Рішення

від 31.10.2016 по справі 757/27380/16-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/27380/16-ц

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2016 року року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретаря Сторожук Є.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль , Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк Стандарт , за участі третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вимогами до ПАТ Райффайзен банк Аваль , ПАТ Комерційний банк Стандарт про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором №014/0043/82/61804 від 01.08.2006р., укладений 29 квітня 2014 року між Публічним акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль та Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк Стандарт . В обґрунтування своїх вимоги посилаючись на те, що вказаний правочин укладено з порушенням положень чинного законодавства, та порушує права позивача, який є позичальником кредитних коштів.

Під час судового розгляду представник позивача ОСОБА_6 підтримав вимоги, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ПАТ Райффайзен банк Аваль подав письмові заперечення, просив провести розгляд справи за його відсутності. Заперечення ґрунтуються на тому, що відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитом. Натомість, догові факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже оспорюваний правочин від 29.04.2014р. є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що свідчить про відсутність підстав для визнання його недійсним.

Представник третьої особи ОСОБА_5 ОСОБА_7 заперечувала проти задоволення вимог позивача за їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідач ПАТ КМ Стандарт свого представника в судове засіданні не направив, письмових заперечень не подав.

Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в судове засідання не з'явились, письмових заперечень не подали.

Суд вислухавши представника позивача ОСОБА_6 та представника третьої особи ОСОБА_7, дослідивши письмові докази у справі, прийшов до наступного висновку.

Встановлено, що 01 серпня 2006 року між ОСОБА_1 (далі - Позивач ) та Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль ) було укладено Кредитний договір №014/0043/82/61804, відповідно до умов якого Банк надавав Позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 96 700,00 доларів СІ1ІА зі строком повернення до 01 серпня 2016 року (далі - Кредитний договір ).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 01 серпня 2006 року між Позивачем та Банком було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю.О. за реєстровим №1442, відповідно до умов якого Іпотекодавець передала в іпотеку Банку нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39.4 квадратних метрів (далі - Іпотечний договір ).

Тобто, Іпотекодержателем за Іпотечним договором був Акціонерний поштово- пенсійний банк Аваль (правонаступник - ПАТ Райффайзен Банк Аваль ).

29 квітня 2014 року між Публічним акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль (далі - Відповідач 1) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Стандарт (далі - Відповідач 2) було укладено договори про відступлення права вимоги за Кредитним договором та Іпотечним договором, укладеними між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль та ОСОБА_1.

Вказаний правочин посвідчений приватним нотаріусом Кисельовою Надією Володимирівною, про що внесено відповідний запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 12767369 від 29.04.2014 о 18:51:12).

Цього ж дня, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Стандарт відступило право вимоги за Кредитним договором та Іпотечним договором, укладеними між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль та ОСОБА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дрім Фінанс .

Операція з відступлення права вимоги за іпотечним договором оформлена приватним нотаріусом Кисельовою Надією Володимирівною, про що внесено відповідний запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 12768411 від 29.04.2014 о 20:28:24).

29 квітня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дрім Фінанс відступило право вимоги за Кредитним договором та Іпотечним договором, укладеними між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль та ОСОБА_1 фізичній особі ОСОБА_3.

Операція з відступлення права вимоги за іпотечним договором оформлена приватним нотаріусом Верповською Оленою Володимирівною, про що внесено відповідний запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 12768692 від 29.04.2014 о 21:52:23).

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дрім Фінанс (код ЄДР 38113275) є припиненою з 22.10.2015, номер запису: 12241170022054262.

В результаті проведених операцій з відступлення права вимоги, 29 квітня 2014 року Новим кредитором за Кредитним договором та Іпотечним договором став ОСОБА_3 (далі - Третя особа 1).

Позивач стверджує про те, що жодних документів, які б підтверджували вчинення відступлення права вимоги вищевказаними особами, не отримувала.

В подальшому, ОСОБА_3 на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у Іпотечному договорі, уклав з ОСОБА_8 (далі - Третя особа 2) Договір купівлі - продажу квартири від 11.09.2014, серія та номер: 1436, виданий 11.09.2014, видавник Кисельова Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

В подальшому, 17 вересня 2014 року право власності на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, було набуто ОСОБА_5 (далі - Третя особа 3) на підставі Договору купівлі - продажу квартири, серія та номер: 5743, виданий 17.09.2014 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Немм О.В.

В даному випадку позивач вважає, що є всі підстави стверджувати, що дані договори містять ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Зокрема, за умовами договорів про відступлення прав вимоги фактично відбулося фінансування однієї сторони іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

Про віднесення договору про відступлення прав вимоги до договору факторингу, за умови оплати покупцем суми вимоги зазначається в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №3-238гс16.

Правова позиція, викладена у зазначеній постанові Верховного суду України, в силу вимог ч. 1 ст. 3607 ЦПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Сутність договору факторингу полягає у тому, що суб'єкт цивільних правовідносин (кредитор) маючи боржника, який з тих чи інших причин не сплачує належні першому кошти, все ж таки ці кошти отримує, хоча і не від боржника, а від третьої особи, шляхом укладання з нею договору факторингу.

Факторинг - це спосіб кредитування однієї особи іншою з умовою платежу у формі правонаступництва ( покупки , або передачі прав вимоги до третьої особи).

Відповідно до ч. 1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Згідно з законом фактором у договорі факторингу має бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - підприємець , яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України). Для укладення договору факторингу банк повинен мати банківську ліцензію, видану НБУ (ст. 47 ЗУ Про банки і банківську діяльність ), а для здійснення факторингових операцій, предметом яких є вимоги в іноземній валюті, і відповідний письмовий дозвіл НБУ, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМ України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19 лютого 1993 р. № 15-93 (п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275).

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Відповідно до ст. 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , до фінансових послуг належать операції з факторингу.

Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг).

Указом Президента України від 23.11.2011 №1069/2011 Про ліквідацію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України ліквідована Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Натомість, Указом Президента України від 23.11.2011 №1070/2011 утворена Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та затверджено Положення про неї.

Відповідно до п.1 Положення Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг , Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах, визначених законодавством, є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.

Згідно з п. 13 Положення Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг , Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання.

Так, відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 3 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг , із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №1926 від 13.08.2015, до фінансової послуги факторингу віднесено:

фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом скошування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, на момент укладення вищевказаних Договорів відступлення прав вимоги (факторингу), пункт 1 Розпорядження №231 від 3 квітня 2009 року Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг був чинним і підлягав застосуванню фінансовими установами під час здійснення факторингових операцій.

У зв'язку з цим, укладання фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням зазначеного вище розпорядження.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Як вже зазначалося вище, фінансовими вважаються, зокрема послуги факторингу.

Крім того, ч. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, до якої Україна приєдналася 11.01.2006, яка регулює договори факторингу і відступлення права грошової вимоги, визначено, що договір факторингу означає договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Отже, для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, боржником у договорі факторингу може бути суб'єкт господарювання - фізична або юридична особа, зареєстровані як суб'єкти господарювання.

В той же час, слід звернути увагу на те, що фізична особа (не зареєстрована як суб'єкт господарювання) може бути учасником операцій з відступлення права вимоги у правочинах з відступлення права вимоги, зокрема договорі купівлі-продажу, предметом якого може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Отже, у фактора права на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання немає.

Кошти за Кредитним договором було надано позичальнику в доларах СІ1ІА, який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.

Таким чином, ПАТ Райффайзен банк Аваль не мало права на укладення договору про відступлення права вимоги з ПАТ КБ Стандарт , як і, в свою чергу не мало право на укладання Договору про відступлення права вимоги ПАТ КБ Стандарт з ТОВ Факторингова компанія Дрім Фінанс та ТОВ Факторингова компанія Дрім Фінанс з ОСОБА_3

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право та примусове виконання обов'язку в натурі.

Частиною 1 ст. 24 Закону України Про іпотеку передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Таким чином, із приписів даної норми випливає, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. За таких обставин, укладенню договору про відступлення права іпотеки має передувати укладення договору про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Тобто стає зрозумілим, що дані договори взаємопов'язані.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК є загальною. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

В Узагальненнях Верховного Суду України від 24.11.2008 зазначено, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший.

З огляду на те, що обставини на які посилався позивач знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, а доводи відповідача не заслуговують на увагу, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203,215, 1054,1077-1081 ЦК України, ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

позовні вимоги задовольнити частково. Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги за кредитним договором №014/0043/82/61804 від 01.08.2006р., укладений 29 квітня 2014 року між Публічним акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль та Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк Стандарт .

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, що брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення ,- в той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя Цокол Л.І.