Ухвала

від 29.03.2017 по справі 816/2192/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 р.Справа № 816/2192/16 Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Яковенко М.М.

судді: Лях О.П., Старосуд М.І.

секретарі судового засідання: Жданюк А.О.

за участю:

представника позивача Храпач О.В.

представник відповідача Базавлук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернофонд" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 січня 2017 року по адміністративній справі №816/2192/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернофонд" до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернофонд" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.2016 №0004931401 та №0004941401.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі (а.с.115, 116-123).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Позивач звернувся з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, прийняту с порушенням норм матеріального та процесуального права, просив постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов (а.с.129-137). Апелянт наголошує, що відповідачем протиправно зроблено висновок, який безпідставно підтриманий судом першої інстанції про заниження податку на додану вартість на суму 135510,00 грн. та податку на прибуток на суму 128734,00 грн., оскільки у Товариства наявні належним чином оформленні первинні бухгалтерські документи складені за результатами здійснення господарської діяльності з ТОВ "Левиском".

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернофонд" (далі по тексту - позивач або ТОВ "Зернофонд") у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 37440198, перебуває на обліку в якості платника податків в ДПІ у м. Полтава та є платником податку на додану вартість.

Фахівцями ГУ ДФС у Полтавській області та ДПІ у м. Полтава у період з 01.09.2016 по 14.09.2016 проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ "Зернофонд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складений акт від 21.09.2016 №409/16-31-14-01-09/37440198 (надалі - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог п.п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.7, п.п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 135510,00 грн. та п.п . 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 ст. 138, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", наказу Міністерства фінансів України №318 від 31 грудня 1999 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", що призвело до заниження податку на прибуток на суму 128734,00 грн. /а.с. 14-32/.

На підставі зазначених висновків Акта перевірки ГУ ДФС у Полтавській області 03.11.2016 сформовано податкові повідомлення-рішення №0004941401, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" загалом у розмірі 120 242,00 грн. (в т.ч. 89 794,00 грн. - за основним платежем, 22 48,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) /а.с. 33/ та №0004931401 яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств, 11021000" на загальну суму 160 217, 50 грн. (в т.ч. 128734,00 грн. - за основним платежем, 32183,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) /а.с. 34/.

Як було встановлено за матеріалами справи, Позивач у вересні, листопаді 2013 року на підставі отриманих від ТОВ "Левиском" (код ЄДРПОУ 38350912) податкових накладних відніс до складу податкового кредиту суму ПДВ загалом у розмірі 135 510, 00 грн. Крім того, позивачем до складу витрат операційної діяльності податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік віднесено витрати на придбання сої в сумі 677 550, 00 грн. у ТОВ "Левиском", що призвело до заниження податку на прибуток на суму 128 734,00 грн.

В той же час, за результатами документальної планової виїзної перевірки платника податку відповідач дійшов висновку про безпідставне віднесення вказаних сум до складу податкового кредиту та витрат операційної діяльності, наслідком чого визначено заниження позивачем зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету за вересень, листопад 2013 року у розмірі 135510,00 грн. та податку на прибуток на суму 128734,00 грн. за 2013 рік.

Зазначених висновків контролюючий орган дійшов за результатами аналізу наявної податкової інформації щодо контрагентів позивача, зокрема, відповідач врахував відомості про результати відпрацювання ризикового платника податків та зустрічної звірки ТОВ "Левиском", відсутність у останніх необхідних для ведення господарської діяльності виробничих потужностей та трудових ресурсів.

Також, податковою інспекцією враховано, що згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних та підсистеми "Перегляд результатів співставлення" ІС "Податковий блок" встановлено, що у контрагента-постачальника ТОВ "Левиском" взагалі відсутнє придбання сої врожаю 2013 року, що свідчить про здійснення безтоварної операції, а лише її документальне оформлення (шляхом складення договору, видаткової накладної, податкової накладної) з метою ухилення від сплати податків.

Крім того, відповідач вказав, що відповідно до видів діяльності, КВЕД ТОВ "Левиском" не є виробником сільськогосподарської продукції.

З урахуванням наведеного, відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій ТОВ "Зернофонд" з ТОВ "Левиском", за результатами яких позивач сформував спірний податковий кредит та витрати.

З огляду на надані суду та контролюючому органу документів, суд також дійшов висновку про безтоварний характер спірних господарських операцій з придбання товарів у ТОВ "Левиском", на підставі яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму податку з ПДВ в загальному розмірі 135510,00 грн. та віднесено до складу витрат операційної діяльності податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік суму 677550,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Фактичного спору між сторонами щодо правозастосування правових норм матеріального права в межах спірних правовідносин не має. Колегія суддів зазначає, що спірним питанням (що складає предмет доказування) в межах справи є надання належної обґрунтованої оцінки щодо доведеності або недоведеності з боку позивача щодо правомірності формування податкового кредиту, та як наслідок з боку відповідача прийнятого ним на підставі акту перевірки спірного податкового повідомлення - рішення.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, як визначено пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, визначальним у питанні перевірки правомірності формування платником податку показників податкової звітності з ПДВ є безпосереднє дослідження факту здійснення господарської операції (її реальності/товарності), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

Правові відносини з приводу формування витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Згідно з приписами пункту 14.1.56 статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Стаття 135 Податкового кодексу України містить у собі склад доходів та порядок їх визначення, так відповідно до п. 135.1 доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу; дохід банківських установ.

Пунктом 135.2 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобовязань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Поняття господарської діяльності визначено в пунктом 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абзаці 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що формування податкового кредиту та витрат у 2013 році ТОВ "Зернофонд", відбулось за рахунок здійснення господарських операцій з придбання сої у ТОВ "Левиском".

Так, згідно наданого до перевірки документів встановлено, що між Позивачем та ТОВ "Левиском" був укладений договір купівлі-продажу від 10.09.2013 №1091 та від 15.11.2013 №15112. Відповідно до якого ТОВ "Зернофонд" придбало у ТОВ "Левиском" сою вражаю 2013 року /а.с. 35, 49/.

На підтвердження факту виконання умов даного договору Позивач надав копії видаткових накладних від 10.09.2013 №091011 /а.с. 38/, від 26.09.2013 №092611 /а.с. 39/, від 15.11.2013 №111512 /а.с. 52/, від 21.11.2013 №112111 /а.с. 53/. Також на підтвердження правомірності віднесення спірних сум ПДВ до податкового кредиту вересні, листопаді 2013 року позивачем надані копії податкових накладних податкових накладних від 10.09.2013 №533 /а.с. 40/, від 26.02.2013 №782 /а.с. 41/, від 15.11.2013 №590 /а.с. 54/, від 21.11.2013 №625 /а.с. 55/.

Суд зазначає, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена не лише положеннями ПК України, але ж підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами.

З огляду на положення статей 1, 8, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, які впливають на її реальний зміст.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.1 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна .

Враховуючи, що зберігання зерна є тривалий, технологічно складний процес, який включає ряд заходів, для визначення прибутковості товариства потрібно брати в цілому маркетинговий рік, оскільки рік складається з декількох технологічно різних сезонів та процесів: приймання урожаю на зберігання (осінній період), зберігання у зимовий період, підготовка зерна до відвантаження (весняний період) та очищення складів.

Собівартість наданих основних послуг товариством є нижчою за ціну на дані послуги в межах календарного чи маркетингового року в цілому, а не за окремо взяті квартали. Кожний сезонний період року відрізняється від попереднього як технологічно, так і прибутково.

Так, відповідно до умов договорів (п.2.2) поставка товару відбувається на умовах франко-склад-елеватори Полтавської та інших областей, які визначає Покупець на кожну партію товарів, або транспортування за рахунок і силами Покупця, за домовленістю сторін.

Як зазначала сторона позивача. товар поставлявся на умовах франко - склад елеватор Полтавської області - зерновий склад ТОВ "Гутянський елеватор" ПАТ Полтавське хлібоприймальне підприємство .

Колегія суддів зазначає, що стороною позивача не представлено суду документального підтвердження, способу узгодження поставки з ТОВ "Левиском" сої саме на відповідні зерносклади.

Крім того, відповідно до п.1.2 Договору було передбачено сторонами, що якість товару, що підлягає поставці, повинна відповідати показникам та вимогам ДСТУ 4964:2008. Товар не повинен містити ГМО.

Якщо, цей пункт 1.2 Договору визначав вимоги до якості товару, то п.1.3 Договору визначав можливість певного способу захисту для Покупця від неякісного товару.

З огляду на кількісний масштаб придбаної сої та вартісні показники операції, в межах звичайних умов здійснення господарських операцій зазначені документи, є певним чином гарантій для захисту від неякісно придбаного товару. При чому, з матеріалів справи не вбачається, що між Позивачем та ТОВ "Левиском" існували довготриваючи договірні відносини засновані на довірі. Такі операції були разовими.

Тобто, колегія суддів зазначає, що підтвердження якості товару -сої (вологість, вміст смітної домішки і т.ін.) та його відповідність відповідним вимогам ДСТУ, в тому числі зміст сої на вмістимість такої групи, як ГМО, повинна була б за умовами договору обов'язково підтверджуватися відповідними документами, як то наприклад посвідченням, сертифікатом, лабораторними дослідженнями та інш. При чому, такі документи, що підтверджують якість сої повинні були бути у Продавця товару, який повинен був передати Покупцю, та які повинні були у нього находитися. Жодних з таких документів суду або перервіряючим не представлено та надано не було. Як зазначив представник позивача таких документів у них не має.

Крім того, наявність таких документів, є необхідними для тих господарюючих суб'єктів, які здійснюють діяльність із зберігання зернових культур - зерновий склад ТОВ "Гутянський елеватор", щоб уникнути зараження, порчу та знищення іншого подібного виду зернових культур, що перебувають на зберіганні від інших господарюючих суб'єктів. Зазначене, повністю узгоджується з Положенням про обіг складських документів на зерно, затвердженого Наказом з Мінагрополітики України 27.06.2003 N 198 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 липня 2003 р. за N605/7926 (Положення №198).

Колегія суддів звертає увагу, на характер господарської операції, яка має певну індивідуальну специфіку відмінну від звичайних операцій з купівлі-продажу. Як зазначає сторона позивача, мало місце купівля-продаж зернової культури-соя від ТОВ Левиском , через зерносклад Чутівська дільниця ТОВ Гутянський елеватор .

Положення №198 поширюється на всіх суб'єктів ринку зерна, тобто на відповідних господарюючих суб'єктів, які були учасниками цих відносин, а саме ТОВ Левиском , який здав товар-сою до зерноскладу (елеватор за умовами договору) ТОВ Гутянський елеватор , яка у подальшому була придбана Позивачем. Тобто, дотримання умов виконання цього Положення №198 було обов'язковим для сторін.

Як вбачається з Положення №198, воно регулює відповідні відносини приймання, зберігання, повернення зернових культур. Існують вимоги щодо документального оформлення таких операції та відносин.

Так, за правилами встановленими Положенням №198 у випадку такої схеми купівлі -продажу сої, повинно мати місце наявність певних обов'язкових документів, без яких буде не можливим для зерноскладу-елеватора здійснити приймання-передачу сої від ТОВ Левіском до ТОВ Зернофонд .

Положенням №198 передбачено складання складських документів на зерно, якими є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва. Такі документи, є документами строго обліку, та є такими, що підтверджують факт приймання - зберігання (за договором складського зберігання) та передачі зерна іншому власнику.

Крім того, колегія суддів знову звертає увагу, що базисні кондиції для приймання зерна на зберігання та в заставу - показники якості зерна (вологість, вміст смітної домішки і т.ін.), які установлені діючою нормативною документацією, є також складовою бух документації.

Тобто, якщо за строками зберігання їх немає у ТОВ "Гутянський елеватор" ПАТ Полтавське хлібоприймальне підприємство , або неможливо їх взяти у ТОВ Левиском , яке припинило свою діяльність, то такі документи, якщо була реальна господарська операція між Позивачем та ТОВ Левиском повинні бути саме у Позивача.

Так, за правилами Положення №198, встановлено у разі передачі простого складського свідоцтва новому власнику без отримання кредиту передавальний напис на зворотному боці цього свідоцтва не заповнюється, а саме свідоцтво передається новому власнику. Передача простого складського свідоцтва є підтвердженням передачі прав на зерно (п.5.7).

У всяк випадку, не виключена можливість приймання та передача сої (як за кількісним так і за якісними показниками) за спільним актом приймання -передачи товару, в якому має міститися підписи та печатки усіх сторін цих відносин-Продавець-зерносклад (елеватор)-Покупець.

Суд апеляційної інстанції, з метою з'ясування фактичних обставин справи та дотримуючи принципу офіційного з'ясування обставин справи, було запропоновано стороні Позивача надати до суду будь-які додаткові документи, окрім тих, що перебувають в матеріалах справи, за якими можливо б було встановити факт господарської операції.

В той же час, жодного такого документу, не було представлено ні до перевірки, ні до суду. Як зазначив представник апелянта, будь-яких інших документів, що підтверджують факт купівлі-продажу сої саме від ТОВ Левиском не має.

Колегія суддів не приймає до уваги надані суду письмові відповіді від ТОВ "Гутянський елеватор", ПАТ Полтавське хлібоприймальне підприємство про відсутність у них документів відносно ТОВ Левиском у спірному періоду в зв'язку із закінченням трирічного терміну зберігання, та підтвердження того, що у них зберігалась соя, яка за своїми кількісно-якісними показниками відповідали, встановленим стандартам. Якість кожної партії зерна перевірялась сертифікованою лабораторією за відповідними методиками. Зазначені письмові відповіді не є відповідними документами бух обліку, які можуть бути використанні при формуванні показників податкового обліку та жодним чином не підтверджують факту купівлі-продажу сої між Позивачем та ТОВ Левиском.

Крім того, колегія суддів враховує обставини щодо самого суб'єкта ТОВ Левиском . Так, первинні документи, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах як постачальник та покупець. Відсутність у ТОВ "Левиском" матеріально-технічних ресурсів, трудових ресурсів, як власних, так і залучених, без яких підприємницька діяльність не може здійснюватися, об'єктивно ставлять під сумнів можливість поставки ним товарів, обсяг яких (виходячи з документів, якими оформлені ці поставки) вимагав залучення до їх виконання певної кількості працівників та матеріально-технічних засобів.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, що норми Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не ставлять у залежність право платника податків, встановлених цими Законами, на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг).

Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

При цьому свідчити про обізнаність платника податків щодо протиправної діяльності контрагента або те, що він діяв без належної обачності (обережності) при виборі контрагента, може, у тому числі, тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку, господарські зв'язки платника податків переважно із контрагентами, які ухиляються від виконання податкового обов'язку, приховуються від контролюючих органів.

Так, господарські правовідносини позивача з його контрагентом мали місце упродовж незначного проміжку часу, основний обсяг операцій стосувався придбання товарів, що не обумовлено їх використанням у власній господарській діяльності позивача (відповідні товари за твердженням платника реалізовані третій особі). При цьому, встановити походження товарів, про реалізацію яких третій особі стверджує позивач, не видається можливим.

Матеріали справи не містять відомостей про узгодженням позивачем графіків поставок та уповноваження відповідних осіб на отримання товарів у постачальників.

З приводу посилань позивача на проведення оплати вартості придбаних товарів, колегія суддів також зауважує, що саме по собі формальне перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента не є беззаперечним свідченням реальності здійснення господарської операції.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи сторони Позивача, як таке, що нібито підтверджує факт придбання сої від ТОВ Левиском , факт реалізації сої до іншого контрагента ТОВ Кернел-Трейд . Колегія суддів, не зважаючи відсутність заперечень з боку податкового органу - Відповідача стосовно реалізації сої від ТОВ Зернофонд до ТОВ Кернел-Трейд та відсутності спору з цього приводу, зазначає, що надані суду документи по відносинам з ТОВ Кернел-Трейд лише підтверджують факт реалізації товару на цьому суб'єкту господарювання, а не придбання його за договорами поставки саме у ТОВ Левиском , тому посилання на них як на докази реальності відповідних господарських операцій, є безпідставними. Наданими позивачем документами первинного бухгалтерського та податкового обліку не підтверджується фактичний рух товару від продавців до покупця.

Колегія суддів за наслідками апеляційного перегляду справи, з урахуванням усіх наявних в матеріалах справи доказах у їх взаємній сукупності, вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність відповідачем безтоварності правочину між позивачем та його контрагентом по факту придбання сої, а тому має місце незаконне формування податкової звітності щодо податку з прибутку підприємства та з ПДВ.

Колегія суддів вважає за необхідно звернути увагу, що за загальним правилом (ч.1 ст.71 КАС України) обов'язок по доведеності обставин справи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, полягає на сторонах. При чому, на стороні відповідача-як суб'єкта владних повноважень полягає обов'язок щодо доведеності правомірності прийнятого ним рішення (ч.2 ст.71 КАС України).

Тобто, в даному випадку, якщо відповідач повинен доводити правомірність прийнятого ним ППР, то позивач по справі в той же час також не позбавлений такого обов'язку, при чому позивач повинен доводити належними та допустимими доказами (документами податкового та бухгалтерського обліку складеними у відповідності до вимог до законодавства, без можливості та допуску їх задвоєння) факт вчинення господарських операцій. Тобто, саме позивач повинен доводити товарність своїх операцій, а не навпаки. Перекладання такого обов'язку на відповідача або на суд є безпідставним.

Відсутність належних документів, які б підтверджували реальність здійснених господарських операції, їх суперечливість, складеними з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку вказує на неправомірність формування за наслідками безтоварної операції показників податкового обліку. З наведених підстав оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій частині визначення прийняті відповідачем у межах наданих повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно, а тому не підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, з огляду на недоведеність позивачем обставин, що мають значення для справи, приводить колегію суддів до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст..200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Жодні доводи апелянта та надані додатково письмові відповіді не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст.2, 11, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211-212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернофонд" - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 січня 2017 року по адміністративній справі №816/2192/16 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів, - з дня складення в повному обсязі.

У повному обсязі складена 30.03.2017 року.

Головуючий суддя (підпис)Яковенко М.М. Судді (підпис) (підпис) Лях О.П. Старосуд М.І.