Ухвала

від 16.01.2017 по справі 509/4770/14-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У х в а л а

16 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Лященко Н.П.,

Гуменюка В.І.,

Романюка Я.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_5 про визнання незаконними рішень Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и л а :

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 19 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року залишила без змін.

28 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок .

На підтвердження підстави перегляду вказаних судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на постанову Верховного Суду України від 30 травня 2012 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 12 жовтня 2016 року, про перегляд якої порушує питання заявниця, касаційний суд, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про те, що позивачка, отримавши у 1997 році рішення сільської ради про виділення їй земельної ділянки, у встановленому законом порядку не набула права користування, оскільки не отримала державного акта на право власності або право постійного користування землею, будівельний паспорт на забудову ділянки також не отримала; не сплачувала земельний податок, не обробляла виділену їй земельну ділянку та до будівництва будинку не приступила.

Разом з тим у справі, на висновок Верховного Суду України в якій посилається заявниця, судами встановлено, що земельні ділянки передані рішенням виконкому сільської ради у власність особи в 1994 році, використовувалась нею за призначенням, відповідний запис було зроблено у земельно-кадастрових документах, які відповідно до пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок визначені документами, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

Отже, у справі, про перегляд якої подано заяву, та у справі, судове рішення в якій надане заявницею для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Таким чином, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_5 про визнання незаконними рішень Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді : Н.П. Лященко

В.І. Гуменюк

Я.М. Романюк