Постанова

від 21.12.2016 по справі 910/9293/15

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року місто Київ Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Берднік І.С., суддів:Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є., за участю представників: Генеральної прокуратури України Рудак О.В., виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Глущенка Д.В., Жука А.М. товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-арт» - Білецького Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 лютого 2016 року у справі № 910/9293/15 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), комунального підприємства «Київтранспарксервіс», товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-арт», Київської міської державної адміністрації про визнання недійсними розпорядження та договору,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - КМР) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) (далі - департамент економіки та інвестицій КМДА), комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі - КП «Київтранспарксервіс»), товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-арт» (далі - ТОВ «Київ-арт») і Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) про визнання недійсними розпорядження від 26 травня 2014 року № 647 «Про затвердження переможця конкурсу із залучення інвестора до будівництва багаторівневого паркінгу з об'єктами транспортної інфраструктури, приміщеннями торгівельно-офісного та соціально-побутового призначення на просп. Оболонському, 6, в Оболонському районі» (далі - розпорядження КМДА № 647) та інвестиційного договору від 11 червня 2014 року № 050-13/і/139 про реалізацію інвестиційного проекту будівництва багаторівневого паркінгу з об'єктами транспортної інфраструктури, приміщеннями торгівельно-офісного та соціально-побутового призначення на просп. Оболонському, 6, в Оболонському районі м. Києва (далі - інвестиційний договір

№ 050-13/і/139), укладеного між департаментом економіки та інвестицій КМДА (організатор конкурсу), КП «Київтранспарксервіс» (замовник) і ТОВ «Київ-арт» (інвестор).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані розпорядження КМДА № 647 та інвестиційний договір № 050-13/і/139 не відповідають вимогам статті 19 Конституції України, приписам Земельного кодексу України (далі - ЗК) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 червня

2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 2 лютого

2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року і рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2015 року.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 лютого 2016 року, поданої з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 134 ЗК, статей 203, 215, 509 ЦК, Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-траспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 24 травня 2007 року № 528/1189, Закону України «Про інвестиційну діяльність», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, а також посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 2 лютого 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року, рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2015 року та прийняти нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування своїх доводів заступник Генерального прокурора України долучив до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року у справі

№ 910/24846/14, від 21 жовтня 2010 року у справі № 31/329-36/23,

від 30 березня 2016 року у справі № 921/293/15-г/6, від 3 грудня

2009 року у справі № 47/28, від 5 жовтня 2010 року у справі № 17/17,

від 25 січня 2011 року у справі № 33/443-45/82 і копію постанови Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі

№ 3-553гс15.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1, 3 статті 111 16 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На думку заявника (заступника Генерального прокурора України),

невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі

№ 910/9293/15 висновкам Верховного Суду України підтверджується постановою Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 3-553гс15, а неоднакове застосування судом касаційної інстанції у справі № 910/9293/15 одних і тих самих норм матеріального права - постановами Вищого господарського суду України від 18 травня

2016 року у справі № 910/24846/14, від 21 жовтня 2010 року у справі

№ 31/329-36/23, від 30 березня 2016 року у справі № 921/293/15-г/6,

від 3 грудня 2009 року у справі № 47/28, від 5 жовтня 2010 року у справі № 17/17, від 25 січня 2011 року у справі № 33/443-45/82.

Проте з такими доводами заявника погодитися не можна.

У справі № 3-553гс15 за позовом прокурора про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету сільської ради про передачу у власність громадян земельних ділянок, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та повернення земельних ділянок Верховний Суд України зазначив, що виключно до компетенції органів місцевого самоврядування належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено (постанова від 30 вересня 2015 року).

У постанові від 18 травня 2016 року у справі № 910/24846/14 Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і приймаючи рішення про визнання недійсними розпорядження КМДА та інвестиційного договору, зазначив, що оскільки на підставі оспорюваних розпорядження і договору інвестору передано у тимчасове користування для здійснення підприємницької діяльності (з правом передачі в оренду) майно комунальної власності без дотримання встановленої законом процедури (передано майно комунальної власності без волевиявлення КМР), то спірні акти суперечать приписам статей 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 319 ЦК, статті 19 Конституції України і є недійсними.

У постанові від 21 жовтня 2010 року у справі № 31/329-36/23 Вищий господарський суд України погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій про визнання недійсним інвестиційного договору з огляду на те, що міською радою не приймалося рішення про передачу

у користування інвестору цієї земельної ділянки, замовник не мав права на її відчуження, а будівництво на земельній ділянці житлового будинку є використанням цієї земельної ділянки не за цільовим призначенням.

У постанові від 30 березня 2016 року у справі № 921/293/15-г/6 Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про визнання недійсним інвестиційного договору, зазначив, що положення спірного інвестиційного договору спрямовані на набуття приватним підприємством права на будівництво на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності, та подальше набуття права власності на об'єкт інвестування ним, без отримання інвестором на конкурентних засадах прав на визначену для будівництва земельну ділянку, що суперечить чинному законодавству.

У зазначених справах № 31/329-36/23 і № 921/293/15-г/6 Вищий господарський суд України дійшов таких висновків з урахуванням умов оспорюваних договорів, якими передбачено, що інвестор набуває право власності на збудований житловий комплекс, а замовник зобов'язується відмовитися від права користування частиною земельної ділянки, виділеної під будівництво цього комплексу.

У постанові від 3 грудня 2009 року у справі № 47/28, у постанові від 5 жовтня 2010 року у справі № 17/17 та у постанові від 25 січня

2011 року у справі № 33/443-45/82 Вищий господарський суд України, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про визнання недійсними інвестиційних договорів, звернув увагу на порушення положень Закону України «Про інвестиційну діяльність» і ЗК, виходячи із конкретних встановлених судами обставин справи (відсутність у замовника на час укладення договору зареєстрованого права на користування земельною ділянкою, зміна цільового призначення земельної ділянки за умовами договору, порушення порядку надання права користування земельною ділянкою).

Разом із тим у справі № 910/9293/15, яка розглядається, Вищий господарський суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані розпорядження КМДА та інвестиційний договір № 050-13/і/139 відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на те, що не передбачають передачі земельної ділянки у користування або у власність інвестору до моменту завершення реалізації інвестиційного договору, а встановлюють право інвестора після належного виконання всіх умов договору оформити право власності або право користування земельною ділянкою відповідно до чинного законодавства України.

Отже, зі змісту зазначених постанови Верховного Суду України і рішень суду касаційної інстанції, копії яких додано до заяви, а також зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України вбачається, що суди дійшли різних висновків про задоволення або відмову в задоволенні пред'явлених позовних вимог залежно від встановлених судами обставин, а тому немає підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах за однакових встановлених судом фактичних обставин, а також про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 111 26 ГПК Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, якщо обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення у справі, не підтвердилися.

З огляду на викладене у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 2 лютого 2016 року у справі

№ 910/9293/15 слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та статтями 111 16 , 111 23 , 111 24 , 111 26 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а:

Відмовити у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 2 лютого 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року, рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2015 року у справі № 910/9293/15.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.С. Берднік Судді:А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок