Постанова

від 20.12.2016 по справі 809/1146/16

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. Справа № 809/1146/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Микитин Н.М.

при секретарі судового засідання Хомі О.В.,

за участю: представників позивача Тепак Л.П., Пахара О.П.,

представника відповідача Яремака Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Трейдзахідбуд" до головного управління державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень №№0001951406, 0001961406, 0001971406 від 30.08.2016 року,-

ВСТАНОВИВ:

07.09.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Трейдзахідбуд" (надалі-позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №№0001951406, 0001961406, 0001971406 від 30.08.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України, всупереч фактичним обставинам, необґрунтовано за наслідками проведеної перевірки виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.08.2016 року за №0001951406, яким збільшено суми грошових зобов'язань з податку на прибуток на суму 508522,50 гривень, (в тому числі за основним платежем в сумі 489298 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 19224,50 грн.), за № 0001961406, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 689270 гривень, (в тому числі за основним платежем в сумі 551416 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 137854 грн.), за № 0001971406 яким застосовано штраф в розмірі 281,10 гривень за затримку реєстрації податкових накладних розрахунків коригування, а дані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Вважає що, платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. Тому, докази, наведені в акті є суб'єктивними та безпідставними, оскільки покупці не можуть відповідати за порушення вимог законодавства контрагентами у ланцюгу постачання. Водночас, аналіз акта перевірки свідчить про невідповідність його загальної та описової частин вимогам, встановленим у Порядку N 727, адже вони не відображають фактичних обставин справи та не містять чіткого обґрунтування і доказів порушення податкового законодавства.

Представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали з підстав, вказаних в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях. Просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позовних вимог не визнав, з підстав викладених в письмовому запереченні (а.с.103-105). Просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що на підставі наказів ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 06.07.2016 року №652, від 29.07.2016 року №720 та направлень від 15.07.2016 року №№ 801, 802 виданих ГУ ДФС в Івано-Франківської області, відповідно до ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) та плану-графіку проведення документальних перевірок на III квартал 2016 року, проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Будівельна компанія Трейдзахідбуд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року. В ході перевірки виявлено ряд порушень та складено відповідний акт. Висновки акту перевірки щодо зменшення податкового зобов'язання з податку на додану на додану вартість та податку на прибуток в результаті порушень при проведенні фінансово-господарських операцій є законними, зробленими без порушення вимог чинного законодавства.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва серії А01 №266723, товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Трейдзахідбуд" зареєстроване виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 25.01.2008 як юридична особа, за реєстраційним номером 11191020000006224 та 26.01.2008 року товариство взято на податковий облік ДПІ в м. Івано-Франківську.

На підставі наказів ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 06.07.2016 року №652, від 29.07.2016 року №720 та направлень від 15.07.2016 року №№ 801, 802 виданих ГУ ДФС в Івано-Франківської області, відповідно до ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) та плану-графіку проведення документальних перевірок на III квартал 2016 року, проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Будівельна компанія Трейдзахідбуд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року.

За наслідками перевірки відповідачем 12.08.2016 складено акт за № 567/09-19-04-06/35517766 (далі - Акт), у якому зафіксовані наступні порушення позивачем:

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.257, 14.1.228 п. 14.1 ст.14, пп. 44.1 ст.44, п. 134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.135.5.4. п.135.5 ст.135, п.138.1, п.138.2, п.138.4, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139,1.9 п.139.1 ст.139, пп.153.2.2 п.153.2 ст.153 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-У1 із внесеними змінами та доповненнями, розділу III Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №73 від 07.02.2013 року, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІУ із змінами та доповненнями, пп.1.2 п. 1, пп.2.1, пп.2.4, пп.2.15, п.2.16 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 489298 грн., в т.ч. за 2013 рік в сумі 21497 грн., за 2014 рік в сумі 55401 грн., за 2015рік в сумі 412400 грн.;

- п.50.1 ст.50, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.192.1, п.192.3 ст.192, п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із внесеними змінами та доповненнями, порядків заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджених наказами Міністерства фінансів України №1340 від 17.12.2012 року, №957 від 25.11.2013, №966 від 23.09.2014 року, №21 від 28.01.2016 року, занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, в загальній сумі 551416 грн., в тому числі по періодах: за березень 2013 року в сумі 6519 грн., за вересень 2013 року в сумі 516 грн., за лютий 2014 року в сумі 13435 грн.,. за грудень 2014 року в сумі 60825 грн., за січень 2015 року в сумі 46310 грн., за лютий 2015 року в сумі 51401 грн., за березень 2015 року в сумі 58212 грн., за квітень 2015 року в сумі 50548 грн., за травень 2015 року в сумі 47915 грн., за жовтень 2015 року в сумі 136522 грн., за листопад 2015 року в сумі 41941 грн.,за грудень 2015 року в сумі 37272 грн.;

- п.201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-У із внесеними змінами несвоєчасно зареєстровані податкові накладні, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість в єдиному реєстрі податкових накладних в загальній сумі податку на додану вартість 2811,03 грн. (а.с.24-80).

За наслідками розгляду вищевказаного акту перевірки, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 30.08.2016 року:

- №0001951406 (форма "Р") у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 508522,50 гривень, в тому числі за основним платежем в сумі 489298 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 19224,50 грн. (а.с.81-82).

- №0001961406 (форма "Р") у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 689270 гривень, в тому числі за основним платежем в сумі 551416 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 137854 грн. (а.с.83-84);

- №0001971406 (форма "Н") яким застосовано штраф в розмірі 281,10 гривень за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування (а.с.85).

Позивач не погоджуючись з прийнятими Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області вищенаведеними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

ТОВ "Будівельна компанія Трейдзахідбуд" в позовній заяві не оспорює підстави та порядок проведення даної перевірки. Обставин порушення чинного законодавства, підстав та порядку її проведенні судом не встановлено.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз. 2).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України, в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж Статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно пунктів 200.2 та 200.3 ст. 200 цього Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.4 цієї ж Статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як передбачено п. 200.6 ст. 200 ПК України, платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Таким чином, з огляду на зміст вказаних норм податкового закону, підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення господарських операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності з метою досягнення господарської мети.

Як вбачається з акту перевірки № № 567/09-19-04-06/35517766 від 12.08.2016 року, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту по господарських операціях з придбання товарів у ПФГ "Мірс"

Щодо доказів реальності здійснення господарських операції позивача з ПФГ "Мірс" то судом досліджено: договір посавки товарів № 1 від 01.12.2014, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні(том 1 а.с.113-162).

Таким чином, вказані податкові накладні, видаткові накладні та інші надані суду документи в силу положень п. 198.2 ст. 198 ПК України є належними та допустимими доказами в підтвердження права та дати виникнення у позивача податкового кредиту при здійсненні оподатковуваних операцій з придбання товарів у ПФГ "Мірс" .

Досліджуючи факти вчинення вказаних господарських операцій та їх зв'язок з фінансово-господарською діяльністю позивача, на предмет правильності їх відображення в податковому обліку позивача з податку на додану вартість, судом встановлено таке.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу (надалі - ГК) України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 цього ж Закону передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин справи, судом було досліджено обставини стосовно змісту вказаних господарських операцій.

Судом встановлено, що між ПФГ Мірс та ТОВ "БК Трейдзахідбуд" укладено договір поставки товарів від 01.12.2014 року, за яким ПФГ "Мірс" зобов'язувалося передати одноразово або партіями товарно-матеріальні цінності у власність ТОВ "БК Трейдзахідбуд" , а останнє зобов'язувалось прийняти товар та оплатити вартість такого товару (том 1, а.с. 113).

Вищевказаний договір вчинений в письмовій формі, підписаний представниками ПФГ Мірс та ТОВ "БК Трейдзахідбуд", скріплений їх печатками, а, отже, є укладеним, і відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК) встановлює для сторін права та обов'язки. Будь-яких доказів підписання вищевказаного договору невстановленими особами, скріплення його підробленими печатками, чи інших даних, які б викликали сумнів в достовірності цього правочину, відповідач суду відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства (надалі - КАС) України не подав. Також суду не подано доказів визнання компетенним судом договору № 01/09-15 від 01.09.2015 року недійсним та застосування наслідків його недійсності.

В підтвердження виконання ТОВ "БК Трейдзахідбуд" договору № 01.12.2014 року позивачем подано видаткові накладні. Вказані видаткові накладні також були подані контролюючому органу під час проведення перевірки, що й не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні.

Також, позивачем в підтвердження щодо використання придбаного у ПФГ "Мірс" товару(цегла) в господарській діяльності підприємства, зокрема, використання при проведенні будівельних робіт на об'єктах управління капітального будівництва виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, подано суду довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3) та акти приймання виконаних будівельних робіт(форма № КБ-2в)(том 2 а.с.3-91). Тобто, позивачем включені такі до собівартості виконаних робіт (наданих послуг), таким чином вказані витрати безпосередньо пов'язані з отриманням доходу позивача, внаслідок чого у нього відбулися зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідач не заперечуючи наявність вказаних первинних документів, якими офомлено операції з придбання позивачем у вказаного конрагенту товару, однак заперечує сам факт проведення таких операцій. Зокрема відповідач посилається на ЄРПН, згідно яких ПФГ "Мірс" у 2014-2015 роках не придбавало цеглу у тій кількості, яка була реалізована ТОВ "БК Трейдзахідбуд".

Суд не погоджується з наведеними доводами відповідача та ввважає, що в разі подання платником податків первинних документів контролюючому органу, спростування їх достовірності покладається саме на цього суб'єкта владних повноважень, який на підставі належним чином зафіксованих та документально підтверджених фактів повинен довести не здійснення таких операцій. Доказування суб'єктом владних повноважень таких обставин не може грунтуватися на припущеннях щодо первних обставин.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечив факту, що контролюючим органом не проводилась зустрічна перевірка конрагента позивача - ПФГ "Мірс", яка давала б можливість зробити вищевказані висновки на підставі дослідження первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема щодо господарських операцій як з платниками, які перебувають на загальній системі оподаткування, так і з платниками, які перебувають на спрощеній системі оподаткування.

Посилання відповідача на те, що автомобіль та причіп, яким доставлялась цегла, згідно аналітичного пошуку ТЗ по "НАІС ДДАІ" МВС України не зареєстровані за ПФГ "Мірс" є безпідставними, оскільки відповідно до листа регіонального сервісного центру МВС в Івано-Франківській області №31/9/62адв від 26.10.2016 року, за ФГ Мірс (код за ЄДРПОУ 32927234), у 2009 році було зареєстровано автомобіль марки КАМАЗ (номерний знак АТ 3180 AB). Вказаний автомобіль було перереєстровано 06.08.2016 за договором купівлі- продажу на фізичну особу (том 4 а.с. 76).

Щодо заперечень відповідача щодо неповноти змісту поданих позивачем документів щодо спірних операцій, то суд зазначає про те, що відсутність окремих документів бухгалтерського обліку, недоліки їх форми та оформлення, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, з огляду на оцінені судом в сукупності подані сторонами докази, суд вважає, що висновки відповідача є передчасними, оскільки фактично ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу про неможливість здійснення контрагентом позивача операції з постачання товарів позивачу.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відображення у бухгалтерському обліку, та відповідно і у податковій звітності, господарських операцій, проведених з ПФГ "Мірс" є правомірними.

Щодо висновків податкового органу про безпідставне завищення податкового кредиту в сумі 6519 грн. за березень 2013 року із контрагентом АТ "УГМК" оскільки до перевірки не представлено документального підтвердження проведення взаємовідносин протягом беререзня 2013 , суд керується наступним.

Відповідно до абзацу третього п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній у 2013 році) у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (крім платників податку, що застосовують касовий метод, та банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу).

Платник податку має право сформувати податковий кредит звітного періоду на підставі податкових накладних, взятих на облік у поточному звітному періоді, але виписаних у податкових періодах, що передують звітному, за умови, що з дати їх виписки не минуло 365 календарних днів (Узагальнююча податкова консультація щодо окремих питань відображення в податковому обліку з ПДВ звітного періоду податкових накладних, виписаних у попередніх періодах, та формування на їх підставі податкового кредиту, затверджена наказом ДПС України від 16.02.2012 р. № 127).

В Узагальнюючій консультації зазначено, що не вимагається документального підтвердження причин отримання податкових накладних у періодах, що настають за періодом, в якому вони були виписані, а суми ПДВ відображаються в розділі II Реєстру виданих та отриманих податкових накладних поточного звітного періоду та у складі податкового кредиту звітного періоду (рядок 10.1 декларації з ПДВ).

Враховуючи зазначене, до перевірки позивачем подана податкова накладна від 22.06.2012 №2712/12 на загальну суму 39115,34 грн, в тому числі ПДВ - 6519,22 грн., виписана продавцем AT УГМК , Івано-Франківська регіональна філія Приватного акціонерного товариства Українська гірничо-металургійна компанія (ІПН 254120826502), та включена Позивачем до складу податкового кредиту за березень 2013 року з урахуванням вимог абзацу третього п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Як вбачається з розрахунку до податкового повідомлення-рішення від 30.08.2016 № 0001961406 відповідачем визначено податкові зобов'язання та штрафні санкції по податковій декларації від 22.04.2013 № 9022626275, граничний строк сплати якої 30.04.2013 року.

Пунктом 102.1 ст.102 ПКУ передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, суд дійшов висновку що, відповідачем порушено вимоги п. 102.1 ст.102 ПК України, так як грошове зобов'язання та штрафні санкції за березень 2013 року (AT УГМК ) нараховане позивачем податковим повідомленням-рішенням 30.08.2016 № 0001961406 без дотримання строку давності.

Стосовно уточнюючого розрахунку від 16.04.2015 №9070999587 з податку на додану вартість за березень 2013 року, який поданий позивачем в рамках податкового компромісу, слід зазначити наступне.

Податковим кодексом України визначено, що податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу (підпункт 1 підрозділу 9 2 розділу XX Перехідні положення Кодексу).

Пунктом 9 Закону України від 25 грудня 2014 року №63-УІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу передбачено, що у разі досягнення податкового компромісу перевірки щодо податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за уточненими операціями у наступних періодах за зазначеними податками контролюючими органами не проводяться.

Відтак, уточнюючі розрахунки, подані позивачем у порядку застосування податкового компромісу, взагалі не могли підлягати плановій документальній перевірці.

Що стосується завищення позивачем податкового кредиту внаслідок подвійного включення суми ПДВ в розмірі 13434,58 грн. за податковою накладною від 28.02.2014 №76, виписаною ТОВ "Альтура" як наслідок нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 13435 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 3358,75 грн то судом встановлено наступне.

Згідно акту надання послуг від 28.02.2014 №143 та на підставі договору від 04.06.2013 №59 ТОВ Альтура надало у перод з 05.02.2014 по 28.02.2014 в оренду стінову опалубку на загальну суму 80607,46 грн., в тому числі ПДВ - 13434,58 грн. та виписало податкову накладну від 28.02.2014 №76 (том 1 а.с.187-196).

Вказана податкова накладна не була зареєстрована в ЄРПН, відтак не надавала права позивачу як покупцю для включення до складу податкового кредиту за лютий 2014 року.

Враховуючи зазначене, позивачем 29.04.2014 до ДПІ у м. Івано-Франківську подано уточнюючий розрахунок, яким зменшено суму податкового кредиту за лютий 2014 року на суму ПДВ 13435 грн. по контрагенту ТОВ Альтура за податковою накладною від 28.02.2014 №76 та сплачено відповідний штраф(том 1 а.с.199-200).

Пунктом 201.10 статті 201 ПКУ (у редакції станом на 2014 рік) передбачено: у разі якщо продавець відмовляється надати податкову накладну або у разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в ЄРПН, покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника. Така скарга і буде підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Вказана скарга має затверджену форму - додаток 8 до декларації з ПДВ.

Відповідно, Позивачем до декларації з ПДВ за березень 2014 року подано додаток 8, у якому вказано, що продавцем ТОВ Альтура порушено порядок реєстрації податкової накладної від 28.02.2014 №76 (ПДВ в сумі 13434,58 грн.), а також уточнюючий розрахунок від 29.04.2014 до декларації за березень 2014 року, що є підставою для включення податкової накладної від 28.02.2014 №76 до складу податкового кредиту Позивача у декларації з ПДВ за березень 2014 року.

Щодо повторного включення вказаної суми ПДВ до декларації з поданої від 15.04.2015 то суд зазначає наступне.

Положення Закону України від 25 грудня 2014 року №63-УІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу (далі - Закон №63) є спеціальними по відношенню до приписів Податкового кодексу та Закону України від 28 грудня 2014 року №71- VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи (прийняття яких відбулось пізніше), та встановлюють на період 90 днів особливу процедуру звільнення від юридичної відповідальності платників податків за невиконання, неналежне виконання ними встановленого Конституцією обов'язку зі сплати податків і зборів до бюджетів.

Позивач скористався правом, наданим Законом №63, та визначив перелік господарських операцій і суб'єктів господарювання, щодо яких він мав намір здійснити уточнення показників податкової декларації за березень 2013 року, подавши при цьому уточнюючий розрахунок з податку на додану вартість за березень 2013 року (№9070999587 від 16.04.15) та за лютий 2014 року, подавши при цьому уточнюючий розрахунку з податку на додану вартість за лютий 2014 року (№9071023864 від 16.04.2015)(том 4 а.с.77-86).

Як вбачається з вищевказаних уточнюючих розрахунків у разі застосування компромісу Позивачем зменшена сума податкового кредиту за березень 2013 року - в рамках компромісу зменшено суму податкового кредиту на 50546 грн. (податковий кредит за операціями з ТОВ Меркурій С.К. , ІПН 383556505615, внаслідок чого 5 відсотків від суми заниженого податкового зобов'язання склало 2527 грн.); лютий 2014 року - в рамках компромісу зменшено суму податкового кредиту на 112003 грн. (податковий кредит за операціями з ТОВ Лекс Каунт , ІПН 386445715518, внаслідок чого 5 відсотків від суми заниженого податкового зобов'язання склало 5600 грн.).

При цьому слід зазначити, що згідно Наказу ДФС України від 17.01.15 №13 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу" передбачено наступне: П. 3.3. При складанні уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань для застосування податкового компромісу не враховуються суми коригувань податкового кредиту з ПДВ та/або витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, відображених в уточнюючих розрахунках, які одночасно відповідають таким умовам: -поданий у порядку, встановленому статтею 50 Кодексу після 1 квітня 2014 року; -уточнює показники податкових декларацій за звітні періоди, що передували 1 квітню 2014 року; -за результатами подання таких розрахунків зміна обсягу розрахунків з бюджетом за звітні періоди не відповідає сумам завищених витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або завищеного податкового кредиту з ПДВ (зокрема, але не виключно, сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, у яких проведено заміну суб'єкта господарювання, стосовно якого є відомості (податкова інформація), що він не виконує (не може виконати) свій податковий обов'язок щодо сплати податків і зборів, передбачених Кодексом, та/або має ознаки фіктивності тощо).

Уточнення платником податків податкових зобов'язань шляхом подання уточнюючого розрахунку згідно із цим підрозділом не впливає на розмір податкових зобов 'язань його контрагентів. Крім того, за результатами застосування податкового компромісу у платника податків не можуть виникати або збільшуватися помилково та/або надміру сплачені грошові зобов 'язання.

Також, пунктом 9 Закону №63 передбачено, що у разі досягнення податкового компромісу перевірки щодо податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за уточненими операціями у наступних періодах за зазначеними податками контролюючими органами не проводяться.

Таким чином, ані податковий кредит з ПДВ в розмірі 13434,58 грн. за податковою накладною від 28.02.2014 №76, виписаною ТОВ Альтура , ані податковий кредит з ПДВ в розмірі 6519,22 грн за податковою накладною від 22.06.2012 №2712/12, виписаною продавцем АТ УГМК , Івано-Франківська регіональна філія Приватного акціонерного товариства Українська гірничо-металургійна компанія , за уточнюючими розрахунками по компромісу не вплинули на дані податкового обліку Позивача, оскільки копмроміс, а відповідно і коригування сум податкових зобов'язань, було досягуто відносно інших контрагентів позивача аніж ТОВ Альтура та АТ УГМК .

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, щодо висновків відповідача про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість при проведенні фінансово господарських операцій щодо придбання ТМЦ та відпуск паливно-мастильних матеріалів з ТОВ "НК Станіслав", ТОВ "НК Захід", ТОВ "Карпати-люкс", ТОВ "НК Кадіз", ТОВ "НК Франко" суд зазначає наступне.

Відсутність права у позивача на формування валових витрат за операціями з придбання паливно-мастильних матеріалів з вказаними контрагентами податковий орган обґрунтовує відсутністю договорів, подорожніх листів (шляхових листів), не підтвердження використання придбаних товарів в господарській діяльності підприємства та наявністю досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо службових осіб вказаних товариств. Також, відповідно до акту перевірки, позивачем не надано пояснень необхідності здійснення придбання у 2015 році паливно-мастильних матеріалів , запасних частин в смт. Верховина, смт. Ворохта, с.Микуличин (місцезнаходження АЗС ) при відсутності проведення робіт в такому районі, тоді як місцезнаходження ТОВ Трейдзахідбуд м.Івано-Франківськ, відповідно відстань до смт. Ворохта, смт.Верховина та с.Микуличин становить близько 95 км, 126 км та 77 км відповідно.

Як зазначено в Акті, та не заперечує сторона позивача, придбання ТМЦ та відпуск паливно-мастильних матеріалів у постачальників TOB "НК Станіслав", ТОВ "НК Захід", ТОВ "Карпати-люкс", ТОВ "НК Кадіз", ТОВ "НК Франко" протягом 2014-2015 рр. відбувалось через мережу АЗС (а саме: АЗС №7 в смт. Верховина, АЗС №9 в смт. Ворохта, АЗС №23 в с.Микуличин) підзвітною особою.

Стаття 206 Цивільного кодексу України визначає коло правочинів, які можуть вчинятися в усній формі.

Такими насамперед є правочини, які виконуються сторонами у повному обсязі в момент їх вчинення (укладення).

Ст. 206 ЦК України передбачає коло правочинів, які можуть вчинятися в усній формі.

Такими насамперед є правочини, які виконуються сторонами у повному обсязі в момент їх вчинення (укладення).

Проте, податковим органом при проведенні перевірки та встановленні порушень, не було враховано вимоги Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою КМУ від 20.12.1997 №1442 (надалі - Правила), які визначають порядок приймання та роздрібної торгівлі бензином, дизельним паливом, скрапленим вуглеводневим газом, гасом, маслами, мастилами (далі - нафтопродукти), розфасованими нафтопродуктами, а також регламентують вимоги стосовно дотримання прав споживачів щодо належної якості нафтопродуктів, безпеки для життя та здоров'я споживачів, навколишнього природного середовища і рівня торговельного обслуговування.

Правила поширюються на всіх суб'єктів господарювання на території України, та передбачають наступне.

Суб'єкт господарювання, що здійснює продаж нафтопродуктів, зобов'язаний своєчасно надати споживачеві необхідну доступну та достовірну інформацію про нафтопродукти.

Забороняється продаж нафтопродуктів, які не відповідають обов'язковим вимогам щодо їх якості та безпечності.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, безпідставними вимоги податкового органу при здійсненні перевірки про надання позивачем паспортів якості, сертифікатів відповідності, технічних паспортів та інших документів які засвідчують характеристики та якість паливно-мастильних матеріалів, запасних частин придбаних у ТОВ "НК Станіслав", ТОВ "НК Захід", ТОВ "Карпати-люкс", ТОВ "НК Кадіз", ТОВ "НК Франко".

Таким чином, споживач, що придбавши нафтопродукти на АЗС отримав доступну та достовірну інформацію про такі нафтопродукти, і не може нести відповідальність за порушення продавцем нафтопродуктів вимог податкового законодавства.

Позивачем представлено до перевірки та долучено до матеріалів справи усі первинні бухгалтерські документи, складені з дотриманням вимог ст.9 Закону України №996 від 16.07.99 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", якими підтверджено проведення господарських операцій з постачальниками TOB "НК Станіслав", ТОВ "НК Захід", ТОВ "Карпати-люкс", ТОВ "НК Кадіз", ТОВ "НК Франко", а саме: авансові звіти; фіскальні чеки; податкові накладні; подорожні листи та накази "Про затвердження типової форми подорожнього листа" від 02.01.2014 №02 та "Про використання паливно-мастильних матеріалів для автомобілів" від 02.01.2014 №03(том 2 а.с.102-250).

Як пояснили представники позивача, після придбання ПММ на АЗС та отримання фіскального чеку позивач звернувся до постачальників із проханням надати податкову накладну, яка в подальшому отримана та надана до перевірки.

При цьому позивач керувався роз'ясненнями наданими Державною податковою службою України у листі від 21.03.2013 р. N 116/4/15-33-13, де зазначено, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є касові чеки. При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку). Для відображення повної суми ПДВ за всіма касовими чеками слід звернутись до постачальників з проханням надати податкову накладну. Після надання постачальником податкової накладної у покупця буде повноцінне право на податковий кредит. Якщо постачальник відмовиться видати податкову накладну, у підприємства є право подати заяву зі скаргою на такого постачальника.

Щодо територіальної відділеності місцезнаходження ТОВ "БК Трейдзахідбуд" (м.Івано-Франківськ) від АЗС №7 (смт. Верховина), АЗС №9 (смт. Ворохта), АЗС №23 (с.Микуличин) то суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Стаття 42 Господарського кодексу України встановлює, що підприємницькою діяльністю є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд встановив, що 01.04.2013 в смт. Верховина між позивачем та позичкодавцем ОСОБА_5 укладено договір позички нежитлового приміщення АДРЕСА_1.

Як зазначила сторона позивача, вказане приміщення використовувалось в період з 01.04.2013 по 29.02.2016 у господарській діяльності ТОВ "БК Трейдзахідбуд", як складське приміщення.

Під час судового розгляду справи судом досліджено оборотно-сальдові відомості по бухгалтерських рахунках 22 Малоцінні та швидкозношувальні предмети та 104 Машини та обладнання , які містять інформацію щодо залишків товарно-матеріальних цінностей та необоротних активів станом на 31.12.2015 року на складі в смт.Верховина.

Так, одним із загальних принципів господарювання в Україні, відповідо до ст. 6 Господарського кодексу України, є свобода підприємницької діяльності у межах визначених законом.

Свобода підприємницької діяльності як принцип - це закріплена Конституцією України та законами України керівна ідея, засада господарської діяльності, яка ґрунтується на можливостях особи вільно започаткувати, здійснювати (у тому числі формувати програму діяльності, вибір постачальників та умови договорів, конкурувати, залучати різноманітні ресурси, установлювати ціни на продукцію та послуги, розпоряджатися прибутком) змінювати та припиняти підприємницьку діяльність.

Враховуючи наявність складського приміщення в смт. Верховина та з огляду на принцип свободи підприємницької діяльності стороною позивача обгрунтовано доцільність придбання ПММ у постачальників TOB "НК Станіслав", ТОВ "НК Захід", ТОВ "Карпати-люкс", ТОВ "НК Кадіз", ТОВ "НК Франко".

Щодо посилань відповідача на матеріали кримінальних проваджень відкритих за ознаками злочину ст. 212 Кримінального кодексу України відносно службових осіб ТОВ "НК Станіслав", ТОВ "Карпати-люкс", TOB "НК Кадіз" ТОВ "НК Франко" як доказу нереальності господарських операцій суд зазначає наступне.

Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Як вбачається зі змісту акту, зустрічної звірки з контрагентами ТОВ "НК Станіслав", ТОВ "НК Захід", ТОВ "Карпати- люкс", TOB "НК Кадіз", ТОВ "НК Франко" контролюючим органом не проводились.

Крім цього, на вимогу суду відповідачем не надано суду докази притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб ТОВ "НК Станіслав", ТОВ "Карпати-люкс", TOB "НК Кадіз" ТОВ "НК Франко" за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 212 КК України. Таким чином, суд не бере до уваги посилання податкового органу на розслідування кримінальних справ порушених стосовно контрагентів позивача, оскільки звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Таким чином, на переконання суду, придбавши паливно-мастильні матеріали для використання у власній господарській діяльності позивач правомірно відніс їх вартість до складу валових витрат.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України , рішення Верховного Суду України, висновок суду щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає правомірним відображення у бухгалтерському обліку, та відповідно і у податковій звітності, господарських операцій, проведених з TOB "НК Станіслав", TOB "НК Захід", ТОВ "Карпати-люкс", ТОВ "НК Кадіз", ТОВ "НК Франко" щодо включення до собівартості виконаних робіт (наданих послуг), відповідно такі витрати безпосередньо пов'язані з отриманням доходу.

Щодо неправомірності, на думку податкового органу, списання позивачем ПММ, внаслідок недотримання затверджених норм списання, а саме ненадання документального підтвердження правомірного віднесення протягом 2015 року списання палива на суму 1867201 грн. слід зазначити наступне.

Подорожній лист, що затверджується наказом по підприємству, є головною підставою для списання паливно - мастильних матеріалів в бухгалтерському обліку підприємства.

Наказом директора ТОВ "БК Трейдзахідбуд" від 02.01.2014 № 02 затверджено типову форму подорожнього листа, а наказом № 03 встановлено для автомобілів згідно переліку, наведеного у Додатку № 1, базові лінійні норми витрат палива(том 4 а.с.43-46).

Відповідно до наказу від 02.01.2014 № 05 директора ТОВ "БК Трейдзахідбуд" встановлено, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний(пересуваний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не встановлено законодавством, колективним чи трудовим договором між працівником і власником. Службове відрядження працівника здійснювати за розпорядженням (наказом) директора, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення (том 4 а.с.47).

Зазначене у подорожньому листі поле Місцепризначення є підтвердженням зв'язку витрат на паливно - мастильні матеріали з господарською діяльністю підприємства та не потребує детального опису маршруту.

Основний принцип організації документального супроводу господарських процесів, викладений в ст.8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , визначає особу відповідальну за документообіг на підприємстві - власник підприємства або уповноважена ним особа (керівник). Згідно із п.2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі - Положення №88) первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватися з використанням розроблених і виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити або реквізити типових чи спеціалізованих форм .

Тобто право вибирати між типовими формами первинних документів і розробленими самостійно формами законодавство надає самому підприємству.

Так, представлені у ході проведення перевірки, зокрема, подорожні листи та накази Про затвердження типової форми подорожнього листа від 02.01.2014 №02 та Про використання паливно-мастильних матеріалів для автомобілів від 02.01.2014 №03.

Таким чином, господарська операція може опосередковуватися складенням будь-якого первинного документа, котрий містить обов'язкові реквізити (передбачені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-XIV) та/або відповідає законодавчо встановленим вимогам щодо його складення (за наявності таких вимог).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Зважаючи на це, податковим органом безпідставно відхилено як підтверджувальний обліковий документ складені позивачем документи, на підставі яких позивачем здійснювався облік палива.

Суд відхиляє посилання відповідача на Норми витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерством транспорту України від 10.02.1998 р. № 43 (далі - Норми №43), оскільки вказаний галузевий нормативний акт призначений для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії та раціонального використання нафтопродуктів, а також може застосовуватися для розроблення питомих норм витрат палива.

Крім того, зазначений нормативно-правовий акт не може визначати прав й обов'язків позивача, оскільки не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Згідно п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України (далі-ПК України) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна виписується у день виникнення податкових зобов'язань продавця (пункт 201.4 статті 201 ПК України).

Як виключення із загального правила, згідно з підпунктом "б" пункту 201.11 статті 201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є касові чеки. При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку). Для відображення повної суми ПДВ за всіма касовими чеками ТОВ "Будівельна компанія Трейдзахідбуд" звернулась до постачальників з проханням надати податкові накладні. Після надання постачальниками податкових накладних у покупця виникло повноцінне право на податковий кредит (лист ДПС України від 21.03.2013 р. N 116/4/15-33-13).

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПКУ з 1 січня 2015 року податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для одержувача товарів/послуг підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Пунктом 137.1 статті 137 ПКУ зазначено, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Відтак, при визначенні витрат протягом 2013 - 2014 рр. ТОВ "Будівельна компанія Трейдзахідбуд" керувалося вимогами п.138.1. ст..138 ПКУ, а протягом 2015 року - положеннями Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (надалі - ПСБО 16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 .

Протягом 2015 року згідно пп.134.1.1 п.134.1 с.134 ПКУ прибуток із джерелом походження з України та за її межами, ТОВ "Будівельна компанія Трейдзахідбуд" визначено шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач правомірно відображено у бухгалтерському обліку витрати, та відповідно і у податковій звітності, пов'язаних із проведеними господарськими операціями із: ТОВ "НК Станіслав" , ТОВ "НК Захід", ТОВ "Карпати-люкс", ТОВ "НК Кадіз", ТОВ "НК Франко".

Що стосується нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток при проведенні фінансових операцій з ФОП ОСОБА_7 судом зазначається наступне.

Позивач не заперечує ту обставину, що ФОП ОСОБА_7 є пов'язаною особою, разом з тим стверджує про те, що така поставка відбувалась за цінами, які не є меншими від звичайних цін.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 153.2.2 п. 152.2 ст. 152 ПК України витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін (пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України ).

При цьому у пп. 14.1.219 ПКУ ринкову ціну визначено як ціну, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власникові за умови, що продавець хоче передати такі товари (роботи, послуги), а покупець хоче їх отримати на добровільних засадах, обидві сторони є взаємно незалежними юридично і фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, що склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах.

Згідно з п. 39.1 ст. 39 ПК України звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків, зокрема: операцій з пов'язаними особами; операцій з особами, які не є платником цього податку.

При порівняннні цін контролюючим органом взято до уваги ціну на щебінь що придбавався у 2013 році Позивачем у пов'язаної особи - ФОП ОСОБА_7 та у непов'язаної особи - ФОП ОСОБА_8

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

За методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності -однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_7 не зареєстрований платником податку на додану вартість, а є платником єдиного податку, тоді як ФОП ОСОБА_8 є платником ПДВ.

Податок на додану вартість (ПДВ) - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).

Враховуючи зазначене, ринкова (договірна) ціна, за якою товари продавцем ФОП ОСОБА_8 передано покупцю ТОВ БКТрейдзахідбуд включає податок на додану вартість, що підтверджується податковими накладним, що досілджені під час судового розгляду справи(том1 а.с.176-184).

Відтак, враховуючи зазначене, порівнянню повинна була підлягати договірна ціна на товар від продавця ФОП ОСОБА_8, що включає ПДВ, та договірна ціна на товар від продавця ФОП ОСОБА_7, яка не включає ПДВ, оскільки останній є платником єдиного податку. Тоді як контролюючим ограном при порівнянні вказаних цін не включено до ціни товару ФОП ОСОБА_8 20% ПДВ.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що податковим органом неправомірно застосовано звичайну ціну у неспівставних умовах.

Що стосується завищення податкового кредиту в сумі 18606 грн. за грудень 2015 року по контрагенту ТОВ "Івано-Франківськавтодор" як наслідок нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 18606 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 4651,50 грн. судом було встановлено наступне.

Протягом листопада - грудня 2015 року (дані бухгалтерського рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками ) між Позивачем (Покупцем) та ТОВ Івано-Франківськавтодор (Продавцем) обсяг проведених господарський операцій складав 5662262,40 грн., в тому числі ПДВ на суму ПДВ - 943710,40 грн.(том 1 а.с.219-220)

Суд зазначає, що право на податковий кредит у Покупця за податковими накладними, виписаними Продавцем (ТОВ "Івано-Франківськавтодор"), зберігається протягом 365 днів з дати виписки таких податкових накладних відповідно до пункту 198.6 (абзац третій) статті 198 ПКУ.

У Декларації з податку на додану вартість за грудень 2015 Позивачем відображено податковий кредит в сумі - 751622,67 грн. (рядок 10.1.1 Декларації) згідно наступних податкових накладних, виписаних ТОВ Івано-Франківськавтодор та зареєстрованих в ЄРПН, а саме:

№28 від 30.11.2015 - ПДВ в сумі 296561,87 грн.;

№29 від 30.11.2015 - ПДВ в сумі 2514 грн.;

№30 від 30.11.2015 - ПДВ в сумі 58642,80 грн.;

№43 від 22.12.2015 - ПДВ в сумі 120858,00 грн.;

№44 від 22.12.2015 - ПДВ в сумі 121070,80 грн.;

№45 від 25.12.2015 - ПДВ в сумі 140033,40 грн.;

№46 від 29.12.2015 - ПДВ в сумі 11181,60 грн.;

№47 від 29.12.2015 - ПДВ в сумі 760,20 грн.(том 1 а.с.211-218)

Зокрема, податок на додану вартість за податковими накладними за листопад 2015 року в сумі 357718,67 грн. (296561,87 грн.+58642,80 грн.+2514 грн.) відображено Позивачем у Додатку 5 до податкової декларації за грудень 2015 року з періодом складання - грудень 2015 року замість періоду складання листопад 2015 року(том 1 а.с.224-226).

Однак, 21.07.2016, у ході проведення перевірки, Позивачем подано уточнюючий розрахунок №9126578801 (звітний період - липень 2016 року, звітний період, що уточнююється - червень 2016 року), Додаток 5 якого містить інформацію по контрагенту ТОВ Івано-Франківськавтодор , а саме:

період складання 12.2015 - ПДВ - 339112,93 грн.

період складання 11.2015 - ПДВ 339112,93 грн.

Врахування контролюючим органом вищенаведеного уточнюючого розрахунку став підставою до висновку про завищення податкового кредиту в сумі 18606 грн. за грудень 2015 року по контрагенту ТОВ "Івано-Франківськавтодор" (357718,67-339112,93=18605,75) та як наслідок нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 18606 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 4651,50 грн.

Однак, слід зазначити, що вказаний уточнюючий розрахунок не міг підлягати перевірці, адже містить уточнення щодо звітного періоду (а саме - червня 2016 року), які не охоплювались перевіркою, оскільки згідно наказу на перевірку та акту перевірка проведена по 31.03.2016 року.

Крім того, пунктом 50.2 ст.50 ПК України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь- який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Таким чином суд приходить до висновку що, нарахування Позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 18606 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 4651,50 грн. є необґрунтованим та неправомірним.

Що стосується висновків відповідача, щодо порушення п.201.1, п.201.10 ст. 201 та ст. 120-1 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-V із внесеними змінами, та застосуванням штрафу в розмірі 281,10 гривень за затримку реєстрації податкової накладної № 25 від 22.10.2015 року на суму ПДВ 2811,03 грн. (покупець - ПП "Роса-ІФ") та винесення податкового повідомлення-рішення № 0001971406 від 30.08.2016, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.11 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України з 1 лютого 2015 року реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних підлягають всі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі які не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Як встановлено в акті перевірки та не заперечується сторонами, податкова накладна № 25 від 22.10.2015 несвоєчасно зареєстрована позивачем для контрагента-покупця ПП "Роса-ІФ" тільки 12.11.2015 (порушення терміну реєстрації 6 днів).

Саме за таких обставин фіскальним органом застосовано до ТОВ "Трейдзахідбуд" штрафну санкцію в розмірі 10% на суму 281,10 грн.

Відповідно до положень п.п. 120-1.1, 120-1.3 статті 120-1 ПК України (в редакції чинній до 01.01.2016р.) порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, тягнуть за собою накладення на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів.

Порядок застосування штрафних санкцій, передбачених цією статтею, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідальність платника податку, передбачена п.120-1.1 ст.120-1 Податкового кодексу України, діє з 01.01.2015.

Законом України від 24.12.2015р. № 909-УІП "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (набрав чинності з 01.01.2016р.) п.120-1.3 статті 120-1 ПК України, а разом з ним вимога про обов'язкове застосування контролюючим органом порядку застосування штрафних санкцій, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику виключено.

Як наслідок, органи Державної фіскальної служби України, починаючи з 01.01.2016р. отримали повноваження застосовувати штрафні санкції, що передбачені ст. 120-1 ПК України не керуючисьь порядком затвердженим Міністерством фінансів України.

Таким чином, до 01.01.2016р. контролюючий орган міг застосовувати штрафні санкції передбачені ст. 120-1 ПК України лише у відповідності до порядку застосування штрафних санкцій, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Однак, протягом 2015 року порядку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, на підставі якого контролюючим органом застосувалися б штрафні санкції, визначені ст. 120-1 ПК України не було.

Проте на момент вчинення Позивачем порушення строку реєстрації податкових накладних такого порядку застосування штрафних санкцій, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, не було.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Офіційне тлумачення цього положення надано Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999р. N 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). У Рішенні зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб'єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, зважаючи на зміст рішення Конституційного суду України від 09.02.1999, № 1- рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) на момент порушення позивачем строку реєстрації податкових накладних повинна застосовуватися стаття 120-1 Податкового кодексу України в редакції чинній на момент вчинення такого порушення. Отже, платника ПДВ, що здійснив несвоєчасну реєстрацію податкової накладної до 01.01.2016 року, не може бути притягнуто до відповідальності за несвоєчасну реєстрацію на підставі ст. 120-1 ПК України в редакції, чинній з 01.01.2016 року.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що штрафна санкції в розмірі 281,10 грн. застосована податковим повідомленням-рішенням № 0001971406 від 30.08.2016 без дотримання вимог статті 120-1 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент вчинення такого порушення), відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 5 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом МФУ від 20.08.2015 р. N 727 (далі - Порядок N 727), факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повного мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Дослідивши акт перевірки суд дійшов висновку про невідповідність його загальної та описової частин вимогам, встановленим у Порядку N 727, адже вони не відображають фактичних обставин справи та не містять чіткого обґрунтування і доказів порушення податкового законодавства позивачем.

З урахуванням вищенаведеного, а також встановлених фактичних обставин справи та наведених норм Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення №0001951406, №0001961406, №0001971406 від 30.08.2016 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач довів суду обґрунтованість позовних вимог, тоді як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього законом обов'язок і не довів правомірність винесенних оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) пункт 3).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Щодо судових витрат, то в силу вимог частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 17971 гривню.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.08.2016 №0001951406, №0001961406 та № 0001971406.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, місцезнаходження: вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76000) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Трейдзахідбуд" (код ЄДРПОУ 35517766, місцезнаходження: вул. О. Сорохтея, 41/915, м. Івано-Франківськ, 76018) сплаченого судового збору в розмірі 17971 (сімнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят одну) гривню 10 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Микитин Н.М.

Постанова складена в повному обсязі 26.12.2016 року.