Постанова

від 23.01.2017 по справі 917/1509/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2017 р. Справа №917/1509/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Терещенко О.І.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №33 від 19.12.2016р.,

відповідача - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фінансового управління Решетилівської районної державної адміністрації (вх.№3318П/1-41 від 09.12.2016р.) на рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016р. у справі №917/1509/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавагаз збут", м. Полтава,

до Відділу освіти, сім'ї, молоді та спорту Решетилівської районної державної адміністрації, с. Решетилівка, Полтавська обл.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фінансове управління Решетилівської державної адміністрації,

про стягнення 118634,73 грн. заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

22.09.2016р. позивач звернувся до господарського суду Полтавської області про стягнення з відповідача 118634,73 грн. за договором на постачання природного газу №13БР-З/Б від 01.02.2016р., з яких: 5020,40 грн. - 3% річних, 70638,55 грн. - пеня, 42975,78 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.11.2016р. у справі №917/1509/16 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відділу освіти, сім'ї, молоді та спорту Решетилівської районної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавагаз збут" 30000,00 грн. пені, 4907,22 грн. 3 % річних та 6438,76 грн. інфляційних, 1205,28 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Третя особа у справі з рішенням місцевого господарського суду не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016р. в частині стягнення на користь позивача 30000,00 грн. пені, 3% річних в сумі 4907,22 грн., інфляційних у сумі 6438,76 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1205,28 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю; витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, апелянт, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що причиною затримки виконання відповідачем покладеного зобов'язання є те, що відповідач повинен був діяти в рамках бюджетного законодавства та мав місце недостатній обсяг помісячних асигнувань з державного бюджету. На думку апелянта, суд першої інстанції неправомірно не застосував до спірних правовідносин бюджетне законодавство.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2016р. апеляційну скаргу третьої особи прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№644 від 23.01.2017р.), в якому просить рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з тих підстав, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству, не відповідають дійсності та матеріалам справи. Зокрема, позивач вказує на те, що відповідач, як установа, що фінансується з бюджету, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, зумовленої відсутністю коштів у бюджеті.

Відповідач - Відділ освіти, сім'ї, молоді та спорту Решетилівської районної державної адміністрації відзиву на апеляційну скаргу не надав, у судове засідання Харківського апеляційного господарського суду не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. А саме, копія ухвали про призначення скарги до розгляду була отримана представником відповідача 16.12.2016р.

Третьою особою було надіслано лист (вх.№535 від 18.01.2017р., вх.№655 від 23.01.2017р.), яким надано докази зарахування до Державного бюджету України сплаченого судового збору в розмірі 1515,80 грн. та повідомлено про направлення листа до прокуратури з проханням вступити у дану справу і взяти участь у розгляді справи в інтересах держави. У зв'язку з наведеним, апелянт просить перенести розгляд справи на іншу дату.

Колегія суддів, розглянувши надане апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, колегія суддів зазначає, що судом у відповідності до приписів частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, створено учасникам процесу необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Апелянт висловив свою позицію у справі в наданих суду першої інстанції поясненнях, а також в апеляційній скарзі.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 23.01.2017р. представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавагаз збут" (постачальник, позивач) та Відділом освіти, сім'ї, молоді та спорту Решетилівської районної державної адміністрації, (споживач, відповідач) було укладено договір на постачання природного газу №13БР-З/Б з додатком.

Умовами даного договору сторони погодили:

- постачальник зобов'язувався постачати природний газ споживачу в порядку та обсягах визначених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач зобов'язувався оплатити постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах передбачених договором (п. 1.1 договору);

- розрахунковим періодом за договором є відповідний розрахунковий місяць. Розрахунки Споживача за природний газ здійснюються за розрахунковий період, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, у наступному порядку: щомісячної 100% поточної оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в додатку до договору протягом місяця поставки природного газу. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.7 Договору);

- у разі прострочення виконання Споживачем своїх зобов'язань в частині оплати за спожитий природний газ, у порядку визначеному цим договором, Споживач зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 8.2 Договору);

- цей договір набирає чинності з 01.01.2016 р. та діє в частині постачання природного газу з до 31.12.2016 р., а в частині проведення розрахунків до їх повного виконання (п. 11.1 Договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу впродовж січня - квітня 2016р. природний газ на загальну суму 2573622,35 грн. а саме:

в січні 2016 року в об'ємі 147,937 тис. куб. м. на загальну суму 1148362,10грн.; в лютому 2016 року в об'ємі 107,341 тис. куб. м. на загальну суму 812747,41 грн.; в березні 2016 року в об'ємі 67,717 тис. куб. м. на загальну суму 491258,40 грн.; в квітні 2016 року в об'ємі 16,027 тис. куб. м. на загальну суму 121256,44 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаними актами приймання-передачі природного газу № ЗБ00001150 від 31.01.2016р.,№ ЗБ000003482 від 29.02.2016р., № ЗБВІ-000076 від 31.03.2016р., № ЗБВІ-001364 від 30.04.2016р. Відповідні обставини учасниками судового провадження у справі не заперечуються.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем та третьою особою, відповідачем в порушення умов договору проведено оплату вартості отриманого ним природного газу з порушенням строків, встановлених п. 3.7 договору, а саме :

- за об'єм природного газу, спожитий в січні 2016 року з остаточним терміном оплати 07.02.2016 р. відповідач повністю розрахувався лише 26.02.2016р.;

- за об'єм природного газу, спожитий в лютому 2016 року з остаточним терміном оплати 07.03.2016 р. відповідач повністю розрахувався лише 12.05.2016р.;

- за об'єм природного газу, спожитий в березні 2016 року з остаточним терміном оплати 07.04.2016 р. відповідач повністю розрахувався лише12.05.2016р.;

- за об'єм природного газу, спожитий в квітні 2016 року з остаточним терміном оплати 07.05.2016 р. відповідач повністю розрахувався лише 12.05.2016р.

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості поставленого газу, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача:

- 70638,55 грн. пені за періоди: 08.02.2016р. - 25.02.2016р. (за зобов'язаннями січня 2016 року); 08.03.2016р. - 11.05.2016р. (за зобов'язаннями лютого 2016 року); 08.04.2016р. - 11.05.2016р. (за зобов'язаннями березня 2016 року); 08.05.2016р. - 11.05.2016р. (за зобов'язаннями квітня 2016 року);

- 42975.78 грн. втрат від інфляції за періоди: лютий 2016р. - квітень 2016р.

- 5020,40 грн. 3% річних за періоди: 08.02.2016р. - 25.02.2016р. (за зобов'язаннями січня 2016 року); 08.03.2016р. - 11.05.2016р. (за зобов'язаннями лютого 2016 року); 08.04.2016р. - 11.05.2016р. (за зобов'язаннями березня 2016 року); 08.05.2016р. - 11.05.2016р. (за зобов'язаннями квітня 2016 року).

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку, що правомірними та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення 4907,22 грн. - 3% річних, 6438,76 грн. - інфляційних; клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій є обґрунтованим та підлягає задоволенню, на підставі чого задовольнив позовні вимоги про стягнення 30000,00 грн. пені; в іншій частині позовних вимог - відмовив.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із положеннями статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, слід зазначити, що настання штрафних санкцій у вигляді пені може бути наслідком як безпосередньо домовленості між сторонами про можливість її застосування, так і витікати безпосередньо з положень законодавства, внаслідок неналежного виконання нормативних приписів.

Так, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення виконання Споживачем своїх зобов'язань в частині оплати за спожитий природний газ, у порядку визначеному цим договором, Споживач зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаних норм закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 5020,40 грн. - 3% річних, 70638,55 грн. - пені, 42975,78 грн. - інфляційних втрат.

Перевіряючи періоди та суми, які нараховані позивачем, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно врахував приписи ст. ст. 253,254 Цивільного кодексу України та прийшов до висновку що за заявленими періодами пеня складає 69006,23 грн., 4907,22 грн. 3% річних

Щодо нарахування інфляційних за квітень 2016 року на суму боргу 1043915,14 грн. суд першої інстанції правомірно вказав, що позивачем не обґрунтовано існування зазначеної суми боргу станом на квітень 2016 року, а отже після перерахунку вірно встановлено, що стягненню підлягає сума в розмірі 6438,76 грн.

Також, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені, дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про його задоволення та зменшення розміру пені до з 69006,23 грн. до 30000,00 грн., з огляду на таке.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачена можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

За приписами частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Погоджуючись із зменшенням стягнення розміру пені до 30000,00 грн., у відповідності до статті 233 Господарського кодексу України та на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів враховує ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором, а саме той факт, що відповідачем повністю здійснено оплату за поставлений газ.

Матеріалами справи підтверджується, що боржник здійснив повне виконання зобов'язань за договором, забезпечивши повне погашення заборгованості за рахунок власних коштів. Судом першої інстанції правомірно враховано, що мав місце незначний термін прострочення оплати, а дії відповідача щодо несвоєчасного виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р., наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Тобто, штрафні санкції є додатковим надходженням (прибутком) для позивача, які б воно не отримало за умови належного виконання відповідачем умов договору.

Виникнення прострочення з оплати основної заборгованості було спричинено об'єктивними обставинами, які не залежать від волі відповідача і на які він не в змозі впливати. Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено позивачу повну вартість отриманого ним природного газу.

Колегія суддів вважає, що зменшення з розміру пені з 69006,23 грн. до 30000,00 грн. є адекватною відповідальністю за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та є проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.

Надавши правову оцінку вказаним заявником обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що мають місце обставини для зменшення розміру пені. Отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково.

Щодо посилань апелянта на те, що причиною затримки виконання відповідачем покладеного зобов'язання є те, що відповідач повинен був діяти в рамках бюджетного законодавства та мав місце недостатній обсяг помісячних асигнувань з державного бюджету, колегія суддів зазначає наступне.

Сторонами по справі в положенні договору №13БР-З/Б від 01.02.2016р. не було пов'язано момент сплати коштів за надані послуги з наявними на рахунку замовника (відповідача) коштів, профінансованих Державним бюджетом України.

Окремо варто зауважити, що частина 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Відповідно до п.1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, про що, зокрема, зазначено у Постанові Верховного Суду від 15.05.2012р. по справі № 3-28гс12.

Також в п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 23.08.2012р. у справі №15/5027/715/2011).

За таких обставин, враховуючи договірні положення, приписи чинного законодавства, позицію Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, посилання апелянта на відсутність фінансування з боку Державного бюджету України, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог є необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016р. у справі №917/1509/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фінансового управління Решетилівської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016р. у справі №917/1509/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 26 січня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Терещенко