Рішення

від 13.05.2015 по справі 911/1261/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа № 911/1261/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче лікувально-оздоровче підприємство «Медиком» , Київська обл., Вишгородський район, с. Хотянівка

до Вишгородської міської ради Київської області, Київська обл., м. Вишгород

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

Суддя - Мальована Л.Я.

Представники:

позивач - ОСОБА_1 (дов. № 146 від 27.01.2015 року);

відповідач - не з'явився.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права постійного користування на земельні ділянки площею 1,1148 га на території Вишгородської міської ради Київської області (кадастровий номер 3221810100:38:101:0904) та площею 0,7436 га на території Вишгородської міської ради Київської області (кадастровий номер 3221810100:38:101:0903) для розміщення та обслуговування бази відпочинку «Славутич» .

Представник відповідача двічі в засідання суду не з'явився, не виконав вимоги суду викладені в ухвалах від 30.03.2015 р. та 16.04.2015 р., про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наданим позивачем повідомленнями про вручення поштового відправлення відповідачу.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

26 квітня 1999 року постановою Київської обласної ради профспілки працівників радіоелектроніки № 04 було передано з 01.05.1999 року на баланс профспілкового комітету колективного підприємства Медіком дитячу оздоровчу базу Славутич в місті Вишгород Київської області для організації оздоровлення матерів з дітьми підприємств у літній період.

На підставі Акту передачі прийомки дитячої оздоровчої бази відпочинку Славутич від 26.07.1999 року, Київська обласна рада профспілки працівників радіоелектроніки передала, а профспілковий комітет колективного підприємства Медіком прийняв дитячу оздоровчу базу Славутич в місті Вишгород Київської області, в зв'язку з чим колективним підприємством Медіком було оформлено право власності на базу відпочинку Славутич , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно І-КВ № 003032 від 12.07.1999 року зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №44 від 12.07.1999 року, відповідно до якого Київська обласна рада профспілки працівників радіоелектроніки була користувачем земельної ділянки площею 2,158 га, на території міста Вишгорода Київської області.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-XII (який діяв в період виникнення зазначених правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Частиною 3 статті 30 ЗК України (в редакції, яка діяла в період виникнення зазначених правовідносин) передбачено, що при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Проте, Відповідачем в порушення вказаних норм законодавства не було посвідчено перехід права постійного користування земельною ділянкою Виробничого лікувально-оздоровчого колективного підприємства Медиком для розміщення бази відпочинку Славутич .

Відповідно до п. 1.1 статуту Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче лікувально-оздоровче підприємство Медиком створено шляхом перереєстрації Виробничого лікувально-оздоровчого колективного підприємства Медиком та є правонаступником його прав і обов'язків в повному обсязі.

Зміна назви та реорганізація Позивача здійснювалась без зміни основних цілей та мети діяльності (розділ 3 Статуту Товариства).

При перетворенні Виробничого лікувально-оздоровчого колективного підприємства Медиком в Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче лікувально-оздоровче підприємство Медиком Позивач зберіг ідентифікаційний код (30440474) та адресу, що свідчить про те, що юридична особа в ході перетворення фактично не змінилась.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що в результаті перетворення до товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче лікувально-оздоровче підприємство Медиком перейшли всі майнові права та обов'язки попередньої юридичної особи, в тому числі, і право постійного користування спірними земельними ділянками.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, станом на момент передачі Виробничому лікувально-оздоровчому колективному підприємству Медиком спірних земельних ділянок земельні відносини в Україні регулювались Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року N 562-XII.

Отже, чинне законодавство на момент надання Виробничому лікувально-оздоровчому колективному підприємству Медиком земельних ділянок передбачало оформлення державного акту на право користування землею після відведення земельної ділянки у користування.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Земельного кодексу Української РСР 1990 року промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям земля у постійне користування надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.

При цьому право користування земельною ділянкою згідно ст. 22 Земельного кодексу виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, який видається і реєструється сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів у відповідності до положень ст. 23 кодексу Української РСР 1990 р.

Пунктом 8 постанови Верховної Ради Української РСР від 13.03.1992 р. Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі , в якому зокрема встановлювалося, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано в установленому порядку земельні ділянки у довічне, успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

При цьому суд відзначає, що вказані постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР та від 13.03.1992 р. Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі станом на момент прийняття рішення у даній справі є чинними.

Пунктом 6 перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 р. переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Аналогічні норми закріплені також у п. 6 постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. Про земельну реформу (зі змінами та доповненнями), у якій зазначається, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 01.01.2008 р. оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Тож, з аналізу вищенаведених положень Земельного кодексу України 2001 року та постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. випливає, що законодавець фактично визнав право постійного користування земельними ділянками за підприємствами, які отримали їх відповідно до норм Земельного кодексу Української РСР (1990 рік) та не можуть за Земельним кодексом України (2001 рік) мати їх на такому праві.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 було визнано неконституційним положення пункту 6 перехідних положень Земельного кодексу України (2001 року) щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди, а також визнано неконституційним пункт 6 постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18.12.1990 р. N 563-XII в частині втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку (01.01.2008 р.) оформлення права власності або права користування землею раніше наданою їм, права користування земельною ділянкою.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що існування права користування земельною ділянкою у суб'єкта землекористування не може залежати від строку його оформлення або обов'язку переоформлення.

При цьому, відповідно до п. 5.2. рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

У відповідності до п. 2 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

За таких обставин суд дійшов висновку, що право постійного користування землею слід окремо відрізняти від права на оформлення постійного користування земельними ділянками.

Такої ж позиції щодо відмінності цих двох категорій дотримується і Вищий арбітражний суд України, що викладено у роз'ясненні від 27.06.2001 р. № 02-5/743.

Нормами ст. 41 Конституції України закріплено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Тож, зі змісту вищенаведених норм вбачається, що прийняття чинного Земельного кодексу України не мало вплинути на обсяг прав у позивача щодо користування земельною ділянкою.

Враховуючи, що Київська обласна рада профспілки працівників радіоелектроніки у 1999 р. уже отримала у користування земельні ділянки на підставі акту Вишгородської міської ради народних депутатів Київської області, тому позивачем на виконання приведеного порядку було отримано технічну документацію по складанню державного акту на право постійного користування землею.

З метою приведення документації на спірні земельні ділянки у відповідність до чинного законодавства позивачем було замовлено та виготовлено технічну документацію по інвентаризації земельних ділянок під розміщення об'єктів нерухомості бази відпочинку Славутич за кадастровими номерами: 38:101:0903, 38:101:0904.

20 квітня 2015 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації по виготовленню правовстановлюючих документів (Акту) на право постійного користування земельними ділянками на яких розташовані об'єкти нерухомості, а саме площею 1,1148 га на території Вишгородської міської ради Київської області (кадастровий номер 3221810100:38:101:0904) площею 0,7436 га, на території Вишгородської міської ради Київської області (кадастровий номер 3221810100:38101:0903), проте виконавчим комітетом Вишгородської міської ради листом № 2-29/499 від 12.05.2015 року відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.

Разом з тим, суд відзначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 визначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення .

Згідно з ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі визнання права, зміна правовідношення, припинення правовідношення.

Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, в тому числі, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Згідно до ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до п.2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11р. №6 відповідно до ч.2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на будівлю, споруду, що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник будівлі, споруди користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

З системного тлумачення наведених норм вбачається, що якщо особа набула право власності на нерухоме майно, а земельна ділянка на якій розміщено таке майно перебуває на праві постійного користування у іншої особи, то в силу вказаних норм права, право постійного користування цією земельною ділянкою також переходить до особи яка набула у власність дане нерухоме майно.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Позивач станом на час вирішення спору є власником бази відпочинку Славутич за адресою: Київська обл., м. Вишгород, Дніпро садівничий масив, 1.

З наведених обставин вбачається, що Позивач набув право власності на нерухоме майно - бази відпочинку Славутич відповідно до Позивача в силу наведених вище норм чинного законодавства України перейшло право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться база відпочинку.

За вказаних обставин, суд вважає, що позовні вимоги Позивача про визнання права постійного користування Позивача земельною ділянкою площею 1.1148 га, розташованої на території Вишгородської міської ради Київської області (кадастровий номер 3221810100:38:101:0904) та площею 0,7436 га, на території Вишгородської міської ради Київської області (кадастровий номер 3221810100:38:101:0903) підлягають задоволенню.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, і тому підлягають задоволенню, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче лікувально- оздоровче підприємство МЕДИКОМ (07363, Київська область, Вишгородський район, с.Хотянівка, вул.Масив Дніпро , 1, код ЄДПРОУ - 13729949) право постійного користування на земельні ділянки площею 1,1148 га, на території Вишгородської міської ради Київської області (кадастровий номер 3221810100:38:101:0904) та площею 0,7436 га, на території Вишгородської міської ради Київської області (кадастровий номер 3221810100:38:101:0903) для розміщення та обслуговування бази відпочинку Славутич .

Стягнути з Вишгородської міської ради Київської області (07300, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, буд. 1, код 04054866) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче лікувально- оздоровче підприємство МЕДИКОМ (07363, Київська область, Вишгородський район, с.Хотянівка, вул.Масив Дніпро , 1, код ЄДПРОУ - 13729949) 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після вступу рішення в законну силу.

Суддя Л.Я. Мальована