покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

При цьому, як передбачено ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та випливає зі змісту оскаржуваного договору купівлі-продажу № 3729 від 13.10.2014 року (а.с. 105-106 том 1) та договорів купівлі-продажу машиномісця за № 3730 - 3739 (а.с.108-128 том 1) від 13.10.2014 року, відповідач повинен був сплатити за придбане нерухоме майно в строк до 15.10.2014 року.

Таким чином за умовами оспорюваних договорів купівлі продажу, відповідач повинен був сплатити на користь позивача повну вартість придбаного нерухомого майна, а саме, згідно договору купівлі-продажу № 3729 від 13.10.2014 року у розмірі 8 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ та згідно договорів купівлі-продажу за № 3730 - 3739 від 13.10.2014 року у розмірі 700 000,00 грн., в т.ч. ПДВ, до 15.10.2014 року.

Відповідач коштами за придбане майно не розрахувався, натомість між сторонами був укладений протокол взаємозаліку від 13 жовтня 2014 року, відповідно до умов якого сторони зарахували заборгованість за нібито виконані роботи за договором підряду в рахунок вартості майна , придбаного за оскаржуваними договорами купівлі-продажу.

Зважаючи на обставини справи, на те, що спірний договір підряду є недійсним та не створює цивільно-правових наслідків для його сторін, зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог, відповідно до протоколу взаємозаліку від 13 жовтня 2014 року є безпідставним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним чином оплати за придбане нерухоме майно відповідачем, в строк визначений договорами купівлі-продажу до 15 жовтня 2014 року, здійснено не було.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а якщо не встановлено таких умов та вимог, - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено вимогами ст.525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 694 ЦК України за договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк оплати за придбане нерухоме майно встановлений до 15.10.2014 року, тобто відповідачу майно було продане позивачем з відстроченням платежу до 15.10.2014 року, з переданням нерухомого майна в день укладення договорів купівлі-продажу, про що свідчать підписані сторонами акти приймання-передачі нерухомого майна від 13.10.2014 року (а.с. 33, 55-64 том 1). Таким чином, позивачем був виконаний обов'язок щодо передання майна, а відповідач, прийнявши майно, вартість його не сплатив, що надає право позивачу, відповідно до ст. 694 ЦК України вимагати повернення майна, яке є предметом договорів купівлі-продажу № 3729 від 13.10.2014 року та договорів купівлі-продажу за № 3730 - 3739 від 13.10.2014 року.

Частинами 1, 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з зазначеного, колегія суддів вважає, що неоплата відповідачем вартості придбаного нерухомого майна за укладеними з позивачем договорами купівлі - продажу є істотним порушенням умов зазначених договорів, оскільки позивач був позбавлений права на отримання доходу від продажу нерухомого майна, що належало йому на праві власності та підставою відповідно до вимог ст. 651 ЦК України для розірвання договорів купівлі-продажу № 3729 від 13.10.2014 року та договорів купівлі-продажу за № 3730 - 3739 від 13.10.2014 року, та поверненню нерухомого майна, переданого за цими договорами, відповідачем у власність позивача.

Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються колегією суддів, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

На підставі викладено, судова колегія вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю Житлобудінвест є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Житлобудінвест на рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2016 року у справі № 910/27112/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2016 року у справі № 910/27112/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/27112/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко