Рішення

від 22.12.2016 по справі 910/27445/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2016 р. Справа №910/27445/15

За позовом Державного публічного акціонерного товариства " Національна акціонерна компанія " Украгролізинг "

До Міжнародної громадської організації " Луганське земляцтво "

Про визнання недійсними договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.02.2001 р. № 01-10 та додаткових угод до нього

Суддя Пінчук В.І.

Представники сторін:

Від позивача Григолінський С.О. - предст.

Від відповідача Ліпатов І.А. - предст.

Рішення прийняте 22.12.2016 р., оскільки у судовому засіданні 01.12.2016 р. оголошувалась перерва.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Державне публічне акціонерне товариство " Національна акціонерна компанія "Украгролізинг " звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсними договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.02.2001 р. № 01-10, що укладений між Державним публічним акціонерним товариством " Національна акціонерна компанія "Украгролізинг " та Міжнародною громадською організацією " Луганське земляцтво " та додаткових угод до нього

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.12.2015 р. у справі №910/27445/15 позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства " Національна акціонерна компанія " Украгролізинг " задоволено повністю, визнано недійсними договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна №01-10 від 01.02.2001 р. та додаткові угоди до нього.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. апеляційну скаргу Міжнародної громадської організації " Луганське земляцтво " задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 р. скасовано та прийнято нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2016 р. рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. скасовані, а справу №910/27445/15 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Згідно з розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/1835 від 30.08.2016 р. справу №910/27445/15 скеровано для здійснення повторного автоматичного розподілу, за результатом проведення якого вказану справу передано для подальшого розгляду судді Демидову В.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2016 р. справа прийнята до провадження та призначена на 29.09.2016 р.

13.10.2016 р. через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про відвід судді Демидова В.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2016 р. заява про відвід судді Демидова В.О. задоволена, а справа №910/27445/15 передана на повторний автоматичний розподіл для визначення іншого складу суду.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано Пінчуку В.І.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.11.2016 р. справа прийнята суддею Пінчуком В.І. до свого провадження та призначений розгляд зазначеної справи на 01.12.2016 р.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 09.11.2015 р. проти позовних вимог позивача заперечує та просить суд у задоволені позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2001 р. між позивачем ( орендодавцем ) та відповідачем ( орендарем ) був укладений договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 01-10

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нежитлове приміщення площею 105,6 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ-23, вул. Мечникова, 16-А на 10 поверсі (ах) адмінбудинку, яке знаходиться на балансі ДЛП "Украгролізинг", вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 399450, 00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Відповідно до п. 2.2. договору № 01-10 від 01.02.2001 р. передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Згідно пункту 3.1. вказаного договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за перший місяць оренди - лютий 2001 року 998,62 грн.

Орендна плата за кожний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. ( п. 3.2 договору )

Пунктом 10.1. договору № 01-10 від 01.02.2001 р. передбачено, що договір укладений строком на 24 роки та діє з 01.02.2001 р. до 01.02.2025 р. включно.

01.02.2001 р. сторони підписали акт передачі-приймання нежитлового приміщення за договором.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди (договори) № 1 від 21.07.2008 р., № 2/509 від 22.12.2008 р., № 2/14 від 10.02.2009 р., № 3/1126 від 10.12.2009 р., № 4/1330 від 01.02.2010 р., № 5 від 31.03.2010 р., № 6/933 від 23.11.2010 р., № 7/14 від 26.01.2011 р., № 8 від 23.12.2011 р., № 9 від 03.05.2012 р., № 11 від 14.02.2013 р., №1/35/492 від 23.10.2014 р., № 12 від 24.02.2014 р., якими вносились зміни до договору від 01.02.2001 р. № 01-10 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 1 від 21.07.2008 р. про зміну реквізитів сторін: орендодавця на ВАТ " НАК " Украгролізинг ", орендаря на МГО " Луганське земляцтво ", № 2/509 від 22.12.2008 р., № 2/14 від 10.02.2009 р., № 3/1126 від 10.12.2009 р., № 4/1330 від 01.02.2010 р., № 5 від 31.03.2010 р., № 6/933 від 23.11.2010 р., № 7/14 від 26.01.2011 р., № 8 від 23.12.2011 р., № 9 від 03.05.2012 р., в яких зазначались платіжні та поштові реквізити ДПАТ " НАК " Украгролізинг ", як орендодавця та МГО " Луганське земляцтво ", як орендаря; № 11 від 14.02.2013 р. про зменшення розміру загальної площі орендованих приміщень на 94,2 кв.м. до нежитлового приміщення, яке складається з кімнати № 1006 а, площею 11,4 кв. м., з 15.02.2013 р. до 31.12.2013 р.; №1/35/492 від 23.10.2014 р. про внесення змін до платіжних та поштових реквізитів, № 12 від 24.02.2014 р. про зменшення розміру загальної площі орендованих приміщень на 94,2 кв.м. до нежитлового приміщення, яке складається з кімнати № 1006 а, площею 11,4 кв.м.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що під час укладання спірного договору не були погоджені такі дії зі сторони Фонду державного майна України, що суперечить статті 5 Закону України " Про оренду державного та комунального майна " в редакції, що була чинною на момент укладення такого договору.

Разом з тим, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав:

Відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 " Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними ", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

У процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо.

Як встановлено судом, на час укладення спірного договору абзац четвертий статті 5 Закону України " Про оренду державного і комунального майна " передбачав, що підприємства є орендодавцями щодо окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо нерухомого майна, що є державною власністю.

У пункті 2.4 постанови від 29.05.2013 № 12 " Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна " Пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України " Про оренду державного та комунального майна " порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном, та органом Антимонопольного комітету України питання про передачу майна в оренду.

Передбачений статтею 9 Закону України " Про оренду державного і комунального майна " порядок укладення договорів передбачав, що, якщо на укладення договору оренди потрібен дозвіл Фонду державного майна України, його регіонального відділення чи представництва, державне підприємство у п'ятиденний термін після отримання висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, органу Антимонопольного комітету України надсилає орендодавцям, зазначеним в абзаці другому статті 5 цього Закону, копії проекту договору та інших документів, висновки зазначених органів, розрахунок орендної плати. Фонд державного майна України, його регіональне відділення чи представництво протягом п'ятнадцяти днів після надходження матеріалів повідомляє державне підприємство про своє рішення (надання дозволу щодо укладення договору оренди або відмову).

Суд вважає, що позивач, як орендодавець, не міг не знати про відсутність дозволу органу, уповноваженого управляти державним майном, та про порушення порядку укладення договору оренди нерухомого майна.

Згідно ст. 48 ЦК України недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Стаття 59 ЦК УРСР передбачала, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 р. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.

Початок перебігу позовної давності за загальним правилом статті 76 ЦК УРСР або статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постановах від 19.08.2014 р. у справі № 3-59гс14, від 08.06.2016 р. у справі № 3-512гс16 Верховний Суд України виклав правову позицію про те, що для юридичної особи, як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчиненння правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Про застосування наслідків спливу позовної давності відповідачем у даній справі було заявлено, згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України.

Згідно п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 " Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів " ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як свідчать матеріали справи, спірний договір виконувався обома сторонами і беручи до уваги зміни в законодавстві, схвалений в розумінні ст. 241 ЦК України належною особою - орендодавцем згідно із п. 3 ч. 1 ст. 287 ГК України та абз. 5 ст. 5 Закону України " Про оренду державного та комунального майна ", в редакції Закону України від 21.04.2011 № 3269-VI " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин "

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, позивач не надав суду доказів щодо наявності на час розгляду спору його порушеного права чи охоронюваного законом інтересу у зв'язку із укладенням ним спірного договору без дозволу Фонду державного майна України, його регіонального відділення чи представництва. Обмеження прав позивача на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном укладеним з відповідачем договором оренди нерухомого майна не виходить за межі добровільно взятих на себе обов'язків та не суперечить вимогам чинного законодавства. Стаття 5 Закону України " Про оренду державного та комунального майна ", в редакції на час розгляду спору, визнає орендодавцями підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна. Аналогічна норма міститься у п. 3 ч. 1 ст. 287 ГК України.

Площа нерухомого майна, що перебуває в користуванні відповідача за спірним договором, не перевищує 200 квадратних метрів. Тобто, на час звернення Державного публічного акціонерного товариства " Національна акціонерна компанія " Украгролізинг " за судовим захистом, договір в частині відсутності дозволу на його укладення не суперечив вимогам чинного законодавства.

Крім того, позивач пропустив строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України і на застосуванні якого наполягав відповідач у заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності від 09.11.2015 р. ( ч. 4 ст. 267 ЦК України ).

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

дата підписання повного тексту рішення 12.01.2017 р.

СуддяВ.І.Пінчук