Постанова

від 25.01.2017 по справі 918/52/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 918/52/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Демянчук Ю.Г. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Дроздюк О.В.

за участю представників сторін:

позивача: представник ОСОБА_1;

відповідача: представник ОСОБА_2;

третьої особи: представник не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Плай" від 24.11.2016 р. на рішення господарського суду Рівненської області від 09.11.16р. у справі № 918/52/16 (суддя Романюк Р.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів"

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Плай"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Квасилівський завод комунального устаткування"

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.11.2016 р. у справі № 918/52/16 задоволено позов Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів" до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Плай", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Квасилівський завод комунального устаткування" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

- у рахунок погашення заборгованості ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" перед ПАТ Акціонерно-комерційний банк "Львів" за генеральним кредитним договором № 17 від 19.11.2009 р. в сумі 23 615,38 Євро 38 євроцентів, що в еквіваленті по курсу складає 639 480,21 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19 червня 2009 року, а саме: 1) нежитлову будівлю, що позначена на плані літ. А-1, ангар, загальною площею 127,0 кв. м., що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а", реєстраційний номер об'єкту - 16633204; 2) нежитлову будівлю, що позначена на плані літ. Б-1, фарбовий цех, загальною площею 444,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а", реєстраційний номер об'єкту - 16633104; 3) нежитлову будівлю, що позначена на плані літ. В-1, склад, загальною площею 265,1 кв. м., що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а", реєстраційний номер об'єкту - 16633143, що належить ТОВ "Агрофірма "Плай";

- встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки за Договором іпотеки від 19.06.2009 р.: 1) нежитлову будівлю, що позначена на плані літ. А-1, ангар, загальною площею 127,0 кв. м., що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а"; 2) нежитлову будівлю, що позначена на плані літ. Б-1, фарбовий цех, загальною площею 444,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а"; 3) нежитлову будівлю, що позначена на плані літ. В-1, склад, загальною площею 265,1 кв. м., що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а" - шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 209 300 грн. з урахуванням ПДВ, а саме: 1) ангар, літ. А - 1 , загальною площею 127 кв. м. початкова ціна - 30 100,00 грн.; фарбовий цех, літ. Б - 1, загальною площею 444,2 кв. м. початкова ціна - 91 850,00 грн.; 3) склад, літ. В - 1, загальною площею 265,1 кв. м. початкова ціна - 87 350,00 грн.;

- стягнуто з відповідача на користь позивача 9 592,20 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні докази повернення ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" кредиту в повному розмірі за Генеральним кредитним договором № 17; заборгованість останнього перед банком становить в 23 615,38 євро (що в еквіваленті по курсу НБУ складає 639 480,21 грн.); вказана сума є доведеною та обґрунтованою. Факт наявності простроченої заборгованості третьої особи перед банком за основним зобов'язанням (Генеральним кредитним договором) підтверджено матеріалами справи, відповідно останній має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки від 19.06.2009 р. Відповідачем, третьою особою не доведено у встановлений спосіб невідповідність дійсної вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності у Звіті про оцінку майна від 15.02.2016 р. та поданому в обґрунтування заявлених позовних вимог. Вказаний Звіт прийнято судом як належний та допустимий доказ для визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Плай" звернулося до суду із апеляційною скаргою від 24.11.2016 р., в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 09.11.2016 р. у справі № 918/52/16 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права при недотриманні процесуального права, а тому підлягає скасуванню; оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Апелянт, зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано статті 256, 257, 261, 267 ЦК України, постанови Верховного Суду України від 06.11.2013 р. № 6-116цс13, від 19.03.2014 р. № 6-20цс14, від 18.06.2014 р. №6-61цс14. Позовні вимоги АКБ "Львів" про звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтуються на договорі іпотеки від 19.06.2009 p., укладеному між позивачем та відповідачем згідно генерального кредитного договору №17 від 19.06.2009 p., укладеному між позивачем та ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» (далі також по тексту постанови - «КЗКУ» ) з метою забезпечення виконання зобов'язань ВАТ «КЗКУ» умов кредитного договору. Скаржник стверджує, що строк позовної давності для звернення із позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за генеральним кредитним договором від 19.06.2009 р. позивачем пропущений та обґрунтовує це наступним. Згідно пункту 1.1. кредитного договору з додатками до нього, визначено, що погашення кредиту здійснюється згідно з графіком пониження ліміту (додаток 1), який є невід'ємною частиною даного договору, але не пізніше 31.10.2012 р. Пунктом 5.5 визначено підстави дострокового припинення кредитування та пред'явлення кредиту до стягнення з оплатою штрафних санкцій (якщо є підстави) (порядок передбачено розділом 8 цього Договору) Підпунктом «б» п.8.1. кредитного договору передбачено, що банк має право достроково припинити кредитування та пред'явити кредит до стягнення з оплатою штрафних санкцій (якщо є підстави) у таких випадках: порушення проти позичальника справи про банкрутство. Відносини сторін, які не врегульовані договором кредиту, регламентуються чинним законодавством України (пункти 10.3, 10.12 договору, додатками до нього). Ухвалою господарського суду Рівненської області від 07.06.2010 р. за заявою кредитора - ТОВ «Тракт» порушено провадження у справі № 9/15 про банкрутство ВАТ «КЗКУ» , на загальних підставах ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого. Згідно положень вказаного Закону вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. 10.10.2010 р. ПАТ «АКБ «Львів» в межах провадження у справі №9/15 про банкрутство подав до суду заяву про визнання кредиторських вимог до ВАТ «КЗКУ» за кредитним договором №17 від 19.06.2009 р. з додатками до нього договору від 19.06.2009 р. та від 30.06.2010 р. Ці вимоги в подальшому було включено в реєстр вимог кредиторів боржника, згідно з ухвалою суду від 05.07.2011 р. у справі №9/15 про банкрутство. Позивачем в поданій заяві про визнання кредиторських вимог до ВАТ «КЗКУ» кредитним договором №17 була подана банком ще 17.09.2010 р. Таким чином, звернувшись 17.09.2010 р. до господарського суду з зазначеною заявою, банк застосував своє право на повернення кредиту достроково, що передбачено вказаними вище пунктами кредитного договору №17. У зв'язку з порушенням справи про банкрутства проти боржника та застосуванням банком права на дострокове повернення кредиту, строк виконання основного зобов'язання з боку ВАТ «КЗКУ» (сплата кредиту, процентів та інших платежів) настав 17.09.2010 р. Враховуючи норми чинного законодавства щодо позовної давності та порядку її застосування та особливості конкретних правовідносин, початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України. Скаржник зазначає, що строк виконання основного зобов'язання ВАТ «КЗКУ» за кредитним договором №17 від 19.06.2009 р. настав 17.09.2010 р., то з цього ж моменту почав свій перебіг і строк на пред'явлення вимог до ТОВ «Агрофірма «Плай» , як до майнового поручителя. Позивач звернувся до суду з даними позовними вимогами лише 01.02.2016 р. тобто з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Додатково апелянт звертає увагу суду на те, що виходячи з інших умов кредитного договору, - строк позовної давності для стягнення окремих платежів згідно з графіком, передбаченим кредитним договором сплинув ще раніше. Оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. При цьому, скаржник зазначає про правову позицію Верховного Суду України у постановах від 06.11.2013 р. № 6-116цс13, від 19.03.2014 р. № 6-20цс14, від 18.06.2014 р. №6-61цс14, які згідно зі ст. 111-28 ПІК України є обов'язковими для судів. Апелянт зауважує, що ВАТ «КЗКУ» перестало погашати кредит з моменту порушення провадження у справі про банкрутство, а строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку. Натомість АКБ «Львів» звернувся до господарського суду з позовом у лютому 2016 p., тобто з пропущенням строку позовної давності, про застосування якого неодноразово заявлялося відповідачем у суді першої інстанції. Всупереч статтям 256,257,261,267 ЦК України, зазначеним постановам ВСУ місцевий господарський суд не надав належної оцінки наведеним фактам, і позовна давність при вирішенні спору у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, застосована не була, що безпосередньо вплинуло на результати вирішення спору. Також скаржник зазначає про порушення судом статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» та статті 41 ГПК України. Так судом, за клопотанням відповідача було відмовлено у призначені у справі повторної судової експертизи, тоді як встановлення дійсної ринкової вартості предмету іпотеки за договором іпотеки №1077 від 19.06.2009 р. має істотне значення для вирішення справи по суті, а відсутність в матеріалах справи відповідного висновку суб'єкта оціночної діяльності про оцінку майна виключає можливість постановлення законного рішення. Незважаючи на вимоги ЗУ «Про іпотеку» клопотання залишено без задоволення, а оскаржуване рішення постановлено судом за наявними у справі документами. Такі дії суду є незаконними, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, що дають можливість встановити відповідну дійсну вартість предмета іпотеки станом на момент вирішення справи. При цьому, згода щодо ціни продажу предмета іпотеки, між іпотекодавцем та іпотекодержателем, відсутня.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 09.11.2016 р. у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа - Відкрите акціонерне товариство "Квасилівський завод комунального устаткування" правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалася та явку представника у судове засідання не забезпечила, хоча суд апеляційної інстанції вважає , що з урахуванням постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 (абзаци 1, 3 пункту 3.9.1 постанови), була належним чином повідомлена про день і час розгляду апеляційної скарги.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони та третя особа належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника третьої особи.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 09.11.2016 р. у даній справі слід скасувати, з прийняттям нового рішення, яким позивачу відмовити у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2009 року Відкритим акціонерним товариством Акціонерний комерційний банк "Львів" (банк) та Відкритим акціонерним товариством "Квасилівський завод комунального устаткування" (позичальник) укладено Генеральний кредитний договір № 17 (кредитний договір) за умовами якого, з урахуванням додатку № 1 від 19.06.2009 р. та додатку № 2 від 30.06.2009 р., Банк відкриває Позичальнику відкличну не відновлювану кредитну лінію з лімітом 36 000,00 євро для модернізації основних засобів, по програмі Енергозбереження, запровадженій банком та Скандинавською Екологічною Фінансовою Корпорацією, міжнародною фінансовою установою, заснованою скандинавськими країнами в Хельсінкі, Фінляндія (надалі - НЕФКО). Надання коштів за кредитною лінією здійснюється Банком окремими частинами (надалі - траншами) на підставі офіційних листів Позичальника, в межах вищезазначеної суми кредитної лінії (надалі ліміту), з обов'язковим оформленням всіх необхідних документів. Сума, валюта траншу, цільове призначення, термін користування кредитом (його частиною), рахунки для обліку кредиту (його частини) та відсотків за користування кредитом, розмір плати за кредит по кожному траншу визначаються додатками до цього договору, які укладаються за окремим погодженням між сторонами і стають невід'ємною частиною цього договору з моменту їх укладення. У всьому, що не передбачено вказаними додатками, сторони керуються умовами цього договору. Погашення відкличної невідновлюваної кредитної лінії здійснюється згідно графіку пониження ліміту (додаток 1), який є невід'ємною частиною даного договору, але не пізніше 31 жовтня 2012 року (пункт 1.1. Кредитного договору) (а. с. 9-14, т. І).

Згідно пункту 1.4 Кредитного договору, відсоткова ставка за користування кредитною лінією становить 9,99 (Дев'ять цілях дев'яносто дев'ять сотих) відсотків річних.

Відповідно до пункту 2.1. Кредитного договору, кредит надається шляхом гарантування відкличної невідновлювальної кредитної лінії в міру виникнення потреби Позичальника в кредитних коштах. Нарахування відсотків за використання кредиту здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом з розрахунку 365/366 днів у році на суму фактичної заборгованості з дати надання кредиту по дату повернення кредиту, періодами з першого по останнє число місяця. Оплата відсотків здійснюється Позичальником щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця, за який здійснюється оплата, на рахунок Банку, вказаний у додатку про відповідний транш. При нарахуванні відсотків враховується день видачі та не враховується день погашення кредиту.

Щомісячно, не пізніше останнього робочого дня, забезпечити сплату нарахованих відсотків за користування траншами на рахунки в Банку, вказані у відповідних додатках до цього договору. Забезпечити погашення кожного траншу та нарахованих відсотків в термін, визначений у відповідному додатку на видачу цього траншу. Забезпечити повне погашення кредиту та нарахованих відсотків не пізніше 31 жовтня 2012 року, рахунки в Банку, вказані у відповідних додатках до цього кредитного договору (пункт 4.1. Кредитного договору).

Даний договір та додатки до договору підписані повноважними представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Банк умови вищезазначеного договору виконав у повному обсязі та надав позичальнику кредитні кошти в розмірі та на умовах, визначених даною кредитною угодою.

Згідно частини 1 пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (глава 71), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно до частин 1-3 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Матеріалами справи встановлено, що позичальник (третя особа) ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" свої зобов'язання за умовами договору та вимогам чинного законодавства України щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів не виконав, відповідно за ним утворилася заборгованість перед Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" в розмірі 23 615,38 євро, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 28.01.2016 р. складає 639 480,21 грн.

Вказана сума боргу правомірно визнана судом першої інстанції доведеною та обґрунтованою, оскільки в матеріалах справи відсутні докази погашення вказаної заборгованості відповідач та третя особа таких доказів до суду не подавали.

Одночасно із укладенням Генерального кредитного договору №17, 19.06.2009р., в забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" за вказаним кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" (Іпотекодержатель), ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" (Боржник) та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Плай" (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки (Договір іпотеки), за умовами якого, Іпотекою за даним Договором забезпечуються вимоги Іпотекодержателя до Боржника, що випливають з умов Генерального кредитного договору (т. І, а.с. 15-17).

Згідно пункту 1.2. договору іпотеки, Іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань Боржника перед Іпотекодержателем, викладених у Кредитному договорі, передає в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно (Предмет іпотеки), а саме:

- нежитлову будівлю, що позначена на плані літ. А-1, а саме: ангар, загальною площею 127,0 (сто двадцять сім цілих) кв. м, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а". Реєстраційний номер об'єкту - 16633204;

- нежитлову будівлю, що позначена на плані літ. Б-1, а саме: фарбовий цех, загальною площею 444,2 (чотириста сорок чотири цілих два десятих) кв. м, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а". Реєстраційний номер об'єкту - 16633104;

- нежитлову будівлю, що позначена на плані літ. В-1, а саме: склад, загальною площею 265,1 (двісті шістдесят п'ять цілих одна десята) кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а". Реєстраційний номер об'єкту - 16633143.

Відповідно до пункту 1.3. договору іпотеки вартість предмета іпотеки згідно Звіту про оцінку майна, виконаного 07.05.2009р. ФОП ОСОБА_4 (сертифікат Фонду державного майна України № 5055/06 від 29.08.2006р.) становить 535169,00 гривень 00 копійок.

Сторони домовилися, що заставна вартість предмета іпотеки становить 272 345 (двісті сімдесят дві тисячі триста сорок п'ять) гривень 00 копійок, згідно Заключення про актуалізацію майна, що передається забезпечення повернення кредитних коштів від 04 червня 2009 р. (пункт 1.4. договору іпотеки).

Підпунктами 2.1.4. та 2.1.5. пункту 2.1. договору іпотеки сторони визначили, що у випадку невиконання Боржником або Іпотекодавцем зобов'язань за цим Договором та/або Кредитним договором звернути стягнення на Предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до розділу 4 цього Договору та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання майна, переданого в іпотеку, а також витрат, пов'язаних з реалізацією предмета іпотеки. У випадку невиконання Боржником або Іпотекодавцем зобов'язань за цим Договором та/або Кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та за його рахунок задовольнити свою вимогу, визначену підпунктом 2.1.4. пункту 2.1. цього Договору. Порядок такого способу задоволення визначається розділом 4 цього Договору.

Згідно пункту 4.4. договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється - за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2013 р. позивач направив на адресу відповідача лист - вимогу № 712/012 від 18.10.2013 р. з вимогою погасити прострочену заборгованість по Генеральному кредитному договору № 17 від 19.06.2009 р., яка залишена відповідачем без задоволення (т. І, а.с.18 -20).

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частинами 1-2 статті 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку").

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина 1 статті 12 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За наведених обставин, місцевим господарським судом встановлено, що ПАТ АКБ "Львів" має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, враховуючи, наявність простроченої заборгованості ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" перед Банком за основним зобов'язанням (Генеральним кредитним договором).

Як уже зазначалося, предметом іпотеки за Договором іпотеки від 19.06.2009 р., укладеного на забезпечення виконання зобов'язань, що витікають з генерального кредитного договору № 17 від 19.06.2009 року є:

- нежитлова будівля, що позначена на плані літ. А-1, а саме: ангар, загальною площею 127,0 (сто двадцять сім цілих) кв. м, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а". Реєстраційний номер об'єкту - 16633204;

- нежитлова будівля, що позначена на плані літ. Б-1, а саме: фарбовий цех, загальною площею 444,2 (чотириста сорок чотири цілих два десятих) кв. м, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а". Реєстраційний номер об'єкту - 16633104;

- нежитлова будівля, що позначена на плані літ. В-1, а саме: склад, загальною площею 265,1 (двісті шістдесят п'ять цілих одна десята) кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а". Реєстраційний номер об'єкту - 16633143.

Відповідно до частини 2 статті 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Згідно з частиною 6 статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

На обґрунтування початкової ціни предмета іпотеки для подальшої реалізації позивачем 23.02.2016 р. до суду надано звіт про оцінку майна від 15.02.2016 р.: об'єкт оцінки - нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: Рівненська обл., Млинівський р., с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 27 "а", власник - ТОВ "Агрофірма "Плай", замовник - ПАТ АКБ "Львів" (т. І, а. с. 93 - 172).

Згідно з Висновком про вартість майна, станом на 15.02.2016 р. (т.І, а. с. 93), ринкова вартість майна, що є предметом договору іпотеки та належить відповідачу на праві приватної власності: - ангар, літ. А - 1, загальною площею 127,0 кв. м., становить 30100 грн. з ПДВ;

- фарбовий цех, літ Б - 1, загальною площею 444,2 кв. м., становить 91850 грн. з ПДВ.;

- склад, літ В -1, загальною площею 265,1 кв. м., становить 87350 грн. з ПДВ.

За наведених обставин позивач просив, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог від 19.02.2016 р., в рахунок погашення заборгованості за Генеральним кредитним договором № 17 від 19 червня 2009 року в сумі 23 615,38 Євро 38 євроцентів, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 28.01.2016 р. складає 639 480,21 гривень, звернути стягнення на визначений предмет іпотеки, що належить ТОВ "Агрофірма "Плай"; способом реалізації визначити - проведення прилюдних торгів, початкову ціну для його подальшої реалізації предмета іпотеки визначити розмірі 209 300 грн. з урахуванням ПДВ, визначеного на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ГАЛ-СВІТ» , згідно висновку про вартість майна від 15.02.2016 р. (т.І, а.с. 68-69).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи відповідачем та третьою особою заперечувався даний звіт про оцінку майна від 15.02.2016 р., оскільки поданий позивачем висновок про вартість майна не дає можливості достовірно встановити дійсну вартість предмета іпотеки.

Враховуючи наявність суперечностей щодо оцінки предмету іпотеки, клопотань відповідача та третьої особи про призначення у справі судової експертизи, з метою встановлення початкової вартості ціни продажу предмета іпотеки, ухвалою господарського суду Рівненської області від 02.03.2016 р. у даній справі призначено судову товарознавчо-економічну експертизу (т. І, 186-188).

Разом з тим, 11.07.2016 р. судовим експертом Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_5 складено повідомлення № 7238-7240 про неможливість провести призначену судом експертизу.

Так, експертом зазначено, що у зв'язку з незабезпеченням доступу до об'єкту дослідження, він не мав можливості провести необхідні дослідження і дати відповіді на поставлені в ухвалі питання, про що у відповідності до вимог п. 4.11 "Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", затвердженої наказом МЮ України від 08.10.1998 № 53/5 та статті 31 ГПК України і складене дане повідомлення. Тобто, у зв'язку з незабезпеченням доступу до досліджуваного об'єкту (власником якого є відповідач) дослідження проведено не було, хоча його вартість була оплачена позивачем у справі.

Враховуючи наведені обставин, не доведеність відповідачем та третьою собою у встановлений спосіб невідповідність дійсної вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності у Звіті про оцінку майна від 15.02.2016р. (т.І, а.с. 93-172) поданому позивачем на обґрунтування заявлених позовних вимог, суд першої інстанції прийняв до уваги даний Звіт як належний та допустимий доказ який може бути використаний для визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Отже, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, норми чинного законодавства що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції прийшов до висновку, про наявність підстав для задоволення позову ПАТ АКБ "Львів" до ТОВ "Агрофірма "Плай" про звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки від 19.06.2009р., укладеного на забезпечення виконання зобов'язань Боржника перед Іпотекодержателем, викладених у Генеральному кредитному договорі № 17 від 19.06.2009 р. у повному обсязі.

Рівненський апеляційний господарський суд із таким висновком погодитися не може з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 10.02.2016р. на адресу господарського суду Рівненської області, до прийняття судом рішення, від відповідача - ТОВ "Агрофірма "Плай" надійшла заява від 10.02.2016р. про застосування позовної давності, в якій відповідач просив відповідно частини 3 статті 267 ЦК України застосувати позовну давність при вирішенні спору у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмовити у задоволенні зазначено позову, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом з пропущенням строку позовної давності (т. І, а.с. 46-50).

Згідно протоколу судового засіданні та ухвали суду від 10.02.2016 р., вказана заява судом першої інстанції не розглядалася, не зазначено про її подання відповідачем та можливий подальший її розгляд у наступному судовому засіданні (т.І, а.с. 55-57).

В подальшому 23.02.2016 р. відповідачем було подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, в якому останній зазначає про те, що при вирішенні даного спору необхідно застосувати позову давність, тому відповідно до статей 22, 23 ГПК України на підтвердження обставин, викладених у заяві про застосування позовної давності, відповідач просить приєднати до матеріалів справи відповідні докази, які підтверджують факт пропуску відповідачем строків позовної давності у даній справі (т.І, а.с. 78-89).

В судовому засіданні 23.02.2016 р. подані відповідачем заява та клопотання, знову залишені поза увагою суду першої інстанції, про що свідчать протокол судового засідання та ухвала суду від 23.02.2016 р. (т. І, а.с. 173-175).

Крім того, 01.03.2016р. ліквідатором ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" (третя особа) подано заяву від 01.03.2016 р., згідно якої товариство вважає, що зазначений позов не підлягає задоволенню з підстав пропуску ПАТ АКБ "Львів" строку позовної давності для пред'явлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, про що обґрунтовано зазначено ТОВ "Агрофірма "Плай" у заяві про застосування строку позовної давності при вирішенні спору (т.І, а.с.183).

Однак, вказана заява третьої особи також не була прийнята до уваги судом першої інстанції.

Як зазначалося вище у даній постанові, апеляційна скарга відповідача ґрунтується на неправильному застосуванні місцевим господарським судом статей 256, 257, 261, 267 ЦК України та судової практики Верховного Суду України з приводу застосування судами строків позовної давності та не вирішенні судом поданих ним клопотань та заяв з приводу даних обставин.

В судовому засіданні 25.01.2017 р. представник відповідача (апелянта) підтримав свої вимоги щодо застосування строків позовної давності при вирішенні даного спору, та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції.

Разом з тим, позивач у позовній заяві, відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні 25.01.2017р. звертає увагу суду на те, що 02.12.2013 р. ПАТ АКБ «Львів» звернувся у Рівненський міський суд Рівненської області до відповідача - ТОВ "Агрофірма "Плай" та інших поручителів по справі про стягнення заборгованості та звернення стягнення з іпотечного майна в рахунок погашення кредитної заборгованості. Провадження у справі було відкрито 20.12.2013р. В подальшому даний позов за клопотанням ТОВ "Агрофірма "Плай" був скерований 25.09.2014 р. за підсудністю у Млинівський районний суд. Однак, 04.11.2015 р. Млинівським районним суд Рівненської області, в який було скеровано дану справу, винесено ухвалу про закриття провадження в частині вимог до відповідача - ТОВ "Агрофірма "Плай" і роз'яснено право на звернення з позовом в порядку господарського судочинства (т.І, а.с. 24-26).

Враховуючи наявність вищенаведених судових спорів, ПАТ АКБ «Львів» просив врахувати, що в даному випадку має місце переривання терміну позовної давності у відповідності до частини 2 статті 264 ЦК України, згідно якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Розглянувши вищевказані заяви, дослідивши подані відповідачем докази в обґрунтування заяв про застосування строку позовної давності у даному спорі, враховуючи законодавство, рекомендації та судовому практику щодо застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, початок перебігу строку позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" з змінами та доповненнями, за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Так, пунктом Генерального кредитного договору №17 від 19.06.2009 p., додатками до даного договору від 19.06.2009 p., від 30.06.2010 р. передбачено, що погашення відкличної невідновлювальної кредитної лінії здійснюється згідно з графіком пониження ліміту (додаток 1). який є невід'ємною частиною даного договору, але не пізніше 31.10.2012 р.

Пунктом 5.5 Генерального кредитного договору №17 від 19.06.2009 р. визначено, що банк має право достроково припинити кредитування та пред'явити кредит до стягнення з оплатою штрафних санкцій (якщо є підстави) у випадках та в порядку, передбачених розділом 8 цього Договору.

Підпунктом «б» п.8.1. Генерального кредитного договору №17 від 19.06.2009 р. передбачено, що банк має право достроково припинити кредитування та пред'явити кредит до стягнення з оплатою штрафних санкцій (якщо є підстави) у таких випадках: порушення проти Позичальника справи про банкрутство.

Зазначеному праву банку кореспондується обов'язок позичальника достроково по вернути банку повністю суму кредиту, відсотків, штрафних санкцій (якщо є підстави) у випадках та в порядку, передбачених розділом 8 цього Договору (пункт 4.2. кредитного договору).

Сторони визначили, що відносини сторін, які не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством України (пункти 10.3, 10.12 кредитного договору з додатками).

07.06.2010 р. ухвалою господарського суду Рівненської області за заявою кредитора - ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Тракт» було порушено провадження у справі №9/15 про банкрутство ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування", на загальних підставах Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого (т. І, 79-80).

Частинами 1, 2 статі 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, що діяла на момент порушення провадження у справі про банкрутство, визначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що ПАТ «АКБ «Львів» в межах провадження у справі № 9/15 про банкрутство звернулося до господарського суду Рівненської області 04.10.2010 р. (вх. реєстрація суду) із заявою про визнання кредиторських вимог до ВАТ «КЗКУ» за Генеральним кредитним договором №17 від 19.06.2009 р. з додатками до цього договору від 19.06.2009 р. та від 30.06.2010 р. (т. І, а.с. 85-86).

Вказані вимоги в подальшому було включено в реєстр вимог кредиторів боржника, згідно з ухвали господарського суду Рівненської області від 05.07.2011 р. у справі №9/15 про банкрутство ВАТ «КЗКУ» (т. І, 81-84).

Як вбачається з позовної заяви у даній справі, позивач ПАТ «АКБ «Львів» зазначає, що звернувся із заявою про визнання кредиторських вимог до ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" за Генеральним кредитним договором №17 від 19.06.2009 р., додатками до цього договору від 19.06.2009 р. та від 30.06.2010 р. ще 17.09.2010 р. (т.І, а.с. 2-3).

Враховуючи наведені обставини та умови Генерального кредитного договору №17 від 19.06.2009 р. з додатками до нього ПАТ «АКБ «Львів» звернувшись 17.09.2010 р. до господарського суду з вказаною заявою, застосувало своє право на повернення кредиту достроково, що передбачено пунктом 5.5, підпункту «б» пункту 8.1 Генерального кредитного договору №17 від 19.06.2009 р.

У зв'язку з порушенням справи про банкрутство ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" (боржника) та застосуванням банком права на дострокове повернення кредиту, згідно умов Генерального кредитного договору №17 від 19.06.2009 р., строк виконання основного зобов'язання з боку ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» тобто, зобов'язання по сплаті отриманого кредиту, процентів та інших платежів за Генеральним кредитним договором №17 від 19.06.2009 р. настав 17.09.2010 р.

Таким чином, строк виконання основного зобов'язання ВАТ «КЗКУ» тобто, зобов'язання по сплаті отриманого кредиту, процентів та інших платежів за Генеральним кредитним договором №17 від 19.06.2009 р. настав 17.09.2010 р., то відповідно з цього ж моменту почав свій перебіг і строк на пред'явлення вимог до ТОВ «Агрофірма «Плай» , як до майнового поручителя.

Як уже зазначалося, згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Зі спливом строку позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (стаття 266 ЦК України).

В такому випадку початок збігу строку позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань, тобто, з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Виходячи з інших умов кредитного договору, - строк позовної давності для стягнення окремих платежів згідно з графіком, передбаченим Генеральним кредитним договором №17 від 19.06.2009 р. сплинув ще раніше.

Враховуючи викладене, позовна давність щодо останнього з платежів по кредиту спливла ще до 17.09.2010 р., а позивач звернувся з позовом до суду 01.02.2016 р., що стверджується відміткою служби діловодства господарського суду на позовній заяві, тобто з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Так, оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути борг частинами та встановлено самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами Генерального кредитного договору № 17 від 19.06.2009 р. погашення кредиту повинно здійснюватись частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 06.11.2013 р. № 6-116цс13, від 19.03.2014 р. № 6-20цс14, від 18.06.2014 р. №6-61цс14, які згідно статті 111-28 ГПК України є обов'язковими для судів.

Матеріалами справи встановлено, що ВАТ «КЗКУ» перестало погашати кредит з моменту порушення провадження у справі № 9/15 про банкрутство, а строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Натомість ПАТ АКБ «Львів» звернувся до господарського суду з позовом у лютому 2016 p. (згідно штемпелю вхідної кореспонденції суду), тобто з пропущенням строку позовної давності, про застосування якого неодноразово заявлялося відповідачем та третьою особою, зокрема, у заяві про застосування позовної давності від 10.02.2016 p., клопотанні від 23.02.2016 p. та заяві 01.03.2016 р., що знаходяться в матеріалах справи.

Разом з тим, частинами 1-3 статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, позивачем у даній справі заяв (клопотань) про визнання причин пропущення позовної давності поважними, з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів, суду не подано. Поважних причин пропуску строку позовної давності не наведено.

Таким чином, вказана обставина є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи позивача щодо перевивання перебігу позовної давності у зв'язку із поданням 02.12.2013 р. аналогічного позову до Рівненського міського суду, з передачею за підсудністю у Млинівський районний суд, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними обставинами.

Пункт 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Виходячи з фактичних обставин справи, поданих сторонами доказів, з урахуванням усіх обставин справи, суд першої інстанції в порушення норм чинного законодавства, не дослідивши наведені обставин щодо строку позовної давності, неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи, залишивши поза увагою заяви відповідача та третьої особи про застосування позовної давності при вирішенні даного спору, прийшов до передчасного висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, що призвело до прийняття ним неправильного рішення.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина 1 статті 104 ГПК України).

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Плай" від 24.11.2016 р. підлягає задоволенню, а рішення господарського суду господарського суду Рівненської області від 09.11.2016 р. у справі № 918/52/16 - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно частини 3 статті 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає задоволенню, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в сумі 10551,43 грн. необхідно стягнути з позивача на користь апелянта - ТОВ "Агрофірма "Плай".

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Плай" від 24.11.2016 р. задоволити.

Рішення господарського суду Рівненської області від 09.11.2016 р. у справі № 918/52/16 скасувати. Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів" (79008, м. Львів, вул. Сербська, 1, код ЄДРПОУ 09801546) на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Плай" (35152, Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Владиславівка, вул. Центральна, буд. 22, код ЄДРПОУ 33318942) 10551,43 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/52/16 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.