Рішення

від 18.01.2017 по справі 922/3918/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2017 р.Справа № 922/3918/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Березовка", м. Харків Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Пересічанська селищна рада Дергачівського району Харківської області до Приватного акціонерного товариства "Колос", смт. Пересічна, Харківська область про знесення (демонтаж) залізничної гілки за участю представників:

позивача, ОСОБА_1, довіреність № 5-Д від 05.10.16,

відповідача, ОСОБА_2, довіреність № 734 від 22.09.16,

відповідача, ОСОБА_3, довіреність № 654 від 15.08.16,

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Березовка" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Колос", смт. Пересічна, Харківська область, в якому просить суд :

- визнати самочинним будівництвом частину нерухомого майна ПрАТ «КОЛОС.» (код ЄДРПОУ 30753688), а саме залізничні гілки №1 та № 2 яка входить у склад нерухомого майна - маслоекстракційного заводу по насінню соняшника, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівській район, смт. Пересічна, вулиця Центральна, будинок 1 та примикає до ходової колії ТОВ «Березовка» (код ЄДРПОУ 38771704), яка входить до складу нерухомого майна - під'їзна залізнична колії, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, сщ. Березівське, вул. Березівська, будинок 1 Б.

- зобов'язати Приватне акціонерне товариства «Колос.» (код ЄДРПОУ 30753688) знести (демонтувати) залізничні гілки№1 та №2, які входить у склад нерухомого майна - маслоекстракційного заводу по насінню соняшника, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівській район, смт. Пересічна, вулиця Центральна, будинок 1 та примикають до ходової колії І ТОВ «Березовка» (код 38771704), яка входять до складу нерухомого майна - під'їзної залізничної колії, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, сщ. Березівське, вул. Березівська, будинок 1 Б.

Ухвалою господарського суду від 18.11.2016 року порушено провадження у справі№922/3918/16, розгляд справи призначено на 06.12.2016 року.

05.12.2016 позивачем до канцелярії суду подано клопотання про фіксування судового процесу у справі №922/3918/16 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно частини 7 статті 81-1 ГПК України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

06.12.2016 року від Приватного акціонерного товариства «Колос» , через канцелярію господарського суду (вх.№41770) надійшов відзив , в якому останній посилався на те, що оскільки позивач був обізнаний про склад придбаної колії та про існування стрілочних переводів інших осіб на колії, а також примикання колій інших осіб, зокрема відповідача, тому на думку відповідача, останній не міг порушити в 2004 році права та інтереси позивача, якого на той момент не існувало, у зв'язку із чим просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 06.12.2016 року оголошено перерву до 22.12.2016 року.

Ухвалою господарського суду від 22.12.2016 року задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи(вх.№43883 від 21.12.2016 року). Задоволено клопотання відповідача про фіксування судового процесу у справі №922/3918/16 за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Розгляд справи відкладено на "10" січня 2017 р. о 11:00 .

Представником позивача було подано до канцелярії суду клопотання про продовження розгляду справи на п'ятнадцять днів поза межами встановленого строку (вх. №474 від 10.01.2017), та клопотання про відкладення розгляду справи(вх.№476 від 10.01.2017 року), у зв'язку із направленням запитів до контролюючих органів щодо правомірності забудови відповідача .

Ухвалою господарського суду від 10.01.2017 року , залучено Пересічанську селищну раду Дергачівського району Харківської області, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, продовжено строк розгляду справи до 30.01.2017 року включно, задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату, розгляд справи відкладено до 18.01.2017 року.

18.01.2017 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Березовка", м. Харків, через канцелярію господарського суду надійшли доповнення до позовної заяви(вх.№1613), в яких останній просив суд доповнити позовні вимоги після слова залізничної гілки № 1 та № 2 наступним а саме стрілочного переводу № і довжиною 42 погонних метри та стрілочного переводу № 2 довжиною 37,5 погонних метри , та викласти позовні вимоги у такій редакції :

1. Визнати самочинним будівництвом частину нерухомого майна ПрАТ КОЛОС (код ЄДРПОУ 30753688), а саме залізничні гілки № 1 та № 2, а саме стрілочного переводу № 1 довжиною 42 погонних метри та стрілочного переводу № 2 довжиною 37,5 погонних метри, які входять у склад нерухомого майна - маслоекстракційного заводу по насінню соняшника, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівській район, смт. Пересічна, вулиця Центральна, будинок 1 та примикає до ходової колії І ТОВ Березовка (код ЄДРПОУ 38771704), яка входить до складу нерухомого майна - під'їзна залізнична колії, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, сщ. Березівське, вул. Березівська, будинок 1 Б.

2. Зобов'язати Приватне акціонерне товариства Колос (код ЄДРПОУ 30753688) знести (демонтувати) залізничні гілки № 1 та № 2, гілки № 1 та № 2, а саме стрілочного переводу № 1 довжиною 42 погонних метри та стрілочного переводу № 2 довжиною 37,5 погонних метри, які входять у склад нерухомого майна - маслоекстракційного заводу по насінню соняшника, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівській район, смт. Пересічна, вулиця Центральна, будинок 1 та примикають до ходової колії І ТОВ Березовка (код 38771704), яка входять до складу нерухомого майна - під'їзної залізничної колії, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, сщ. Березівське, вул. Березівська, будинок 1 Б.

18.01.2017 року від Приватного акціонерного товариства "Колос", смт. Пересічна, Харківська область, через канцелярію суду(вх.№1614 ) надійшла заява про застосування строку позовної давності, вказана заява долучена судом до матеріалів справи на підставі ст.22ГПК України .

18.01.2017 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Березовка", м. Харків,через канцелярію господарського суду (вх.№1609)надійшли заперечення на заяву про застосування строку позовної давності .

Розглянувши заяву позивача про доповнення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Як роз'яснено у п.п.3.10, 3.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Господарський суд розцінює подану позивачем заяву від 18.01.2017 року (вх.№1613) як зміну предмета позову, оскільки первісно така вимога не була заявлена позивачем.

Відповідно до пункту 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті. Заяви про зміну предмета або підстави позову подані після початку розгляду судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК) відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Окрім того, в пункті 3.12. вищевказаної постанови зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні06.12.2016 року суд перейшов до розгляду справи по суті, про що свідчать протокол судового засідання

Таким чином, враховуючи те, що заява позивача за зустрічним позовом про зміну предмету подана після початку розгляду справи по суті, суд не вбачає підстав для її прийняття до провадження та залишає без розгляду.

Присутній у судовому засіданні 18.01.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов із підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні 18.01.2017 року проти позовних вимог заперечував із підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву і в поясненнях до справи, та просили суд відмовити в задоволенні позову та застосувати до позовних вимог позовну давність.

Представник 3-ї особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - Пересічанська селищна рада Дергачівського району Харківської області в судове засідання 18.01.2017 року не з'явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 18.01.2017 року сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі відповідача, на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю БЕРЕЗОВКА набуло права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу №4197 від 08.10.2013 року.

Право власності Позивача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом № 10484410 від 08.10.2013.

Об'єктом нерухомого майна позивача є під'їзна залізнична колія загальною довжиною 5024,8 п.м., що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, сщ. Березівське, вул. Березівська, будинок 1 Б у складі таких частин: виставочної колії № 5 по станції Шпаківка Південої залізниці от стика рамного рельса стрілочного переводу № 26 до стика хвоста хрестовини стрілочного переводу № 21, загальною довжиною 993 п.м.; улавлююча колія № 8 від стика рамного рельса № 9 станції Шпаківка Південої залізниці до стрілочного упора, загальною довжиною 89,3 п.м.; витяжний тупік колії № 11 по станції Шпаківка Південої залізниці дороги від хвоста хрестовини стрілочного переводу № 26 до тупікового упору, загальною довжиною 205,1 п.м.; ходова колія І от стику світлофору МБ через стрілки № 1,2,3,13,5 до етика рамного рельсу стрілочного переводу № 5, загальною довжиною 3363,3 п.м.; вантажувально-вивантажувальної колії № 4 от стика рамного рельса стрілочного переводу № 3 через стрілку до упора, загальною довжиною 212,7 п.м; обгонна колія № 5 від стрілки № 3 до стрілки № 1, загальною довжиною 161,4 п.м.

Склад під'їзної залізничної колії підтверджується Технічним паспортом, виданим КП БТІ ДРР № 3-470 від 03.09.2013 р. та Технічним паспортом під'їзної залізничної колії, виготовлений ФО-П ОСОБА_4, відповідно до вимог Постанови Кабінету міністрів України № 457 від 06.04.98 Про затвердження Статуту залізниць України .

Право користування позивача земельними ділянками, що знаходяться під об'єктом власності підтверджується договорами: № б/н від 19.03.2015 р. на земельну ділянку розміром 3,0918 га кадастровий номер 6322056501:00:000;0579; № б/н від 19.11.2014р. на земельну ділянку розміром 0,3973га кадастровий номер 6322056500:04:000:0130; № б/н від 19.11.2014 р. на земельну ділянку розміром 0, 6115 га кадастровий номер 6322056500:04:000:0131; № б/н від 19.11.2014 р. на земельну ділянку розміром 0, 0140 га кадастровий номер 6322057600:01:000:0535; № б/н від 19.11.2014р. на земельну ділянку розміром 0,1614 га кадастровий номер 6322057600:01:000:0534.

Як вказував позивач у позовній заяві, на момент укладання договору купівлі-продажу № 4197 від 08.10.2013 року позивач візуально оглянув залізничну колію та продавець - ТОВ БМВ лізинг засвідчив, що прав на неї у третіх осіб немає, однак позивачу стало відомо про існування з'єднувальних гілок № 1, 2, що належать ПрАТ КОЛОС з ходовою колією І.

17.04.2015 року позивач звернувся до відповідача з письмовим повідомленням щодо зміни власника об'єкту експлуатації та зупинення руху в зв'язку з проведенням ремонтних робіт (лист № 2-04 від 17.04.2015 року). У зазначеному листі Позивач повідомив про аварійний стан залізничної колії та запропонував переглянути умови її експлуатування колії з новим власником.

20.04.2015 року Відповідач відмовився від співпраці з Позивачем мотивуючи ненаданням правовстановлюючих документів на право власності та тим, що пропозиція нового власника залізничної колії є зловживанням монопольного становища з боку Позивача (лист № 289 від 20.04.2015 р.)

27.07.2015 року у зв'язку з відмовою відповідача від співпраці Позивач переглянув напрямки своєї діяльності (лист № 01-07 від 27.07.2015 р). До листа були додані копії правовстановлюючих документів на залізничну колію та докази про розірвання з третіми особами правовідношень щодо експлуатування залізничної колії.

04.08.2015 року відповідач не визнав право власності позивача на залізничну колію, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу носить виключно інформативний характер та суттєвим визнав факт існування іншого договору, а саме договору про експлуатування під'їзної залізничної колії № 2 від 01.07.2013 р. (лист № 514 від 04.08.2015 р.).

03.11.15 року рішенням господарського суду Харківської області від по справі № 922/4679/15 у позовних вимогах ПрАТ КОЛОС до ТОВ Березовка щодо визнання договору купівлі-продажу № 4197 від 08.10.2013 року, відмовлено та зустрічний позов ТОВ БЕРЕЗОВКА задоволено, а саме визнано недійсним договір на експлуатацію під'їзної залізничної колії № 2 від 01.07.2013 г.

31.10.2016року представник позивача отримав відповідь на адвокатський запит (лист № ДН-2-1228 від 31.10.2016 р.) щодо документів на право будівництва під'їзної колії відповідача та вводу її в експлуатацію. Згідно отриманих документів вбачається:

27.01.2004 року укладено комісійний акт щодо визначення місця та технічних умов примикання залізничної колії до ходової колії І.

17.02.2004 року видано технічні умови на будівництво залізничної колії.

23.06.2004 року було укладено акт обстеження технічного стану під'їзної колії Відповідача.

29.12.2006 року залізнична гілка ПрАТ Колос. була введена в експлуатацію та зареєстрована у БТІ у складі цілісного майнового комплексу.

Право власності на залізничну гілку ПрАТ Колос підтверджується Свідоцтвом на право власності серія САС № 223781 від 17.02.2012 р.,однак позивач , зазначає, що вищезазначені документи були укладені без згоди ТОВ БМВ лізинг - законного власника залізничної колії, до якої здійснювалося примикання залізничної гілки ПрАТ Колос. та відповідно належного користувача земельної ділянки, на якій побудована залізнична колія ПрАТ Колос.

Право власності на нерухоме майно, а саме під'їзну залізничну колію ТОВ БМВ лізинг підтверджується Свідоцтвом про право власності на майновий комплекс від 22.01.2002 р. № 14, виданим Товариству з обмеженою відповідальністю „БМВ лізинг" виконкомом Пересічанської селищної ради, зареєстрованим Дергачівським міжміським БТІ 25.01.2002р. за № 84. Даний факт був встановлений рішенням Господарського суду Харківської області по справі № 35/44-06 від 03.11.2006 р., яке набуло законної сили.

Право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться під'їзна залізнична колія належало ТОВ БМВ лізинг на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ХР № 001058, виданого Пересічанською селищною радою народних депутатів відповідно до рішення виконкому Пересічанської селищної Ради народних депутатів від 27.12.2001 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 20.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що надана у постійне користування ТОВ БМВ лізинг на підставі вищезазначеного Держаного акту була виготовлена 25.06.2013 року та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 07.08.2013 року.

Отже на думку позивача, з/д гілка ПрАТ Колос. була побудована на земельній ділянці, яка не була відведена в натурі (на місцевості) та без дозволу власника на примикання до нерухомого майна.

Порушення своїх прав і охоронюваних законом інтересів позивач обумовлює тим, що факт здійснення незаконного будівництва залізничної гілки ПрАТ Колос. без згоди власника нерухомого майна та землекористувача, оскільки з /д гілка ПрАТ Колос. була побудована на земельній ділянці, яка не була відведена в натурі (на місцевості) та без дозволу власника на примикання до нерухомого майна.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів можуть звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, тощо.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту таких цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право тощо.

Згідно з ч.2 ст.21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Частина 1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, із наведених норм випливає висновок, що обов'язковим при зверненні до суду з певною матеріально-правовою вимогою є доведення, зокрема, позивачем під час розгляду справи фактів порушення, невизнання, оспорювання своїх прав та законних інтересів, на захист яких заявлено позов. Факт доведення має відбуватися в порядку, передбаченому розділом 5 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, в свою чергу, на підставі поданих сторонами доказів, з урахуванням усіх обставин справи, керуючись відповідним законодавством, встановлює факт наявності порушення, невизнання чи оспорювання прав та інтересів позивача, на захист яких подано позов, захищає порушені або оспорювані суб'єктивні майнові права та охоронювані законом інтереси особи, яка подала позов, шляхом прийняття рішення про задоволення позовних вимог; в іншому випадку, тобто в разі не доведення позивачем факту порушення, оспорювання, тощо його прав та законних інтересів, відмовляє у позові. При цьому, встановлення наявності відповідного права або охоронюваного законом інтересу, передує з'ясуванню наявності чи відсутності факту порушення відповідного права або охоронюваного законом інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі №1-10/2004 надано визначення такому поняттю як охоронюваний законом інтерес , який вживається у ч.1 ст.4 ЦК України та зазначено, що вказане поняття необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо неопосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Таким чином, умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 7 статті 376 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач звертаючись до суду, передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

За приписами чинного законодавства, самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо:

- вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво;

- або відведена не для цієї мети;

- або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту;

- або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень. Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 6 Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Тобто, звертаючись до суду із відповідним позовом, позивач повинен довести як наявність підстав для кваліфікації побудованого нерухомого майна самочинним будівництвом, так і наявність визначених законом умов для застосування відповідних правових наслідків самочинного будівництва (зокрема, наявність його порушеного права в порядку ст. 391 Цивільного кодексу України).

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вбачається із матеріалів справи ,зокрема, позовної заяви та доданої до неї документів, 29.12.2006 року залізнична гілка ПрАТ Колос. була введена в експлуатацію та зареєстрована у БТІ у складі цілісного майнового комплексу. Право власності на залізничну гілку ПрАТ Колос. підтверджується Свідоцтвом на право власності серія САС № 223781 від 17.02.2012 р.

Таким чином, господарський суд, вважає, що правові підстави вважати спірне майно самочинним в розумінні положень ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та частини 1 ст. 376 Цивільного кодексу України відсутні.

Слід зазначити, що технічні характеристики, а також склад придбаної позивачем колії відображено в Технічному паспорті на під'їзні залізничні колії №1б по вул. Березівській в с.Березівське виготовленому КП БТІДРР 03.09.2013 р. в технічному паспорті відображено примикання колії відповідача до колії позивача через стрілочні переводи №1 та №2 таким чином суд констатує, що позивач придбавши залізничну колію, був обізнаний, що до складу колії позивача вже входила колія I от стику світлофору МБ через стрілки №1,2,3,13,5 до стику рамного рельсу стрілочного переводу №5 , загальною довжиною 3 363,3 п.м.

Таким чином, господарський суд вважає, що станом на 08.10.2013 року позивач був обізнаний про склад придбаної колії та про існування стрілочних переводів інших осіб на колії , а також примикання колій інших осіб.

Позивачем як при зверненні до суду з даним позовом, так і в ході подальшого розгляду справи не було наведено індивідуальних ознак майна, яке підлягає знесенню(демонтажу).

За змістом ст.376 Цивільного кодексу України, вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що приписи ст. 376 ЦК України передбачають можливість прийняття рішення, в т.ч. судового, про знесення самочинно збудованих об'єктів лише як остаточний засіб, зокрема у випадку, якщо забудовник не може в установлений строк усунути допущені ним порушення.

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, що спірним об'єктом нерухомого майна порушуються права та охоронювані законом інтереси саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Березовка" .

На підставі викладеного, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем не надано суду належних доказів в обґрунтування власних доводів, зокрема які б фіксували або підтверджували факт порушення відповідачем будь-якого конкретного права позивача.

Всі інші доводи позивача, викладені у поданих до суду поясненнях та запереченнях, зокрема, щодо відсутності дозвільної документації та без дозволу власника на примикання до нерухомого майна проте не прийнято до уваги, оскільки вказані доводи, за відсутності факту порушення права позивача спірним об'єктом нерухомості, жодним чином не впливають на вирішення даної справи.

Також, відповідач, через канцелярію господарського суду (вх.№1614 від 18.01.2016 року ) надав заяву про застосування позовної давності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Так, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічну позицію викладено у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10.

Тому, приймаючи до уваги, що суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог через недоведеність позовних вимог, судом строк позовної давності не застосовується. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на позивача. Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю .

Рішення у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.01.2017 р.

Суддя ОСОБА_5