Постанова

від 20.12.2016 по справі 910/9275/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. Справа№ 910/9275/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Петрик М. О.

За участю представників сторін (за первісним позовом):

від позивача: Задорожна Т. А. - представник за довіреністю від 09.06.2015 року;

від відповідача: Беніцька В.І. - представник за довіреністю від 06.06.2016 року;

від третьої особи: ОСОБА_4 - представник за довіреністю від 13.01.2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 року

у справі № 910/9275/16 (суддя Курдельчук Д.І.)

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до Приватного підприємства "Арарат"

третя особа ОСОБА_5

про стягнення 18 226 050, 91 грн.

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Арарат"

до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

про визнання договору припиненим

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Арарат" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежилі приміщення № 145, № 146 в літері А1 загальною площею 426 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гната Юри, буд. № 12, на користь банку, в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту від 22.05.2007 № 10-29/3441, яка складає 18 226 050,91 грн.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач подав зустрічний позов про визнання договору іпотеки від 22.05.2007 № 02-10/1655 припиненим.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 року у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено у повному обсязі.

Визнано іпотеку за іпотечним договором від 22.05.2007 р. № 02-10/1655, укладеним акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Приватним підприємством "Арарат", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. 22.05.2007 р. та зареєстрованим в реєстрі за № 2093, припиненою.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що апелянт вважає, що строк позовної давності взагалі не може бути застосований до заборгованості по тілу кредиту. Крім того, початок строку позовної давності повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" по справі № 910/9275/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 06.12.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 року, враховуючи перебування головуючого судді, Дідиченко М. А., у відпустці в період з 06.12.2016 року по 07.12.2016 року призначила іншу дату судового засідання - 08.12.2016 року.

У судове засідання 08.12.2016 року представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 року відкладено розгляд справи до 20.12.2016 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 року, у зв'язку з перебуванням судді Руденко М. А. на лікарняному, справу № 910/9275/16 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Кропивна Л.В., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 року справу № 910/9275/16 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

Представник позивача у судовому засіданні 20.12.2016 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.12.2016 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник третьої особи у судовоум засіданні 20.12.2016 року заперечував протии задоволення апеляційної скарги та просив у її задоволенні відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 22.05.2007 року між Публічним акціонерним банком Укрсоцбанк (банк, кредитор) і ОСОБА_5 (позичальник) було укладено кредитний договір № 10-29/3441, за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 499 000 доларів США, зі сплатою 13% річних та порядком погашення суми основної заборгованості до 10 числа кожного місяця згідно графіку, який вказаний в підпункті 1.1.1 пункту 1.1 кредитного договору.

Згідно із п. 2.4.1 кредитного договору, сплата процентів здійснюється у валюті кредиту не пізніше 10 числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти. У випадку, якщо 10 число місяця є неробочим днем, то позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів, згідно пункту 2.4 кредитного договору у попередній робочий день (підпункт 2.4.1 пункту 2.4 кредитного договору);

Позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктом 2.4 кредитного договору, своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1 кредитного договору (підпункти 3.3.7 та 3.3.8 та пункту 3.3 кредитного договору).

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору передбачено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає: в день укладення кредитного договору з підприємством (майновий поручитель) іпотечний договір, за умовами якого майновий поручитель передає кредитору в іпотеку нежилі приміщення №№ 145, 146 (в літ.А'), загальною площею 426 метрів квадратних, що знаходяться за адресою: м. Київ вул. Гната Юри, буд. 12, заставною вартістю 5 560 050 грн. Іпотечний договір підлягає нотаріальному посвідченню, обтяження нерухомого майна іпотекою - реєстрації в державному реєстрі іпотек у встановленому порядку, а на відчуження нерухомого майна нотаріусом накладається заборона (підпункту 1.3.1 пункту 1.3 кредитного договору).

Згідно із п. 7.3 кредитного договору, кредитний договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Також, у відповідності до п. 1.3 кредитного договору, 22.05.2017 року між Публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк (іпотекодержатель) та Приватним підприємством Арарат (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником всіх зобов'язань за основним зобов'язанням, таке нерухоме майно, яким є нежитлове приміщення №№ 145, 146 (в літ.А'), загальною площею 426 метрів квадратних, що знаходяться за адресою: м. Київ вул. Гната Юри, буд. 12, які належать іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрковою Н.В. 03.03.2005 та зареєстрованого в реєстрі за номером у.131.

Вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 5 560 050 грн. за офіційним курсом Національного банку України на день укладення іпотечного договору (505 грн. за 100 доларів США) складає 1 101 000 доларів США (пункт 1.3 іпотечного договору);

Відповідно до п. 1.4.1 договору іпотеки, суть та розмір забезпечення іпотекою вимог: виконання позичальником перед іпотекодержателем зобов'язань, зокрема: повернення кредиту в розмірі 499 000 доларів США з порядком погашення заборгованості за кредитом, визначним в кредитному договорі, яким обумовлене основне зобов'язання з кінцевим терміном погашення кредиту до 21.05.2017, а також дострокового погашення у випадках, передбачених кредитним договором, яким обумовлене основне зобов'язання (підпункт 1.4.1 пункту 1.4 іпотечного договору);

Пунктом 4.1 договору іпотеки встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із п. 6.3 іпотечний договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання. Дія Іпотечного договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України та Законом України "Про іпотеку".

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закону) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Колегією суддів встановлено, що на виконання умов кредитного договору, позивач надав третій особі кредит у сумі 499 000 дол. США, що підтверджується платіжним дорученням від 22.05.2007 року, наявним в матерілах справи.

Звертаючись до суду першої інстанції першої інстанції позивач зазначає, що відповідач не здійснює погашення процентів за користування кредитними коштами, а тому просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки.

Водночас, як встановлено колегією суддів в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).

Оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (абзац 3 підпункту 1.1 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою (абзац 1 та 5 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Колегією суддів встановлено, що третя особа здійснювала погашення відсотків за користування кредитом не у повному обсязі.

Так, 02.02.2009 року був здійснений останній платіж з погашення основної заборгованості за кредитом третьою особою та 12.04.2010 року - останній платіж зі сплати відсотків за користування кредитом.

Таким чином, починаючи з 07.05.2010 року (черговий день сплати відсотків згідно умов п. 2.4.1 кредитного договору) ОСОБА_5 не виконуються зобов'язання за кредитним договором в частині погашення основної суми заборгованості за кредитом та сплати процентів за користування кредитом.

Заборгованість третьої особи перед позивачем становить:

- 414 490,87 доларів США (8 733 661,68 грн.) сума заборгованості за кредитом;

- 225 926,35 доларів США (4 760 453,01 грн.) сума заборгованості за відсотками;

- 145 348,13 доларів США (3 062 604,03 грн.) пені за несвоєчасне повернення кредиту;

- 79 224,84 доларів США (1 669 332,19 грн.) пені за несвоєчасне повернення відсотків.

04.08.2015 позивач надіслав відповідачу претензію від 03.08.2015 № 08.305-186/14105, в якій вимагав вчинити дії щодо повернення заборгованості за кредитним договором протягом 30 днів з моменту отримання вказаної вимоги.

Факт надсилання вказаного листа банком і отримання його відповідачем підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Водночас, ні третя особа, ні відповідач вищевказану заборгованість не погасив.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що відповідно до п. 4.5 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.7, 3.3.8 пункту 3.3 кредитного договору протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив. Відповідно, у разі настання випадку, визначеного підпунктами 3.3.7, 3.3.8 пункту 3.3 кредитного договору позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Отже, беручи до уваги те, що прострочення виконання зобов'язань третьої особи за кредитним договором розпочалося з 07.05.2010 року, строк користування кредитом, у відповідності до п. 4.5 кредитного договору, сплив 07.08.2010 року.

Таким чином, позичальник зобов'язаний був повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у строк до 09.08.2010 року, а отже строк перебігу строку позовної давності розпочався з 10.08.2010 року та сплив 09.08.2013 року.

Натомість, як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 19.05.2016, що підтверджується відтиском поштового штампу на конверті, тобто після спливу строку позовної давності.

Заперечуючи проти спливу строку позовної давності, позивач зазначає, що оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що дійсно умовами кредитного договору було встановлено, що строк повернення кредитних коштів - 21.05.2017 року, а також, передбачений графік погашення заборгованості по кредиту.

Однак, як зазначалося вище, відповідно до п. 4.5 кредитного договору, у разі невиконання позичальників обов'язків щодо сплати процентів за користування кредитом та повернення частини кредиту, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив. При цьому, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що сторони умовами договору передбачили зміну строку повернення кредиту та зміну порядку повернення кредиту у разі прострочення здійснення позичальником зобов'язань за кредитним договором більше, ніж на 90 календарних днів. А тому, поетапний графік погашення кредиту в даному випадку не застосовується та строк перебігу позовної давності розпочинається з 92-го дня прострочення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Банк не подав суду обґрунтованих пояснень стосовно спливу строку позовної давності та не звернення до суду з відповідним позовом протягом майже шести років.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення первісного позову у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог про визнання іпотеки припиненою, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Застава визначена у ст. 1 Закону України "Про заставу" як спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Вказана правова норма кореспондується зі ст. 572 ЦК України.

Іпотека відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотека визначена як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

Статтею 28 Закону України "Про заставу", окрім наведених підстав, передбачено також припинення застави при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави, та в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється також у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Строком договору відповідно до ст. 631 ЦК України є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Разом з тим, ст. 256 ЦК України передбачена позовна давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наслідки спливу позовної давності визначені у ст. 267 ЦК України, згідно з ч. 4 якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно із ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на зеставлене майно тощо).

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення; боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю; будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

З огляду на положення наведених норм встановлені судом обставини пропуску ПАТ "Укрсоцбанк" позовної давності для звернення з вимогами за кредитним договором та втрата у зв'язку з цим права задовольнити свої майнові вимоги до ПП "Арарат" за рахунок переданого в іпотеку майна має наслідком звільнення останнього від виконання обов'язків за договором іпотеки та втрату ПАТ "Укрсоцбанк" права і можливості здійснювати відносно вказаного майна свої права іпотекодержателя.

Тобто відповідне майно по суті втратило властивості майна, правовий режим якого регулюється спеціальними нормами законодавства про заставу та іпотеку, і не може розглядатися як таке, на яке розповсюджуються умови договору іпотеки, а відтак предмет вказаного договору фактично припинив існування, у зв'язку з цим іпотека є припиненою.

Аналогічної позиції притримується Вищий Господарський суд України у постанові від 12.01.2015 року у справі № 910/14759/14.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив зустрічні позовні вимоги.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 року у справі № 910/9275/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 року у справі № 910/9275/16 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/9275/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна