Рішення

від 02.02.2017 по справі 910/22329/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017Справа №910/22329/16

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС

До Товариства з обмеженою відповідальністю Мастербуд

Про стягнення 204 593,35 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мастербуд

До Товариства з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС

Про стягнення 596 807,48 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "НПФ "СВ-ПЛЮС": Зудінов О.С.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд": Манжула А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НПФ "СВ-ПЛЮС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" про стягнення 204 593,35 грн. неоплачених виконаних позивачем підрядних робіт за договором підряду № 22/07-ВРЮ від 22.07.11.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.16. (з врахуванням ухвали від 27.12.16. про виправлення описки) порушено провадження у справі № 910/22329/16 та призначено її до розгляду на 12.01.17.

22.12.16. до Господарського суду міста Києва через відділ діловодства надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НПФ "СВ-ПЛЮС" про стягнення 596 807,48 грн., з яких: 207 206,41 грн. попередньої оплати за договором підряду № 22/07-ВРЮ від 22.07.11., 235 044,39 грн. пені та 154 556,68 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.16. прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НПФ "СВ-ПЛЮС" про стягнення 596 807,48 грн., до розгляду з первісним позовом.

10.01.17. відповідачем за зустрічним позовом через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на зустрічну позовну заяву та клопотання про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України.

13.01.17. позивач за зустрічним позовом через відділ діловодства суду подав письмові заперечення на клопотання про витребування доказів.

В судовому засіданні 12.01.17. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 17.01.17.

В судовому засіданні 17.01.17. Товариством з обмеженою відповідальністю "НПФ "СВ-ПЛЮС" підтримано подане ним 10.01.17. клопотання про витребування доказів, проти задоволення якого позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" в судовому засіданні 17.01.17. заперечувало.

Розглянувши в судовому засіданні 17.01.17. вказане клопотання суд дійшов висновку про його часткове задоволення з огляду на викладене далі.

В поданому клопотання позивач за первісним позовом просить суд:

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві підтвердити період віднесення до суми податкового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" податкову накладну № 10 від 31 12.2013 року сформовану Товариством з обмеженою відповідальністю "НПФ "СВ-ПЛЮС" та зареєстровану в ЄРПН 13.01.2014 року за №9086754224;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та ТОВ "Мастербуд" надати до суду копію податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року та додатків до неї (в тому числі копії Додатку 5 Декларації ПДВ за відповідний період, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів), уточнюючий розрахунок податкових накладних за відповідний період подану Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастербуд".

Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Відповідач за первісним позовом заперечує виконання позивачем за первісним позовом робіт на загальну суму 411 799,76 грн. по актам за грудень 2013 року.

Обставини щодо обсягів фактично виконаних робіт за договором підряду № 22/07-ВРЮ від 22.07.11. та відомості щодо підстави їх облікування у бухгалтерському та податковому обліку учасників судового процесу входять до предмету доказування по даній справі, а тому повинні бути досліджені господарським судом з метою винесення обґрунтованого та повного рішення.

Ухвалою від 17.01.2017р. на підставі ст.38 Господарського процесуального кодексу України у сторін було витребувано додаткові документи по справі та відкладено розгляд справи на 31.01.2017р.

20.01.2017р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

30.01.2017р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 30.01.2017р. первісний позов підтримав в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити.

Представник відповідача проти задоволення первісного позову надав заперечення, зустрічний позов підтримав в повному обсязі.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.01.2017р. було оголошено перерву до 02.02.2017р.

В судовому засіданні 02.02.2017р. позивач за первісним позовом підтримав свої первісні позовні вимоги, проти зустрічного позову заперечив.

В судовому засіданні 02.02.2017р. позивач за зустрічним позовом підтримав свої зустрічні позовні вимоги, проти первісного позову заперечив.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, приймаючи до уваги строки розгляду справи, передбачені ст.69 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 31.05.2016р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, дослідивши всі представлені докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 22.07.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мастербуд (замовник) було укладено договір підряду №22/07-ВРЮ, відповідно до п.1.1 якого підрядник зобов'язується виконати наступний комплекс робіт: улаштування зовнішньої мережі теплопостачання, водопостачання і каналізації, згідно Додатків №№1-3, що є невід'ємними частинами договору; узгодження та надання замовнику відповідних документів щодо взяття на баланс зовнішніх мереж відповідними державними органами міста Києва (для водопроводу і каналізації - СЕС, Київводоканал).

Відповідно до п.1.2 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. вищевказаний комплекс робіт виконується на об'єкті: Реконструкція з надбудовою адміністративного будинку та будівництво господарських будівель Вищої ради юстиції України за адресою: м.Київ, вул.Студентська, буд.12.

За умовами п.2.1 вказаного правочину загальна ціна договору становить 1 545 566,75 грн., в тому числі, податок на додану вартість, в розмірі 257 594,46 грн. згідно додатків №№1-3, що є невід'ємними частинами даного договору. Загальна договірна ціна складається з наступної вартості таких робіт: перекладання існуючої теплотраси д.200мм згідно ТУ - 536 057,70 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 89342,95 грн., згідно додатку №1; зовнішні мережі водопостачання - 738 701,47 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі - 123 116,91 грн., згідно додатку №2; зовнішні мережі каналізації - 270 807,58 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 45 134,60 грн., згідно додатку №3 до договору.

Даний договір набирає чинності після його підписання повноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що випливають з договору (п.15.1 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст.839 Цивільного кодексу України).

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ст.853 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, у відповідності до договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. підрядник зобов'язався виконати наступний комплекс робіт: улаштування зовнішньої мережі теплопостачання, водопостачання і каналізації, згідно Додатків №№1-3, що є невід'ємними частинами договору; узгодження та надання замовнику відповідних документів щодо взяття на баланс зовнішніх мереж відповідними державними органами міста Києва (для водопроводу і каналізації - СЕС, Київводоканал).

За умовами п.4.1 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. підрядник зобов'язаний виконати повний комплекс робіт, що є предметом договору до 30.09.2011р.

Відповідно до п.6.1 укладеного між сторонами правочину замовник протягом 10-ти днів з дня отримання акта виконаних робіт, передає підряднику акт, або в цей же термін надає аргументовану відмову або зауваження по виконаним роботам, якщо вони є.

У випадку аргументованої відмови замовника, сторонами оформлюється та узгоджується акт з перерахуванням необхідних доробок і термінів їх усунення. Якщо замовник в трок десяти робочих днів не підписує отримані від підрядника акти і не надає підряднику мотивовану відмову, роботи вважаються прийнятими та підлягають оплаті на підставі одностороннього акту підрядника (п.п.6.2, 6.3 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р.).

Згідно п.п.6.4, 6.5 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. підрядник разом із здачею робіт за актом виконаних робіт зобов'язується передати замовнику акти прихованих робіт, а також весь пакет документів, що передбачений нормами ДБН у відповідності до даного типу робіт, передає після закінчення всього комплексу робіт. Щомісячно, якщо інше не передбачено додатками до договору, разом з довідкою про фізичні обсяги підрядник надає замовнику, повний комплект виконавчої документації за звітний період (оригінали документів, які є на цей момент в наявності): технічні паспорти, виконавчі схеми на інженерні мережі, передбачені ДБН та індивідуальними технічними вимогами до об'єкту, сертифікати, документацію на матеріали і обладнання та інше щодо виконаного підрядником обсягу робіт, відповідно до наданого акту, надає акти огляду прихованих робіт та іншу необхідну документацію.

Як свідчать матеріали справи, в межах договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС було виконано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Мастербуд прийнято роботи на загальну суму 1 201 530,85 грн., про що сторонами складено та підписано акти приймання виконаних будівельних робіт б/н від 31.10.2011р. на суму 407 710,78 грн., №1 від 02.12.2011р. на суму 243 226,42 грн., №1 від 02.12.2011р. на суму 45938,68 грн., б/н від 30.06.2012р. на суму 76553,28 грн., №1 від 30.06.2012р. на суму 31821,79 грн., №2 від 30.06.2012р. на суму 193367,39 грн., №2 від 31.07.2012р. на суму 60118,92 грн., б/н від 06.12.2012р. на суму 62031,05 грн., №1 від 31.01.2013р. на суму 34446,37 грн., №1 від 31.01.2013р. на суму 46316,17 грн. До кожного з представлених актів сторонами також складено довідки про вартість виконаних робіт. Вказані акти підписано представниками обох сторін на скріплено печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.

Одночасно, з тверджень позивача за первісним позовом щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС робіт згідно акту б/н від 19.12.2013р. на суму 52094,71 грн., акту б/н від 19.12.2013р. на суму 332500,38 грн. та б/н від 19.12.2013р. на суму 27204,67 грн., а також довідок про вартість виконаних робіт до вказаних актів суд зауважує наступне.

Як вказувалось вище, статтею 853 Цивільного кодексу України передбачено, що Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до п.6.1 укладеного між сторонами правочину замовник протягом 10-ти днів з дня отримання акта виконаних робіт, передає підряднику акт, або в цей же термін надає аргументовану відмову або зауваження по виконаним роботам, якщо вони є.

У випадку аргументованої відмови замовника, сторонами оформлюється та узгоджується акт з перерахуванням необхідних доробок і термінів їх усунення. Якщо замовник в трок десяти робочих днів не підписує отримані від підрядника акти і не надає підряднику мотивовану відмову, роботи вважаються прийнятими та підлягають оплаті на підставі одностороннього акту підрядника (п.п.6.2, 6.3 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р.).

Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, акти б/н від 19.12.2013р. на суму 52094,71 грн., б/н від 19.12.2013р. на суму 332500,38 грн. та б/н від 19.12.2013р. на суму 27204,67 грн. й довідки про вартість виконаних робіт було скеровано на адресу відповідача за первісним позовом разом з претензією №1 від 26.09.2016р.

Вказану претензією було Товариством з обмеженою відповідальністю Мастербуд 24.10.2016р. та зареєстровано 25.10.2016р. за вхідним номером №106-10.

У листі №448-11 від 02.11.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю Мастербуд повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС про неможливість підписання актів на суму 52094,71 грн., на суму 332500,38 грн., на суму 27204,67 грн. оскільки підрядником не було надано виконавчої документації (технічні паспорти, виконавчі схеми на інженерні мережі, передбачені ДБН та індивідуальними технічними вимогами до об'єкту, сертифікати, документацію на матеріали і обладнання та інше щодо виконаного підрядником обсягу робіт) щодо обсягу виконаних за актами.

Вказаний лист було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС , яка визначена у п.17 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. На підтвердження направлення означеного листа відповідачем за первісним позовом представлено до матеріалів справи фіскальний чек №1203 від 02.11.2016р.

Отже, враховуючи умови договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р., суд дійшов висновку, що замовник скористався правом на відмову від підписання актів приймання-передачі виконаних робіт, шляхом направлення мотивованої відмови від підписання актів на адресу підрядника згідно п.6.3 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 1 ст.854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

За умовами п.3.1 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. замовник проводить розрахунки з підрядником за даним договором в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника. Сторони встановили наступний порядок здійснення замовником платежів по цьому договору: авансовий платіж в сумі 500 000 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 83 333, 33 грн. здійснюється замовником впродовж трьох банківських днів від моменту підписання договору; наступні платежі здійснюються за фактично виконані роботи згідно актів приймання-передачі виконаних робіт (документи по обліку робіт в капітальному будівництві) форми КБ-2В і довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, не пізніше десяти банківських днів з моменту їх підписання.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю Мастербуд було перераховано за період з 27.07.2011р. по 21.01.2014р. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС грошові кошти на загальну суму 1 408 737,26 грн.

Обставини щодо перерахування грошових коштів в розмірі 1 408 737,26 грн. представником позивача за первісним позовом не заперечувались протягом розгляду справи.

Наразі, обґрунтовуючи первісний позов, Товариство з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС посилалось на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю Мастербуд не було в повному обсязі оплачено акти б/н від 19.12.2013р. на суму 52094,71 грн., б/н від 19.12.2013р. на суму 332500,38 грн. та б/н від 19.12.2013р. на суму 27204,67 грн., внаслідок чого у відповідача за первісним позовом, на думку позивача, утворилась заборгованість в сумі 204 593,35 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 ст.854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Судом зазначалось, що у відповідності до п.6.5 укладеного між сторонами правочину щомісячно, якщо інше не передбачено додатками до договору, разом з довідкою про фізичні обсяги підрядник надає замовнику, повний комплект виконавчої документації за звітний період (оригінали документів, які є на цей момент в наявності): технічні паспорти, виконавчі схеми на інженерні мережі, передбачені ДБН та індивідуальними технічними вимогами до об'єкту, сертифікати, документацію на матеріали і обладнання та інше щодо виконаного підрядником обсягу робіт, відповідно до наданого акту, надає акти огляду прихованих робіт та іншу необхідну документацію.

Відповідно до п.6.7 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. у разі ненадання підрядником замовнику повного пакету виконавчої документації у строки та на умовах даного договору, замовник набуває право не приймати до розгляду довідку про фізичні обсяги та не оплачувати направлені підрядником відповідні акти, до дати надання повного пакету виконавчої документації.

Як вказувалось вище, відповідачем за первісним позовом у листі №448-11 від 02.11.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю Мастербуд повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС про неможливість підписання актів на суму 52094,71 грн., на суму 332500,38 грн., на суму 27204,67 грн. оскільки підрядником не було надано виконавчої документації (технічні паспорти, виконавчі схеми на інженерні мережі, передбачені ДБН та індивідуальними технічними вимогами до об'єкту, сертифікати, документацію на матеріали і обладнання та інше щодо виконаного підрядником обсягу робіт) щодо обсягу виконаних за актами.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Проте, всупереч означених вище вимог, Товариством з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС не було представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів передання у відповідності до умов п.6.5 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. виконавчої документації щодо робіт, виконаних згідно спірних актів.

Отже, з огляду на наведене, у відповідача за первісним позовом виникло згідно п.6.7 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. право не приймати до розгляду довідку про фізичні обсяги та не оплачувати направлені підрядником відповідні акти, до дати надання повного пакету виконавчої документації.

Посилання позивача на наявні в матеріалах справи довідки про вартість виконаних робіт ніяким чином не нівелюють права замовника не оплачувати роботи до дати надання повного пакету виконавчої документації, що передбачене п.6.7 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р.

Крім того, посилання представника позивача за первісним позовом на обставини щодо належного виконання субпідрядником робіт, які було встановлено в межах розгляду справи №910/1164/16, суд до уваги не приймає, оскільки обставини щодо належного виконання субпідрядником робіт за договором №18 від 04.07.2011р. ніяким чином у даному випадку не впливають на права та обов'язки підрядника (в тому числі, що до передання виконавчої документації) за договором №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р.

Таким чином, з огляду на наведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення Товариства з обмеженою відповідальністю "НПФ "СВ-ПЛЮС" до Товариства з обмеженою відповідальністю Мастербуд про стягнення 204 593,35 грн.

З приводу зустрічних позовних вимог, господарський суд зазначає наступне.

Судом вже зазначалось, ст.854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Частиною 2 ст.572 Цивільного кодексу України визначено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Як вказувалось вище, за умовами п.3.1 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. замовник проводить розрахунки з підрядником за даним договором в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника. Сторони встановили наступний порядок здійснення замовником платежів по цьому договору: авансовий платіж в сумі 500 000 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 83 333, 33 грн. здійснюється замовником впродовж трьох банківських днів від моменту підписання договору; наступні платежі здійснюються за фактично виконані роботи згідно актів приймання-передачі виконаних робіт (документи по обліку робіт в капітальному будівництві) форми КБ-2В і довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, не пізніше десяти банківських днів з моменту їх підписання.

Тобто, з наведеного вбачається, що контрагентами у договорі №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. було погоджено розмір авансу (попередньої оплати) на рівні 500 000 грн. Доказів внесення змін до договору, в тому числі, в частині внесення авансу матеріали справи не містять.

В межах розгляду справи судом встановлено, що на виконання умов договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю Мастербуд було перераховано за період з 27.07.2011р. по 21.01.2014р. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС грошові кошти на загальну суму 1 408 737,26 грн. Зокрема, з представлених до матеріалів справи документів вбачається, що суму попередньої оплати в розмірі 500 000 грн. позивачем за зустрічним позовом було перераховано відповідачу 27.07.2011р.

Одночасно, судом також було встановлено, що в межах договору сторонами було складено та підписано без жодних зауважень та заперечень актів приймання виконаних робіт на суму 1 201 530,85 грн.

Отже, враховуючи умови договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. та представлені до матеріалів справи акти приймання-передачі виконаних робіт й довідки про вартість виконаних робіт, які є підставою для здійснення розрахунків, приймаючи до уваги висновки суду стосовно виникнення у замовника права не оплачувати роботи за актами б/н від 19.12.2013р. на суму 52094,71 грн., б/н від 19.12.2013р. на суму 332500,38 грн. та б/н від 19.12.2013р. на суму 27204,67 грн., різниця між сумою перерахованих підрядником грошових коштів та вартістю виконаних і прийнятих робіт, яка становить 207 206,41 грн., фактично є переплатою (попередньою оплатою).

Наразі, господарський суд зазначає, що згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов (ст.54 Господарського процесуального кодексу України).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п.3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Наразі, господарський суд зазначає, що частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За приписами ч.1 ст.8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до п.4 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України аналогія закону чи аналогія права застосовується у тому випадку, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин. При аналогії закону застосовується норма, що регулює подібні правовідносини.

Наразі, господарський суд зазначає, що договір №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. за своєю правовою природою є договором про підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України. Проте, наведеними нормами Цивільного кодексу України не врегульовано особливостей виконання зобов'язань з попередньої оплати (переплати) та правового механізму її повернення.

Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Отже, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного Суду України, з метою дійсного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про можливість застосування спеціальної норми ст.693 Цивільного кодексу України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем за договором №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р.

Правову позицію з приводу можливості застосування норми ст.693 Цивільного кодексу України до відносин, що виникли з правочинів іншої правової природи, зокрема, з надання послуг, наведено у постановах від 04.05.2006р., від 27.01.2011р., від 30.10.2012р. та від 12.02.2013р. Вищого господарського суду України по справах №44/363, №10/162, №23/5014/1039/2012 й №11/016-12.

Отже, з метою дійсного захисту прав та законних інтересів позивача за зустрічним позовом, враховуючи умови договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. та представлені до матеріалів справи акти приймання-передачі виконаних робіт й довідки про вартість виконаних робіт, які є підставою для здійснення розрахунків, приймаючи до уваги висновки суду стосовно виникнення у замовника права не оплачувати роботи за актами б/н від 19.12.2013р. на суму 52094,71 грн., б/н від 19.12.2013р. на суму 332500,38 грн. та б/н від 19.12.2013р. на суму 27204,67 грн., різниця між сумою перерахованих підрядником грошових коштів та вартістю виконаних і прийнятих робіт, яка становить 207 206,41 грн., фактично є переплатою (попередньою оплатою), яка підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю Мастербуд .

Одночасно, суд погоджується з висновками позивача за первісним позовом щодо неможливості застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до змісту статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України , які дають право витребувати в набувача це майно. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 25.02.2015р., від 02.03.2016р. Верховного Суду України по справах №3-11гс15 та №6-3090цс15.

Проте, наразі, застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України не вбачається можливим, оскільки фактично спірні правовідносини виникли з договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р., а переплата була перерахована в його межах.

Одночасно, з приводу тверджень відповідача за зустрічним позовом стосовно пропущення позивачем строків позовної давності з вимогами про стягнення переплати, суд зазначає наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ). Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.

Наразі, за висновками суду, у Товариства з обмеженою відповідальністю Мастербуд право на звернення до суду з позов про повернення переплати виникло не з моменту внесення грошових коштів, а з моменту виникнення права не оплачувати роботи за актами б/н від 19.12.2013р. на суму 52094,71 грн., б/н від 19.12.2013р. на суму 332500,38 грн. та б/н від 19.12.2013р. на суму 27204,67 грн.

При цьому, судом враховано, що означені акти було скеровано замовнику лише з претензією №1 від 26.09.2016р.

У листі №448-11 від 02.11.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю Мастербуд повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС про неможливість підписання актів на суму 52094,71 грн., на суму 332500,38 грн., на суму 27204,67 грн. оскільки підрядником не було надано виконавчої документації (технічні паспорти, виконавчі схеми на інженерні мережі, передбачені ДБН та індивідуальними технічними вимогами до об'єкту, сертифікати, документацію на матеріали і обладнання та інше щодо виконаного підрядником обсягу робіт) щодо обсягу виконаних за актами.

Тобто, враховуючи характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що фактично заявник за зустрічним позовом дізнався про порушення свої прав та законних інтересів в момент отримання претензії №1 від 26.09.2016р.

Враховуючи, що зустрічний позов було подано суду 22.12.2016р., суд дійшов висновку, що трирічний строк позовної за вимогами про стягнення суми переплати не сплив.

Враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення зустрічних позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Мастербуд до Товариства з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС про стягнення 207 206,41 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення пені в розмірі 235 044,39 грн. та штрафу в сумі 154 556,68 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами п.8.4.1 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. за порушення строків виконання етапів робіт згідно графіку проведення робіт, або терміну їх завершення підрядник несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,1% від ціни договору за кожен день прострочення, починаючи з наступного дня за датою закінчення робіт.

Підрядник сплачує замовнику штраф в розмірі 10% від загальної вартості договору у разі прострочення здачі робіт більш ніж на 25 календарних днів (п.8.4.2 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р.).

Як вказувалось вище, за умовами п.4.1 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. підрядник зобов'язаний виконати повний комплекс робіт до 30.09.2011р.

Враховуючи, що підрядником роботи, обумовлені договором, в повному обсязі в строки, визначені правочином виконано не було, позивачем за зустрічним позовом було за період з 23.06.2016р. по 23.12.2016р. нараховано та заявлено до стягнення пеню на суму 235 044,39 грн.

Проте, означені вимоги зустрічного позову підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за кожен день прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки.

Отже, враховуючи наведене, виходячи з того, що право на нарахування неустойки у вигляді процентів за кожен день прострочення виконання робіт виникло у позивача за зустрічним позовом 01.10.2011р. та припинилось через 6 місяців.

Таким чином, нарахування позивачем за зустрічним позовом пені за визначений у зустрічному позові період, тобто, строк більший, ніж за 6 місяців з від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, суперечить діючому законодавству, а отже, позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення.

Одночасно, керуючись умовами п.8.4.5 договору №22/07-ВРЮ від 22.07.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю Мастербуд нараховано та заявлено до стягнення штраф в сумі 154 556,68 грн.

Посилання відповідача за зустрічним позовом на неправомірність одночасного нарахування пені та штрафу за порушення підрядником строків виконання робіт, з огляду на те, що це призводить до подвійної відповідальності, суд до уваги не приймає як юридично не спроможні, оскільки одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить нормам чинного законодавства, а, зокрема, і статті 61 Конституції України щодо неможливості притягнення особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Аналогічну позицію наведено у постанові від 27.04.2012р. Верховного Суду України по справі №06/5026/1052/2011.

Одночасно, у відзиві на зустрічний позов відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення штрафу.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

Разом з цим, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 зазначеного Кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, враховуючи, що право на нарахування штрафу виникло у заявника 26.10.2011р., а з позовними вимогами про стягнення неустойки останній звернувся лише 22.12.2016р., суд дійшов висновку, що спеціальний строк позовної дивності (один рік) сплив, внаслідок чого зустрічні позовні вимоги про стягнення штраф в розмірі 154 556, 68 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання первісного позову залишається за позивачем, судовий збір за подання зустрічного позову покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НПФ СВ-ПЛЮС (01032, м. Київ, вул. Старовокзальна, буд.18, ЄДРПОУ 22899426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мастербуд (01133, м.Київ, вул.Щорса, буд.29, ЄДРПОУ 32155089) грошові кошти в сумі 207 206 (двісті сім тисяч двісті шість) грн. 41 коп. та судовий збір в розмірі 3 108 (три тисячі сто вісім) грн. 10 коп.

4. В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.02.2017р.

Суддя Т.М. Ващенко