Постанова

від 06.06.2018 по справі 707/2792/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа №707/2792/15-ц

провадження №61-22667св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Мартєв С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2016 року у складі судді

Василенка В. В. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 січня 2017 року у складі колегії суддів: Міщенка С. В., Сіренко Ю. В.,

Пономаренко В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив поділити спільне майно подружжя: стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь 273 886,76 грн - ? частину від вартості автомобіля Subaru Tribeca, д.н.з. НОМЕР_2; 10 547 грн, що становить половину статутного фонду ТОВ Трансагроресурс засновником якого є відповідач

ОСОБА_3; 140 000 грн, що становить ? частину коштів, отриманих від продажу спільного будинку.

Позов мотивовано тим, що 29 січня 2013 року Шполянським районним судом Черкаської області було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Після розірвання шлюбу сторони домовились, що добровільно поділять все набуте за час шлюбу майно. На початку виконання таких домовленостей відповідач продала спільний будинок, але належну позивачу частину грошових коштів, виручених від продажу будинку не передала, чим порушила домовленості про розподіл майна і в даний час відповідач відмовляється ділити спільно набуте майно, в результаті чого виник спір щодо порядку поділу спільного майна.

За час перебування в шлюбі сторонами було придбано наступне майно: автомобіль Subaru Tribeca, номерний знак НОМЕР_2, що зареєстрований на ім'я відповідача; внесок до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Трансагроресурс , сформований за кошти, набуті за час шлюбу і номінальна вартість якого становить 21 094 грн; житловий будинок по АДРЕСА_1, який був зареєстрований на ім'я відповідача та продано останньою третій особі, після розірвання шлюбу.

Рішенням Черкаського районного суд Черкаської області від 20 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію за ? частину статутного фонду ТОВ Трансагроресурс в сумі 10 547 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за автомобіль Subaru Tribeca, 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, та стягнення грошової суми, отриманої від продажу будинку - відмовлено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по ? частині автомобіля Subaru Tribeca, 2010 року випуску, номерний знак

НОМЕР_2, та залишено даний автомобіль у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 20 грудня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до

ОСОБА_3 про стягнення половини грошової суми отриманої від продажу житлового будинку по АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_3 не надала згоди на сплату грошової компенсації позивачу за легковий автомобіль Subaru Tribeka, номерний знак НОМЕР_2, який є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, то за позивачем необхідно визнати право на 1/2 частину спірного автомобіля, тобто залишив його в загальному користування колишнього подружжя.

Згідно висновків суду першої інстанції не підлягає задоволенню позов ОСОБА_1 в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 за належний сторонам житловий будинок, оскільки ОСОБА_1 надавав свою згоду 08 грудня 2013 року у вигляді посвідченої нотаріусом заяви на відчуження вказаного житлового будинку третій особі за місяць до укладення договору купівлі-продажу, про що зазначено у пункті 4.3. договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 січня 2014 року, тобто коли ОСОБА_3 була виконана домовленість про поділ грошових коштів від продажу будинку. Про те, що відповідач 24 грудня 2013 року отримала із свого рахунку кошти, щоб розрахуватись з позивачем вказує виписка з рахунку відповідача про видачу їй готівкою грошей в сумі 278 600 грн. Письмових доказів щодо грошових зобов'язань ОСОБА_3 перед позивачем ОСОБА_1, останній суду не надав.

Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ? частини вартості внесеного майна до ТОВ Трансагроресурс до статутного фонду даного товариства, який становить 21 094 грн

(? внеску до статутного фонду товариства становить 1 0547 грн, що і стягнуто на користь позивача).

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права вирішив спір.

Оскільки від ОСОБА_3, під час розгляду справи в суді першої інстанції, не надійшло згоди на виплату ? частини вартості автомобіля та не було внесено коштів на депозитний рахунок суду для компенсації ? частини авто ОСОБА_1, як того вимагають частини четверта, п'ята статті 71 СК України та стаття 365 ЦК України, а також зважаючи на ту обставину, що у ОСОБА_3 відсутня можливість сплатити ? частину від вартості спірного автомобіля, оскільки рівень її доходу передбачає, що така виплата становитиме для неї надмірний тягар, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу автомобіля між колишнім подружжям, враховуючи, що автомобіль є річчю неподільною.

Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині, що стосується стягнення з відповідача на користь позивача ? частини вартості будинку по АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу позивач надав відповідачу письмовий дозвіл на відчуження спірного будинку. Письмових доказів щодо застереження про порядок розрахунку з ним, до чи після укладення договору купівлі-продажу будинку та про існування домовленості між колишнім подружжям, щодо розподілу грошових коштів після продажу житлового будинку, - позивачем не надано. Оскільки будинок був проданий лише через рік після розірвання шлюбу та через місяць після надання вказаної згоди, то це підтверджує факт отримання повного розрахунку з позивачем за половину його вартості, оскільки в протилежному разі ОСОБА_1 скасував би дозвіл, але цього вчинено ним не було.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права в частині вирішення вимог про стягнення ? частини грошових коштів, отриманих від продажу будинку та компенсації ? частини вартості автомобіля, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині задовольнивши ці вимоги.

В іншій частині рішення судів сторонами не оскаржується, тому не переглядається у цій частині колегією суддів в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості.

Касаційна скарга мотивована тим, що єдиним умовним зв'язком між відчуженням житлового будинку та виконанням домовленостей про поділ грошових коштів від продажу будинку, між позивачем і відповідачем, суд безпідставно вважає виписку з банку про перерахування на рахунок та подальшу видачу відповідачу готівкою грошових коштів у сумі 278 600 грн, яка не може бути належним доказом передачі відповідачем коштів позивачу, отриманих від продажу житлового будинку.

Позивач вважає, що оскаржувані ним рішення судів ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд помилково, при вирішення питання поділу майна, застосував за аналогією права статтю 365 ЦК України, за якою право на частку припиняється за позовом одного із співвласників, але в даному випадку позивач просив суд не припинити право відповідача на частку автомобіля, а припинити право на свою частку автомобіля і стягнення компенсації її вартості, що не зобов'язує його чи відповідача вносити на депозит суду відповідні кошти.

Представник відповідача у відзиві на касаційну скаргу з доводами позивача не погодився та просив залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд установив, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано рішенням суду від 29 січня 2013 року.

Під час перебування у шлюбі сторонами було набуто спільне майно, а саме: автомобіль Subaru Tribeca, номерний знак НОМЕР_2, що зареєстрований на ім'я відповідача; внесок до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Трансагроресурс , сформований за кошти, набуті за час шлюбу і номінальна вартість якого становить 21 094 грн; житловий будинок по АДРЕСА_1, який був зареєстрований на ім'я відповідача та продано останньою третій особі, після розірвання шлюбу.

Відповідно статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються статтею 364 ЦК України.

Виходячи із закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

У процесі розгляду справи відповідач погодилася, що автомобіль Subaru Tribeca, 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, є спільно нажитим майном подружжя та фактично перебуває у її користуванні. З метою уникнення зайвих грошових витрат на проведення товарознавчої експертизи для визначення вартості автомобіля, відповідач погоджувалась на попередню оцінку позивачем автомобіля у суму 100 000 грн, та була згодна виплатити йому половину вартості авто - 50 000 грн.

Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 16 серпня 2016 року, проведеної на підставі ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2016 року, ринкова вартість автомобіля Subaru Tribeca, 2010 року випуску, номерний знак

НОМЕР_2, на момент проведення оцінки склала 547 773,52 грн.

Відповідач з даною вартістю автомобіля не погодилася та не має коштів внесення на депозитний рахунок суду грошову компенсацію за половину вартості авто у розмірі 273 886,76 грн, тому не заперечувала щодо залишення авто в спільній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Встановивши, що ОСОБА_3 не погоджується на виплату половини вартості автомобіля на користь позивача, а вартість ? частини від вартості спірного автомобіля з урахуванням її доходу становитиме для неї надмірний тягар, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по ? частині автомобіля Subaru Tribeca, 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, без його реального поділу і залишено автомобіль у їх спільній частковій власності, оскільки ця річ є неподільною.

Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача ? частини вартості будинку по АДРЕСА_1, суди дали належну оцінку наявним у справі доказам та правильно виходили з недоведеності цих вимог.

Так, сторонам на час розірвання шлюбу належав житловий будинок

по АДРЕСА_1.

На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Шполянського нотаріального округу Білоусом В.П., ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_8 купив житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1.

Згідно пункту 2.1. вказаного договору продаж будинку було здійснено за 280 000 грн, які були перераховані покупцем на поточний рахунок продавця у ПАТ Приватбанк .

У пункті 4.3. вказаного договору продажу будинку вказано, що чоловік продавця надавав свою згоду 08 грудня 2013 року у вигляді посвідченої нотаріусом заяви на відчуження вказаного житлового будинку третій особі.

Письмових доказів щодо застереження про порядок розрахунку з ним, до чи після укладення договору купівлі-продажу будинку та про існування домовленості між колишнім подружжям щодо розподілу грошових коштів після продажу житлового будинку позивачем не надано.

Наданою ОСОБА_1 08 грудня 2013 року нотаріально посвідченою згодою на відчуження спірного будинку, про що зазначено в пункті 4.3. договору продажу будинку, підтверджується факт продажу спільно придбаного будинку за згодою позивача в порядку, що передбачений статтею 65 СК України та свідчить про відсутність протиправних дій відповідача при продажу спільного майна.

Встановивши вказані обставини та належним чином оцінивши докази, які були надані сторонами в їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача коштів за проданий будинок по АДРЕСА_1 на користь позивача.

При цьому, доводи касаційної скарги цих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Позивачем не було доведено, що такий розрахунок після надання ним згоди на продаж будинку з ним не був проведений, при цьому, за умов відсутності поділу коштів від проданого будинку, ОСОБА_1 протягом місяця з дня надання нотаріально посвідченого дозволу, правом на його скасування не скористався.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгодою позивача з оцінкою доказів, наданою судами, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які належним чином перевірені апеляційним судом та обґрунтовані висновки щодо яких викладено в мотивувальній частині постановленої ним ухвали.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів на підставі статті 410 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення ? частини грошових коштів, отриманих від продажу будинку та компенсації ? частини вартості автомобіля залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик