Постанова
від 31.01.2017 по справі 914/126/16
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа № 914/126/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

при секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Міністерства оборони України, № 754 від 09.11.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5330/16 від 15.11.2016 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 19 жовтня 2016 року

у справі № 914/126/16 (головуючий суддя Пазичев В.М., судді: Манюк П.Т., Трускавецький В.П.),

порушеній за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону, м. Львів в інтересах держави - в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах:

позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ,

позивача-2: ОСОБА_2 Військторгсервіс , м. Київ,

до відповідача: Приватної фірми Монте Крісто , м. Луцьк, Волинської області,

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки , м. Львів,

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів,

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Фонд державного майна України, м. Київ,

про: визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання повернути частину нежитлових приміщень.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача-1: ОСОБА_3 - п/к за довіреністю № 220/437/д від 24.12.2016 р.;

від прокуратури: не прибув;

від позивача-2: ОСОБА_4 - п/к за довіреністю № 25 від 16.01.2017 р.;

від відповідача: ОСОБА_5 - п/к за довіреністю № 03 від 03.01.2017 р.;

від третьої особи-1: не прибув;

від третьої особи-2: не прибув;

від третьої особи-3: не прибув.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28, 29 ГПК України представникам роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів з підстав визначених статтею 20 ГПК України - не надходило.

Учасниками судового процесу подано спільне, письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2016 року, справу № 914/126/16 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А. та Орищин Г.В. (том ІІІ, а. с. 76).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 року апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги (том ІІІ, а. с. 77-78); ухвалою суду від 16.11.2016 року прийнято апеляційну скаргу Міністерства оборони України № 754 від 09.11.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5330/16 від 15.11.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 14.12.2016 року (том ІІІ, а. с. 79-80), про що сторони, прокурор та треті особи були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (том ІІІ, а. с. 81- 87).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 р., за клопотанням сторін (том ІІІ, а. с. 123) продовжено строк розгляду спору та розгляд справи відкладено на 25.01.2017 р., про що сторони, прокурор та треті особи були належним чином повідомлені відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України (том ІІІ, а. с. 126-128/зворот).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 р., розгляд справи відкладено на 31.01.2017 р., про що сторони, прокурор та треті особи були належним чином повідомлені відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України (том ІІІ, а. с. 141-142/зворот), учасники судового процесу, які приймали участь у судовому засіданні - особисто, під розписку (том ІІІ, а. с. 143).

У судове засідання, 31.01.2017 р. представник апелянта/позивача-1 прибув, в процесі розгляду даної справи судом апеляційної інстанції подав: письмові пояснення, відомості з ЄДРПОУ супровідним листом за № ЛАГС 01-04/8491/16 від 28.11.16 р.)(том ІІІ, а.с. 114-119), надав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічне викладеному у поясненнях, зокрема зазначив, що Міністерству оборони України, як власнику державного майна, який не був стороною договору, про вчинення спірного правочину з порушенням норм чинного законодавства та про факт відсутності у представників позивача-2 необхідного обсягу дієздатності на відчуження майна за спірним правочином стало відомо 31.12.2015 р., з дати отримання позовної заяви, однак йому були відомі наслідки прокурорської перевірки з цього питання, так як 21.03.2013 р. було внесено відомості про кримінальне правопорушення № 42013100330000004 до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо ОСОБА_6, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 423, ч. 2 ст. 364 КК України, який у вересні 2003 р., як начальник Головного управління торгівлі тилу МО України, зловживаючи службовим становищем, в інтересах третіх осіб, без відповідних на це повноважень та дозволу МО України (як органу управління майном, без погодження з ФДМУ, всупереч вимог п. 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю , затвердженого наказом ФДМУ від 30.07.1999 р. № 1477) та у період з квітня 2005 року по грудень 2011 р., перебуваючи на посаді Генерального директора ОСОБА_2 «Військторгсервіс» , в порушення діючого законодавства України, зловживаючи службовим становищем, в інтересах третіх осіб, надав підпорядкованим підприємствам нотаріально завірені довіреності на реалізацію об'єктів нерухомості на підставі виданих ним же у 2004 р. дозволів (термін дії яких минув), внаслідок чого було відчужено шляхом продажу 46 об'єктів нерухомого майна, яке належало МОУ, що перебувало на балансі ОСОБА_2 «Військторгсервіс» , в т.ч. і спірного; стверджує, що Акт службового розслідування, затверджений 24.09.2009 р. Адміністративним департаментом МОУ, на який посилається у рішенні місцевий суд щодо відліку строку позовної давності, висновок службового розслідування від 16.09.2009 р., не містять інформації щодо відсутності правомочностей у керівників позивача-2 на укладення спірного правочину, що цим Актом та висновком не встановлено фактів незаконного надання ОСОБА_6, який перебував на посаді Генерального директора ОСОБА_2 Військторгсервіс підпорядкованим підприємствам нотаріально завірених довіреностей на реалізацію об'єктів нерухомості, та не виявлено, що реалізація спірного майна відбулася всупереч волі власника, особою, яка мала злочинний намір із зловживанням службовим становищем, тому з дати отримання позову 31.12.2015 р. позивачу-1 стало відомо про відсутність у керівництва позивача-2 правомочностей щодо укладення спірного правочину, з 21.03.2013 р., коли було внесено відомості про кримінальне правопорушення № 42013100330000004 до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо особи ОСОБА_6, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 423, ч. 2 ст. 364 КК України, на його думку, належить обраховувати строк позовної давності, просить апеляційну скаргу Військового прокурора Львівського гарнізону задовольнити, рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/126/16 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а саме: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.10.2008 р., зобов'язати повернути частину нежитлових приміщень та пояснив, що протягом всього періоду розгляду даної справи, позивач-1, як сторона по даній справі, первісних позовних вимог не уточнював, не збільшував і не зменшував.

Представник прокурора Військової прокуратури Львівського гарнізону, в дане судове засідання - не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, у попередніх судових засіданнях представник прокуратури приймав участь, апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, вважає помилковим висновок місцевого суду про те, що Міністерством оборони і прокурором пропущено строк позовної давності, є те, що Міністерство оборони України дізналось про порушення законодавства при укладенні спірного договору ще 21 травня 2012 року з запиту Генеральної прокуратури України № 17/1/1-34303-12 від 21.05.2012 р. на адресу Міністерства оборони України, відповіді на цей запит від 06.06.2012 р. Міністерства оборони України, та, що початком відліку строку позовної давності слід вважати 07.06.2012 р., так як запит Генеральної прокуратури України № 17/1/1-34303-12 від 21.05.2012 р. та відповідь на цей запит Міністерства оборони України від 06.06.2012 р., яка не підтверджує і не посвідчує жодної певної події, явища або факту, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документ - доказ у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів Міністерства оборони України, як юридичної особи, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити. ОСОБА_7 Генеральної прокуратури України, в силу приписів КПК України, є лише першим елементом збирання доказів, яке полягає у пошуку, виявленні й фіксації у встановленому порядку матеріальних та ідеальних слідів кримінального правопорушення або інших фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження. Наступними елементами доказування є перевірка доказів та оцінка доказів. Так, перевірка доказів - це діяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду з ретельного, всебічного й об'єктивного визначення достовірності фактичних даних і доброякісності джерел їх отримання для правильного встановлення обставин кримінального провадження. Станом на дату вчинення Генеральною прокуратурою запиту № 17/1/1-34303-12 від 21.05.2012 р., на який покликається місцевий суд, Прокуратурою було порушено кримінальне провадження № 19-3089 по факту перевищення службових повноважень службовими особами іншої юридичної особи: ДП МОУ Українська авіаційна транспортна компанія , а не проти ОСОБА_2 Військторгсервіс , і, за наслідками перевірки іншого підприємства, виникла необхідність перевірки законності відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 Військторгсервіс , відтак на дату вчинення запиту у перевіряючих не було належних та достовірних фактичних даних щодо відсутності правомочностей у керівників позивача-2 на укладення спірного правочину, а тому зазначений запит не може слугувати підставою для відліку строку позовної давності ні для прокурора, ні для позивача-1. Позивач-1 по даній справі, який не був стороною правочину, довідався про його порушене право лише з 21.03.2013 р., коли було внесено відомості про кримінальне правопорушення № 42013100330000004 до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення протиправних діянь ОСОБА_6, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 423, ч. 2 ст. 364 КК України, з цієї дати, на його думку, належить обраховувати строк позовної давності, просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/126/16 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, визнати недійсним договір-купівлі-продажу та зобов'язати повернути частину нежитлових приміщень.

Представник Позивача-2, в дане судове засідання прибув, надавав усні пояснення, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримував в повному обсязі, пояснив, що на дату укладення спірного правочину, вважав, що укладення 29.10.2008 р. договору купівлі-продажу нежитлових приміщень відбулося на підставі дозволу від 12.11.2004 р. № 140/6/1466/37 Про надання дозволу відчуження , і, не припускав, що при укладенні спірного Договору належало керуватися постановою КМ України № 803 від 06.06.2007 р., якою було затверджено інший Порядок відчуження об'єктів державної власності, просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, зокрема зазначив, що протягом всього періоду розгляду даної справи первісних позовних вимог, як позивач-2, не змінював, не уточнював, не збільшував і не зменшував.

Представник відповідача прибув, в процесі розгляду даної справи, подав Відзив на апеляційну скаргу від 12.12.2016 р. № 01-03/933 (вх. №ЛАГС 01-04/9030/16 від 15.12.16 р.)(том ІІІ, а. с. 129-133), проти апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічне викладеному у Відзиві апеляційну скаргу, щодо застосування строку позовної давності до даних правовідносин покликається на те, що, як зазначено у судовому рішенні, Міністерство оборони України довідалось та могло довідатись про порушення законодавства при укладенні спірного договору ще 21 травня 2012 року з запиту Генеральної прокуратури України № 17/1/1-34303-12 від 21.05.2012 р. на адресу Міністерства оборони України, відповіді на цей запит від 06.06.2012 р. Міністерства оборони України, відтак початком відліку строку позовної давності слід вважати 07.06.2012 р. Крім того, відповідач зазначив, що позивач-1 міг довідатися про порушення своїх прав: - 03.04.2009 р. що підтверджує довідкою ревізії окремих питань фінансового-господарської діяльності Філії Управління торгівлі Західного оперативного командування , яку проводило КРУ у Львівській області; - 17.04.2009 р., що підтверджує актом ревізії окремих питань фінансового-господарської діяльності Державного господарського об'єднання ОСОБА_2 Військторгсервіс за 2007-2008 роки та завершальний звітний період 2009 року від 17.04.2009 р. № 08-21/12; - 24.09.2009 р. - з дати затвердження акту службового розслідування, проведеного відповідно до наказу Міністра оборони України № 418 від 21.08.2009 р. Представник відповідача стверджує, що у 2012 році було порушено кримінальне провадження по факту незаконності відчуження нерухомого майна, яке було на балансі ОСОБА_2 Військторгсервіс , і, тільки з набуттям чинності новим КПК України воно стало підставою внесення 21.03.2013 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Представник відповідача, зокрема, зазначив, що вимога позивача зобов'язати приватну фірму Монте Крісто повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України спірне майно, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 78, то воно суперечить ст. 388 ЦК України, оскільки спірне майно на сьогоднішній день, не належить Приватній фірмі Монте Крісто , а належить ТзОВ Форвард , що підтверджує витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначив, що прокурор протягом розгляду даної справи у суді першої інстанції, неодноразово, уточняв позовні вимоги, в кінцевому результаті відмовився від вимог в частині зобов'язати повернути частину нежитлових приміщень, а тому в цій частині відсутні підстави для їх розгляду. Просить рішення місцевого суду залишити - без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1 (Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки), повторно, не прибув, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення - 21.11.2016 р. (том ІІІ, а. с. 84), про відкладення розгляду справи у порядку та у спосіб передбачений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (том ІІІ, а с. 128/зворот, 142/зворот).

Представник третьої особи-2, повторно, не прибув, був присутнім у судовому засіданні, яке відбулося 14.12.2016 р., надавав усні пояснення, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримував в повному обсязі, зокрема, пояснив, що дозвіл, на який покликається відповідач, і договір це суть різні поняття, і їх не належить ототожнювати, що спірний Договір мав бути укладений тільки і лише на підставі чинного на момент його укладення законодавства, а саме: постанови КМ України № 803 від 06.06.2007 р., якою було затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності, що договір який не відповідає чинному законодавству є недійсним, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/126/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1, повторно, не прибув, був присутнім у судовому засіданні, яке відбулося 14.12.2016 р., надавав усні пояснення, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримував в повному обсязі, зокрема, пояснив, що дозвіл, на який покликається відповідач, і договір це суть різні поняття, і їх не належить ототожнювати, що спірний Договір від 29.10.2008 року мав бути укладений тільки і лише на підставі чинного на момент його укладення законодавства, а саме: постанови КМ України № 803 від 06.06.2007 р., якою було затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності, що договір який не відповідає чинному законодавству є недійсним, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/126/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою статті 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи № 914/126/16.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Міністерства оборони України № 754 від 09.11.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5330/16 від 15.11.2016 р.) на рішення господарського суду Львівської області від 19.10.2016 р. у справі № 914/126/16 підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.10.2016 р. у справі № 914/126/16 (судді Пазичев В.М., Манюк П.Т., Трускавецький В.П.) в задоволенні позовних вимог - відмовлено (пункт 1-й резолютивної частини судового рішення ). Стягнуто з Військової прокурори Львівського гарнізону, Міністерства оборони України та ОСОБА_2 «Військторгсервіс» на відповідні рахунки Державного бюджету України судовий збір по 459,34 грн. з кожного (пункти 2-й, 3-й та 4-й резолютивної частини судового рішення )(том ІІІ, а. с. 34-35, 36-70).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/позивач-1 (Міністерство оборони України) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 754 від 09.11.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5330/16 від 15.11.2016 р.)(том ІІІ, а. с. 88-91) на рішення Господарського суду Львівської області від 19 жовтня 2016 року у справі № 914/126/16, просить рішення Господарського суду Львівської області від 19.10.2016 р. у справі № 914/126/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю (п. 3-й прохальної частини апеляційної скарги ).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки місцевим судом повно і всебічно не з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи.

Так, апелянт (Міністерство оборони України) стверджує, що суд першої інстанції помилково визначає час вчинення правочину 2004 роком (моментом оформлення листа-розпорядження начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_6 № 140/6/1466/37 від 12.11.2004 року), оскільки оскаржуваний Договір укладено 29.10.2008 року за наслідками торгів, а не на підставі листа-розпорядження начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_6 № 140/6/1466/37 від 12.11.2004 року, який, в свою чергу, не є дозволом позивача-1 на відчуження спірного майна в розумінні Порядку відчуження об'єктів державної власності, тим більше, що на дату укладення спірного договору 29.10.2008 р. такої організації, як Головне управління торгівлі тилу Міністерства оборони України - взагалі не існувало. Скаржник посилається на те, що при укладенні оспорюваного Договору купівлі-продажу державного майна мали бути в повному обсязі дотримані вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності , яка на той час вже була чинною; стверджує, що спірний правочин на відчуження майна, яке належить Позивачу-1, було укладено особою зі сторони Позивача-2 без належних на це повноважень, на підставі довіреності від 12.09.2007 р., нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 зареєстрована в реєстрі за № 4165, яка була видана Генеральним директором ОСОБА_2 Військторгсервіс ОСОБА_6, який не мав права видавати довіреність на відчуження державного майна без згоди МОУ та погодження з ФДМУ, в силу до п. 7.5 Статуту та відповідно до Порядку відчуження об'єктів державної власності, і стверджує, що вказані вище обставини були встановлені лише за наслідками прокурорської перевірки, підозрюваним особам, зокрема, ОСОБА_6, було повідомлено про підозру за вчинення вищенаведених дій із зловживанням службовим становищем, про що 21.03.2013 р. внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відтак вважає, що 21.03.2013 р. є датою, коли Міністерству оборони України стало відомо про відсутність правомочностей у позивача-2 на укладення спірного договору на відчуження державного майна. Відтак вважає, що спірний Договір укладено з порушенням п. 50 постанови КМ України № 803 від 06.06.2007 р., яка вже була чинною на час укладення спірного Договору, що в силу ст. 215 ЦК України є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині, а також в частині повернення майна, тобто задоволення первісного позову в повному обсязі.

Апелянт також вважає висновок місцевого суду про те, що Міністерством оборони України і прокурором пропущено строк позовної давності, є те, що Міністерство оборони України дізналось про порушення законодавства при укладенні спірного договору ще 21 травня 2012 року з запиту Генеральної прокуратури України № 17/1/1-34303-12 від 21.05.2012 р. на адресу Міністерства оборони України, відповіді на цей запит від 06.06.2012 р. Міністерства оборони України, та, що початком відліку строку позовної давності слід вважати 07.06.2012 р., так як запит Генеральної прокуратури України № 17/1/1-34303-12 від 21.05.2012 р. та відповідь на цей запит Міністерства оборони України від 06.06.2012 р., яка слугувала для суду початком відліку строку позовної давності у три роки, не є офіційним документом, в розумінні ст. 366 КК України (в редакції чинній станом на 07.06.2012 р.), оскільки зазначена відповідь, не підтверджує і не посвідчує жодної певної події, явища або факту, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документ - доказ у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, юридичних осіб незалежно від форм власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити, в нашому випадку, органами Міністерства оборони України, як юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Львівської області від 19.10.2016 р. у справі № 914/126/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Підставою для відмови у позові слугувало те, що прокурором та позивачем-1, при зверненні до суду із позовом, пропущено строк позовної давності та не наведено жодних причин поважності його пропуску і, за наслідками розгляду справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що початком відліку строку позовної давності слід вважати 07.06.2012 р ., з підстав зазначених у цьому рішенні (рядки 43-52 зверху на сторінці 31-й мотивувальної частини судового рішення (том ІІІ, а. с. 66), рядки 1-8 зверху на сторінці 32-й мотивувальної частини судового рішення (том ІІІ, а. с. 67).

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, Заступник військового прокурора Львівського гарнізону Військової прокуратури Західного регіону України звернувся з позовом до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Позивач-1 - по справі), ОСОБА_2 «Військторгсервіс» (Позивач-2 - по справі) до відповідача: Приватної фірми Монте Крісто про: визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 29.10.2008 р. - 9/50 частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159 кв.м., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд 78 у м. Львові, укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто ; - зобов'язати Приватну фірму Монте Крісто повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну Військторгсервіс 9/50 частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159 кв.м., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд 78 у м. Львові, (п.1 та п. 2 прохальної частини позовної заяви)(том І, а. с. 15/зворот).

21.01.2016 р. за вх. № 2394/16 Війською прокуратурою в порядку ст. 22 ГПК України, подано Заяву від 21.01.2016 р. № 06-263вих16 (том І, а. с. 44-47), у якій прокурор, покликаючись на ст. 2, 22, 29, 82 ГПК України, просить: визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 29.10.2008 р. - 9/50 частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв.м., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд 78 у м. Львові, укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто ; - витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард 9/50 частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159 кв.м., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд 78 у м. Львові на користь власника - держави, шляхом повернення цього приміщення Товариством з обмеженою відповідальністю Форвард ОСОБА_2 Військторгсервіс (п.1 та п. 2 прохальної частини цієї заяви)(том І, а. с. 46-47).

Ухвалою місцевого суду від 21.01.2016 року до участі у справі третьою особою-1, без самостійних вимог на предмет спору залучено Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (п. 1 резолютивної частини ухвали )(том І, а.с. 63-65); ухвалою місцевого суду від 02.02.2016 р. у справі № 914/126/16 (том І, а.с. 141-144), залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (п. 1 резолютивної частини ухвали ) та в якості третьої очсоби-3 - Фонд державного майна України ( п. 2 резолютивної частини ухвали ).

24.02.2016 р. Військовий прокурор за вх. № 7538/16 подав Пояснення, у прохальній частині якого просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16 вересня 2008 року , укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс в особі філії Управління Західного оперативного командування та Приватним підприємством Монте-Крісто (том ІІ, а. с. 6-7). Докази надсилання всім учасникам судового процесу зазначеного Пояснення - не представив, в матеріалах справи такі докази відсутні. На останній сторінці вказаного Пояснення лише учасники судового процесу, які прибули у дане судове засідання (представник позивача-1, відповідач та РВ ФДМУ по Львівській області), вчинили написи про ознайомлення з цим Поясненням (том ІІ, а. с. 7), про надсилання цих пояснень іншим учасникам судового процесу, зокрема, позивачу-2, третій особі-1 та третій особі-3, в матеріалах справи - відсутні.

22.03.2016 р. за вх. № 12233/16 представник прокуратури подав /власноручно оформлену / Заяву в порядку ст. 22 ГПК України у якій просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.10.2008 р. - 9/50 частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею - 159.5 м. кв., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд.78 у м. Львові, укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс (ідент. код 33689922) в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто (ідентифікаційний код 30555964) (том ІІ, а.с. 25), при цьому, прокурором не надано суду доказів про надсилання цієї заяви всім учасникам судового процесу, в матеріалах справи такі докази відсутні. На звороті зазначеної заяви учасники судового процесу, які прибули у дане судове засідання (представник позивача-1, позивача-2 та відповідача), вчинили написи про ознайомлення із Заявою (том ІІ, а. с. 25/зворот).

24.03.2016 р. Військовий прокурор подав Додаткові пояснення вх. № 12875/16 (том ІІ, а. с. 45) у прохальній частині яких просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.10.2008 р. - 9/50 частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею - 159,5 м. кв., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд.78 у м. Львові, укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто (том ІІ, а. с. 45). Докази надсилання всім учасникам судового процесу зазначених Додаткових пояснень у загальному порядку прокурор - не представив, в матеріалах справи такі докази відсутні. На звороті зазначених додаткових пояснень представники сторін, які з'явилися в дане судове засідання (відповідача, позивача-1, третьої особи-2) вчинили написи про ознайомлення цим поясненням (том ІІ, а. с. 45/зворот). Третій особі-1, третій особі-3, які не були присутні у судовому засіданні, вказані вище додаткові пояснення не надсилалися.

06.06.2016 року за вхідним № 23624/16 Прокурор військової прокуратури Львівського гарнізону ОСОБА_9 подав лист (том І, а.с. 115) без найменування адресований лише Господарський суд Львівської області справа № 914/126/16 (без зазначення найменування сторін у справі та третіх осіб - 1, 2, 3, без самостійних вимог на предмет спору, які уже були залучені судом до участі у справі), у якій, без покликання на норми законодавства, просить: визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 29 жовтня 2008 року - 9/50 (дев'ять п'ятьдесятих) частин нежитлових приміщень, адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159 кв.м., який визначений поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. 78 у м. Львові укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто (том ІІ, а. с. 115).

З даним листом ознайомлені під розписку тільки дві (2) особи: прокурор ВПЛГ ОСОБА_10 та представник відповідача ОСОБА_5, що підтверджується їх особистими написами на цьому листі. Докази про ознайомлення з цим листом інших учасників судового процесу (позивача-1, позивача-2, третіх осіб-1, 2 та 3 без самостійних вимог) та/або вручення їм під розписку - відсутні, як і відсутні докази надсилання прокурором цього листа іншим учасникам судового процесу.

25.08.2016 р. Військовий прокурор подав Додаткові пояснення вх. № 34227/16 (том ІІ, а. с. 165-167), згідно прохальної частини якої просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.10.2008 р. - 9/50 частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею - 159,5 м. кв., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд.78 у м. Львові, укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто . Докази надсилання всім учасникам судового процесу зазначених Додаткових пояснень у загальному порядку прокурор - не представив, в матеріалах справи такі докази відсутні. На останній сторінці вказаних Додаткових пояснень про ознайомлення з ними вчинили написи: представник відповідача, представник третьої особи-2 та 3, представник позивача-1 (том ІІ, а. с. 167), про ознайомлення з вимогами викладеними у цих Додаткових поясненнях та/або їх надсилання у загальному порядку іншим учасникам судового процесу, зокрема, позивачу-2, третій особі-1, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 29 ГПК України, Міністерство оборони України та ОСОБА_2 Військторсервіс , в інтересах яких подано позов прокурором, набули з 15.01.2016 р. (том І, а. с. 3) статусу - Позивача-1 та Позивача-2, відповідно, на них поширюються права та обов'язки визначені статтею 22 ГПК України. Позивач-1 та Позивач-2, у зв'язку із поданням прокурором вищезазначених заяв та додаткових пояснень, первісних позовних вимог не уточнювали, не змінювали, що підтверджується матеріалами даної справи.

19 жовтня 2016 р. у справі № 914/126/16 місцевим господарським судом постановлено судове рішення (том ІІІ, а. с. 34-35, 36-70).

Як вбачається із тексту судового рішення, місцевий суд, зокрема, встановив, що 22.02.2016 р. за вх. № 7538/16 прокурор подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 29 жовтня 2008 року - 9/50 (дев'ять п'ятьдесятих) частин нежитлових приміщень, адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159 кв.м., який визначений поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. 78 у м. Львові укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто (сторінки 9-10 тексту описової частини судового рішення ) (том ІІІ, а.с. 44-45).

Однак такий висновок місцевого суду є помилковим, оскільки 24.02.2016 р. Військовий прокурор за вх. № 7538/16 подав Пояснення, у прохальній частині якого просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16 вересня 2008 року , укладеного між ОСОБА_2 Військторсервіс в особі філії Управління Західного оперативного командування та Приватним підприємством Монте-Крісто (том ІІ, а. с. 6-7), а з матеріалів даної справи вбачається, що договір від 16 вересня 2008 року - не є предметом спору у даній справі № 914/126/16, до позову не долучався, судом не досліджувався, відтак вищезазначене Пояснення не може слугувати доказом уточнення прокурором позовних вимог у справі № 914/126/16.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази надсилання прокурором всім учасникам судового процесу зазначеного Пояснення. На останній сторінці вказаного Пояснення представник позивача-1, відповідач та третя особа-2, вчинили написи про ознайомлення (том ІІ, а. с. 7), про надсилання прокурором цих пояснень іншим учасникам судового процесу, зокрема, позивачу-2, третій особі-1 та третій особі-3, в матеріалах справи - відсутні.

Далі за текстом судового рішення зазначено, що /приводиться дослівно / 06.06.2016 року за вхідним № 23624/16 прокурор подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 29 жовтня 2008 року 9/50 (дев'ять п'ятьдесятих) частин нежитлових приміщень, адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв.м., який визначений поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. 78 у м. Львові укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто (надалі - Договір) (рядки 2 - 8-й зверху на сторінці 19 тексту описової частини судового рішення ) (том ІІІ, а. с. 54).

Слід зазначити, що вказана заява прокурора від 06.06.2016 р., яка була прийнята господарським судом (том І, а. с. 115), адресована лише Господарському суду Львівської області по справі № 914/126/16, її надсилання іншим учасникам судового процесу у загальному порядку - відсутні.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Як встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, прокурором, при поданні позовної заяви (том І, а. с. 9-16) до місцевого господарського суду, було заявлено дві (2) вимоги про: визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2008 року - 9/50 (дев'ять п'ятьдесятих) частин нежитлових приміщень, адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159 кв.м., який визначений поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. 78 у м. Львові укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто та зобов'язати Приватну фірму Монте Крісто повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну Військторгсервіс 9/50 (дев'ять п'ятьдесятих) частин нежитлових приміщень, адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159 кв.м., який визначений поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. 78 у м. Львові.

У листі від 06.06.2016 року (вх. № 23624/16) (том ІІ, а. с. 115) прокурор просить: визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 29 жовтня 2008 року - 9/50 (дев'ять п'ятьдесятих) частин нежитлових приміщень, адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв. м., який визначений поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. 78 у м. Львові укладеного між ОСОБА_2 Військторгсервіс в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто .

Передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Слід також зазначити, що ГПК України, зокрема, статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи із змісту, а також із змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову; чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог; чи

- об'єднання позовних вимог; чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки передбачені ГПК України .

Волевиявлення позивача (в нашому випадку - прокурора, який має таке право в силу ст. 22, 29 ГПК України) щодо збільшення або зменшення розміру позовних вимог; чи зміну предмета або підстав позову, за загальним правилом, повинно викладатись у письмовій формі, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України, з доданням до неї документів, зазначених у ст. 57 ГПК України та позивач, прокурор зобов'язані надіслати сторонам копії такої заяви відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб.

Поданий прокурором лист (том І, а. с. 115), яким останній уточнив позовні вимоги, адресований лише Господарському суду Львівської області по справі № 914/126/16, не містить найменування сторін (позивача-1, позивача-2 та відповідача) та третіх осіб - 1, 2, 3, без самостійних вимог на предмет спору по даній справі, які вже були залучені місцевим господарським судом до справи, відтак лист прокурора від 06.06.2016 р. - не відповідає вищенаведеним приписам ГПК України.

Крім того, з даним листом прокурора від 06.06.2016 р. ознайомлені під розписку лише дві (2) особи: прокурор ВПЛГ ОСОБА_10 та представник відповідача ОСОБА_5, що підтверджується їх особистим написом на цьому листі. Докази про ознайомлення з цим листом інших учасників судового процесу (позивача-1, позивача-2, третіх осіб-1, 2 та 3 без самостійних вимог) - прокурором не надано, в т.ч. не надано доказів надсилання зазначеного листа іншим учасникам судового процесу. В матеріалах справи такі докази - відсутні.

Враховуючи усталену судову практику щодо позовів поданих суду прокурором в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор, в т.ч. при поданні заяв та/або клопотань про збільшення або зменшення, відповідно до ст. 22 ГПК України, розміру позовних вимог теж зобов'язаний дотримуватись правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки передбачені ГПК України, відтак, відповідно до статті 101 ГПК України, якою визначено межі перегляду справи апеляційним судом, та те, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги, в т.ч. заявами прокурора про збільшення/зменшення позовних вимог, за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Львівської області від 19.10.2016 р. у справі № 914/126/16 у задоволенні позовних вимог - відмовлено (том ІІІ, а. с. 36-70). Підставою для відмови у позові слугувало те, що прокурором та позивачем-1, при зверненні до суду із позовом, пропущено строк позовної давності та не наведено жодних причин поважності його пропуску.

Підставою для звернення Військової прокуратури Львівського гарнізону з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України (позивач-1 - по справі) стало незаконне відчуження державного майна, що порушує економічні інтереси держави, позбавляє її права користування належним майном.

За ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч.5 ст.656 ЦК України).

Нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного Договору купівлі-продажу від 29.10.2008 р., згідно п.7.3 Статуту ОСОБА_2 Військторгсервіс було власністю держави в особі Міністерства оборони України (позхивача-1 по справі) та знаходилось на праві господарського відання ОСОБА_2 "Військторгсервіс" (позивача-2 по справі).

Враховуючи приписи ст. 655 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 ЦК України).

Відповідно до п. 1.1. Статуту ОСОБА_2 Військторгсервіс , ОСОБА_2 є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. ОСОБА_2 належить до сфери управління Міністерства оборони України.

ОСОБА_2 здійснює господарську діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно, закріплене за ним на праві господарського відання (п. 3.4.Статуту). У п. 4.4. Статуту передбачено, що Генеральний директор ОСОБА_2, зокрема розпоряджається майном ОСОБА_2 в межах, передбачених чинним законодавством України та цим Статутом; без довіреності діє від імені ОСОБА_2, представляє його як в Україні, так і за її межами; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень. ОСОБА_2 перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання (п. 7.3. Статуту). Відчуження основних фондів ОСОБА_2 здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п. 7.5. Статуту).

Згідно із ч. 1 ст. 136 ГК України (Господарський кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 р.) право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання (ч. 2 ст. 74 ГК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство не має права лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Згідно з чинними в період 1997-2011 рр. Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 р., Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1080 від 03.08.2006 р., Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, пунктів Статуту, колегія суддів прийшла до висновку, що власником державного майна, в т.ч. спірного, є Міністерство оборони України, до сфери управління якого входить ОСОБА_2 Військторгсервіс (позивач-2), відтак Міністерство оборони України є належним позивачем-1 по даній справі, в той же час, не є стороною оспорюваного правочину.

Як зазначено вище у цій постанові, Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 р., передбачено, що Міністерство оборони України здійснює в установленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства.

Довіреністю від 04.10.2004 року № 220/2071 Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_6 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.

Дозвіл на відчуження нежитлового приміщення загальною площею 159,5 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Львів, вул. Т. Шевченка, буд. 78, був виданий начальнику ДП МОУ Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_11 начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_6 на підставі довіреності Міністерства оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071 у формі листа, адресованого ОСОБА_11

12.02.2005 р. окремим дорученням Міністерства оборони України зазначена довіреність була скасована та відкликана. 17.02.2005 р. ОСОБА_6 її повернуто до Адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що вказаний дозвіл від 12.11.2004 р. був виданий до відкликання довіреності від 04.10.2004 року № 220/2071.

31.01.2006 року наказом Міністра оборони України № 47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до Державного господарського об'єднання «Військторгсервіс» , визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, а наказом Міністра оборони України від 05.04.2007 р. № 135 про реорганізацію Державного підприємства Міністерства оборони України Управління торгівлі Західного оперативного командування припинено діяльність Державного підприємства Міністерства оборони України Управління торгівлі Західного оперативного командування , реорганізувавши його шляхом приєднання до ОСОБА_2 Військторгсервіс» , визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Державного підприємства Міністерства оборони України Управління торгівлі Західного оперативного командування (п.п. 1, 2 наказу).

Відповідно до п.1.5. Статуту ОСОБА_2 «Військторгсервіс» затвердженого наказом Міністра оборони України від 25.06.2005 р. № 358 (у редакції наказу Міністра оборони України від 27.12.2006 р. № 754), до складу ОСОБА_2 «Військторгсервіс» , ввійшло державне підприємство Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» .

Пунктом 1.1. Статуту ОСОБА_2 «Військторгсервіс» передбачено, що останній є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. ОСОБА_2 належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Орган управління майном). Згідно п.3.5. та п. 5.1. Статуту, ОСОБА_2 має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, а згідно п. 4.4. Статуту Генеральний директор ОСОБА_2 має право розпоряджається майном ОСОБА_2 в межах, передбачених чинним законодавством України та Статутом; без довіреності діє від імені ОСОБА_2; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень.

12.09.2007 р. ОСОБА_2 «Військторгсервіс» в особі Генерального директора ОСОБА_6, діючого на підставі Статуту ОСОБА_2, видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрована 12.09.2007 р. в реєстрі за № 4165, якою уповноважено начальника Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_11 укладати від імені ОСОБА_2 «Військторгсервіс» будь-які договори (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного ОСОБА_2 будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном ОСОБА_2 - Міністерства оборони України. Зазначена довіреність дійсна до 12 вересня 2010 року .

Слід зазначити, що скасування та відкликання 12.02.2005 р., тобто припинення представництва, окремим дорученням Міністерства оборони України довіреності виданої ОСОБА_6 за № 220/2071 від 04.10.2004 р. та повернення її до Адміністративного департаменту Міністерства оборони України - 17.02.2005 р., не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинення на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків передбачених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).

Із змісту довіреності виданої ОСОБА_11 (том І, а.с. 46), яка є нотаріально засвідченою, не вбачається, що вона видана на підставі іншої довіреності (доручення) та/або шляхом передоручення, оскільки вона видана ОСОБА_2 «Військторгсервіс» в особі Генерального директора ОСОБА_6, який діяв на підставі Статуту ОСОБА_2, довіреність підписана від імені ОСОБА_2 «Військторгсервіс» , Генеральним директором ОСОБА_6 в присутності нотаріуса. Правоздатність та дієздатність ОСОБА_2 «Військторгсервіс» і повноваження його представника перевірено нотаріусом. Особу гр. ОСОБА_6, який підписав довіреність, встановлено, дієздатність перевірено.

Колегією суддів встановлено, що згідно протоколу № 798-н про хід публічних торгів від 12 серпня 2008 року (том І. а.с. 133) переможцем стала Приватна фірма «Монте - Крісто» із правом укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, адміністративна будівля, загальною площею 159,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Шевченка, 78.

29 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 Військторгсервіс (Продавець - за договором) та Приватною фірмою Монте Крісто (Покупець-за договором) укладено договір купівлі-продажу 9/50 частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, які знаходяться у м. Львові, вул. Шевченка Т., буд. № 78 (надалі - нерухомість), таким яке воно виставлялось на продаж, який позначений за поверховим планом літ. А-1. Договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований в реєстрі за № 3101 (том І, а. с. 35-36).

Згідно з п. 1.3. Договору, ця нерухомість зареєстрована у Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 04 січня 2001 року за номером запису № 1653, реєстраційний номер нерухомості 25080439.

11.03.2009 року підписано Акт прийому-передачі 9/50 частин нежитлових приміщень адміністративної будівлі А-1 загальною площею 159,5 кв. м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 78 (том І, а. с. 36/зворот).

Відповідно до Свідоцтва про право власності на адміністративні будівлі від 15 грудня 2000 року, виданого Шевченківською районною адміністрацією, вбачається, що будівлі розташовані в м. Львові по вул. Шевченка Т. за № 78, належать Державному підприємству Міністерства оборони України Управлінню торгівлі Західного оперативного командування , власність державна, на праві повного господарського відання; складається: з трьохповерхової будівлі площею 742,1 кв.м., одноповерхової будівлі площею 159,5 кв.м. Свідоцтво видане на підставі розпорядження номер 1506 від 15.12.2000 р. Шевченківської районної адміністрації (том І, а.с. 33).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно номер довідки 5159247 (том І, а. с. 48-50), матеріалів наданих суду Обласним комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (том І. а. с. 145-149), де міститься аналогічна інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно номер довідки 5159247 (том І, а. с. 147-149), аналогічні відомості містить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно номер довідки 59379900 (том ІІ, а. с. 74-76), вбачається, що з 11.03.2009 року за Приватною фірмою «Монте Крісто» зареєстровано адміністративні будівлі, реєстраційний номер нерухомості 25080439, на праві приватної спільної часткової власності, частка власності: 9/50, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 78, підстава: договір купівлі-продажу, Р. № 3101, 29.10.2008, посвідчений ОСОБА_12, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу; акт прийому-передачі від 11.03.2009 р.

Згідно тієї ж інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно номер довідки 5159247 (том І. а. с. 48-50, 147-149) та довідки № 59379900 (том ІІ, а. с. 74-76), вбачається, що з 11.06.2013 року - 9/50 частин адміністративних будівель, а саме: адміністративний будинок літ. А-1 площею 159,5 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, будинок 78, зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю ФОРВАРД , підстава: договір купівлі-продажу, серія та номер: 908, виданий 11.06.2013, видавник: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_13, номер запису: 1259023.

Місцевим судом встановлено, що розрахунок за придбане майно відповідачем здійснено у повному обсязі.

На спірне нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано право приватної спільної часткової власності, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно номер довідки 5159247 (том І, а. с. 48-50).

Слід зазначити, що ні публічні торги, ні протокол проведення публічних торгів сторонами - не оспорювалися у встановленому законом порядку, а Договір про надання послуг проведення аукціону (прилюдних торгів) з продажу майна - не визнавався недійсним. Такі докази у справі відсутні.

Наступною дією сторін (Продавця та Покупця) було укладення 29.10.2008 р. відповідного Договору купівлі - продажу, який є предметом спору у даній справі.

Частиною 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Станом на дату укладення спірного правочину - 29.10.2008 р. (том І. а. с. 35-36), з 01.01.2004 р. був чинним Господарський кодекс України, особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств передбачені у відповідних статтях цього Кодексу, зокрема, частиною 5 ст. 75 ГК України, передбачено, що відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Правові основи управління об'єктами державної власності були визначені Законом України Про управління об'єктами державної власності від 21.09.2006 року № 185-V, відповідно до преамбули цього Закону, останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Виходячи з вимог статті 4 Закону України Про управління об'єктами державної власності суб'єктами управління майном, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, є, зокрема, Міністерство оборони України та Фонд державного майна України, який згідно ст. 7 Закону, дає дозвіл на відчуження державного майна у випадках, встановлених законом.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами державної власності визначені ст. 5 Закону, який, на виконання даної норми матеріального права, постановою КМ України від 06 червня 2007 року № 803 затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності, який з відповідними змінами і доповненнями, є чинним і його дія поширюється на відчуження майна, переданого, зокрема, державним комерційним підприємством (їх об'єднанням), яким є ОСОБА_2 Військторгсервіс (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції.

Пунктом 7 Порядку передбачено подання відповідного переліку документів разом із зверненням стосовно відчуження майна, якого ОСОБА_2 Військторгсервіс не дотримався, такі докази в матеріалах справи відсутні.

У п. 8 Порядку зазначено, що рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні статей 33 та 34 ГПК України наявності згоди/ дозволу Міністерства оборони України в розумінні саме згаданого Порядку, який на момент укладення оспорюваного договору визначав механізм та способи відчуження об'єктів державної власності.

За умовами п. 50 постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне до закінчення строку дії погодженого висновку про вартість такого майна. Погоджений висновок про вартість такого майна, згідно п. 12 ч. 2 цієї Постанови діє не більше як 12 місяців з дати його погодження, в зв'язку з чим, рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне 12 місяців.

Виходячи з вимог ст. 5 Цивільного кодексу України (Цивільний кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 р.) дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Згідно частини першої статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).

Відповідність або невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З аналізу норм законодавства, яке діяло на час укладення оспорюваного правочину, відчуження спірного майна мало здійснюватися лише за умови врахування особливостей правового режиму окремого майна, відповідно до якого таке відчуження майна могло здійснюватися безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який у даному випадку є Міністерство оборони України.

Отже, при укладенні Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, реєстраційний № 3101 від 29.10.2008 р., мали бути дотримані вимоги норм матеріального права, які діяли на момент вчинення цього правочину та вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності .

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має були вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази щодо визнання недійсності публічних торгів та протоколу проведення публічних торгів з продажу спірного приміщення та, що за п. 45 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМ України № 803 від 06.06.2007 р. та чинного на момент укладення спірного Договору.

Колегією суддів встановлено, що Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, реєстраційний № 3101 від 29.10.2008 р., фактично укладений за результатами проведення аукціону (публічних торгів) , оформлених протоколом № 798-н про хід публічних торгів від 12 серпня 2008 року (том І. а.с. 133), а не на підставі дозволу від 04 жовтня 2004 року № 220/2071 у формі листа, адресованого ОСОБА_11, як стверджує відповідач, майно за спірним Договором перебувало на балансі ОСОБА_2 Військторгсервіс , переможцем аукціону (публічних торгів) став Відповідач, отримавши право на придбання нерухомого майна, що є предметом вищезазначеного договору купівлі-продажу (в матеріалах справи відсутні докази визнання цих публічних торгів недійсними).

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29.10.2008 р., як вбачається з його преамбули та інших пунктів Договору, які складають його умови, не містить жодного посилання на будь-який дозвіл, в т.ч. від 04 жовтня 2004 року № 220/2071 у формі листа, адресованого ОСОБА_11

Зазначений вище Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень посвідчено 29.10.2008 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 3101, та відповідно до ст. 210 ЦК України проведено його державну реєстрацію, у порядку та у спосіб визначений Законом України від 01.07.2004 р. № 1952-ІУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції Закону чинній на час виникнення правовідносин).

Отже зазначений Договір є чинним з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до виданої начальнику Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 «Військторгсервіс» ОСОБА_11 нотаріально посвідченої довіреності від 12.09.2007 р. № 4165, він був наділений повноваженнями укладати від імені ОСОБА_2 будь-які договори щодо відчуження належного ОСОБА_2 майна з дозволу органу управління майном ОСОБА_2 - Міністерства оборони України.

Пунктами 7.3. та 7.5. Статуту встановлено, що здійснюючи право господарського відання, ОСОБА_2 володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. Відчуження основних фондів ОСОБА_2 здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що на час вчинення оспорюваного правочину (29.10.2008 р.) було відсутнє дійсне рішення (згода або дозвіл) суб'єкта управління державним майном погоджене з Фондом державного майна України на відчуження безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, що є в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця обсягу цивільної дієздатності, з моменту його укладення.

Згідно статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Статтею 317 ЦК України передбачено, що право розпорядження майном, належить власникові.

Частиною 5 статті 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

З матеріалів справи вбачається, що майно, яке є предметом оспорюваного Договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання ОСОБА_2 «Військторгсервіс» .

Частинами 2, 3 статті 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Виходячи з приписів чинного законодавства, які діяли на момент укладення спірного Договору (29.10.2008 р.) та були обов'язковими для застосування на момент укладення зазначеного Договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що лист-розпорядження від 12.11.2004 р. начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_6 «Про надання дозволу відчуження» , який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України № 220/2071 від 04.10.2004 року, надане державному підприємству Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством не є такою згодою , бо цей документ виданий Головним управлінням тилу МОУ, і він в будь-якому випадку не може бути згодою Міністерства оборони України. А відтак, місцевий суд прийшов до правомірного висновку, що при укладенні спірного правочину ОСОБА_2 «Військторгсервіс» не мав достатніх повноважень щодо відчуження майна, що перебувало у державній власності, що є в силу ст. 215 ЦК України, підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця необхідного обсягу цивільної дієздатності.

За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару (стаття 658 ЦК України).

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (стаття 326 ЦК України).

На час виникнення спірних правовідносин механізм та способи відчуження об'єктів державної власності визначались Законом України Про управління об'єктами державної власності та Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803.

За положеннями статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність (стаття 248 ЦК України).

Установивши, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу відчуження об'єктів державної власності повинне було здійснюватися на підставі вказаного вище Порядку (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), суд апеляційної інстанції, дійшов висновків про те, що відчуження спірних нежитлових приміщень, 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв. м., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд. 78, у м. Львові, що є об'єктом державної власності, відбулося з порушенням вимог указаного Порядку, зокрема без згоди та/або погодження на відчуження майна суб'єкта управління та Фонду державного майна; що спірний договір купівлі-продажу був укладений від імені ОСОБА_2 Військторгсервіс особою, яка не мала повноважень на вчинення дій щодо відчуження державного нерухомого майна, закріпленого на праві господарського відання за цим ОСОБА_2, оскільки довіреність, що видана раніше Міністром оборони України, була на той час визнана недійсною та відкликана окремим дорученням Міністра оборони України, відтак укладений сторонами договір у силу положень статей 215, 216 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Другою вимогою прокурора за первісним позовом, яка розглядається судом апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 101 ГПК України, є: зобов'язати повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання ОСОБА_2 Військторгсервіс 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, а саме адміністративний будинок площею 159,5 кв. м., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. 78 у м. Львові.

Як зазначено вище у цій постанові, позивач-1: Міністерство оборони України та позивач-2: ОСОБА_2 Військторгсервіс , які набули зазначеного статусу відповідно до частини 2 статті 29 ГПК України, в силу частини четвертої статті 22 ГПК України, з листом прокурора від 06.06.2016 р. за вхідним № 23624/16, під розписку, не ознайомлені, прокурор у цьому листі не вказав найменування сторін (позивача-1, позивача-2, відповідача) та третіх осіб -1, 2 та 3 - по справі, лист адресовано лише Господарському суду Львівської області (том ІІ, а. с. 115), сторонам - не надсилався, такі докази у справі відсутні, в цій частині вимог прокурора, обставини справи місцевим судом не досліджувалися (в описовій частині рішення про це не зазначено ), отже в силу статті 101 ГПК України, апеляційний суд не позбавлений права повторно розглянути справу та перевірити законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено колегією суддів та зазначено вище у цій постанові, спірне майно, 9/50 частин адміністративних будівель, а саме: адміністративний будинок літ. А-1 площею 159,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, будинок 78, перебуває, з 11.06.2013р. у власності ТзОВ «Форвард» , що підтверджується витягом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно номер довідки 5159247 (том І. а.с. 48-50, 147-149), довідкою № 59379900 (том ІІ, а.с. 74-76), підстава: договір купівлі-продажу, серія та номер: 908, виданий 11.06.2013, видавник: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_13, номер запису: 1259023, і не знаходиться вже у власності відповідача: Приватної фірми Монте Крісто , тому не може бути витребуване у нього.

Норма ч.1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного договору, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1.ст. 388 ЦК України.

Така правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України у справі №3-103гс11 від 17.10.11р. та у постанові Вищого господарського суду України від 10 серпня 2016 року у справі № 914/2340/15.

Відтак, зазначена вимога прокурора, яка викладена у позові (п. 2 прохальної частини позовної заяви ) та позивача-1, викладена у письмових поясненнях по даній справі (том І, а. с. 67-70) про: зобов'язання відповідача повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України спірне майно до задоволення не підлягає, відтак апеляційна скарга Міністерства оборони України (позивача-1) в цій частині до задоволення не підлягає.

У зв'язку з вищенаведеним відсутні підстави для задоволення вимоги прокурора викладені у Заяві від 21.01.2016 р. (вх. № 2394/16) (том І, а. с. 44-47) в частині витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард 9/50 частин нежитлових приміщень - адміністративні будівлі, а саме: адміністративний будинок площею 159 кв. м., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд 78 у м. Львові на користь власника - держави, шляхом повернення цього приміщення Товариством з обмеженою відповідальністю Форвард ОСОБА_2 Військторгсервіс (п. 2 прохальної частини цієї заяви)(том І, а. с. 46-47), а також відсутні підстави для залучення зазначеної юридичної особи до участі у даній справі відповідачем та/або третьою особою без самостійних вимог, оскільки право та законні інтереси ТзОВ Форвард рішенням у даній справі - не порушені.

Щодо застосування місцевим судом пропуску прокурором та позивачем-1 строку позовної давності, колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 02.02.2016 р. за вх. № 3996/16 (том 1, а. с. 76-79) подано до суду першої інстанції Заяву про застосування строку позовної давності, з висновками якої погодився місцевий господарський суд, зокрема, зазначив, що ... початком відліку строку позовної давності слід вважати 07.06.2012 р. , та застосував до даних правовідносин наслідки спливу строків позовної давності, і відмовив у позові.

Місцевий господарський суд прийшов до такого висновку, що /наведено дослівно / ... фактом того, що Міністерством оборони, як і прокурором пропущено строк позовної давності, є те, що Міністерство оборони України дізналось про порушення законодавства при укладенні спірного Договору ще 21 травня 2012 року з запиту Генеральної Прокуратури України №17/1/1-34303-12 від 21.05.2012 року на адресу Міністерства оборони України. Відповідно до вказаного запиту, Генеральна Прокуратура України повідомляє Міністерство оборони України, що в рамках кримінального провадження проводиться перевірка законності відчуження нерухомого майна, яке перебувало на балансі концерну «Військторгсервіс» , в тому числі нерухомого майна, що знаходиться в м. Львові, вул. Шевченка, 78, та просить повідомити Генеральну Прокуратуру чи погоджувалось відчуження зазначених об'єктів нерухомого майна з Міністерством оборони України.

06.06.2012 р. у відповіді на цей запит Міністерство оборони України повідомило Генеральну Прокуратуру про те, що їх запит щодо надання інформації стосовно відчуження нерухомого майна, яке було на балансі концерну «Військторгсервіс» опрацьовується.

Отже, в травні 2012 року Міністерство оборони України не тільки було повідомлене про факт відчуження спірного майна, а також про факти порушення при його відчуженні, зокрема, про відчуження спірного майна без згоди Міністерства оборони України та без погодження з Фондом Державного майна України. Тому, виходячи з вищенаведеного, початком відліку строку позовної давності слід вважати 07.06.2012 р. .

Однак зазначений висновок місцевого суду колегія суддів вважає помилковим та передчасним, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Пунктом 4.4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Згідно штампа на конверті (том І, а. с. 43) Військовою прокуратурою Львівського гарнізону надіслано позовну заяву у даній справі з доданими до неї документами, згідно додатків, до Господарського суду Львівської області - 31.12.2015 р.

Частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (правова позиція в цій частині викладена у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2014 р. у справі № 5011-32/13806-2012, від 30 вересня 2015 р. у справі № 910/4626/14, від 25 березня 2015 року у справі № 11/163/2011/5003, від 18 листопада 2015 р. у справі № 917/2579/14, у Висновках Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за ІІ півріччя 2014 року, а також Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.10.2015 р. № 01-06/1837/15 Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів ).

Тому перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор (постанова ВСУ від 13.04.2016 р. у справі № 907/238/15, постанова ВГСУ від 24.11.2015 р. у справі № 914/723/15 постанова ВГСУ від 10.08.2016 р. у справі № 914/2340/15, постанова ВГСУ від 14.07.2016 р. у справі № 914/3178/13, постанова ВГСУ від 28.07.2015 р. у справі № 5015/3297/12).

Сама по собі обізнаність прокурора та Фонду державного майна України про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск строку позовної давності (постанова Верховного Суду України від 20 серпня 2013 р. у справі № 3-18гс13).

Відтак, момент виявлення порушення є початком перебігу строку позовної давності у таких спорах, що кореспондується з положенням ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Як встановлено судом, Міністерство оборони України (Позивач-1) є власником спірного майна, однак не є стороною оспорюваного Договору купівлі-продажу, зазначений Договір, як встановлено судом, було укладено ОСОБА_2 Військторгсервіс (Позивачем-2) всупереч волі власника, при цьому, останній не мав на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, а отже спірне державне майно вибуло поза волею власника, без рішення Міністерства оборони України про надання згоди на відчуження нерухомого майна за погодженням з Фондом державного майна України.

ОСОБА_7 Генеральної Прокуратури України №17/1/1-34303-12 від 21.05.2012 року на адресу Міністерства оборони України (том ІІ, а. с. 230-232) вбачається, що прокуратура розслідувала кримінальну справу № 49-3089 за фактом перевищення службових повноважень службовими особами Державного підприємства Українська авіаційна транспортна компанія за ч. 3 ст. 365 КК України (абзац перший запиту - перша /титульна/сторінка (том ІІ, а.с. 230), та, що у ході досудового слідства якої виникла необхідність перевірки законності відчуження нерухомого майна, яке перебувало на балансі ОСОБА_2 Військторгсервіс (абзац другий запиту - перша /титульна/сторінка (том ІІ, а.с. 230).

В силу Закону України Про прокуратуру (ст. 20, 21 у редакції чинній на дату вчинення запиту) підтверджує факт збирання доказів для здійснення перевірки про можливі порушення законності (п.п. 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 20 Закону України Про прокуратуру . Згідно приписів КПК України, у редакції чинній на дату вчинення запиту, доказування у кримінальному провадженні - це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Елементами процесу доказування є збирання, перевірка та оцінка доказів. Першим елементом процесу доказування є збирання доказів (ч. 1 ст. 93 КПК України). Збирання доказів, це врегульована КПК України діяльність сторін кримінального провадження, потерпілих, яка полягає у пошуку, виявленні й фіксації у встановленому порядку матеріальних та ідеальних слідів кримінального правопорушення або інших фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження. Зазначена стаття передбачає способи збирання доказів та їх процесуальних джерел для сторони обвинувачення, серед інших, це витребовування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України. Фактично в результаті застосування зазначеного способу отримуються предмети з документами, які набувають процесуальний статус документів-доказів або речових доказів лише після їх огляду слідчим, проведення експертного дослідження, тощо. Наступними елементами доказування є перевірка доказів та оцінка доказів. Так, перевірка доказів - це діяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду з ретельного, всебічного й об'єктивного визначення достовірності фактичних даних і доброякісності джерел їх отримання для правильного встановлення обставин кримінального провадження. Елементом доказування є оцінка доказів (ч. 1 ст. 94 КПК України). Оцінка доказів є обов'язковою передумовою прийняття та обгрунтування процесуальних рішень, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 94 КРК України). Станом на дату вчинення Генеральною прокуратурою запиту № 17/1/1-34303-12 від 21.05.2012 р., на який покликається місцевий суд, Прокуратурою не було зібрано належних та достовірних фактичних даних щодо відсутності правомочностей у керівників позивача-2 на укладення спірного правочину, а тому останній не може слугувати відліком строку позовної давності.

