Постанова

від 26.02.2019 по справі 816/2192/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

Київ

справа №816/2192/16

адміністративне провадження №К/9901/40132/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Зернофонд на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 (суддя - Бойко С.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 (головуючий суддя - Яковенко М.М., судді: Лях О.П., Старосуд М.І.) у справі №816/2192/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Зернофонд до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Зернофонд звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.2016 №0004931401 та №0004941401.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що позивачем не підтверджено реальне здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Левиском з огляду на відсутність належного документального підтвердження реальності проведених операцій. За встановлених обставин суди дійшли висновку, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини спрямовані на надання незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів, що свідчить про штучність формування показників податкового обліку та безтоварний характер проведених взаємовідносин сторін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю Зернофонд звернулося з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 у справі №816/2192/16, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 71, 143 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю Зернофонд зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог. Зокрема, позивач посилається на правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Левиском з огляду на те, що належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально вчинених господарських операцій з реалізації позивачу його контрагентом товару (сої), в повній мірі підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та зв'язок придбаних послуг з його господарською діяльністю. Посилання відповідача на відсутність документів щодо якісних характеристик сої, доказів оприбуткування придбаного товару, відомостей про узгодження позивачем графіків поставок товару та його фактичного отримання у постачальника відповідальними особами позивача, доказів на підтвердження транспортування придбаного товару тощо, не може бути беззаперечним свідченням безтоварності господарських операцій та штучності формування показників податкової звітності, оскілки вказані документами, на думку позивача, не є документами первинного бухгалтерського обліку з яким закон пов'язує право на формування платником валових витрат та податкового кредиту. Товариство з обмеженою відповідальністю Зернофонд стверджує, що відповідачем не доведено наявність складу порушення товариством вимог податкового законодавства, не наведено жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Крім того, позивач зазначає, що при розгляді справи суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, і обґрунтовуючи свої висновки, поставив під сумнів обставини щодо якості сої, які не оспорювалися сторонами, тим самим порушивши принцип рівності, диспозитивності та змагальності сторін, та проявив упередженість до позивача. На думку товариства, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується виключно на суб'єктивних припущеннях без врахування доводів та доказів наданих позивачем, рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановленні за результатом розгляду даної справи підлягають скасуванню.

Натомість, Головне управління Державної фіскальної служби у Полтавській області у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю Левиском з огляду на неналежне документальне підтвердження таких взаємовідносин, що свідчить про безтоварний характер проведених операцій є обґрунтованим. Судами попередніх інстанцій всебічно та повно з'ясовано всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінено докази, що мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, та встановлено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства, що свідчить про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. А тому, відповідач просить відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Зернофонд у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Зернофонд .

З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №816/2192/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Верховний Суд ухвалою від 25.02.2019 матеріали адміністративної справи №816/2192/16 прийняв до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду та призначив попередній розгляд даної справи на 26.02.2019.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідальними особами органу доходів і зборів було проведено планову документальну виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Зернофонд з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.7, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 135510,00грн.; підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1 статті 138, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, пункту 138.4 статті 138, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), наказу Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 128734,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 21.09.2016 №409/16-31-14-01-09/37440198 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.11.2016 №0004941401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 120242,00грн., в тому числі: 89794,00грн. основний платіж та 2248,00грн. за штрафні (фінансові) санкції та №0004931401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 160217,50грн., в тому числі: 128734,00грн. основний платіж та 32183,50грн. штрафні (фінансові) санкції.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання став висновок контролюючого органу про безпідставність формування Товариством з обмеженою відповідальністю Зернофонд валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Левиском з огляду на штучність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Обґрунтовуючи свою позицію податковий орган посилається на аналіз податкової інформації отриманої по контрагенту позивача, зокрема, відповідач врахував відомості про результати відпрацювання ризикового платника податків та зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю Левиском , а саме: відсутність вказаного суб'єкта за податковою адресою, відсутність у останнього необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, в тому числі: основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей, що свідчить про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання будь-якого роду послуг та постачання товарів. Також контролюючий орган обґрунтовуючи безтоварність спірних операцій позивача з його контрагентом посилається на неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю Левиском з питань підтвердження взаємовідносин з контрагентами за грудень 2013 року, а також зазначає про відсутність інформації щодо придбання Товариством з обмеженою відповідальністю Левиском сої у 2013 році, що свідчить про документальне оформлення фактично нездійснених господарських операцій з позивачем. На думку органу доходів і зборів, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

В процесі розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи (договори купівлі-продажу, видаткові та податкові накладні), складені за наслідками здійснення операцій з реалізації позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю Левиском товарів (сої), дійшли висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності.

Зокрема, судами прийнято рішення з огляду на невідповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; ненадання документального підтвердження способу узгодження поставки придбаного у контрагента товару (сої) на зерносклад Товариства з обмеженою відповідальністю Гутянський елеватор Публічного акціонерного товариства Полтавське хлібоприймальне підприємство ; ненадання доказів оприбуткування придбаного товару; неможливість встановлення підстав визначення вартості реалізованого позивачу товару; ненадання відомостей про узгодження позивачем графіків поставок товару та доказів його фактичного отримання у постачальника відповідальними особами позивача; неможливість встановлення походження придбаного позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю Левиском товару (сої); ненадання доказів на підтвердження якісних характеристик придбаної зернової культури (вологість, вміст смітної домішки) та її відповідність вимогам ДСТУ, в тому числі аналіз сої на вмістимість такої групи, як ГМО; ненадання документів на підтвердження факту придбання товару з метою та в цілях господарської діяльності, зокрема, отримання прибутку; недоведеність економічної доцільності проведених операцій.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з огляду на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької та економічної діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів, контрагент позивача не мав умов для ведення господарської діяльності такого роду, що в свою чергу унеможливлює реалізацію спірного товару у відповідності до наданих позивачем бухгалтерських розрахунків.

При цьому Верховний Суд наголошує, що наявність у платника податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Відтак, первинні документи, зокрема, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах, як постачальник та покупець. Так, відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю Левиском матеріально-технічних та трудових ресурсів, як власних, так і залучених, без яких підприємницька діяльність не може здійснюватися, об'єктивно ставлять під сумнів можливість поставки ним товарів, обсяг яких (виходячи з документів, якими оформлені ці поставки) вимагав залучення до їх виконання певної кількості працівників та матеріально-технічних засобів.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами позивача, що норми Податкового кодексу України та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

Водночас, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи не підтверджують фактичне виконання такого роду операцій, а також не підтверджують обумовлені спірними правочинами реалізовані позивачу товари саме Товариством з обмеженою відповідальністю Левиском .

Доводи позивача щодо подальшої реалізації з метою отримання прибутку Товариству з обмеженою відповідальністю Кернел-Трейд придбаного у контрагента товару (сої), як свідчення товарності проведених господарських операцій, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки надані документи по відносинам позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Кернел-Трейд лише підтверджують факт реалізації товару цьому суб'єкту господарювання, а не придбання його за договорами поставки саме у Товариства з обмеженою відповідальністю Левиском , а тому посилання на такі документи, як на докази реальності відповідних господарських операцій, є безпідставними. Наданими позивачем документами первинного бухгалтерського та податкового обліку не підтверджується фактичний рух товару від продавців до покупця.

Таким чином Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в даному випадку мають місце не недоліки в оформленні первинних документів складних за результатом господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Левиском , а відображення у них відомостей про господарські операції, які фактично не відбувалися. Відсутність належних документів, які б підтверджували товарність спірних операції, їх суперечливість, оформлення з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку, вказує на неправомірність формування за наслідками безтоварної операції показників податкового обліку.

Зважаючи на викладене та за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Враховуючи те, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Зернофонд без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Зернофонд залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 у справі №816/2192/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду