Рішення

від 04.01.2017 по справі 924/1108/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" січня 2017 р.Справа № 924/1108/16

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Набутів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області;

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРАНСКАР» , с. Підлісний Мукарів Дунаєвецького району Хмельницької області;

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

- ОСОБА_2, м. Хмельницький,

- ОСОБА_3, м. Хмельницький,

про стягнення збитків в сумі 531 316,48 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_4 - згідно ордера від 07.11.2016р. №132556 серія ОД ;

від відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6 - згідно довіреності №45 від 13.12.2016р.;

ОСОБА_7 - директор товариства.

від третьої особи-1: не прибув;

від третьої особи-2: ОСОБА_8- договір про надання правової допомоги від 29.12.2016р.;

В засіданні суду 04.01.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Суть спору : Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача збитків у сумі 531 316,48 грн., оскільки останній не виконав своїх зобов'язань щодо перевезення вантажу, не доставив його до пункту розвантаження та не видав його одержувачу.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що сторони шляхом електронного листування та переговорів по телефону домовились про укладення договору перевезення. Так, виконавець - ТОВ „Транскар» зобов'язувався за винагороду власними силами здійснити перевезення вантажу - рулонів із покриттям (фарбовані) по маршруту: пункт навантаження - м. Кам'янець-Подільський, Хмельницької області, проспект Грушевського 1/14, пункт розвантаження - с.Набутів, вул. Транспортна буд.3, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області, строк виконання - 05.11.2016р., а Замовник - ФОП ОСОБА_1 зобов'язався прийняти та оплатити надані виконавцем послуги з перевезення вантажу після одержання вантажу.

Вказує, що на підтвердження укладення договору із перевезення вантажу Виконавцем на електронну адресу Замовника були надіслані копії паспорту та ідентифікаційного номеру водія, та в електронному листі зазначено марку автомобіля, державні номери та номер телефону водія. Виконавцем для перевезення вантажу залучено транспортний засіб RENAULT д/н НОМЕР_1, н/причіп бортовий д/н НОМЕР_2, водій ОСОБА_9.

При цьому, позивачем, як Замовником на підтвердження укладення договору було видано довірчий лист від 04.11.2016р., в якому зазначено, що 04.11.2016р. ОСОБА_9 доручено отримати вантаж із завантаженням на автомобіль НОМЕР_3, н/причіп бортовий д/н НОМЕР_2 для перевезення. На виконання договору перевезення Виконавець (водій ОСОБА_9В.) прийняв до перевезення вантаж - рулони з покриттям (фарбовані) відповідно до товарно-транспортної накладної № СХ1534 від 04.11.2016р.

Позивач стверджує, що виконавець - ТОВ „Транскар» не виконав своїх зобов'язань по перевезенню вантажу та не доставив до пункту розвантаження вантаж та не видав його особі, яка має право на одержання вантажу, що підтверджується відсутністю прізвища, ім'я, по батькові та підпису одержувача вантажу в товарно-транспортній накладній від 04.11.2016р.

Позивач зазначає, що положеннями ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як передбачено положеннями ч.1 та ч.2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до положень ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договорів та з актів цивільного законодавства. Згідно положень ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, у відповідності до вимог ст.526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Положеннями ст.908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Так, положеннями ч.1 та ч.2 ст.306 Господарського кодексу України визначено поняття перевезення вантажів як вид господарської діяльності, зокрема зазначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Відповідно до положень ст.909 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної.

Також, згідно положень ч.2 ст.308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Положеннями ч.1, ч.3 ст.314 Господарського кодексу України встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

За правилами положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно положень п.8 ч.2 ст.16 ЦК України відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Положеннями ч.1 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Із врахуванням вищенаведеного, позивач просить про задоволення позовних вимог.

Відповідач у направленому відзиві від 13.12.2016р. із позовними вимогами не погодився, вказує на те, що позивачем не надано належних документів, які б підтвердили причетність ТОВ „Транскар» до даної справи.

Відповідно до вимог ст.909 Цивільного кодексу України Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, скріплюється печатками та підтверджується складанням транспортної накладної.

Копії Договору у будь-якій формі між Позивачем та ТОВ „Транскар» відсутні. Вказує, що ТОВ „Транскар» ніколи не був зареєстрований на веб-сайті della.ua, на який посилається позивач. Пошук вантажів та пропозиція транспорту проводиться виключно на сайті lardi-trans.com, де ТОВ „Транскар» є офіційно зареєстрованим (Додаток №1)

Відповідач вказує, що ТОВ „Транскар» не вів жодних переговорів по даному перевезенню, жодних домовленостей із позивачем чи з його довіреними особами не було (ні електронних, ні телефонних, ні усних). На електронну адресу товариства transcar2012@ukr.net ніяких пропозицій про здійснення перевезення вантажу (рулонів з покриттям) не надходило ні від позивача, ні від його представників. Відповідно, договір чи заявка не укладались, (скрін додається, додаток №2), тому ТОВ „Транскар» не брав жодних зобов'язань по перевезенню вищезгаданого вантажу.

Вказує, що на доданій до позовної заяви копії ТТН №СХ1534 від 04 листопада 2016р. відсутні підписи повноваженого представника ТОВ „Транскар» . При цьому, вся інформація для ТОВ „Транскар» стала відома вперше із позовної заяви, надісланої позивачем на юридичну адресу фірми. Відповідач стверджує, що ні позивач ОСОБА_1, ні ТОВ „МЕТІНВЕСТ-СМЦ» , ні ТОВ „Модуль» відповідачу невідомі, жодних переговорів з їхніми уповноваженими представниками ТОВ „Транскар» не проводило, і, відповідно, ніякі документи з боку відповідача не могли бути надіслані на електронну адресу замовника.

Також, водій ОСОБА_2 ніколи не перебував в трудових відносинах із ТОВ „Транскар» , що підтверджено щомісячними фінансовими звітами до органів ПФУ та ДПІ. (Додаток №3)

Відповідач стверджує, що автомобіля НОМЕР_3, н/причіп бортовий д/н НОМЕР_2, про який згадується в позовній заяві, дійсно перебуває на тимчасовому обліку по договору оренди транспортного засобу між ТОВ „Транскар» ОСОБА_3 (додаток №4). Даний автомобіль був поставлений на облік з метою здійснення міжнародних перевезень, проте, на протязі тривалого часу автомобіль не залучався до перевезень, так як був технічно не справний для поїздок за кордон. Весь цей час він знаходився у власника автомобіля ОСОБА_3, який планував провести належне СТО. Відповідно, і документи на авто (в т.ч. і технічний паспорт) знаходились і знаходяться на даний час ОСОБА_3 Місце знаходження автомобіля відповідачу невідоме.

У зв'язку із запровадженням обов'язкового ліцензування на вантажні перевезення у 2016 році, ТОВ „Транскар» було надано пакет документів до органів Укртрансбезпеки для виготовлення ліцензії, і автомобіль НОМЕР_3, н/причіп бортовий д/н НОМЕР_2 не був включений до переліку авто, на які б розповсюджувалась дія ліцензії Тому, це є додатковою підставою вважати, що перевезення даним автомобілем від імені фірми „Транскар» не планувалось та не здійснювалось.

Посилається на те, що товариством „Транскар» укладено Договір із ПАТ „Хмельницьке АТП 16854» на стоянку та техобслуговування автомобілів, оскільки власної території немає. В даному Договорі вищезгаданого автомобіля немає. (Додаток №6 ) . Це додатково свідчить про те, що ТОВ „Транскар» не володіє місцем стоянки і експлуатації транспортного засобу RENAULT д/н НОМЕР_1, н/причіп бортовий д/н НОМЕР_2.

Вказує, що при здійснені перевезення вантажу між перевізником і замовником укладається договір, в якому зазначені узагальнюючі умови перевезення, порядок оплати, відповідальність сторін. Додатком до Договору може бути Заявка на конкретне перевезення, де вказується тип вантажу, вага, терміни завантаження та доставки, адреси Вантажовідправника і Вантажоодержувача, вартість перевезення і умови розрахунку.

Всі заявки та договори, які заключаються між Перевізником і Замовником, скріплюються мокрими печатками з наданням повного комплекту реєстраційних документів обох сторін. Після цього сторони в телефонному режимі супроводжують автомобіль і ведуть переговори до повного виконання взятих зобов'язань (з обов'язковими підписами водія вантажовідправника, вантажоотримувача та необхідними печатками на оригіналах ТТН). На основі оригінальних ТТН та Актів виконаних робіт проводиться оплата.

Відповідач стверджує, що саме на таких умовах працює ТОВ „Транскар» (зразок, додаток №7), всі телефони керівника фірми і її представників є відкритими і доступними. При цьому, позивач жодного разу з моменту виникнення проблеми не намагався зв'язатись з керівництвом для вияснення чи вирішення справи. Із врахуванням вищенаведеного, відповідач просить відмовити в позові.

Представник позивача в засідання суду 04.01.2017р. прибув, позовні вимоги підтримав та просив про задоволення позову. Надав суду письмові пояснення від 04.01.2017р., відповідно до яких зазначає, що у доданій до відзиву відповідачем товарно-транспортній накладній відсутня печатка товариства, що свідчить, про те що відповідач працює за такою формою та здійснює перевезення.

Зазначає, що надані фінансові звіти до органів ПФУ та ДПІ, у яких відсутні відомості стосовно водія ОСОБА_9, що нібито вказує на відсутність трудових відносин між водієм та товариством повністю не відповідає фактичним обставинам справи, так як водій ОСОБА_9 в протоколі допиту в якості свідка від 08.11.2016р. чітко зазначив, що він працює водієм в ТОВ „Транскар» вже два роки та розповів про те, що він 04.11.2016р. отримав вантаж (метал в бухтах) в м. Кам'янець-Подольському для перевезення в с.Набутів Корсунь-Шевченківського району та товарно-транспортну накладну від 04.11.2016р. №СХ 1534. Крім того, свідка ОСОБА_9 відповідно до ст.67 КПК України попереджено про кримінальну відповідальність, передбачену ст.384 КК України.

На підтвердження зазначеного надав суду копії документів: постанову від 15.12.2016р. про визнання представником потерпілого, клопотання в порядку ст.56 КПК України, протокол допиту свідка від 08.11.2016р., які судом оглянуті та долучені до матеріалів справи.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що надані у відзиві пояснення є безпідставними, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, а позовні вимоги підлягають задоволенню. Також, представником позивача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату із посиланням на те, що позивач має намір надати суду додаткові докази. Представником позивача у судовому засіданні заявлено клопотання про відкладення розгляду справи із метою надання до суду доказів щодо зберігання товарно-матеріальних цінностей, зокрема рулонів покриття на ТОВ „Модуль» .

Представники відповідача у засідання суду 04.01.2017р. прибули, із позовними вимогами не погодились. Відповідач повідомив суду про те, що ним до ХМВ ГУНП України в Хмельницькій області подано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення №52 від 29.12.2016р., тому відповідач в даному випадку є постраждалою стороною. Надав також листи про реєстрацію транспортних засобів від 16.12.2016р. №31/22-5940, від 23.12.2016р. №31/22-К-173. Подані докази судом оглянуті та доучені до матеріалів справи.

Також, представником відповідача в засіданні суду 04.01.2017р. заявлено усне клопотання про оголошення перерви на іншу дату із посиланням на те, що на даний час проводяться слідчі дії в межах кримінального провадження за заявою ТОВ „Транскар» , і є необхідність дочекатись їх результатів для встановлення винних осіб.

Представник від третьої особи-1 (гр. ОСОБА_2В.) в засідання суду не прибув, будь-які письмові заяви чи клопотання від останнього на адресу суду не надходили.

Представник від третьої особи-2 (гр. ОСОБА_3Я.) у засіданні суду 04.01.2017р. із позовними вимогами не погодився. У поданому суду письмовому відзиві від 04.01.2017р. зазначив, що позивач у позовній заяві стверджує, що між ним та ТОВ „Транскар» було укладено договір перевезення вантажу за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, незважаючи на те, що чинним законодавством передбачено обов'язково письмову форму договору перевезення вантажу.

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст.307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., також передбачено, що договір перевезення вантажів укладається у письмовій формі. Натомість, в матеріалах справи відсутній договір перевезення вантажу із відповідачем.

Щодо товарно-транспортної накладної, третя особа-2 вказує, що ТТН №СХ1534 від 04.11.2016р. містить цілий ряд недоліків, зокрема зазначено, що замовником є ТОВ „Метінвест СМЦ» , а не ФОП ОСОБА_1, а вантажоодержувачем є ТОВ „Метінвест СМ» , а не ФОП ОСОБА_1, як то зазначено в видатковій накладній №91241434 від 04.11.2016р., зазначено, що відпуск за довіреністю вантажоодержувача - ТОВ „Метінвест СМ» , а не ФОП ОСОБА_1, як то зазначено в видатковій накладній №91241434 від 04.11.2016р

Також, вказує, що ТТН має ряд недоліків у її оформленні: відсутні підписи водія у графах „отримав водій - експедитор» , „прийняв водій/експедитор» , „здав водій/експедитор» , не зазначено загальну суму відпущеного товару, не зазначено супровідні документи на вантаж, маса брутто становить 21,005 тони, а відповідно до видаткової накладної №91241434 від 04.11.2016р. вага товару становить 20,530 тони, не вказано пункт розвантаження товару.

Розглядом матеріалів справи встановлено таке:

ОСОБА_1, с. Набутів Корсунь-Шевченківський район Черкаська область зареєстрований та значиться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно Інформаційної довідки станом на 30.09.2016р. №200900000000004213.

Товариство з обмеженою відповідальністю „ТРАНСКАР» , ОСОБА_10 Мукарів Хмельницький район Хмельницька область як юридична особа значиться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно ОСОБА_7 із ЄДР №21744657 від 02.03.2016р.

Згідно довіреності №56 від 03.11.2016р. на ім'я ОСОБА_1, останньому було доручено отримати від ТОВ „МЕТІНВЕСТ- СМЦ» матеріальні цінності „рулони з покриттям» в кількості 20,053 т.

04.11.2016р. ФОП ОСОБА_1 надав генеральному директору ТОВ „МЕТІНВЕСТ-СМЦ» довірчий лист за вих.№03-11 на отримання 04.11.2016р. металопродукції на ім'я ОСОБА_2 із завантаженям на автомобіль НОМЕР_4.

Згідно наявної в матеріалах справи видаткової накладної №91241434 від 04.11.2016р. слідує, що вантажовідправником є ТОВ „МЕТІНВЕСТ-СМЦ» , вантажоотримувач - ФОП ОСОБА_1, найменування продукції - рулони із покриттям на суму 531 316,48 грн. в т.ч. ПДВ.

Відповідно до платіжного доручення №8 від 01.11.2016р. ФОП ОСОБА_11 здійснено перерахування коштів отримувачу - ТОВ „МЕТІНВЕСТ-СМЦ» в сумі 531 316,46 грн. „за рулони із покриттям згідно рахунку №10348030 від 01.11.2016р.»

Згідно товарно-транспортної накладної №СХ1534 від 04.11.2016р. зазначено інформацію про те, що замовником та вантажоодержувачем є ТОВ „Метінвест-СМЦ» , а вантажовідправник - ТОВ „Модуль-Україна» , автомобільний перевізник - ТОВ „Транскар» .

В матеріалах справи наявний договір від 26.04.2012р. оренди транспортного засобу (автомобіль НОМЕР_3 (сідловий тягач), н/причіп бортовий д/н НОМЕР_2), відповідно до якого орендодавець - гр. ОСОБА_3Я передав у строкове платне користування орендарю - ТОВ „Транскар» :

- RENAULT д/н НОМЕР_1 (сідловий тягач), зареєстрований в 1-му ВРЕР м.Хмельницький УДАІ УМВС України в Хмельницькій області 27.01.2013р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САЕ №252357, видане 27.01.2011 року 1-шим ВРЕР м.Хмельницький УДАІ УМВС України в Хмельницькій області. Дійсна вартість транспортного засобу за домовленістю сторін на момент укладання цього договору становить 160000,00 грн.;

- н/причіп бортовий д/н НОМЕР_2, зареєстрованого в 1-му ВРЕР м. Хмельницький УДАІ УМВС України в Хмельницькій області 10.09.2013р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САК №099958, видане 10.09.2011 року 1-шим ВРЕР м. Хмельницький УДАІ УМВС України в Хмельницькій області. Дійсна вартість транспортного засобу за домовленістю сторін, на момент укладання цього договору становить 100000,00 грн.

16.12.2016р. листом за вих.№31/22-5940 Регіональний сервісний центр МВС України у Хмельницькій області повідомлено ТОВ „Транскар» , що згідно регіональної автоматизованої бази даних 26.04.2012р. останньому видавались тимчасові реєстраційні талони для поїздки за кордон по дорученню, які 10.11.2016р. зняті з обліку після повернення ТЗ з-за кордону, згідно переліку.

Листом від 23.12.2016р. за вих.№31-22-К-173 Регіональний сервісний центр МВС України у Хмельницькій області також надав ТОВ „Транскар» інформацію про те, що станом на 23.12.2016р. згідно Єдиного державного реєстру МВС вказані транспортні засоби за ТОВ „Транскар» не зареєстровані.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача збитків у сумі 531 316,48 грн., оскільки вважає, що останній не виконав своїх зобов'язань щодо перевезення вантажу, не доставив його до пункту розвантаження та не видав його одержувачу. Відтак, стверджує, що відповідач взятих зобов'язань не виконав.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги таке:

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для стягнення із відповідача збитків в сумі 531316,48 грн. позивач зазначає неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо перевезення вантажу, оскільки останній не доставив вантаж до пункту розвантаження та не видав його одержувачу.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це фактичні обставини на яких ґрунтується вимога позивача. Таким чином, предметом позову є вимога позивача стягнути з відповідача 531316,48 грн. збитків із посиланням на норми ст. ст.16, 22, 611 ЦК України, ст. 225 ГК України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Чинним законодавством, статтею 224 ЦК України передбачено відшкодування збитків, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Положеннями ч.ч.1, 3 ст.22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі ст.22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1166 ЦК України, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

Принцип повної компенсації завданої шкоди означає також, що, хоча відшкодуванню підлягають будь-які матеріальні втрати потерпілої сторони, відшкодування збитків, втім, не повинно її збагачувати.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» , крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду та самою шкодою.

Загальні положення, що відносяться до поняття збитків, встановлені ст.22 ЦК України. Боржник шляхом відшкодування кредитору збитків повинен відновити майновий стан кредитора, який би існував при відсутності порушення зобов'язання, або завдання шкоди.

Наявність збитків доводиться особою, яка заявляє вимогу про їх відшкодування. Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди.

Із матеріалів справи слідує, що обґрунтовуючи покладання збитків саме на ТОВ „ТРАНСКАР» , позивач стверджує, що сторони шляхом електронного листування та переговорів по телефону домовились про укладення договору перевезення, відповідно до якого виконавець - ТОВ „Транскар» зобов'язувався за винагороду власними силами здійснити перевезення вантажу - рулонів із покриттям (фарбовані) по маршруту: пункт навантаження - м. Кам'янець-Подільський, Хмельницької області, проспект Грушевського 1/14, пункт розвантаження - с.Набутів, вул. Транспортна буд.3, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області, строк виконання - 05.11.2016р.

Натомість, у матеріалах справи відсутні належним чином підписані та оформлені договори або угоди, відповідно до яких відповідач - ТОВ „ТРАНСКАР» взяв на себе зобов'язання перевізника, а саме зобов'язувався доставити довіреній їй другою стороною вантаж до пункту призначення.

Судом приймається до уваги, що відповідно до ч.1 ст.307 та ч.1 ст.909 ЦК України договором перевезення вантажу є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цей вид договорів укладається у письмовій формі, до якої пред'являються спеціальні вимоги. Так, згідно із ч.2 ст.307 ГК України та ч.3 ст.909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним та двостороннім.

Відтак, посилання позивача на те, що договір перевезення було укладено із відповідачем шляхом електронного листування та переговорів по телефону, судом до уваги не може бути прийнято, оскільки не узгоджується із вимогами чинного законодавства щодо укладання цього виду договорів.

Із поданих в матеріали справи документів: довіреності №56 від 03.11.2016р. на ім'я ОСОБА_1, довірчого листа за вих.№03-11 від 04.11.2016р., видаткової накладної №91241434 від 04.11.2016р., платіжного доручення №8 від 01.11.2016р., товарно-транспортної накладної №СХ1534 від 04.11.2016р. не вбачається, що саме ТОВ „Транскар» с. Підлісний Мукарів Дунаєвецького району Хмельницької області є перевізником, був зобов'язаний нести відповідальність за доставку вантажу до місця призначення та за збереження вантажу у разі його знищення або пошкодження.

Доводи позивача стосовно того, що виконавцем для перевезення вантажу залучено транспортний засіб - автомобіль НОМЕР_3, н/причіп бортовий д/н НОМЕР_2 (водій ОСОБА_2В.), що належить ТОВ „Транскар» , судом оцінюється критично та не може бути прийнято до уваги, оскільки право власності на вказаний транспортний засіб за відповідачем не зареєстроване. Згідно звітності про суми нарахованої заробітної плати ТОВ „Транскар» за 2016 рік вказано, що водій ОСОБА_2 не є працівником товариства.

Судом приймається до уваги, що автомобіль НОМЕР_3, н/причіп бортовий д/н НОМЕР_2 передано в оренду ТОВ „Транскар» згідно договору оренди транспортного засобу від 26.04.2012р. строком дії до 26.047.2017р., орендодавець - гр. ОСОБА_3

Згідно ч.2 ст.314 ГК України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Натомість, позивачем не доведено та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ „Транскар» є перевізником вантажу, а втрата вантажу сталась саме з вини останнього.

Враховуючи вимоги чинного законодавства України та встановлені судом фактичні обставини у сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено та не подано відповідних доказів на підтвердження того, що в діях відповідача наявний склад правопорушення, за яке застосовується така міра відповідальності як відшкодування збитків в сумі 531 316,48 грн.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заявлені представником позивача та відповідача у судовому засіданні 04.01.2017р. усні клопотання про відкладення розгляду справи та оголошення перерви, відповідно, на іншу дату суд вважає немотивованими та необґрунтованими, тому відмовляє у їх задоволенні. Судом враховується, що за час розгляду справи сторони в порядку ст.22 ГПК України мали можливість скористатись своїми процесуальними правами, надавати усні, письмові клопотання, докази тощо.

Посилання позивача на протокол допиту свідка ОСОБА_2 від 08.11.2016р. як на доказ вини перевізника судом оцінюється критично, оскільки дані свідчення не можуть ані підтверджувати, ані спростовувати наявність договірних відносин між сторонами щодо перевезення вантажу та встановлювати відповідальності за його перевезення, збереження.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення 531 316,48 грн. збитків заявлені безпідставно, не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами, тому в їх задоволенні належить відмовити.

Витрати по оплаті судового збору відповідно до ст.49 ГПК України на відповідача не покладаються.

Керуючись ст.ст.1, 12, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

У позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Набутів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРАНСКАР» , с. Підлісний Мукарів Дунаєвецького району Хмельницької області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. ОСОБА_2, м. Хмельницький, 2. ОСОБА_3, м. Хмельницький про стягнення збитків в сумі 531 316,48 грн., відмовити.

Повне рішення складено 06.01.2017р.

Суддя В.В. Магера

Віддрук. 4 прим. :

1 - до справи,

2- позивачу (АДРЕСА_1) - згідно заяви;

3 - третій особі-1 ОСОБА_2 (29000, АДРЕСА_2) - рекоменд. кореспонд.

4 - третій особі-2 ОСОБА_3 (29000, АДРЕСА_3) - згідно заяви;