Постанова

від 07.03.2017 по справі 910/27112/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року Справа № 910/27112/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І.- головуючого, Алєєвої І.В., Мачульського Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі№ 910/27112/15 Господарського суду міста Києва за позовомПриватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" провизнання недійсними договорів, розірвання договору та повернення майна, за участю представників: позивачаКоржук І.О.- предст. дов. від 13.092.2015; відповідача третьої особиП'ятибрат Н.С. - предст. дов. від 15.12.2016; Мазур С.В. -предст. дов. від 21.03.2016;

ВСТАНОВИВ:

19.10.2014 Приватний вищий навчальний заклад Київський університет культури" звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору підряду та договору про взаємозалік вимог, про розірвання договорів купівлі-продажу майна, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест", та про повернення майна, переданого за договорами купівлі-продажу. Позивач вказав, що договір підряду та договір про взаємозалік вимог є фіктивними за статтею 234 Цивільного кодексу України, оскільки укладення цих договорів було спрямовано не на реальне настання правових наслідків відповідно до умов договору підряду та положень статті 875 Цивільного кодексу України, а на створення штучної заборгованості позивача з відповідачем з метою насправді здійснення взаємозаліку по укладеним договорам купівлі-продажу майна та машиномісць. Оскільки договір підряду та двохсторонній договір взаємозаліку з огляду на їх недійсність не породжують прав та обов'язків, а відповідач порушив зобов'язання за договором купівлі-продажу, прострочивши оплату нерухомого майна за цими договорами, це є підставою для розірвання договорів купівлі-продажу та повернення позивачу переданого на їх підставі майна.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що на момент вчинення правочину сторони не порушували вимог статті 203 Цивільного кодексу України, доводи позивача про намір сторін укласти фіктивний правочин не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечать наявним доказам фактичного виконання договору підряду; здійснене сторонами зарахування зустрічних вимог відповідає положенням статті 601 Цивільного кодексу України.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 (суддя Морозов С.М.) позов задоволено в повному обсязі: визнано недійсним договір підряду від 30.07.2014 № 30/07-1, укладений позивачем та відповідачем; визнано недійсною двосторонню угоду про взаємозалік, укладену у вигляді протоколу взаємозаліку від 13.10.2014 Приватним вищим навчальним закладом "Київський університет культури" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест"; розірвано договори купівлі-продажу нежитлових приміщень № 3729 від 13.10.2014 та договори купівлі продажу паркомісць.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 (судді: Руденко М.А. - головуючий, Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної та рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про невірне застосування апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення господарського спору. Так, суд не врахував, що за приписами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а згідно зі статтею 180 Господарського кодексу України, статтею 628 Цивільного кодексу України його зміст становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до законодавства; порушуючи умови договору та норми права, які регулюють порядок здавання-приймання робіт, суд безпідставно взяв до уваги відсутність документів, складання яких не обумовлювалось договором та нормативно-правовими актами, порушив вимоги частини четвертої статті 882 Цивільного кодексу України про порядок оформлення передання-прийому робіт; суд неправильно застосував статтю 234 Цивільного кодексу України, не встановивши на підставі належних доказів обставин справи умисел, з яким сторони укладали спірний договір, та залишив поза увагою наявність дій сторін, спрямованих на виконання спірного правочину, відображення правочину в податковому обліку відповідача; вказуючи на підписання правочинів керівником позивача з перевищенням повноважень, суд порушив вимоги частини другої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", позаяк відомості про керівника позивача були включені до реєстру, вважалися достовірними та не містили жодних обмежень; висновки суду про недійсність угоди про взаємозалік, розірвання договорів купівлі-продажу суперечать статтям 601, 651 Цивільного кодексу України, статті 202 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні відповідач та третя особа підтримали касаційну скаргу з наведених у ній підстав.

Позивач у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу (з додатковими поясненнями) відхилив доводи відповідача, як безпідставні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що Приватний вищий навчальний заклад "Київський університет культури" (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" (підрядник) 30.07.2014 уклали договір підряду № 30/07-1, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик, власними і залученими силами, з власних або наданих замовником матеріалів, виконати будівельно-ремонтні роботи на об'єкті: м Київ, вул. Щорса, буд. 36 в нежитлові приміщення, м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення та здати їх замовнику у встановлений цим договором строк, а замовник зобов'язується надати підряднику фронт робіт, прийняти виконані роботи та повністю оплатити їх у порядку та розмірах, передбачених цим договором. Склад і обсяг робіт за цим договором визначається відповідно до кошторисів та/або договірних цін, які сторони складають та підписують протягом дії цього договору. Підписаний сторонами поточний кошторис та/або договірна ціна є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з підпунктами 1.1, 1.2 договору підряду склад і обсяг робіт за цим договором визначається відповідно до кошторисів та/або договірних цін, які сторони складають та підписують протягом дії цього договору, але жодних доказів підписання та погодження кошторисів, як і поточного кошторису, та/або договірних цін, складу та обсягів робіт, які відповідно до підпунктів 3.1, 3.2 договору підряду мали включати в себе здійснення робіт з врахуванням вартості та доставки на об'єкт всіх необхідних матеріалів, і що ціна договору підряду включала в себе не тільки здійснення робіт, а й ціну матеріалів і вартість їх доставки, судам обох інстанцій не надано сторонами та вони відсутні в матеріалах справи.

Відповідно до підпунктів 2.1., 2.2. договору підряду підрядник зобов'язується завершити роботи до 01 жовтня 2014 року. Датою завершення робіт вважається дата їх прийняття замовником та підписання сторонами акту приймання-здачі робіт.

Згідно з підпунктами 3.1., 3.2. договору підряду, договірна ціна включає в себе здійснення робіт з врахуванням вартості та доставки на об'єкт всіх необхідних матеріалів. Орієнтовна вартість за цим договором складає 9000000,00 грн. в т.ч. ПДВ 1500000,00 грн.

Як передбачено підпунктами 3.4.1, 3.4.4 договору підряду, з метою обліку виконаних робіт, проведення їх оплати відповідно до договору сторони підписують акти виконаних робіт (Ф-КБ2) та довідку про вартість виконаних робіт (Ф-КБЗ), проект яких підрядник складає у двох примірниках, підписує, скріплює печаткою і передає замовнику до 30 числа звітного місяця. Замовник проводить оплату підряднику за виконані роботи на підставі довідки про вартість виконаних робіт (Ф-КБЗ) та акта виконаних робіт (Ф-КБ2В) протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання сторонами Ф-КБЗ та Ф-КБ2В.

За положеннями пунктів 4.1, 4.2 договору підряду, матеріально технічне забезпечення може покладатись на замовника та/або підрядника. Підрядник зберігає право власності на будівельному майданчику на матеріально-технічні ресурси власного постачання. Підрядник має право залучати для виконання робіт робочу силу в достатній кількості та з відповідною кваліфікацією. Замовлення, постачання матеріалів і сировини, необхідних для виконання робіт за договором, здійснює замовник та/або підрядник власними силами. Облік матеріалів та сировини, придбаних підрядником або переданих йому замовником, здійснює підрядник.

Пунктом 7.2. договору підряду передбачено обов'язок замовника надати підряднику до початку робіт доступ до місця проведення робіт (фронт робіт) та джерел енерго- і водопостачання, необхідних для виконання робіт; надати підряднику фронт робіт, підготовлений замовником для виконання робіт, складські та побутові приміщення; надати підряднику на весь строк виконання робіт можливість безкоштовного підключення та користування за тимчасовою схемою до зовнішніх інженерних мереж (електроенергії, води) та комунікацій і необхідній кількості.

Місцевий суд відзначив, що матеріали справи не містять доказів про обмін сторонами будь-якими документами про погодження складу, обсягу, кількості та часу робіт, залучення трудових ресурсів, а також не містять доказів придбання матеріалів робіт найманими або власними працівниками підрядника та/або підрядними організаціями, доказів здійснення обліку матеріалів та сировини, придбаних підрядником або переданих йому замовником.

Місцевий господарський суд також встановив, що за змістом акта приймання виконання будівельних робіт за жовтень 2014 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року, підписаних та скріплених печаткою обох сторін, відповідач виконав підрядні роботи відповідно до умов договору підряду на суму 8890019,38 грн. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні відповідні щомісячні акти виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт, щомісячні акти приймання виконаних робіт, остаточний акт приймання-здачі робіт відповідно до предмету договору підряду.

Відповідно місцевий господарський суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою підписаний сторонами договір є договором будівельного підряду та підпадає під правове регулювання параграфу 3 глави 61 Цивільного кодексу України, що зумовлює необхідність підписання кошторисів та замовлень на проведення підрядних робіт, поточних кошторисів, надання замовником підряднику доступу до місця проведення робіт (фронт робіт) та джерел енерго- і водопостачання, наявність завдання замовника, при якому відповідач на свій ризик, власними і залученими силами, з власних або наданих замовником (позивачем) матеріалів виконує будівельно-ремонтні роботи на об'єктах, зазначених в договорі підряду, здійснює облік матеріалів та сировини, придбаних підрядником або переданих йому замовником, при цьому матеріали справи не містять доказів наявності підписаних загального та поточних кошторисів, замовлень, доказів про обмін сторонами будь-якими документами про погодження складу, обсягу, кількості та часу робіт, залучення трудових ресурсів, доказів придбання матеріалів відповідачем та здійснення обліку матеріалів та сировини, придбаних відповідачем або переданих йому позивачем, виконання підрядних робіт найманими або власними працівниками та/або підрядними організаціями, як і доказів забезпечення доступу до місця проведення робіт та забезпечення енерго- і водопостачанням; ціна у договорі підряду не визначалась як остаточна, а мала орієнтовне значення, в матеріалах справи відсутній документ, який би підтверджував закінчення всіх робіт відповідно до предмету договору.

Наявні у справі акт № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року, датований 10 жовтня 2014 року, та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року, суд в якості доказів виконання робіт відповідачем оцінив критично, зазначивши, що наведених документів вбачається, що весь обсяг робіт відповідач виконував у жовтні місяці 2014 року, за межами останнього дня строку виконання договору підряду (01 жовтня 2014 року; ці докази не відображають всієї повноти наданих послуг з урахуванням об'єму та суми декларованих витрат по спірному договору підряду.

За змістом висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015 загальний обсяг матеріалів, праці та обладнання, затраченого на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення, не відповідає даним, викладеним в акті № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року, датованому 10 жовтня 2014 року на суму 8890019,38 грн. та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року на суму 8890019,38 грн., загальний обсяг матеріалів, труда та обладнання, затраченого на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення, становить 3255714 грн.

За висновком експертного дослідження (виготовленого на підставі висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015), здійсненого за результатами проведення економічного дослідження від 24.03.2016 № 1-24/03, загальний обсяг матеріалів, праці та обладнання на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" (код ЄДРПОУ 31028309) за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення, (кошторисна вартість робіт) в сумі 3255714,00 грн. затрачено на протязі з грудня 2013 року по червень 2014 року саме замовником, без залучення в якості підрядника за спірним договором підряду № 30/07-1 від 30.07.2014 відповідача; також висновком встановлено, що відображення у бухгалтерському та податковому обліку Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" (код ЄДРПОУ 31028309) обсягу та видів матеріалів, труда та обладнання, які затрачені на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення за період з грудня 2013 року по вересень 2014 року включно, за умовами, які викладені у висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015, документально не підтверджується.

За змістом довідки Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" від 20.02.2016 № 17 за підписом ректора та головного бухгалтера, в двадцятишестиповерховому будинку за адресою: вул. Щорса 36 "В" в м. Києві на 1 поверсі знаходяться нежитлові приміщення № 235 "А" та № 236 загальною площею 268,6 м2, які є власністю Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури", інших приміщень у даному будинку Приватний виший навчальний заклад "Київський університет культури" у власності, володінні, користуванні чи оренді не має. Будівельно-ремонтні роботи в приміщеннях № 235 МА" та № 236, вказані у висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015, проводились власними силами навчального закладу до липня 2014 року. В приміщеннях № 235 "А" та № 236 будівельно-ремонтні роботи з липня 2014 року і по даний час не проводились.

Згідно з довідкою Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" від 29.02.2016 за підписом ректора та головного бухгалтера будівельно-ремонтні роботи за договором підряду від 30.07.2014 № 30/07-1, вказані в акті № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року, датованому 10 жовтня 2014 року, та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року, не проводились.

Відповідач в спростування наведеного вище надав до матеріалів справи висновок експертно-будівельного дослідження від 12.09.2016 № 85, за змістом якого актом № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року, датованим 10 жовтня 2014 року, та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року підтверджується факт виконання робіт, передбачених договором підряду, а встановити час їх виконання не вбачається за можливе з огляду на відсутність відповідних методик.

Дослідивши наведені вище документальні докази, місцевий господарський суд дійшов висновку, що наданими позивачем доказами підтверджено, що ремонтні роботи на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення проводились в значно меншому розмірі, ніж це зазначено в акті № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року, роботи проводились господарським способом власними силами та з матеріалів позивача і без залучення сторонніх осіб, в тому числі відповідача, в якості підрядника, та у інші строки, які передували даті укладення спірного договору підряду; надані відповідачем підписаний акт та довідка за жовтень 2014 року, висновок експертно-будівельного дослідження від 12.09.2016 № 85 є недостатніми доказами виконання відповідачем підрядних робіт та доводи позивача не спростовують.

13.10.2014 Приватний вищий навчальний заклад "Київський університет культури" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 3729 на суму 8000000 грн., а також договори купівлі-продажу машиномісць за №№ 3730-3739 на загальну суму 700000 грн, яку покупець відповідно до пунктів 3 зазначених вище договорів зобов'язався перерахувати продавцю до 15.10.2015; договори підписані сторонами та нотаріально посвідчені.

13.10.2014 сторони уклали протокол взаємозаліку, за змістом якого Приватний вищий навчальний заклад "Київський університет культури" реалізував нежитлові приміщення в кількості 1473,2 кв.м. для Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" згідно з договором № 3729 на суму 8000000 грн., а також 10 машиномісць за договорами купівлі-продажу №№ 3730-3739 на загальну суму 700000 грн, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" виконало ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" у розмірі 8890019,38 грн згідно з договором підряду № 30/07-1 від 30.07.2014; сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних вимог на загальну суму 8700000 грн зі сплатою залишку заборгованості в сумі 190019,38 грн. до 24.10.2014.

У жовтні 2014 року позивач сплатив на рахунок відповідача 190019,38 грн, як різницю за наслідками вчинених правочинів.

Дослідивши надані докази в їх сукупності, місцевий господарський зазначив, що за встановленими ним обставинами справи сторони, укладаючи правочин, заздалегідь знали, що він не буде виконаний, оскільки реально виконані роботи на об'єктах позивача проводились власними силами позивача, з власних матеріалів та обладнання, без залучення відповідача та у період, який передував даті укладення договору підряду; жодна із сторін не намагалася досягти правового результату, обумовленого спірним договором, доказів, що якась із сторін намагалась виконати умови спірного договору (зокрема, передати або отримати фронт робіт, готовий до виконання робіт, складські та побутові приміщення, здійснити замовлення, закупку, постачання, розвантаження матеріалів та обладнання на об'єкти позивача в межах спірного договору, підписати кошторис або договірну ціну, укласти договір субпідряду, вести облік матеріалів та обладнання, залучити трудові ресурси, намагання підключитись до зовнішніх інженерних мереж (електроенергії, водопостачання), здійснення контролю за якістю, обсягами та вартістю робіт, пред'явлення претензій вимог щодо невиконання умов спірного договору однією із сторін) суду не надано, тобто, жодна із сторін не вчиняла тих заходів, які були обумовлені умовами договору підряду та які б надали можливість суду встановити, що одна із сторін дійсно намагалася досягти правового результату передбаченого договором підряду, сторони знали заздалегідь, що договір підряду виконаний не буде, оскільки потреби у виконанні робіт, виконаних ще до укладення договору підряду, на об'єктах позивача не було; натомість дії сторін, опосередковані вчиненими ними в подальшому правочинами, вказують на умисел створити підписанням договору та оформленням документів штучної заборгованості позивача перед відповідачем.

Відтак, задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що матеріали справи підтверджують фіктивність договору підряду, як такого, що не спрямовувався на настання реальних наслідків, передбачених договором будівельного підряду, та, відповідно, відсутність реальних вимог відповідача до позивача за виконані за договором підряду роботи; зарахування зустрічних однорідних вимог за двосторонньою угодою від 13.10.2014 є безпідставним, позаяк на момент такого зарахування у сторін не існувало зустрічних однорідних вимог; докази оплати майна за договорами купівлі-продажу відсутні, обов'язок оплатити майно, отримане за договорами купівлі-продажу за № 3729 та за №№ 3730-3739 на загальну суму 8700000 грн, до 15.10.2015, відповідач не виконав.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції повторно дослідив підписаний сторонами договір та надані документи стосовно його виконання, погодившись з обставинами справи, встановленими судом першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги відповідача, суд апеляційної інстанції також вказав на правомірність відхилення місцевим судом наданих відповідачем доказів, оскільки зі змісту наданого відповідачем висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 85 від 12.09.2016 вбачається, що при його складані експерт на місце проведення робіт не виходив, а зробив висновок на підставі дослідження методом порівняння, шляхом співставлення інформації, яка містилась у наданих документах, а саме договору підряду № 30\07-1 від 30 липня 2014 року, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року та акта № 1/10 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014 року, експертне дослідження № 85 від 12.09.2016 не містить даних щодо обсягів, вартості, кількості матеріалів, та обладнання, що використані на будівельно-ремонті роботи на об'єктах позивача, та не спростовує відповідні дані, наведені у дослідженнях та довідках, наданих позивачем.

Також апеляційний суд відхилив доводи відповідача про здійснення робіт на виконання договору підряду зі залученням субпідрядних організацій, як причину відсутності виконавчої документації, доказів придбання матеріалів та здійснення технічного забезпечення робіт, у тому числі транспортування та транспортних витрат, та надані суду апеляційної інстанції акт виконаних робіт та довідки про їх вартість, складених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехбізнес", зазначивши, що такі обставини не звільняють відповідача, як підрядника за договором підряду, підтверджувати обсяг, характер та сплачену вартість виконаних в тому числі і субпідрядниками робіт, придбаних та використаних матеріалів; при цьому у ході розгляду справи відповідач не надав суду відповідних відомостей про будівельні роботи, осіб, які їх здійснювали, документального підтвердження укладення договорів та їх виконання; наданий відповідачем орієнтовний обсяг робіт для укладення з позивачем договору підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт, відповідачем в односторонньому порядку, з позивачем відповідно до умов договору підряду не погоджений.

Відповідно суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що встановлені обставини справи засвідчують, що спірний договір підряду є фіктивним, позаяк не спрямований на реальне настання зумовлених ним правових наслідків, а внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву; зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог згідно з укладеною за згодою сторін 13.10.2014 двохсторонньою угодою у вигляді протоколу взаємозаліку, є незаконним, позаяк на момент такого зарахування у сторін не існувало зустрічних однорідних вимог, які випливали б із недійсного спірного договору підряду, в зв'язку з чим недійсною є й відповідна угода про взаємозалік, а обов'язок оплатити майно, отримане за договорами купівлі-продажу за № 3729 та за №№ 3730-3739 на загальну суму 8700000 грн, яку покупець відповідно до пунктів 3 зазначених вище договорів зобов'язується перерахувати продавцю до 15.10.2015, відповідач не виконав.

Судова колегія зазначає, що частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як випливає з пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а положеннями частини першої статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у частині п'ятій статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним; у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто, сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері, а його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину. При цьому сторони за допомогою фіктивного правочину намагаються прикрити свої неправомірні дії, зокрема: заволодіння майном, несплата податків, кредитних зобов'язань тощо.

Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін і визначення, що ознака фіктивності була притаманна діям усіх сторін правочину; якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним, а саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності, а позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тягар доказування фіктивності правочину та відповідних наведених вище обставин покладається на позивача.

У випадках, коли для підтвердження реальності вчинення спірного правочину сторони склали документи, які створюють для третіх осіб уявлення про виконання сторонами спірного правочину, такі документи підлягають також оцінці судом за загальними правилами оцінки вчинення правочинів у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України та встановлення наявності реальних правових наслідків вчинення правочинів; саме по собі існування документів (зокрема, документів, які оформлюють прийом-передачу виконаних за договором підряду робіт, даних податкового обліку) не виключає перевірки судом реальної можливості створення відповідного результату та обізнаності про це сторін правочину на момент його укладення при вирішенні спору про фіктивність правочину в межах оцінки наданих доказів в їх сукупності.

