Постанова

від 19.01.2017 по справі 816/2192/16

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/2192/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернофонд" до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

01 грудня 2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернофонд" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.2016 №0004931401 та №0004941401.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно зроблено висновок про заниження податку на додану вартість на суму 135510,00 грн. та податку на прибуток на суму 128734,00 грн. оскільки у товариства наявні належним чином оформленні первинні бухгалтерські документи складені за результатами здійснення господарської діяльності з ТОВ "Левиском".

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. У наданих до суду письмових запереченнях просив в задоволені адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 44, п. 185.1 ст. 185, ст. 187, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201, п.п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 135510,00 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернофонд" (далі по тексту - позивач або ТОВ "Зернофонд") у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 37440198, перебуває на обліку в якості платника податків в ДПІ у м. Полтава та є платником податку на додану вартість.

Фахівцями ГУ ДФС у Полтавській області та ДПІ у м. Полтава у період з 01.09.2016 по 14.09.2016 проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ "Зернофонд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складений акт від 21.09.2016 №409/16-31-14-01-09/37440198 (надалі - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог п.п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.7, п.п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 135510,00 грн. та п.п . 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 ст. 138, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", наказу Міністерства фінансів України №318 від 31 грудня 1999 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", що призвело до заниження податку на прибуток на суму 128734,00 грн. /а.с. 14-32/.

На підставі зазначених висновків Акта перевірки ГУ ДФС у Полтавській області 03.11.2016 сформовано податкові повідомлення-рішення №0004941401, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" загалом у розмірі 120242,00 грн. (в т.ч. 89794,00 грн. - за основним платежем, 2248,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) /а.с. 33/ та №0004931401 яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств, 11021000" на загальну суму 160217,50 грн. (в т.ч. 128734,00 грн. - за основним платежем, 32183,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) /а.с. 34/.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями ГУ ДФС у Полтавській області, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб'єкта владних повноважень та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Суд встановив, що позивач у вересні, листопаді 2013 року на підставі отриманих від ТОВ "Левиском" (код ЄДРПОУ 38350912) податкових накладних відніс до складу податкового кредиту суму ПДВ загалом у розмірі 135510,00 грн. Крім того, позивачем до складу витрат операційної діяльності податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік віднесено витрати на придбання сої в сумі 677550,00 грн. у ТОВ "Левиском", що призвело до заниження податку на прибуток на суму 128734,00 грн.

Однак, за результатами документальної планової виїзної перевірки платника податку відповідач дійшов висновку про безпідставне віднесення вказаних сум до складу податкового кредиту та витрат операційної діяльності, наслідком чого визначено заниження позивачем зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету за вересень, листопад 2013 року у розмірі 135510,00 грн. та податку на прибуток на суму 128734,00 грн. за 2013 рік.

Зазначених висновків контролюючий орган дійшов за результатами аналізу наявної податкової інформації щодо контрагентів позивача, зокрема, відповідач врахував відомості про результати відпрацювання ризикового платника податків та зустрічної звірки ТОВ "Левиском", відсутність у останніх необхідних для ведення господарської діяльності виробничих потужностей та трудових ресурсів.

Також, податковою інспекцією враховано, що згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних та підсистеми "Перегляд результатів співставлення" ІС "Податковий блок" встановлено, що у контрагента-постачальника ТОВ "Левиском" відсутнє придбання сої у 2013 році, що свідчить про здійснення безтоварної операції, а лише її документальне оформлення (шляхом складення договору, видаткової накладної, податкової накладної) з метою ухилення від сплати податків.

Крім того, відповідач вказав, що відповідно до видів діяльності, КВЕД ТОВ "Левиском" не є виробником сільськогосподарської продукції.

З урахуванням наведеного, відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій ТОВ "Зернофонд" з ТОВ "Левиском", за результатами яких позивач сформував спірний податковий кредит та витрати.

Оцінюючи наведені твердження відповідача в їх сукупності, суд виходить з такого.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, як визначено пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, визначальним у питанні перевірки правомірності формування платником податку показників податкової звітності з ПДВ є безпосереднє дослідження факту здійснення господарської операції (її реальності/товарності), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

Правові відносини з приводу формування витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Згідно з приписами пункту 14.1.56 статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Стаття 135 Податкового кодексу України містить у собі склад доходів та порядок їх визначення, так відповідно до п. 135.1 доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу; дохід банківських установ.

Пунктом 135.2 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Поняття господарської діяльності визначено в пунктом 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абзаці 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У ході судового розгляду справи позивач стверджував про те, що формування податкового кредити та витрат у 2013 році ТОВ "Зернофонд" відбулось за рахунок здійснення господарських операцій з придбання сої у ТОВ "Левиском".

Зокрема, позивач зазначав, що на підставі договорів купівлі-продажу від 10.09.2013 №1091 та від 15.11.2013 №15112 ТОВ "Зернофонд" придбало у ТОВ "Левиском" сою вражаю 2013 року /а.с. 35, 49/.

На підтвердження факту виконання умов даного договору позивач надав копії видаткових накладних від 10.09.2013 №091011 /а.с. 38/, від 26.09.2013 №092611 /а.с. 39/, від 15.11.2013 №111512 /а.с. 52/, від 21.11.2013 №112111 /а.с. 53/.

Стверджував, що товар поставлявся на умовах франко - склад елеватор Полтавської області - зерновий склад ТОВ "Гутянський елеватор".

На підтвердження правомірності віднесення спірних сум ПДВ до податкового кредиту вересні, листопаді 2013 року позивачем надані копії податкових накладних податкових накладних від 10.09.2013 №533 /а.с. 40/, від 26.02.2013 №782 /а.с. 41/, від 15.11.2013 №590 /а.с. 54/, від 21.11.2013 №625 /а.с. 55/.

Суд зазначає, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У цій справі позивач стверджує, що за результатами взаємовідносин із контрагентами оформлені відповідні первинні документи, які, на його думку, надають право на формування податкового кредиту.

Проте, суд зауважує, що наявність належним чином оформлених бухгалтерських документів не є єдиною вичерпною підставою для формування податкової звітності з огляду на таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства "Ангара" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

У постанові від 22.09.2015 у справі за позовом ТОВ "Ампір СВ" до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення операцій з поставки документами первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, щодо яких встановлена нормативна вимога. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару (послуг).

При цьому, у постанові від 13.10.2015 у справі №825/4143/13-а Верховний Суд України звернув увагу на те, що відповідно до частини другої статті 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим відповідно до статті 11 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Згідно зі статтею 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 вказаного закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням наведеного вище суд зауважує, що інформація, що міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

У зв'язку з цим первинні документи, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах як постачальник та покупець. Так, відсутність у ТОВ "Левиском" матеріально-технічних ресурсів, трудових ресурсів, як власних, так і залучених, без яких підприємницька діяльність не може здійснюватися, об'єктивно ставлять під сумнів можливість поставки ним товарів, обсяг яких (виходячи з документів, якими оформлені ці поставки) вимагав залучення до їх виконання певної кількості працівників та матеріально-технічних засобів.

Так само, норми Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не ставлять у залежність право платника податків, встановлених цими Законами, на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

При цьому свідчити про обізнаність платника податків щодо протиправної діяльності контрагента або те, що він діяв без належної обачності (обережності) при виборі контрагента, може, у тому числі, тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку, господарські зв'язки платника податків переважно із контрагентами, які ухиляються від виконання податкового обов'язку, приховуються від контролюючих органів.

Так, господарські правовідносини позивача з його контрагентом мали місце упродовж незначного проміжку часу, основний обсяг операцій стосувався придбання товарів, що не обумовлено їх використанням у власній господарській діяльності позивача (відповідні товари за твердженням платника реалізовані третій особі). При цьому, встановити походження товарів, про реалізацію яких третій особі стверджує позивач, не видається можливим.

Окрім того, позивачем, а ні суду, а ні контролюючому органу не було надано доказів оприбуткування товару придбаного у ТОВ "Левиском".

Матеріали справи не містять відомостей про узгодженням позивачем графіків поставок та уповноваження відповідних осіб на отримання товарів у постачальників.

З приводу посилань позивача на проведення оплати вартості придбаних товарів, суд зауважує, що саме по собі формальне перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента не є беззаперечним свідченням реальності здійснення господарської операції.

Враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, суд дійшов висновку про безтоварний характер спірних господарських операцій з придбання товарів у ТОВ "Левиском", на підставі яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму податку в загальному розмірі 135510,00 грн. та віднесено до складу витрат операційної діяльності податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік суму 677550,00 грн.

Наведеним, у свою чергу, підтверджується правомірність доводів ГУ ДФС у Полтавській області про порушення позивачем вимог п.п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.7, п.п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та п.п . 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 ст. 138, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ "Зернофонд" повністю.

Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 24 січня 2017 року.

Суддя С.С. Бойко