Постанова

від 12.01.2017 по справі 915/2086/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року Справа № 915/2086/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О., суддівДанилової М.В., Сибіги О.М. розглянувши касаційні скаргиФермерського господарства "Горизонт" та Приватного підприємства "Луб'янське" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 у справі№ 915/2086/15 Господарського суду Миколаївської області за позовомПриватного підприємства "Луб'янське" доФермерського господарства "Горизонт" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 провизнання недійсним договору суборенди земельної ділянки

за участю представників сторін від:

позивача : Гусак О.М. (дов. від 05.02.2015)

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Лубянське" звернулось з позовом до Фермерського господарства "Горизонт" про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки (кадастровий номер 4821782000:02:000:0088) від 17.11.2014, укладеного між сторонами. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що спірний договір є недійсним, оскільки позивач, від імені якого на час укладення договору діяла керівник ОСОБА_10, не підписував цей договір, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення орендаря на передачу в суборенду вказаної земельної ділянки, а також про порушення вимог законодавства щодо письмової форми. При цьому позивач посилався на приписи статей 203, 207, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2016, ухваленим суддею Гриньовою-Новицькою Т.В., позов задоволено. Рішення суду мотивовано відсутністю законодавчо встановленої умови дійсності правочину - вільного волевиявлення учасника правочину (позивача) на укладення оспорюваного договору. З огляду на що, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору суборенди земельної ділянки від 17.11.2014. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215, 241 Цивільного кодексу України.

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Гладишевої Т.Я. - головуючого, Головея В.М., Савицького Я.Ф., постановою від 12.10.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким у позові відмовив. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний договір не є вчиненим (не укладеним), що виключає наявність підстав для визнання його недійсним. При цьому суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 207, 208, 215 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Приватне підприємство "Луб'янське" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник зазначає про хибний висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для визнання спірного договору суборенди земельної ділянки недійсним, оскільки договір від імені позивача директором ОСОБА_10 не підписувався. При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Також, не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Фермерське господарство "Горизонт" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить змінити постанову суду апеляційної інстанції, виключивши з її мотивувальної частини висновки щодо не укладення між сторонами спірного договору суборенди земельної ділянки. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції того, що відповідач погодив з позивачем всі суттєві умови договору суборенди та підписав три екземпляри з проставлянням печатки. На думку скаржника, факт ведення перемов щодо укладення спірного договору, свідчить про наявність волевиявлення зі сторони позивача на його укладення. При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 207 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалами від 19.12.2016 та від 29.12.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційні скарги Фермерського господарства "Горизонт" та Приватного підприємства "Луб'янське" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 12.01.2017.

Відзиви на касаційні скарги до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимоги Приватного підприємства "Лубянське" до Фермерського господарства "Горизонт" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору суборенди земельної ділянки (кадастровий номер 4821782000:02:000:0088) від 17.11.2014. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частинами 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Відповідно до приписів статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Згідно з приписами частини 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Відтак, передача позивачем у суборенду відповідачу земельної ділянки повинна бути оформлена шляхом обов'язкового укладення договору в письмовій формі та підписання такого договору особами, уповноваженими на те сторонами. Відповідно до приписів частини 5 статті 8 названого Закону договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, апеляційний господарський суд, врахувавши висновок проведеної у справі почеркознавчої експертизи, установив, що підпис від імені керівника Приватного підприємства "Луб'янське", ОСОБА_10, на оспорюваному договорі суборенди земельної ділянки та акті приймання-передачі цієї земельної ділянки, виконаний не керівником позивача. Згідно з роз'ясненнями, наведеними у пункті 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", в силу приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Між тим, судами попередніх інстанції не встановлено, а з матеріалів справи не вбачається обставин як держаної реєстрації спірного договору суборенди земельної ділянки, так і дій сторін, які б могли свідчити про те, що оспорюваний договір фактично було укладено. За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про не укладення договору, а відтак і відсутність підстав для задоволення позову визнається колегією суддів правомірним. Відповідно до вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами та стосуються оцінки доказів, яка знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки апеляційного суду відповідають цим обставинам і при вирішені спору апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Горизонт" та касаційну скаргу Приватного підприємства "Луб'янське" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 у справі № 915/2086/15 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

О. Сибіга