Встановлені судом під час судового розгляду фактичні обставини свідчать про те, що сторони, підписуючи договір будівельного підряду, заздалегідь знали, що він не буде виконаний, оскільки реальні роботи на об'єктах позивача виконані у відповідних об'ємах та на відповідну суму власними силами позивача, з власних матеріалів та обладнання, без залучення відповідача в якості підрядника та у період, який передував даті укладення договору підряду; жодна із сторін не намагалася досягти правового результату обумовленого спірним договором, зокрема, жодних доказів про те, що якась із сторін намагалась виконати умови спірного договору (передати або отримати фронт робіт, готовий до виконання робіт, складські та побутові приміщення, здійснити замовлення, закупку, постачання, розвантаження матеріалів та обладнання на об'єкти позивача в межах спірного договору, підписати кошторис або договірну ціну, укласти договір субпідряду, вести облік матеріалів та обладнання, залучити трудові ресурси, намагання підключитись до зовнішніх інженерних мереж (електроенергії, водопостачання), здійснювати контроль за якістю, обсягами та вартістю робіт, пред'явлення претензій вимог щодо невиконання умов спірного договору однією із сторін, тощо) суду не надано; жодна із сторін не вчиняла тих заходів, які були обумовлені умовами договору підряду і не намагалася досягти результату договору будівельного підряду - створити матеріальний об'єкт, що доводить, що ознака фіктивності притаманна діям обох сторін правочину.

З'ясовуючи спрямованість умислу сторін правочину, суди вказали, що наведені вище фактичні обставини справи та відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів реального виконання з обох сторін умов договору підряду, доказів реального намагання його виконати, свідчить не тільки про те, що внутрішня воля обох сторін не відповідала зовнішньому її прояву, тобто, обидві сторони, укладаючи договір підряду, знали заздалегідь, що він не буде виконаний, так як потреба у проведені ремонтно-будівельних робіт на об'єктах позивача відсутня, а мали на меті створити штучну заборгованість у позивача перед відповідачем.

Суди попередніх інстанцій дослідили та вірно відхилили надані відповідачем документи, як такі, що не підтверджують необхідності виконання робіт на об'єктах позивача та реальності виконання цих робіт відповідачем; фактичне створення передбаченого договором об'єкта спростоване матеріалами справи, а саме по собі оформлення документів відповідно до договору підряду, як і відповідне їх відображення у даних податкового обліку не підтверджує фактичного існування такого об'єкта.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що матеріалами справи доведено притаманність діям обох сторін підписаного договору ознак фіктивності; спірний договір підряду є недійсним в силу положень статті 234 Цивільного кодексу України та таким, що не відповідає вимогам, передбаченим частиною п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, а внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву.

За статтею 202 Господарського кодексу України до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Частина перша статті 598 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а за частиною другою цієї ж статті припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Також відповідно до частини третьої статті 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є засобом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

При цьому, за наведеними вище нормами чинного законодавства вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам (критеріям): 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Враховуючи недійсність спірного договору підряду, наслідки недійсності договору згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, такий договір не породжує жодних прав та обов'язків у сторін цього договору, в тому числі, обов'язків щодо сплати позивачем грошових коштів відповідачу у сумі 8 890 019,38 грн.

Таким чином, у позивача та відповідача не виникли зустрічні однорідні вимоги, що випливали б із двох різних зобов'язань та які підлягали б зарахуванню в силу приписів статті 601 Цивільного кодексу України, а укладена сторонами двостороння угода у вигляді протоколу суперечить наведеній нормі закону та є недійсною, як вірно встановили суди, в силу приписів частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а якщо не встановлено таких умов та вимог, - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (стаття 694 Цивільного кодексу України).

Враховуючи наведене вище суди дійшли вірного та обґрунтованого висновку, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання оплатити придбане нерухоме майно у порушення передбаченого договорами купівлі-продажу строку, що є істотним порушенням договорів купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки внаслідок несплати відповідачем грошових коштів позивач позбавлений того, на що він розраховував при укладенні вказаних договорів, а саме права отримати грошові кошти у вигляді доходу від продажу нерухомого майна, яке належало йому на праві власності, а несплата за нерухоме майно впродовж півторарічного строку позбавляє позивача можливості отримати результат, на який останній розраховував при укладанні договору купівлі-продажу, а саме отримання коштів від продажу власного майна.

За таких підстав та у зв'язку із простроченням оплати вартості нерухомого майна відповідачем, суди обґрунтовано зазначили, що позивач має право вимагати повернення у його власність неоплаченого нерухомого майна, яке є предметом договорів купівлі-продажу та задовольнили позов.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено недійсність договору за приписами статті 234 Цивільного кодексу України, доводи касаційної скарги про порушення судами положень частини другої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не впливають на законність оскаржених рішень.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим їх висновки за наслідками вирішення спору є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, щодо відсутності ознак спрямованості спірного правочину на настання передбачених ним наслідків, умислу сторін, та спростовуються наведеними вище положеннями законодавства. Підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі №910/27112/15 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді : І. Алєєва

Г. Мачульський