Постанова

від 26.12.2016 по справі 922/5140/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2016 р. Справа № 922/5140/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2924 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2016 у справі

за позовом ПАТ "Златобанк", м. Київ,

до Дочірнього підприємства "Українські інвестиції" Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Старекс Ентерпрайзис Лімітед", м. Харків,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Торговий дім "Аргохімхолдінг", м. Київ,

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року позивач, Публічне акціонерне товариство "Златобанк", звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до Дочірнього підприємства "Українські інвестиції" Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Старекс Ентерпрайзиз Лімітед" - відповідача, про звернення стягнення на предмет іпотеки та припинення права власності та користування відповідача на нерухоме майно, передане в іпотеку.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.10.2016 року (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Агрохолдінг" за кредитним договором № 226/1/13-KLMV від 13.08.2013 року в сумі 30506132,05 грн., з яких: 28701549,85 грн. заборгованості за кредитом, 1565714,15 грн. заборгованості за процентами, 233868,05 грн. пені, 5000,00 грн. штрафу шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 17/52, код ЄДРПОУ 35894495) на нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-1-:-2-16 в літ. "А-5" загальною площею 354,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд. 49 (оціночна вартість 6940600,00 грн. станом на липень 2016 року без урахування ПДВ відповідно до висновку ХНДІ СЕ ім. Засл. проф. ОСОБА_2).

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, направив на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Вказане клопотання задовольняється колегією суддів. Надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її доводів заперечує та просить залишити її без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. Направив на адресу суду письмові пояснення, в яких зазначив, що вважає апеляційну скаргу обґрунтованою.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

ч. 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції 2 ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

13 серпня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Агрохімхолдинг (позичальник, третя особа) було укладено Кредитний договір № 226/1/13-КLMV та додаткові угоди до нього.

Згідно п.1.1 Кредитного договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит, а Позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути Кредит, сплатити Проценти за користування Кредитом та виконати інші умови Кредитного Договору.

Згідно п.1.2 Кредитного договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та/або доларах США у формі відкриття відкличної Кредитної лінії, в межах Максимального Ліміту Заборгованості, визначеного цим Кредитним Договором. Базовою валютою є гривня. Кредит може надаватися Траншами у будь-якій валюті зазначеній в Кредитному договорі.

Згідно п. 1.2.1. Кредитного договору Кредит надається для поповнення обігових коштів.

Згідно п. 1.3. Кредитного договору Максимальний Ліміт Заборгованості за Кредитною лінією становить 21 000 000 (двадцять один мільйон) доларів США 00 центів.

Згідно п. 1.4 Кредитного договору кінцева дата повернення Кредиту: не пізніше 12 серпня 2014 року включно.

Відповідно до п.1.5. Кредитного договору за користування Кредитом Позичальником сплачується Проценти у вигляді фіксованої Процентної ставки, розмір встановлюється у наступних розмірах:

-20 % річних за користування Кредитними коштами у гривні;

- 10% річних за користування Кредитними коштами у дол. США.

Згідно п. 3.4.2. Кредитного договору Позичальник зобов'язаний Сплачувати Проценти/Комісію у розмірі та в порядку, передбаченому цим Кредитним Договором, згідно з умовами Кредитного Договору.

Згідно п. 3.4.3. Кредитного договору Позичальник зобов'язаний Повернути Кредит в повному обсязі в порядку та в строки, передбачені цим Кредитним Договором, в тому числі достроково, у разі настання обставин, за яких Банк має право вимагати дострокового повернення Кредиту, в тому числі у випадку настання Несприятливих обставин/подій.

Згідно пункту 3.1.4 Кредитного договору Кредитодавець має право: Відмовитися від подальшого кредитування Позичальника за цим Кредитним Договором частково або в повному обсязі та/або вимагати повернення у повному обсязі наданих Кредитних коштів (в тому числі дострокового повернення), сплати Процентів за весь строк користування Кредитними коштами та неустойки/штрафів (за їх наявності) у разі настання та/або існування хоча б однієї з таких обставин:

- у випадку одноразового порушення Позичальником будь-якого з Боргових Зобов'язань, в будь-якій їх частині, наявності/виникнення Випадку невиконання умов.

Згідно п. 3.4.4. Кредитного договору Позичальник зобов'язаний Безумовно сплатити неустойку (штраф, пеню), інші штрафні санкції, відшкодувати заподіяні Банку збитки, завдані невиконанням/неналежним виконанням умов Кредитного Договору.

Згідно п. 2.2.1. Кредитного договору Повернення Кредитних коштів здійснюється на Рахунок для оплати Боргових Зобов'язань та Процентів.

Згідно пунктів 2.4, 2.5, 2.6. 2.6.1 Кредитного договору Сплата Процентів здійснюється за фактичний строк користування Кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитними коштами приймається рік та місяць, рівні календарній кількості днів День повернення Кредиту до розрахунку не приймається.

Позичальник самостійно сплачує (перераховує) Проценти на Рахунок для оплати Боргових Зобов'язань та Процентів. Проценти сплачуються за період з першого по останній день календарного місяця щомісячно по сьоме число (включно) місяця, що слідує за місяцем нарахування Процентів.

Проценти за останній місяць користування Кредитом сплачуються в Кінцеву дату повернення Кредиту.

Якщо останній день повернення Кредиту та/або сплати Процентів припадає на вихідний, святковий день або інший неробочий день, то Позичальник має право повернути Кредит та/або сплатити Проценти наступного робочого дня.

25.09.2013 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №1 до Кредитного договору.

06.11.2013 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №2 до Кредитного договору.

25.12.2013 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №3 до Кредитного договору, за умовами якого сторони домовились викласти п.1.3. Кредитного договору у новій редакції. Сторонами, зокрема, було передбачено, що Максимальний Ліміт Заборгованості за Кредитною лінією становить 38 485 000 (тридцять всім мільйонів чотириста вісімдесят п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

24.01.2014 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №5 до Кредитного договору.

31.03.2014 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №6 до Кредитного договору.

15.04.2014 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №7 до Кредитного договору.

10.06.2014 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №8 до Кредитного договору.

07.07.2014 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №9 до Кредитного договору.

12.08.2014 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №10 до Кредитного договору.

31.10.2014 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №11 до Кредитного договору.

08.12.2014 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №12 до Кредитного договору.

22.12.2014 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №13 до Кредитного договору.

08.01.2015 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №14 до Кредитного договору.

30.01.2015 між ПАТ "Златобанк" та третьою особою було укладено Договір про внесення змін №15 до Кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник неналежним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором не сплачуючи проценти за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим станом на 02.07.2015 року у нього утворилась заборгованість в сумі 31387402,46 грн., з яких:

- заборгованість за основним боргом (кредитом) в сумі 28701549,85 грн.;

- заборгованість за процентами в сумі 2433100,24 грн.;

- заборгованість по сплаті пені в сумі 247752,37 грн.;

- штраф за неналежне виконання зобов`язань в сумі 5000,00 грн.

Як зазначає позивач, загальна сума заборгованості позичальника перед позивачем станом на 12.08.2015 року становить 31387402,46 грн.

Для забезпечення виконання Кредитного договору, 25 грудня 2013 року Публічне акціонерне товариство "Златобанк" та Дочірнє підприємство "Українські інвестиції" Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Старекс Ентерпрайзиз Лімітед" (відповідач, Іпотекодавець) уклали Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_3 25.12.2013 р. і зареєстрований в реєстрі за № 1463 та Договір про внесення змін до нього, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_3 20.08.2014 р. і зареєстрований в реєстрі за № 739.

Згідно п.1.2. пп. 1.2.1 Договору іпотеки предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху №2-1-:-2-16 в літ. А-5 загальною площею 354,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вулиця Сумська, будинок, 49.

Статтями 546, 575 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно п. 5.1 договору іпотеки, іпотекодержатель набуває права задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки (в цілому чи будь-якої його частини) у випадках невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання, або порушення порядку їх виконання, та інших випадках, передбачених основним зобов`язанням, цим договором та/або чинним законодавством України.

Відповідно до п. 5.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину) здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодавця.

Як свідчать матеріали справи, 17.03.2015 року позивачем було надіслано на адресу позичальника лист-попередження за вих. № 537, в якому зазначено про порушення останнім умов кредитного договору щодо прострочення оплати платежів.

Вищезазначену вимогу було отримано позичальником, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 102, том 1).

В матеріалах справи наявний звіт про незалежну оцінку ринкової вартості нежитлових приміщень 1-го поверху № 2-1-:-2-16 в літ. А-5 загальною площею 354,1 кв.м., що є власністю ДП Українські інвестиції Приватної компанії з обмеженою відповідальністю Старекс Ентерпрайзиз Лімітед та знаходиться за адресою: м. Харків, вул.. Сумська, будинок 49.

Як вбачається із висновку, наданого суб`єктом оціночної діяльності, ринкова вартість майна - нежитлової нежитлових приміщень 1-го поверху № 2-1-:-2-16 в літ. А-5 загальною площею 354,1 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул.. Сумська, будинок 49 та знаходиться у власності ДП Українські інвестиції Приватної компанії з обмеженою відповідальністю Старекс Ентерпрайзиз Лімітед , станом на 12 жовтня 2015 року становить з ПДВ: 4690100,00 грн. (без ПДВ 3908416,67).

Крім того, в матеріалах справи наявний висновок судової будівельно-технічної експертизи № 11281 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. проф.. ОСОБА_2 від 29.07.2016 року, в якому зазначено, що ринкова вартість майна - нежитлових приміщень 1-го поверху № 2-1-:-2-16 в літ. А-5 загальною площею 354,1 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Сумська, будинок 49 та знаходиться у власності ДП Українські інвестиції Приватної компанії з обмеженою відповідальністю Старекс Ентерпрайзиз Лімітед станом на липень 2016 року без урахування ПДВ складає 6940600,00 грн.

Враховуючи те, що висновок Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф.. ОСОБА_2 було складено у липні 2016 року, а звіт про незалежну оцінку ринкової вартості, наданий позивачем складено станом на жовтень 2015 року, колегія приймає до уваги ринкову вартість майна іпотеки встановлену ХНДІ СЕ ім. Засл. проф. ОСОБА_2, оскільки дану оцінку було проведено в 2016 році, тобто пізніше ніж звіт про оцінку майна.

В матеріалах справи наявна постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 року по справі № 910/23086/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Златобанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Агрохімхолдинг" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 226/1/13-KLMV від 13.08.2013 року.

Вищезазначеною постановою стягнуто з ТОВ "Торговий Дім "Агрохімхолдинг" на користь ТОВ "Златобанк" 28701549,85 грн. заборгованості за кредитом, 1565714,15 грн. заборгованості за процентами, 233868,05 грн. пені, 5000,00 грн. штрафу.

Вказана постанова набрала законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже в даному випадку суму заборгованості за цим же періодом та за кредитним договором № 226/1/13-KLMV від 13.08.2013 року вже було встановлено Київським апеляційним господарським судом в розмірі 30506132,05 грн.

Враховуючи викладені обставини та приймаючи до уваги вищезазначену постанову, заборгованість ТОВ "Торговий Дім "Агрохімхолдинг" перед ТОВ "Златобанк" за кредитним договором № 226/1/13-KLMV від 13.08.2013 року становить: 28701549,85 грн. заборгованості за кредитом, 1565714,15 грн. заборгованості за процентами, 233868,05 грн. пені, 5000,00 грн. штрафу.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до умов кредитного договору відсоткова ставка за користування кредитними коштами у гривні становить 20% річних, а за користування коштами у дол. США становить 10% річних.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник, в порушення домовленості сторін кредит не повернув, відсотки за користування ним не сплатив, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд вірно зазначив про те, що позичальник прострочив виконання зобов'язання за кредитним договором № 226/1/13-KLMV від 13.08.2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нежитлові приміщення та визнання за іпотекодержателем ПАТ "Златобанк" права власності на предмет іпотеки, місцевий господарський суд зазначив, що виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Проте, з наведеними у попередньому абзаці висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може, та вважає необхідним зазначити наступне.

Як було зазначено вище, для забезпечення виконання Кредитного договору, 25 грудня 2013 року Публічне акціонерне товариство "Златобанк" та Дочірнє підприємство "Українські інвестиції" Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Старекс Ентерпрайзиз Лімітед" (відповідач, Іпотекодавець) уклали Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_3 25.12.2013 р. і зареєстрований в реєстрі за № 1463 та Договір про внесення змін до нього, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_3 20.08.2014 р. і зареєстрований в реєстрі за № 739.

Згідно п.1.2. пп. 1.2.1 Договору іпотеки предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху №2-1-:-2-16 в літ. А-5 загальною площею 354,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вулиця Сумська, будинок, 49.

Відповідно до пункту 3.4.1 Договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за цим договором та/або позичальником за Кредитним договором переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця та/або позичальника задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, звернути стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину).

Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки врегульовано Розділом 4 Договору іпотеки.

Зокрема, згідно пункту 4.1 Договору іпотеки іпотекодержатель набуває права задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки (в цілому чи будь-якої його частини) у випадках невиконання та/або неналежного виконання основного зобов'язання та в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням, а також у разі невиконання/неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України.

У разі порушення іпотекодавцем та/або позичальником обов'язків, виконання яких забезпечено іпотекою за цим Договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового погашення заборгованості за основним зобов'язанням та/або звернути стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину) (пункт 4.2 Договору іпотеки).

У разі порушення умов основного зобов'язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає позичальнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У вимозі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк (або в такий строк, який може вимагатися згідно з чинним законодавством України та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину) у разі невиконання цієї вимоги). Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину). Положення частини першої цього пункту не є перешкодою для реалізації права іпотекодержатель звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (пункт 4.3 Договору іпотеки).

Відповідно до пункту 4.6 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину) здійснюється за вибором Іпотекодержателя:

- на підставі рішення суду; або

- виконавчого напису нотаріуса; або

- шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, в порядку, встановленому цим договором, відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку"; або

- шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві через відкриті торги або на підставі приватної угоди (чи низку таких торгів або угод) на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому цим договором, відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку"; або

- шляхом організації іпотекодержателем продажу предмету іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем; або

- в інший спосіб, передбачений чинним законодавства України або визначений домовленістю сторін.

Пунктом 4.8 Договору іпотеки сторони передбачили застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке відповідно до підпункту 4.8.1 цього Договору згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" за своїми правовими наслідками для сторін є повним укладеним договором про задоволення вимог Іпотекодержателя (надалі - Договір про задоволення вимог Іпотекодержателя) і визначає один із можливих позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя без будь-якого додаткового погодження (окремого уповноваження) з боку іпотекодавця, зокрема, шляхом:

- продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку". Продаж предмета іпотеки здійснюється за ціною відповідно до оцінки предмета іпотеки, здійсненої незалежним суб'єктом оціночної діяльності;

- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по Кредитному договору у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". При цьому ціною придбання іпотекодержателем у власність предмет іпотеки є ринкова вартість предмета іпотеки, яка визначається незалежним суб'єктом оціночної діяльності. Задоволення вимог іпотекодержателя при цьому відбувається в порядку та в розмірі, визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку". У випадку звернення стягнення на предмет іпотеки на умовах цього пункту іпотекодавець та іпотекодержатель дійшли згоди про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя після спливу 60-денного строку з моменту надсилання письмової вимоги на адресу іпотекодавця - попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки;

- іншим способом, що не суперечить чинному на момент реалізації предмета іпотеки законодавству України та/або іншому законодавству.

Згідно підпункту 4.8.2 Договору іпотеки положення пункту 4.8 цього Договору застосовуються у разі, якщо іпотекодержатель прийме рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Відповідно до підпункту 4.8.4 Договору іпотеки перехід права власності у вищевикладеному випадку не потребує будь-яких додаткових узгоджень та/або обговорень сторонами цього договору та/або згоди іпотекодавця.

Порядок передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки сторонами узгоджено в підпунктах 4.8.5.1-4.8.5.3 Договору іпотекеки. Зокрема, у випадку, якщо іпотекодержатель вирішить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття у власність предмета іпотеки, таке прийняття у власність предмета іпотеки здійснюватиметься у відповідності до умов цього Договору і в такому випадку право власності на предмет іпотеки перейде до іпотекодержателя на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину).

Сторони свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що ним повністю виконані зобов'язання, забезпечені іпотекою за цим договором.

Відповідно до пункту 5.1 Договору іпотеки він набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, враховуючи можливу наявність додаткових угод, у тому числі щодо продовження строку дії Кредитного договору, зміни (зокрема, збільшення) розміру (суми) кредиту, зміни (зокрема, збільшення) процентної ставки та інше.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Судом встановлено, що умови Кредитного договору не виконані, кредит не погашено, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями Договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки, або на укладення від імені банку договору купівлі-продажу іпотечного майна.

За таких обставин, ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань призведе до неправильного застосування норм статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку".

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2016 у справі №6-1219цс16.

Згідно статті 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 104 ГПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, з огляду на вищевикладену правову позицію Верховного Суду України та обраний позивачем спосіб захисту свого права, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нежитлові приміщення та визнання за іпотекодержателем ПАТ "Златобанк" права власності на предмет іпотеки.

З огляду на викладене, відсутні і правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про припинення права власності та користування іпотекодавця Дочірнього підприємства "Українські інвестиції" Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Старекс Енерпразиз Лімітед" на нерухоме майно, передане в іпотеку.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

У даному випадку оскаржуване рішення місцевого господарського суду викладеним вимогам не відповідає, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому це рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2016 року скасувати.

Постановити нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 27.12.2016 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.