Ухвала

від 26.01.2017 по справі 707/2792/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/102/17Головуючий по 1 інстанції Категорія : 48 Василенко В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Міщенко С. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоМіщенка С. В. суддівСіренка Ю. В., Пономаренка В. В. при секретаріГаджієвій Ю. В.

за участю представників: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 про поділ спільного майна подружжя.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що 29.01.2013 року Шполянським районним судом Черкаської області було розірвано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Після розірвання шлюбу сторони домовились, що добровільно поділять все набуте за час шлюбу майно. На початку виконання таких домовленостей відповідач продала спільний будинок, але належну позивачу частину грошових коштів виручених від продажу будинку не передала, чим порушила домовленості про розподіл майна і в даний час відповідач відмовляється ділити спільно набуте майно, в результаті чого виник спір щодо порядку поділу майна набутого за час шлюбу.

За час перебування в шлюбі сторонами було придбано наступне майно: автомобіль Subaru Tribeca, д.н.з. НОМЕР_2, що зареєстрований на ім'я відповідача; внесок до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Трансагроресурс , код 15206501, сформований за кошти набуті за час шлюбу і номінальна вартість якого становить 21 094 грн.; житловий будинок по АДРЕСА_1, який був зареєстрований на ім'я відповідача та продано останньою третій особі, після розірвання шлюбу.

Позивач просив суд:

- поділити майно набуте сторонами за час шлюбу та визнати за ОСОБА_9 право власності на автомобіль Subaru Tribeca, д.н.з. НОМЕР_2;

- стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 грошову компенсацію половини ринкової вартості автомобіль Subaru Tribeca, д.н.з. НОМЕР_2, яка повинна бути визначена судовим експертом;

- стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 грошову компенсацію половини ринкової вартості частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю Трансагроресурс (код 25206501), яка повинна бути визначена судовим експертом;

- стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 половину доходу від діяльності товариства з обмеженою відповідальністю Трансагроресурс (код 25206501) за останні три роки;

- стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 половину грошової суми отриманої відповідачем від продажу житлового будинку по АДРЕСА_1;

- стягнути з ОСОБА_9 судові витрати по справі.

Під час розгляду справи в судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_9 на його користь:

- 273 886, 76 грн. 1/2 частину від вартості автомобіля Subaru Tribeca, д.н.з. НОМЕР_2;

- 10 547 грн., що становить половину статутного фонду ТОВ Трансагроресурс засновником якого є відповідач ОСОБА_9;

- 140 000 грн., що становить половину коштів отриманих від продажу спільного будинку.

Рішенням Черкаського районного суд Черкаської області від 20 жовтня 2016 року позов ОСОБА_8 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 компенсацію за 1/2 частину статутного фонду ТОВ Трансагроресурс в сумі 10 547 гривень.

В позові ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення грошової компенсації за автомобіль Subaru Tribeca, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 та стягнення грошової суми отриманої від продажу будинку - відмовлено.

Залишено автомобіль Subaru Tribeca, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 у спільній частковій власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Визнано за ОСОБА_8 та ОСОБА_9 право власності по 1/2 частині автомобіля Subaru Tribeca, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2.

Визначено розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції у жовтні 2016 року ОСОБА_8 звернувся з апеляційною скаргою.

Апелянт зазнає, що єдиним умовним зв'язком між відчуженням житлового будинку та виконанням домовленостей про поділ грошових коштів від продажу будинку, між позивачем і відповідачем, суд вважає виписку з банку про перерахування на рахунок та подальшу видачу відповідачу готівкою грошових коштів у сумі 278 600 грн., яка ніяк не може бути належним доказом тій обставині, що відповідач передала позивачу половину грошової суми, отриманої від продажу житлового будинку, як вказує відповідач та її представник.

На думку апелянта такий висновок суду фактично є припущенням, а зазначений документ підтверджує лише факт зняття відповідачем готівкою майже всієї суми, яка була зарахована на її поточний рахунок, за договором купівлі-продажі. Але ніяким чином не підтверджує факт передачі відповідачем позивачу половини грошової суми, отриманої від продажу житлового будинку.

ОСОБА_8 вважає грубим порушенням норм процесуального права відмову в задоволенні клопотання про витребування у ОСОБА_9 письмового документу, що підтверджує передання нею позивачу 1/2 частину грошових коштів від реалізації спільного житлового будинку, обґрунтувавши тим, що ці дані маються в договорі купівлі-продажу житлового будинку від 25.01.2014 року.

Також порушенням судом норм процесуального права, було витребування від ПАТ КБ Приватбанк виписок з рахунку відповідача про рух коштів, щодо перерахування останній грошових коштів від продажу будинку та їх подальший рух саме на які суд і посилається в своєму рішенні.

ОСОБА_8 зазначає, що суд помилково, при вирішення питання поділу майна, застосував за аналогією права ст. 365 ЦК України, за якою право на частку припиняється за позовом одного із співвласників, але в даному випадку позивач просив суд не припинити право відповідача на частку автомобіля, а припинити право на свою частку автомобіля і стягнення компенсації її вартості.

Апелянт просить суд:

- скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2016 року в частині відмови в стягненні з відповідача половини грошової суми, отриманої відповідачем від продажу спільного житлового будинку та в частині залишення автомобіля Subaru Tribeca, д.н.з. НОМЕР_2 у спільній частковій власності сторін;

- змінити рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2016 року в частині вимог щодо стягнення половини грошової суми, отриманої відповідачем від продажу житлового будинку та стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля та стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 273 886,76 грн. компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Subaru Tribeca, д.н.з. НОМЕР_2 та 140 000,00 грн. спільних грошових коштів отриманих відповідачем від продажу спільного житлового будинку по АДРЕСА_1, а решту рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апелянта, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Даним критеріям оскаржуване рішення в цілому відповідає.

Відповідно до вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і як наслідок ухвалив рішення по справі з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У п. 22-25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У постанові від 19 лютого 2014 року по справі №6-4цс14 Верховний Суд України висловив правову позицію, що обмежуючи право позивача на грошову компенсацію вартості частки квартири, якою фактично володіють та користуються лише відповідачі, і виходячи при цьому з інтересів останніх (їх скрутного матеріального становища), суду слід перевірити можливості сплати відповідачами такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

А Постановою від 13 січня 2016 року по справі № 6 - 2925 цс 15, предметом якої був спір про присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні, Верховний Суд України, зробив правовий висновок, відповідно до якого положення статті 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач - співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників - відповідачів по справі.

Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.

З врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

З письмових заперечень на позов представника ОСОБА_9 - ОСОБА_7 вбачається, що відповідач погодилася, що автомобіль Subaru Tribeca, 2010 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2, є спільно нажитим майном подружжя та фактично перебуває у її користуванні. З метою уникнення зайвих грошових витрат на проведення товарознавчої експертизи для визначення вартості автомобіля, відповідачка погодилася на попередню оцінку позивачем автомобіля у суму 100 000 грн., та була згодна виплатити йому половину вартості авто - 50 000 грн. /а.с.30-32/.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2016 року було задоволено заяву представника ОСОБА_8 про проведення судово-автотоварознавчої експертизи для визначення ринкової вартості автомобіля Subaru Tribeca, 2010 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 /а.с. 59/.

Відповідно до висновку експерта № 605/16-23 від 16.08.2016 р. ринкова вартість автомобіля Subaru Tribeca, 2010 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 на момент проведення оцінки склала 547 773,52 грн. /а.с. 87-97/.

Як зазначено в доповненнях до заперечення на позов представника ОСОБА_9 - ОСОБА_7, відповідачка з даною вартістю автомобіля не погодилася та не має коштів внесення на депозитний рахунок суду грошову компенсацію за половини вартості авто - 273 886,76 грн., тому не заперечувала щодо залишення авто в спільній власності ОСОБА_9 та ОСОБА_8 /а.с.107-108/.

Тому, оскільки від відповідача ОСОБА_9, під час розгляду справи в суді першої інстанції, не надійшло згоди на виплату половини вартості автомобіля та не було внесено коштів на депозитний рахунок суду для компенсації 1/2 частини авто ОСОБА_8, як того вимагають частин 4, 5 ст. 71 СК України та ст. 365 ЦК України, а також зважаючи на ту обставину, що у ОСОБА_9 відсутня можливість сплатити 1/2 частину від вартості спірного автомобіля , оскільки рівень її доходу передбачає, що така виплата становитиме це для неї надмірний тягар, - то колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу автомобіля між колишнім подружжям, враховуючи, що автомобіль є річчю неподільною

У зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно було визнано за ОСОБА_9 та ОСОБА_8 по 1/2 частині автомобіля Subaru Tribeca, 2010 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2, без його реального поділу і залишено автомобіль у їх спільній частковій власності, оскільки ця річ є неподільною.

Також не було встановлено в ході апеляційного розгляду порушень при ухваленні рішення й в частині, що стосується стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частини вартості будинку по АДРЕСА_1.

Ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

А відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З матеріалів справи вбачається, що сторонам на час розірвання їхнього шлюбу належав житловий будинок по АДРЕСА_1.

Шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був розірваний рішенням суду від 29.01.2013 року /а.с.9/.

На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 25.01.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Шполянського нотаріального округу Білоусом В.П., реєстр 139, ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_11 купив житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1.

Згідно п.2.1. вказаного договору продаж будинку було здійснено за 280 000 грн., які були перераховані покупцем на поточний рахунок продавця у ПАТ Приватбанк згідно квитанції № CSP0002BVZ від 21.12.200З року.

Позивач вказав, що оскільки відповідач продавши будинок отримала за нього кошти особисто і використала їх на свої інтереси, то він має право на 1\2 їх частині, оскільки вони були отримані від відчудження спільного майна.

Обґрунтовуючи вимоги в частині стягнення половини вартості будинку з відповідача, ОСОБА_9 послався на норми ст.60,65,68 СК України та роз'яснення, яке було надано у п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , де зокрема роз'яснено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Але судом першої інстанції було встановлено і це було визнано сторонами в ході апеляційного розгляду, що після розірвання шлюбу позивач надав відповідачу письмовий дозвіл на відчудження будинку по АДРЕСА_1.

Про що, в тому числі, зазначено в п. 4.3. вказаного договору продажу будинку, де вказано, що чоловік продавця надавав свою згоду 08.12.2013 року у вигляді посвідченої нотаріусом заяви (реєстр № 2655) на відчуження вказаного житлового будинку третій особі /а.с.35-36/.

Письмових доказів щодо застереження про порядок розрахунку з ним до чи після укладення договору купівлі-продажу будинку та про існування домовленості між колишнім подружжям, щодо розподілу грошових коштів після продажу житлового будинку, - позивачем надано не було.

Заперечуючи проти вимог позивача в цій частині, представник відповідача вказав, що між сторонами існувала домовленість за якою ОСОБА_8 надасть дозвіл на продаж будинку тільки після отримання половини його вартості, яку він і отримав від ОСОБА_9 А оскільки будинок був проданий тільки через рік після розлучення та через місяць після надання вказаної згоди, то це підтверджує факт отримання повного розрахунку з позивачем за половину його вартості, оскільки в протилежному разі ОСОБА_8 скасував би дозвіл, але цього вчинено ним не було.

Відповідно до копії нотаріально посвідченої заяви 21.12.2013 року ОСОБА_9 отримала від ОСОБА_12 за продаж будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_2 - 280 000 грн. /а.с. 117/.

Також наявний чек ПАТ КБ Приватбанк від 21.12.2013 року про поповнення ОСОБА_13 картку ОСОБА_9 на суму 280 000 грн. /а.с.118/.

Тобто, оскільки договір купівлі-продажу був укладений 25.01.2014р., то з цих доказів вбачається, що розрахунок покупця з продавцем за вказаний будинок був вчинений до укладення договору, але після написання зазначеної заяви-згоди ОСОБА_8

З виписки по рахунку ОСОБА_9 в ПАТ КБ Приватбанк з 01.01.2013-01.01.2014 р. вбачається про отримання відповідачкою коштів 24.12.2013 року в сумі 278 600 грн. /а.с.116/, частина з яких, за твердженням сторони відповідача, й були використані для виплати половини вартості за частку позивача. А посилання позивача на неналежність цього доказу є безпідставним, оскільки він був наданий суду у законний спосіб.

Інших доказів про отримання останнім цих коштів відповідач не надала.

Але й ОСОБА_8 не спростував заперечень відповідача належними доказами про те, що не отримував від неї половини вартості за проданий будинок.

Навпаки, надана ОСОБА_8 8.12.2013 року нотаріально посвідчена згода на відчуження спірного будинку, про що зазначено п. 4.3. договору продажу будинку, - є беззастережним доказом, яким підтверджується факт продажу спільно придбаного будинку за згодою позивача в порядку, що передбачений ст.65 СК України. Що підтверджує відсутність протиправних дій відповідача при продажу спільного майна.

Тому, за таких обставин, оцінивши докази, які були надані сторонами в їх сукупності, суд дійшов до правомірного висновку, що підстав для стягнення з відповідача коштів за проданий відповідачем будинок по АДРЕСА_1 на користь позивача не має. Цих висновків суду першої інстанції позивач в ході апеляційного розгляду не спростував та не довів, що такий розрахунок після надання ним згоди на продаж будинку відповідачем проведений не був.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду є законним, обґрунтованим, постановленим на зібраних по справі доказах, які надали суду сторони. Відповідає вимогам матеріального і процесуального законодавства, а доводи апеляційної скарги не є суттєвими, були предметом судового розгляду, суд дав їм належну оцінку і вони не дають підстав для його скасування чи зміни.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2016 року - відхилити.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про поділ спільного майна подружжя - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :