Рішення

від 24.01.2017 по справі 910/4677/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2017Справа №910/4677/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Укрнком

До Київської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Приватного підприємства Будмаш

2) Фонду державного майна України

про визнання права власності

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача: Танцюра Л.О. (дов. № 4 від 04.03.2016);

від відповідача: Безносик А.О. (дов. № 225-КМГ-20 від 10.01.2017);

від третьої особи 1: Бродська К.О. (дов. від 18.01.2016);

від третьої особи 2: Лисий В.І. (дов. № 18 від 12.01.2017);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Укрінком звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Укрінком за набувальною давністю права власності на нерухоме майно: склад склотари площею 183,4 кв. м; складське приміщення площею 679,0 кв. м; теплиця площею 280,0 кв. м., які розташовані на земельній ділянці площею 2 532,99 кв. м (кадастровий номер 72:258:006) по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані відкритим та безперервним користуванням Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Укрінком спірним майном, переданим в порядку розрахунків за договором підряду на виконання будівельно-ремонтних робіт від 30.03.1999. Позивач стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Укрінком протягом шістнадцяти років відкрито, безперервно та законно користується приміщеннями по АДРЕСА_1, здійснює в них свою господарську діяльність та, при цьому, право такого володіння та користування вказаними приміщеннями ніким не оспорюється, а відтак набув право власності на зазначене майно за набувальною давністю. При цьому оскільки органом, уповноваженим управляти майном територіальної громади міста Києва є Київська міська рада, остання визначена відповідачем за даним позовом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/4677/16 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Укрінком відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Укрінком звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2016 у справі №910/4677/16 скасовано і прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Укрінком право власності на нерухоме майно: склад склотари площею 183,4 кв.м.; складське приміщення площею 679,0 кв. м; теплиця площею 280,0 кв. м, які розташовані на земельній ділянці площею 2 532,99 кв. м (кадастровий номер 72:258:006) по АДРЕСА_1.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016 рішення господарського суду м. Києва від 11.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 у справі за №910/4677/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва справу №910/4677/16 передано на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2016 суддею Демидовим В.О. прийнято справу №910/4677/16 до свого провадження, розгляд справи призначено на 24.11.2016.

В судовому засіданні 24.11.2016 судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 13.12.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2016 залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фонд державного майна України, розгляд справи відкладено на 26.12.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2016 за клопотанням представників позивача та відповідача продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 19.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва розгляд справи відкладений на 24.01.2017.

В судове засідання 24.01.2017 прибули повноважені представники учасників судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши присутніх у судових засіданнях представників учасників судового процесу, суд встановив такі фактичні обставини.

Листом № 54 від 15.03.1995 Фондом державного майна України радгоспу Совки надано згоду на передачу в оренду приміщень консервного цеху та допоміжних приміщень і площадок, які розміщені по вул. Радченко, 27 у місті Києві і знаходяться на балансі радгоспу.

20.03.1995 між радгоспом "Совки" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аста, ЛТД" укладено договір оренди цілісного майнового комплексу консервного цеху та допоміжних споруд по вул. Радченко, 27 у місті Києві на 50 років; в порядку оплати орендної плати Товариство з обмеженою відповідальністю "Аста, ЛТД" зобов'язалось побудувати консервний цех для консервування плодоовочевої продукції продуктивністю 3 млн. туб. в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

За змістом вказаного договору майно, що передається в оренду, належить до державної власності та передача його в оренду не спричиняє перехід права власності на нього.

В п. 2.2 зазначеного договору підряду сторони погодили, що передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно; власником орендованого майна залишається держава, а орендар володіє й користується ним протягом строку оренди.

В рахунок оплати за вказаним договором ТОВ "Аста ЛТД" зобов'язалось побудувати консервний цех для консервування плодоовочевої продукції продуктивністю 3 млн. руб. в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

23.12.1995 року між радгоспом "Совки" та ТОВ "Аста, ЛТД" укладено договір підряду № 30-1 на реконструкцію консервного цеху для консервування плодоовочевої продукції продуктивністю 3000000 руб. у с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

З листа заступника Міністра сільського господарства і продовольства України № 68 від 29.03.1996 , копію якого долучено до матеріалів справи (а.с. 114), вбачається, що радгоспу Совки у відповідь на його лист щодо передачі фірмі Аста ЛТД в порядку компенсації витрат на спорудження цеху переробки плодоовочевої продукції старих приміщень існуючого консервного цеху, складу, теплиці, що не експлуатуються, та деяких допоміжних споруд, частину з яких згідно з угодою фірма орендує в даний час, було надано дозвіл на продаж вказаних будівель.

09.04.1999 між радгоспом "Совки" та Товариством з обмеженою відповідальністю Аста ЛТД укладено договір міни, за умовами якого у порядку міни радгосп "Совки" передав Товариству з обмеженою відповідальністю "Аста, ЛТД" консервний цех з допоміжними спорудами по вул. Радченко, 27 у місті Києві договірною вартістю 297 878, грн., а Товариство з обмеженою відповідальністю "Аста, ЛТД" - радгоспу "Совки" матеріали, монтажні і пусконаладжувальні роботи по реконструкції консервного цеху в с. Софіївська Борщагівка Київської області договірною вартістю 297878, 83 грн., про що 13.05.1999 складений відповідний акт приймання-передачі.

Загальна вартість майна, що обмінюється, становить 297878,83 грн. (п. 2 зазначеного договору).

Відповідно до п. 5 договору міни право власності на предмети обміну виникає у сторін з моменту приймання вищевказаного майна, що оформлюється актами здачі-приймання, підписаними повноважними представниками сторін.

30.03.1999 ТОВ "Аста ЛТД" (замовник) та АТЗТ "Укрінком", правонаступником якого є ТОВ "Компанія "Укрінком" (підрядник), уклали договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався виконати роботи по демонтажу наземної частини теплиць в кількості 10, вагової автомобіля, огороджень та наземних комунікацій, що знаходяться по АДРЕСА_1 та є власністю ТОВ "Аста ЛТД".

27.04.1999 сторонами договору підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт підписано акт приймання-передачі виконаних робіт до договору підряду від 30.03.1999, в якому зафіксовано виконання позивачем робіт на загальну суму 14788 грн.

29.04.1999 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору підряду від 30.03.1999, в п. 1 якої сторони погодили, що ТОВ "Аста ЛТД" в якості взаєморозрахунків за виконані за актом приймання-передачі від 27.04.1999 роботи з демонтажу передає у власність позивача нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1, а саме: склад склотари площею 183,4 кв. м; складське приміщення площею 679,0 кв. м; теплиця площею 280,0 кв. м.

У п. 2 додаткової угоди № 1 до договору підряду від 30.03.1999 сторони погодили, що обов'язки з переоформлення права власності на нерухоме майно за позивачем, а в разі необхідності, і його нотаріальне посвідчення та реєстрація в бюро технічної інвентаризації, покладається на ТОВ "Аста ЛТД", строк виконання вказаних обов'язків не пізніше 01.11.2005.

30.04.1999 сторонами договору підряду від 30.03.1999 підписано акт приймання-передачі до нього, яким зафіксовано передачу позивачу від ТОВ "Аста ЛТД" спірного майна.

13.05.1999 радгосп "Совки" та ТОВ "Аста ЛТД" підписали акт прийому-передачі по взаєморозрахунках, яким зафіксували передачу майна за вищевказаними договорами підряду і оренди.

Позивачем суду не надано доказів оформлення ТОВ "Аста ЛТД" за позивачем права власності на спірні споруди, а рішенням господарського суду міста Києва у справі від 04.02.2003 № 37/129 державну реєстрацію ТОВ "Аста ЛТД" скасовано.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2010 у справі № 32/35 за Товариством з обмеженою відповідальністю Аста ЛТД визнано право на оренду земельної ділянки площею 2, 00 га з цільовим призначенням визнано з 19.07.2009, право Приватного підприємства "Будмаш" на оренду земельної ділянки площею 2,00 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення та підземними паркінгами по АДРЕСА_1 згідно з проектом відведення та висновками, які містяться в ньому, який погоджено в порядку, встановленому рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в місті Києві". Вказаним судовим рішенням також зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином оформити, видати та зареєструвати договір оренди, що посвідчує право Приватного підприємства "Будмаш" на оренду земельної ділянки площею 2,00 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення та підземними паркінгами.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 24.12.2008 у справі № 2-4827/08 задоволено позов АТЗТ "Укрінком" до ОСОБА_8 та визнано за позивачем право власності на складські приміщення літ. "А" загальною площею 183,4 кв. м та складські приміщення загальною площею 679 кв. м по АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 18.06.2015 у справі № 22-ц/796/5661/2015 зазначене рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24.12.2008 скасовано та в позові АТЗТ "Укрінком" відмовлено. Предметом вказаного судового розгляду була вимога про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Висновок суду першої інстанції про відмову в позові обгрунтовано недоведеністю позивачем наявності правових підстав, з якими закон пов'язує визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, зокрема, добросовісності володіння спірним майном та безспірності такого володіння, оскільки судом встановлено наявність у ПП "Будмаш" права оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1, на якій знаходиться спірне майно.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наявності підстав для визнання за позивачем права власності на спірні приміщення за набувальною давністю у зв'язку з добросовісністю набуття позивачем у володіння зазначених приміщень та безперервним користуванням ними протягом більш ніж 15 років, тоді як наявність судового рішення про визнання права оренди земельної ділянки, на якій розташовані спірні споруди, за ПП "Будмаш", не свідчить про оспорювання цією особою правомірності користування позивачем зазначеними приміщеннями.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2004 у справі № 4/273 визнано недійсним договір міни від 09.04.1999, укладений між радгоспом "Совки" та ТОВ "Аста ЛТД".

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 344 Цивільного кодексу України якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Як зазначено вище, постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016 рішення господарського суду м. Києва від 11.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 у справі за №910/4677/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У своїй постанові суд касаційної інстанції зазначив, що попередніми судовими інстанціями не було враховано, що на час відчуження спірного майна радгоспом "Совки" діяв Закон України "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі" та Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, затверджене наказом Фонду державного майна України від 09.08.1996 року № 903 та зареєстроване в Мінюсті 03.09.1996 за № 496/1521, і не наведено обставинам такого відчуження правової оцінки з урахуванням відповідності вимогам законодавства. З огляду на зазначене судам слід було мати на увазі, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник або особа, яка вважає себе власником майна, проте, визначивши відповідачем Київську міську раду, суди зазначені обставини достеменно не з'ясували.

Крім того, судова колегія суду касаційної інстанції зазначила, що, виходячи з аналізу ч. 2 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно в резолютивній частині рішення вказуються: найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), проте суд апеляційної інстанції задовольнив позов та визнав право власності на нерухоме майно: склад склотари площею 183,4 кв.м, складське приміщення площею 679 кв. м, теплицю площею 280 кв.м, що розташовані на земельній ділянці площею 2 532,99 кв. м (кадастровий номер 72:258:006) по АДРЕСА_1, не звернувши увагу, що зазначена земельна ділянка перебуває поза межами предмету спору, оскільки позивачем не наводилось жодного обґрунтування підстав її набуття.

Відповідно до ст. 11-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу Української РСР за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Статтею 257 Цивільного кодексу Української РСР встановлено, що договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

Згідно зі ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції, чинній на момент укладення договору від 20.03.1995) орендодавцями, зокрема, є державні підприємства, організації (з дозволу Фонду державного майна України, а також органів, уповноважених Верховною Радою Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів управляти майном) - щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць).

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції, чинній на момент укладення договору від 20.03.1995) передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

За приписами ч. 1 ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

20.03.1995 між радгоспом "Совки" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аста, ЛТД" укладено договір оренди цілісного майнового комплексу консервного цеху та допоміжних споруд по вул. Радченко, 27 у місті Києві на 50 років; в порядку оплати орендної плати Товариство з обмеженою відповідальністю "Аста, ЛТД" зобов'язалось побудувати консервний цех для консервування плодоовочевої продукції продуктивністю 3 млн. туб. в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Як встановлено судом під час повторного розгляду справи, листомзаступника Міністра сільського господарства і продовольства України № 68 від 29.03.1996 радгоспу Совки у відповідь на лист радгоспу щодо передачі майна фірмі Аста ЛТД в порядку компенсації витрат за договором підряду надано дозвіл на продаж цеху переробки плодоовочевої продукції старих приміщень існуючого консервного цеху, складу, теплиці, що не експлуатуються, та деяких допоміжних споруд.

Станом на дату надання радгоспу "Совки" листа заступника Міністра сільського господарства про надання дозволу на відчуження державного майна діяли постанова Кабінету Міністрів України від 19.01.1994 № 19 "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим", а також постанова Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 № 598 "Про затвердження порядку погодження з Кабінетом Міністрів України умов приватизації окремих об'єктів державної власності".

Пунктом 1 постанови Міністрів України від 19.01.1994 № 19 "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим" встановлено, що погодження з Кабінетом Міністрів України питань про приватизацію майна підприємств і організацій агропромислового комплексу здійснюється в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 № 598 "Про затвердження Порядку погодження з Кабінетом Міністрів України умов приватизації окремих об'єктів державної власності".

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.01.1994 № 19 "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим" комісія з приватизації об'єкта в двомісячний термін з дня її створення подає державному органу приватизації проект плану приватизації об'єкта, акт оцінки вартості майна для погодження та подальшої реалізації плану приватизації.

Вказаними нормативними актами не передбачені повноваження заступника Міністра сільського господарства і продовольства України щодо надання дозволу на відчуження державного майна без дотримання загальних умов приватизації державного майна в агропромисловому комплексі.

Як встановлено судом, незважаючи на порушення порядку приватизації майна та фактичне надання заступником міністра дозволу не на міну, а на продаж державного майна, 09.04.1999 між радгоспом "Совки" та Товариством з обмеженою відповідальністю Аста ЛТД укладено договір міни, за умовами якого у порядку міни радгосп "Совки" передав Товариству з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" спірне майна договірною вартістю 297878,83 грн., про що 13.05.1999 складений відповідний акт приймання-передачі.

Станом на дату укладення договору міни діяли положення Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", який передбачає особливості виходу із державної власності майна радгоспів.

Договір міни укладений до приватизації майна радгоспу "Совки", а тому майно, що належало радгоспу, у тому числі спірне, станом на дату міни за формою власності було державним.

З урахуванням викладеного вище договір міни укладений з порушенням чинного на дату його укладення законодавства про приватизацію державного майна і без належного погодження з Кабінетом Міністрів України .

Постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2004 у справі № 4/273 визнано недійсним договір міни від 09.04.1999, укладений між радгоспом "Совки" та ТОВ "Аста ЛТД".

Таким чином, укладений 30.03.1999 між ТОВ "Аста ЛТД" (замовник) та АТЗТ "Укрінком", правонаступником якого є ТОВ "Компанія "Укрінком" (підрядник), договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт по демонтажу наземної частини теплиць не може тягнути правових наслідків у вигляді переходу права власності на реконструйоване майно.

Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Укрінком не доведено наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю Аста ЛТД правомочностей щодо розпорядження спірним майном

За приписами ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Як стверджує Київська міська рада та не спростовано позивачем, земельна ділянка по АДРЕСА_1 у власність або користування Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія Укрінком не передавалась, а тому зведене на вказаній земельній ділянці нерухоме майно, яке не введене в експлуатацію відповідно до вимог закону і право власності на яке ні за ким не зареєстроване, є самочинно збудованим .

Крім того, зі змісту положень ст. 344 Цивільного кодексу випливає, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, а також ч. 4 ст. 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Позивачем не надано доказів добросовісного володіння спірним майном у розумінні ст. 344 Цивільного кодексу України.

Здійснивши оцінку наявних у справі доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Укрінком не доведено належними та допустимими доказами наявності правових підстав щодо володіння спірним майном та, відповідно, добросовісності такого володіння.

З урахуванням викладеного вище у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати покласти на позивача.

В судовому засіданні 24.01.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складене та підписане 30.01.2017.

Суддя В.О. Демидов