Постанова

від 16.12.2020 по справі 757/27380/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 757/27380/16-ц

провадження № 61-12136св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль , Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк Стандарт ,

треті особи, які не заявляють самостійний вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль та представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року у складі судді Цокол Л. І. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2017 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль (далі - ПАТ Райффайзен Банк Аваль ), Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк Стандарт (далі - ПАТ КБ Стандарт ) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Позовна заява мотивована тим, що 01 серпня 2006 року між нею та Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль (далі - АППБ Аваль ), правонаступником якого є ПАТ Райффайзен Банк Аваль , було укладено кредитний договір № 014/0043/82/61804, відповідно до якого банк надавав їй кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 96 700,00 доларів США, зі строком повернення до 01 серпня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 серпня 2006 року між нею та АППБ Аваль укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. за реєстровим № 1442, відповідно до якого вона як іпотекодавець передала в іпотеку банку нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

29 квітня 2014 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ КБ Стандарт укладено договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними 01 серпня 2006 року між АППБ Аваль та ОСОБА_1 .

Цього ж дня ПАТ КБ Стандарт відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними 01 серпня 2006 року між АППБ Аваль та ОСОБА_1 , Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Дрім Фінанс (далі - ТОВ ФК Дрім Фінанс ).

У свою чергу, ТОВ ФК Дрім Фінанс 29 квітня 2014 року відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між АППБ Аваль та ОСОБА_1 , ОСОБА_2

ОСОБА_1 стверджує, що жодних документів, які б підтверджували вчинення відступлення права вимоги вказаними особами, вона не отримувала.

11 вересня 2014 року ОСОБА_2 на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, яка була предметом іпотеки.

Вказує, що фактично між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ КБ Стандарт 29 квітня 2014 року був укладений договір факторингу, за яким боржником може бути лише суб`єкт господарювання - юридична особа або фізична особа, зареєстрована як суб`єкт господарювання.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 01 серпня 2006 року № 014/0043/82/61804, укладений 29 квітня 2014 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ КБ Стандарт .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 01 серпня 2006 року № 014/0043/82/61804, укладений 29 квітня 2014 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ КБ Стандарт .

Суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки встановив, що умови оспорюваного правочину містять ознаки договору факторингу - фінансування під відступлення права грошової вимоги, визначені статтею 1077 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Законодавством у сфері надання фінансових послуг не передбачено укладення фінансовою установою (фактором) договору факторингу, за яким набувається право вимоги до боржника - фізичної особи, яка не є суб`єктом господарювання. Таким чином, уклавши фактично договір факторингу щодо придбання права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 , яка не є суб`єктом господарювання, ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ КБ Стандарт порушили чинне законодавство України.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2017 року апеляційні скарги ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_6 , яка діяла в інтересах ОСОБА_4 , відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що сторони оспорюваного правочину фактично уклали договір факторингу, оскільки він має договірний характер, його предметом є грошова вимога, суб`єктний склад сторін відповідає статті 1079 ЦК України, грошова вимога відступлена первісним кредитором за плату новому кредитору.

Важливою ознакою укладення сторонами саме договору факторингу є також зміст положень його пункту 2.3, яким сторони звільнили клієнта від відповідальності перед фактором за дійсність грошової вимоги, що передбачено частиною першою статті 1081 ЦК України Відповідальність клієнта перед фактором , тоді як статтею 519 ЦК України, яка регулює відповідальність первісного кредитора у зобов`язанні у правовідносинах відступлення права вимоги (цесія), такого права сторін не передбачено.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У касаційних скаргах, поданих у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ Райффайзен Банк Аваль та представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга ПАТ Райффайзен Банк Аваль мотивована тим, що перехід права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними 01 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль та ОСОБА_1 , відбувся на підставі договору про відступлення права вимоги. Цей договір не суперечить вимогам частини першої статті 516 ЦК України, статті 24 Закону України від 05 червня 2003 № 898-IV Про іпотеку . Суди неправильно визначили оспорюваний договір як договір факторингу, а тому дійшли помилкового висновку про визнання його недійсним.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин положення статей 1077, 1078, 1079 ЦК України, які на них не поширюються. Правова природа оспорюваного договору судами встановлена неправильно, суди не з`ясували наявність у ньому ознак, які б розмежовували договір факторингу та договір про відступлення права вимоги.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційні скарги, поданому до суду у липні 2017 року, ОСОБА_7 як представник ОСОБА_1 заперечував проти доводів касаційних скарг, зазначивши, що судами попередніх інстанцій правильно з`ясовано, що умови договору про відступлення права вимоги від 29 квітня 2014 року містять ознаки договору факторингу.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ПАТ Райффайзен Банк Аваль та представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2017 року, витребувано із Печерського районного суду м. Києва цивільну справу № 757/27380/16-ц.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цивільну справу № 757/27380/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Райффайзен Банк Аваль , ПАТ КБ Стандарт , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору відступлення права вимоги призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року касаційне провадження у справі № 757/27380/16-ц (провадження № 61-12136св18) зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) за позовом Акціонерного товариства закритого типу Гея до ОСОБА_8 , Товариства з обмеженою відповідальністю Арма Факторинг , Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Наталія Віталіївна, про визнання договору про відступлення прав недійсним, за касаційною скаргою Акціонерного товариства закритого типу Гея на рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року.

10 листопада 2020 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 638/22396/14-ц прийнято постанову.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційне провадження у справі № 757/27380/16-ц (провадження № 61-12136св18) поновлено.

Фактичні обставини справи

01 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та АППБ Аваль , правонаступником якого є ПАТ Райффайзен Банк Аваль , укладено кредитний договір № 014/0043/82/61804, відповідно до якого банк надавав ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 96 700,00 доларів США, зі строком повернення до 01 серпня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та АППБ Аваль укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. за реєстровим № 1442, відповідно до якого ОСОБА_1 як іпотекодавець передала в іпотеку банку нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

29 квітня 2014 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ КБ Стандарт укладено договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними 01 серпня 2006 року між АППБ Аваль та ОСОБА_1 .

Відповідно до підпункту 2.1 договору про відступлення права вимоги від 29 квітня 2014 року, укладеного між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ Комерційний банк Стандарт , в порядку та на умовах, визначених договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. Новий кредитор сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором.

За умовами підпункту 2.3 договору на дату укладення договору, право вимоги, кредитний договір та договори забезпечення є дійсними. Новий кредитор приймає на себе всі ризики, пов`язані з визнанням права вимоги, кредитного договору та/або договорів забезпечення недійсними, з будь-якими судовими рішеннями або діями боржника щодо заперечення (оспорювання) своїх обов`язків та/або умов кредитного договору чи договорів забезпечення після укладання цього договору.

Загальна вартість прав вимоги за договором становить 237 148,00 грн (підпункт 3.1 договору про відступлення права вимоги від 29 квітня 2014 року).

29 квітня 2014 року ПАТ КБ Стандарт відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними 01 серпня 2006 року між АППБ Аваль та ОСОБА_1 , ТОВ ФК Дрім Фінанс .

ТОВ ФК Дрім Фінанс 29 квітня 2014 року відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між АППБ Аваль та ОСОБА_1 , ОСОБА_2

11 вересня 2014 року ОСОБА_2 на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, яка була предметом іпотеки.

На підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 2014 року ОСОБА_4 набула право власності на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набуття чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, колегія суддів вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2017 року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша-п`ята статті 203 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що укладений 29 квітня 2014 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ КБ Стандарт договір уступки права вимоги фактично є договором факторингу і суперечить положенням розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг , зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389. У відносинах факторингу боржником може бути лише суб`єкт господарювання - юридична особа або фізична особа, зареєстрована як суб`єкт господарювання. ОСОБА_1 такого статусу не має.

Вирішуючи спір по суті, суди встановили, що оспорюваний правочин є договором факторингу.

Правові висновки щодо розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу як кредитної операції міститься у статті 49 Закону України Про банки і банківську діяльність , відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Статтею 1077 ЦК України визначено договір факторингу як договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник.

Вичерпний перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою і змістом є договором факторингу, оскільки його предметом є грошова вимога, суб`єктний склад сторін відповідає передбаченим у статті 1079 ЦК України, грошова вимога відступлена первісним кредитором новому кредитору за плату.

Ще однією ознакою того, що сторони уклали саме договір факторингу, є зміст підпункту 2.3 договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 01 серпня 2006 року № 014/0043/82/61804, укладеного 29 квітня 2014 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ПАТ КБ Стандарт , яким сторони звільнили клієнта від відповідальності перед фактором за дійсність грошової вимоги, що передбачено частиною першою статті 1081 ЦК України Відповідальність клієнта перед фактором , тоді як статтею 519 ЦК України, яка регулює Відповідальність первісного кредитора у зобов`язанні у правовідносинах відступлення права вимоги (цесія) такого права сторін не передбачено.

Водночас, Верховний Суд встановив, що неправильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що за договором факторингу може бути набуто лише право грошової вимоги до боржника, який є суб`єктом господарювання.

Глава 73 ЦК України не обмежує передачу права грошової вимоги клієнта категоріями третіх осіб (боржників).

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Це розпорядження Національної комісії набрало чинності 25 березня 2014 року.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг , на недотримання якого посилається позивач як на підставу недійсності договору факторингу, прийнято на підставі пункту 6 частини першої статті 28 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Підпунктом 2 пункту 1 згаданого розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб`єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб`єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).

Поняття факторингу не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження.

Враховуючи викладене, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами спірних договорів факторингу при їх вчиненні, отже, не може впливати на правомірність вказаних правочинів.

Аналогічний висновок за схожих фактичних обставин викладений у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 758/4197/17 (провадження № 61-702св18), від 12 грудня 2018 року в справі № 344/6145/16 (провадження № 61-19981св18), від 09 липня 2018 року в справі № 369/5388/16 (провадження № 61-17154св18), від 24 квітня 2019 року в справі № 461/4267/15-ц (провадження № 61-13734св18), від 30 вересня 2020 року в справі № 522/15949/15-ц (провадження № 61-3074св19) та інших.

Зважаючи на те, що у цій справі вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Перевіривши в межах доводів касаційних скарг правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційні скарги ПАТ Райффайзен Банк Аваль та представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 задовольнити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль та касаційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль , Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк Стандарт про визнання недійсним договору відступлення права вимоги відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк