Ухвала

від 18.01.2017 по справі 825/1741/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №825/1741/16 Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

18 січня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: ГубськоїЛ.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Левченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю ВПК Гермес ЛТД , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - Акціонерний комерційно - інноваційний банк Укрсиббанк , Чернігівське регіональне управління ПАТ КБ Приватбанк , про стягнення податкового боргу та накладення арешту,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВПК Гермес ЛТД , в якому просив суд стягнути податковий борг з податку на додану вартість у розмірі 11996,66 грн, та накласти арешт на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у банках, окрім проведення операцій з погашення податкових зобов'язань та податкового боргу.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача податковий борг з податку на додану вартість у розмірі 11996,66 грн; в інший частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою в частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року в цій частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до частини четвертої статті 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи. У зв'язку з цим, відповідно до частини першої статті 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач має податковий борг з податку на додану вартість на загальну суму 11996,66 грн (з урахуванням часткової сплати), який виник у зв'язку з несплатою узгодженого грошового зобов'язання, визначеного в податкових деклараціях з податку на додану вартість від 22.08.2016 та від 26.09.2016 в сумі 3394,00 грн, у податкових повідомленнях-рішеннях від 15.07.2016 №0002721200, від 26.07.2016 №0002921200, від 23.08.2016 №0003461200, від 25.08.2016 №0003571200 в розмірі 11396,22 грн, нарахуванням пені у сумі 47,29 грн.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що за відповідачем обліковується заборгованість, яка, у зв'язку з несплатою, підлягає стягненню; щодо вимоги про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у банках, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову в цій частині вимог виходив з того, що позивачем не було досліджено питання наявності чи відсутності іншого майна у відповідача, відмінного від земельних ділянок, нерухомого майна та транспортних засобів (різного роду устаткування, обладнання тощо).

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання вважається узгодженою.

Пунктом 56.11 статті 56 ПК України передбачено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Отже, грошові зобов'язання, що визначені відповідачем у податкових деклараціях, є узгодженими.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Пунктом 58.3 статті 58 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Як встановлено судом першої інстанції, податкові повідомлення-рішення від 15.07.2016 №0002721200, від 26.07.2016 №0002921200, від 23.08.2016 №0003461200, від 25.08.2016 №0003571200 були вручені відповідачу, що підтверджується особистими підписами директора підприємства ОСОБА_3 та згідно матеріалів справи в судовому порядку не оскаржені, тому визначені ним грошові зобов'язання є узгодженими.

Відповідно до пункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення - рішення.

У зв'язку із наявністю податкового боргу, з метою його погашення, відповідачу була направлена податкова вимога від 23.05.2016 №481-17 на суму податкового боргу 1149,85 грн.

Таким чином, оскільки заходи, прийняті податковим органом щодо стягнення податкового боргу, не призвели до його погашення, строки його добровільної сплати вийшли, про що свідчать матеріли справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про його стягнення.

Щодо позовних вимог про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку на суму податкового боргу, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З аналізу наведеної норми вбачається, що вона підлягає застосуванню лише в тому разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, недостатньо майна для погашення такого боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження відсутності майна відповідача, позивачем надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 26.09.2016, згідно якої відносно відповідача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості відсутні, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості відсутні, у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості відсутні, у Державному реєстрі іпотек відомості відсутні; та довідку Територіального сервісного центру №7442 згідно якої за відповідачем транспортні засоби не значаться.

Зазначене, на думку позивача, свідчить про відсутність у відповідача у власності та в користуванні земельних ділянок, нерухомого майна та транспортних засобів.

Відповідно до положень статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Річчю у розумінні статті 179 ЦК України є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі у свою чергу поділяються на рухомі та нерухомі (стаття 181 ЦК України).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що контролюючим органом не було досліджено питання наявності чи відсутності іншого майна у відповідача, відмінного від земельних ділянок, нерухомого майна та транспортних засобів (різного роду устаткування, обладнання тощо), а тому наведені вище довідки не можуть слугувати безумовним підтвердженням відсутності у відповідача майна, що може бути джерелом погашення податкового боргу.

Також, згідно пункту 88.1 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

У розумінні підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова застава це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

За змістом пункту 88.2 статті 88 Податкового кодексу України право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

З урахуванням положень пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України, право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Відповідно до пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, належним і допустимим доказом в підтвердження обставин, що зумовлюють виникнення у позивача права на звернення до суду з вимогами про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку на суму податкового боргу, може бути акт опису майна, складений у порядку та за формою визначеною пунктом 89.3 статті 89 ПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку.

Відповідно до частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 23.01.2017 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.