Рішення

від 14.10.2009 по справі 13/106-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/106-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 жовтня 2009 р.           Справа 13/106-09

за позовом:Державного підприємства "Вінницькі теплові мережі" (21100, м.Вінниця,вул.1-го Травня,2, код ЄДРПОУ 05516955)

до:Державного закладу "Вузлова клінічна лікарня ст.Вінниця" (21100, м.Вінниця, вул.Коцюбинського,6, код ЄДРПОУ 01110713)  

про стягнення 134 617,41грн.

Головуючий суддя          

Cекретар судового засідання  

Представники

          позивача :   Шевчук Л.П., довіреність

          відповідача : Янковій М.П., довіреність

ВСТАНОВИВ :

 Ухвалою суду від 23.09.2009 р. порушено провадження по справі за позовом  Державного підприємства "Вінницькі теплові мережі" до Державного закладу "Вузлова клінічна лікарня ст.Вінниця"  про стягнення 134 617,41 грн. боргу, що включає в себе 103 999,99 грн. - боргу за надані послуги теплопостачання; 7937,24 грн. - інфляційних витрат; 12990,03 грн. - пені; 2410,16 грн. - трьох процентів річних і 7280,00 - 7% штрафу та призначено до слухання на 14.10.2009 р.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в зв'язку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу,  оскільки відповідно до ч.7 ст.81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу це право, а не обов'язок суду.

На визначену дату у судове засідання з'явились представники сторін.

Представник позивача подав суду клопотання в якому уточнює свої позовні вимоги в зв"язку з оплатою відповідачем основної суми боргу та просить стягнути з відповідача 2363,16 грн. - 3% річних; 8113,60 грн. -інфляційних витрат; 10841,99 грн. - пені та 6552,00 грн. - штрафу. Вказане клопотання відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував:

Відповідно до договору від 01.11.2004 р. №503  та договору від 24.07.2009 р. за №503 (який було переукладено у зв"язку із зміною назви та головного лікаря споживача) про постачання та споживання теплової енергії в гарячій воді протягом жовтня 2008 р.- серпня 2009 р. ДП "Вінницькі теплові мережі" постачало теплову енергію у приміщення відповідача, що знаходиться за адресою: м.Вінниця, вул.Коцюбинського,6.

Згідно до п.6.1. зазначених договорів розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів по виставленому рахунку. Остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться відповідачем до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим. Нарахування за спожиту теплову енергію за кожен місяць надання послуг підтверджується двосторонніми  актами здачі-прийняття виконаних робіт. Однак відповідачем було порушено умови договору в частині розрахунків.

В добровільному порядку відповідачем заборгованість за спожиту теплову енергію була сплачена  лише частково, що і змусило позивача звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав.  Після звернення позивача до суду відповідачем була погашена сума основного боргу, в зв"язку з чим позивачем була змінена сума позовних вимог.

Відповідачем у відзиві на позовну заяві та у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, а саме щодо стягнення суму  штрафу та пені просив стягнути частково, щодо інших нарахувань - заперечував.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Умовами договору від 01.11.2004 р. №503 п.7.2.3.  та договору від 24.07.2009 р. за №503 п. 7.2.3. встановлено, що у разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію нараховується пеня в розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Позивач у своїх вимогах про стягнення з відповідача 6552,00 грн.  штрафу посилається на ч.2 ст.231 ГК України, на підставі того, що позивач є державним підприємством з 100% державної власності і що позивач відповідно до ч.2 ст.22 ГК України є суб"єктом господарювання державного сектору економіки.

Однак посилання позивача на вказані норми законодавства є невірним, так як відповідно до ч. 2 ст.231 ГК України визначено коло господарських правовідносин, де застосовуються саме уніфіковані штрафні санкції, якщо інше не передбачено законом чи договором. Так, у постанові Верховного Суду України від 30.05.2006 р. про стягнення штрафних санкцій підтверджено правильність застосування законодавства. Зокрема, у ньому сказано, що "у разі, якщо відповідач належить до державного сектора економіки, то пеня нараховується згідно з вимогами та у розмірі, встановлених ст. 231 цього Кодексу". Дані санкції можуть бути застосовані за наявності двох умов:

а) вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту;

б) вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Як видно з матеріалів позовної заяви, правовідносини між позивачем та відповідачем склались на підставі укладених між ними договорів №503 від 01.11.2004 р. та №503 від 24.07.2009 р. про постачання теплової енергії в гарячій воді. Вказаними договорами передбачена відповідальність відповідача за невиконання умов догвору у вигляді пені. Вказана відповідальність обумовлена сторонами в момент укладення договорів та ними погоджена.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, п.4 ст. 179 ГК України, сторони є вільними в укладанні договору та визначенні його умов, якщо договір не суперечить вимогам законодавства.

Умовами договорів стягнення штрафу за несвоєчасне виконання зобов"язань між сторонами передбачено не було.

Отже позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 6552,00 грн. - штрафу задоволенню не підлягають.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

 Керуючись вказаними статтями, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача 2363,16 грн. - 3% річних; 8113,60 грн. - інфляційних витрат та 10841,99 грн. - пені. Щодо стягнення з відповідача 6552,00 грн. штрафу - відмовити, так як вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними.

Провадження в частині стягнення 103 999,99 грн. - боргу за надані послуги теплопостачання  підлягає припиненню відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

На підставі ст.49 ГПК України судові витрати підлягають покладенню на відповідача.

          Керуючись ст.ст. 525, 526, 527, ч.1 ст.530 ЦК України; ч.2 ст.22,  ч.4 ст.231, ч.6 ст.232 ГК України;  ст.ст.33, 34, 36, 43, 44, 49, 80, 82-84, 115, 116  ГПК України, -

ВИРІШИВ :

 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного закладу "Вузлова клінічна лікарня ст.Вінниця" (21100, м.Вінниця, вул.Коцюбинського,6, код ЄДРПОУ 01110713) на користь Державного підприємства "Вінницькі теплові мережі" (21100, м.Вінниця, вул.1-го Травня,2, код ЄДРПОУ 05516955) 2363,16 грн. - 3% річних; 8113,60 грн. - інфляційних витрат; 10841,99 грн. - пені; 134,62 грн. -  витрат на державне мито та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6552,00 грн. штрафу суми штрафу  - відмовити.

5. Провадження по справі в частині стягнення 103 999,99 грн. боргу за надані послуги теплопостачання - припинити.

6. Рішення направити сторонам

Суддя                                              

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  19 жовтня 2009 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (21100, м.Вінниця, вул.1-го Травня,2)

3 - відповідачу (21100, м.Вінниця, вул.Коцюбинського,6)