Слід зазначити, що за старим КПК існував встановлений порядок притягнення особи до кримінальної відповідальності, зокрема, шляхом проведення дослідчої перевірки . За результатами перевірки орган дізнання, слідчий або прокурор могли прийняти тільки два рішення: порушити кримінальну справи або відмовити у порушенні кримінальної справи та/або передати матеріали в інший правоохоронний орган. В усіх випадках виносилась відповідна постанова, яка являлась офіційним рішенням посадовця про наявність/відсутність ознак злочину. Слід зазначити, що дослідча перевірка не надавала підстав правоохоронцям проводити слідчі дії (в т.ч. - обшуки, виїмки), призначати на підприємстві ревізії, перевірки. Постанови про порушення кримінальної справи в свою чергу поділялись на дві категорії: ті, що виносились по факту вчинення злочину, та ті, що порушувались відносно конкретної особи. Порушення кримінальної справи відносно конкретної особи означало, що особа буде притягнута до кримінальної відповідальності і справа щодо неї буде направлена до суду. Порушення справи за фактом, що ознаки вчинення злочину в наявності, але про те, хто його вчинив, у того хто порушує справу немає ніяких припущень.

Як вбачається з тексту ОСОБА_7 № 17/1/1-34303-12 від 21.05.2012 р., що в ході досудового слідства виникла необхідність перевірки законності відчуження нерухомого майна, яке перебувало на балансі ОСОБА_2 Військторгсервіс під час розслідування кримінальної справи № 49-3089 , яка порушена, як вбачається з матеріалів справи, за фактом перевищення службових повноважень службовцями іншого підприємства: ДП МОУ Українська транспортна компанія за ч. 3 ст. 365 КК України, а не щодо службових осіб ОСОБА_2 Військторгсервіс .

Частина 2 ст. 98 КПК зобов'язує порушувати справу щодо конкретної особи, якщо на момент порушення справи "встановлено особу, яка вчинила злочин". Особа, проти якої порушено кримінальну справу, повинна мати статус підозрюваного. Згідно зі ст. 431 КПК підозрюваним визнається або вже затриманий за підозрою в злочині, або той, до кого застосовано запобіжний захід. ОСОБА_5 всі, кого підозрюють (насправді фактично навіть формально не надаючи відповідного статусу у кримінальній справі) і звинувачують у вчиненні злочину, мають право на захист: ст. 63 Конституції України, ст. 21 КПК.

Відповідно до ст. 982 КПК постанова про порушення кримінальної справи має бути негайно вручено особі, щодо якої порушено справу.

З тексту самого запиту не вбачається, що станом на дату його складання, органи прокуратури мали достовірну інформацію про те, що спірний договір було укладено ОСОБА_2 Військторгсервіс всупереч волі власника - позивача-1, та, що Позивач-2, при цьому, не мав на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, що спірне державне майно вибуло поза волею власника, без рішення Міністерства оборони України про надання згоди на відчуження нерухомого майна за погодженням з Фондом державного майна України - не вбачається.

Офіційним згідно зі ст. 366 КК України /у редакції на дату надання МОУ відповіді на вищезазначений запит Генеральної прокуратури/ є лише такий документ, що містить зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документ - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форм власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених форм та містять передбачені законом реквізити.

Під документом як самостійним джерелом доказів розуміються як офіційні, так і неофіційні документи, але у будь-якому випадку, документ, створений установою чи посадовою особою і оформлений у встановленому порядку, повинен містити відомості, показання, цінність яких безпосередньо пов'язана з набуттям ними доказової сили.

Відповідно до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 р., до якої приєдналась Україна у 2002 р., офіційним документами вважаються документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи й ті, які виходять від органів прокуратури, секретаря або судового виконавця, який повинен забезпечити підтвердження дійсності документа та можливості використання його як доказу у кримінальній та цивільному позові та містити: по-перше, фактичні дані як докази; по-друге: фактичні дані (відомості) отримані з відомого, доступного для перевірки і не забороненого законом джерела; по-третє, такі дані повинні бути отримані в установленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, що гарантує захист прав і законних інтересів громадян; по-четверте, фактичні дані і сам процес їх одержання мають бути належним чином закріплені і засвідчені.

Відповідь Міністерства оборони України від 06.06.2012 р. № 220/3486 (том ІІ, а. с. 233), з наступного для за датою її складання (07.06.2012 р.), місцевий господарський суд вважає початком відліку строку позовної давності, ні по своїй суті, ні за змістом, не є офіційним документом (доказом) в розумінні статті 366 КК України, статей 33, 34 ГПК України, оскільки фактично не містить жодної інформації, зокрема, що спірний договір було укладено ОСОБА_2 Військторгсервіс всупереч волі власника - позивача-1, та, що позивач-2, при цьому, не мав на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, що спірне державне майно вибуло поза волею власника, без рішення Міністерства оборони України про надання згоди на відчуження нерухомого майна за погодженням з Фондом державного майна України, тощо.

До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості і достатності для вирішення як окремих питань господарської справи, так і по суті заявлених вимог в цілому в силу статей 32, 33, 34, 43 ГПК України.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідь Міністерства оборони України від 06.06.2012 р. № 220/3486 (том ІІ, а.с. 233), яка не містить жодної достовірної інформації, в т.ч. інформації, яка б стосувалася спірного правочину, про що зазначено вище у цій постанові, відтак дата - 07.06.2012 р., наступний день після складання вищезазначеної відповіді Міністерством оборони України на запит Генеральної прокуратури України, не може слугувати підставою для відліку загального трирічного строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України, для звернення з позовом до суду.

З огляду на наведене Міністерство оборони України (позивач-1 - по справі), в інтересах якого прокурор пред'явив позов, і, яке є власником спірного майна, дозволу на укладення спірного договору й відчуження спірного майна не надавало, стороною цього договору не було, відтак єдиними даними про дату, коли позивач-1 міг довідатися про укладення вказаного вище договору з порушенням чинного законодавства, є дата внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за наслідками прокурорської перевірки - 21 березня 2013 року, коли було встановлено особу, яка вчинила порушення діючого законодавства України.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за наслідками прокурорської перевірки конкретній особі (ОСОБА_6Н.) повідомлено про підозру, з підстав зазначених у витязі, які мають пряме відношення до спірних правовідносин, визначено правову кваліфікацію правопорушення за КК України (ст. 364 ч. 2 та ст. 423 ч.2)(том ІІ, а. с. 8).

Суд дійшов висновку, що позивач, в інтересах якого прокурор пред'явив позов, а саме: Міністерство оборони України, дозволу на укладення спірного договору й відчуження спірного майна не давало, стороною цього договору не було. Єдиними даними про дату, коли позивач-1 міг довідатися про укладення вказаного вище договору, є дата внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за наслідками прокурорської перевірки - 21.03.2013 р., коли було виявлено факт укладення спірного договору без дотримання вимог закону, внаслідок чого прокурор звернувся з позовом до суду із зазначеним вище позовом, а саме: 31.12.2015 р. (том І, а. с. 43).

Аналогічну правову позицію займає Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-101цс15.

Отже, позов подано до господарського суду в межах загальної позовної давності встановленої статтею 257 ЦК України, а відтак спірний договір в силу положень ст.ст. 215, 216 ЦК України належить визнати недійсним, що дає підстави суду апеляційної інстанції вважати апеляційну скаргу такою, що підлягає до задоволення в цій частині.

З зазначених вище обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки місцевого суду про те, що у кримінальній справі № 49-3089, яка розслідувалась у 2012 році, з набуттям чинності новим КК України стала підставою для внесення 21.03.2013 р. відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань за наслідками прокурорської перевірки, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, кримінальна справа № 49-3089 була порушена за фактом перевищення службових повноважень службовими особами Державного підприємства Українська авіаційна транспортна компанія за ч. 3 ст. 365 КК України (абзац перший запиту - перша /титульна/сторінка (том ІІ, а.с. 230), та, що у ході досудового слідства якої виникла необхідність перевірки законності відчуження нерухомого майна, яке перебувало на балансі ОСОБА_2 Військторгсервіс . Державне підприємство Українська авіаційна транспортна компанія , проти посадових осіб якого була порушена у 2012 році кримінальна справа № 49-3089, на яку покликається місцевий суд в судовому рішенні (том ІІІ, а.с. 64) та ОСОБА_2 Віськторгсервіс є суть різними юридичними особами, і не відповідає за зобов'язаннями ДП Українська авіаційна транспортна компанія , із умов Статуту ОСОБА_2, правова оцінка якому надана вище у цій постанові, зазначене не випливає.

Є передчасними висновки місцевого суду та твердження відповідача про це, що Позивач-1 - Міністерство оборони України довідалось та могло довідатись про порушення стверджувальних прав - 24.09.2009 р. - з дати затвердження акту службового розслідування, проведеного відповідно до Наказу Міністра оборони України № 418 від 21.08.2009 р., та, що Прокурор же у будь-якому випадку міг знати про порушення стверджувальних прав з вересня 2009 р., оскільки перевірка законності реалізації нерухомого майна у 2008-2009 р.р., зокрема, нерухомого майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Т.Шевченка, 78, органами прокуратури здійснювалась ще у вересні 2009 р., що підтверджується листом Військової прокуратури Західного регіону від 02.09.2009 р. № 6/2154 та листом начальника філії УТ ЗахОК ОСОБА_2 «Військторгсервіс» від 21.09.2009 р. № 842. Генеральний прокурор, - зокрема, з листа Державної фінансової інспекції у Львівській області від 10.06.2013 р. № 08-16/4434, складеного за наслідками фінансово-господарської ревізії за період з 01.01.2007 р. по 31.01.2009 р., а також міг довідатися з засобів масової інформації за 2009 - 2010 р.р., вебресурсів, тощо, а позивачу - 2 про оскаржуваний правочин було відомо в момент його вчинення, з огляду на наступне.

Так, дослідивши зміст викладеного у Акті службового розслідування від 24.09.2009 р., проведеного відповідно до наказу МОУ № 418 від 21.08.2009 р. (том І, а.с. 157-160), дата затвердження якого місцевим господарським судом визначена початком перебігу строку позовної давності, вбачається, що з тексту цього Акту не випливає жодної інформації про факт відсутності у представника ОСОБА_2 Військторгсервіс необхідного обсягу дієздатності /правомочностей/ для укладення договорів/угод на відчуження майна Міністерства оборони України, та не встановлено, що будь-які угоди були укладені з порушенням чинного законодавства України. У зазначеному Акті наведено, що Таким чином під час укладання правочинів керівник ОСОБА_2 діяв у межах повноважень, визначених Контрактом та передбачених положеннями законодавства України з метою отримання прибутку . Як зазначено у тексті Акту службового розслідування від 24.09.2009 р., що Дослідивши порядок укладання договорів …, щодо якого були зауваження у державному фінансовому аудиті та матеріалах ревізії Головного контрольно-ревізійного управління України, порушень законодавства України не встановлено /довідка Головного КРУ від 03.04.2009 р. знаходиться в матеріалах справи/.

З тексту Акту від 24.09.2009 р., вбачається, що Аналізом порядку здійснення відчуження державного майна, закріпленого за ОСОБА_2 на праві повного господарського відання, встановлено, що у 2007 - 2008 роках ОСОБА_2 та його учасниками було відчужено майно залишковою вартістю 1863,61 тис. грн.., у т.ч. через аукціони - на суму 984,2 тис. грн., за рішеннями суду на суму 794,21 тис. грн.., передано у комунальну власність територіальним громадам - на суму 85,2 тис. грн. За перше півріччя 2009 року відчужено через аукціони нерухомого майна залишковою вартістю на суму 957,9 тис. грн. та, що Можливості ОСОБА_2 здійснювати відчуження основних фондів були передбачені затвердженими Міністром оборони України річними фінансовими планами , що На відчуження об'єктів нерухомого майна, що без шкоди для організації виробничої діяльності можуть бути відчужені у встановленому законодавством порядку, було надано дозвіл згідно з наказом Міністра оборони України від 23.03.09 № 130 та, що Питання дотримання законності при здійсненні відчуження основних фондів було також об ревізовано Головним контрольно-ревізійним управлінням України та його регіональними підрозділами, порушень із зазначеного питання в актах контрольних заходів не відображено .

Отже з Акта від 24.09.2009 р.,, коли позивач-1 дізнався або міг дізнатися про своє порушене право, не вбачається, що, зокрема, оспорюваний договір, був укладений без згоди Міністерства оборони України в розумінні Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р., без погодження ФДМУ, та не встановлено факту відсутності у представника ОСОБА_2 необхідного обсягу дієздатності для укладення договорів/угод на відчуження майна Міністерства оборони України. Така інформація в зазначеному Акті - відсутня.

Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що із змісту Акту службового розслідування від 24.09.2009 р. просліджується, що, перевіркою, в основному, встановлено недоотримання фінансових ресурсів від реалізованого майна - прибутку, у зв'язку з чим введено посаду бухгалтера-ревізора, та неотримання ОСОБА_2 свідоцтв на право власності на об'єкти, в т.ч. на земельні ділянки, тощо, а видача ОСОБА_6 довіреностей керівнику філії - за Актом - визначена правомірною.

За наведених вище обставин, дата затвердження Акту службового розслідування від 24.09.2009 р. - не може вважатися початком перебігу строку позовної давності.

Колегія апеляційного господарського суду вважає помилковим також висновок місцевого суду про те, що Міністерство оборони України дізналось (могло дізнатись) про порушення законодавства при укладенні спірного Договору - 17.04.2009 року , що підтверджується Актом ревізії окремих питань фінансового-господарської діяльності державного господарського об'єднання ОСОБА_2 Військторгсервіс за 2007-2008 роки та завершальний звітний період 2009 року № 08-21/12 (том І, а. с. 157-202), про відчуження 14 приміщень Філії на суму 13851816,71 грн., яку здійснено шляхом проведення аукціону, оскільки як вбачається з тексту цього Акта, останній був складений на 46 аркушах у 3-х примірниках: 1-й та 3-й примірники для ГоловКРУ; 2-й примірник для ОСОБА_2 Військторгсервіс (том ІІ, а.с. 216) та врученому останньому 18.04.09р. заступнику генерального директора ОСОБА_2 ОСОБА_14 Позивачу -1: Міністерству оборони України - вказаний акт - не надсилався та його представнику - не вручався, що не свідчить про обізнаність уповноваженого органу (Міністерства оборони України) зі змістом оспорюваного договору купівлі-продажу та з порушенням цим договором вимог закону та прав позивача-1.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.08.2013 р. по справі № 6/17-4949-2011, яка в силу приписів статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, а також у постанові Вищого господарського суду України від 28 липня 2015 року у справі № 5015/3297/12.

Є помилковим також висновок місцевого суду про те, що Міністерство оборони України дізналось або могло дізнатись про порушення законодавства при укладенні спірного договору 27.04.2011 р ., що підтверджується актами перевірки Рахункової палати від 27.04.2011 р. (том І, а. с. 80-90), оскільки в зазначеному акті, в основному, йдеться про кількість майна переданого ОСОБА_2 Військторгсервіс в оренду та на яку суму; про укладення договорів з надання послуг та на яку суму; про прибутковість роботи ОСОБА_2 у 2008-2010 роках, про фінансове благополуччя ОСОБА_2; про розмір отриманих коштів; що вибірковою перевіркою порядку реалізації нерухомого майна з порушенням чинного законодавства ОСОБА_2: у 2006 р. та у 2007 р.; що з порушенням строків укладалися договори купівлі-продажу з переможцями конкурсу протягом 2008-2010 рр.; що договори укладалися за дозволу органу управління майном (Начальника Головного управління торгівлі тилу Міноборони), які становлять цілісний майновий комплекс та наведено перелік таких об'єктів; що в більшості випадків реалізація нерухомого майна концерном протягом 2006-1010 рр. відбулася на підставі листів про надання дозволу відчуження; зазначено про незаконні дії посадових осіб Міноборони щодо розпорядження нерухомим майном, переданим у господарське відання концерну та вказано по яких саме; тощо. Однак, жодної інформації щодо відчуження спірного нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Т.Шевченка, 78, вказаний акт не містить. Відтак зазначений акт перевірки Рахункової палати від 27.04.2011 р. не свідчить про обізнаність уповноваженого органу (Міністерства оборони України) зі змістом оспорюваного договору купівлі-продажу та з порушенням цим договором вимог закону та прав позивача.

Є передчасним висновок місцевого суду про те, що Міністерству оборони України довідалось та могло довідатись про порушення своїх прав, оскільки ОСОБА_2 Військторгсервіс про оскаржуваний правочин було відомо в момент його вчинення - 29.10.2008 р., так як керівником ОСОБА_2 «Військторгсервіс» з 28.07.05р. до 02.03.2012 р. був саме ОСОБА_6, а начальником Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 «Військторгсервіс» з 23.08.2007 р. до 03.01.2012 р. - ОСОБА_11, які підписали та погодили відчуження державного майна, протягом принаймні 3,5 років очолювали юридичну особу, та мала б подати позов про визнання недійсним даного договору. Однак, цього зроблено не було, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 317, 318, 319, 326 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 5, 7 Закону України Про управління об'єктами державної власності управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженим ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності, в нашому випадку, таким суб'єктом управління державним майном є Міністерство оборони України. Отже, лише Міністерство оборони України, як уповноважене державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 1 ст. 4 Закону України Про управління об'єктами державної власності ), що було врегульовано Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 р., та Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою КМ України № 1080 від 03.08.2006 р.), відповідно до ст. ст. 1 та 2 ГПК України наділене повноваженнями звернення до суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а не Позивач-2, який є лише Балансоутримувачем спірного державного майна. Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами: - підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних інтересів; - державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; - прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ГПК України не передбачено права однієї особи звертатися до господарського суду з позовними вимогами в інтересах іншої особи; у разі такого звернення в прийнятті позовної заяви слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК України (п. 3.1. постанова пленуму ВГС України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Колегія суддів також вважає помилковим висновок місцевого суду про те, що позивач-1 дізнався (міг дізнатися) про порушення свого права з інформації, яка поширювалися в засобах масової інформації за 2007 - 2009 - 2010 роки та веб-порталах органів виконавчої влади, які знаходяться в матеріалах справи, а також відповідь ДФІУ, як на доказ того, що Міністерству оборони України та Прокуратурі було відомо про порушення порядку відчуження спірного державного майна, оскільки публікації в газетах та на веб-порталах, які є у даній справі, носять загальний характер та не містять конкретної інформації щодо конкретних угод, майна, в т.ч. спірним Договором купівлі-продажу від 29.10.2008 р. і зазначені публікації в мережі Інтернет, якими розкривались результати ревізії, проведеної з питань фінансово-господарської діяльності ОСОБА_2 за період з 2007 по 2009 роки, не впливали на обставини, які є предметом спору у даній справі, зокрема, на визначення строку позовної давності.

Колегією суддів також встановлено, що з матеріалів даної справи не вбачається належності до складу засновників відповідача керівництва позивача-2 чи пов'язаних із ними осіб в розумінні Закону України Про засади запобігання та протидії корупції , наявності конфлікту інтересів у даному випадку. Разом з тим, на дату укладення спірного правочину - 29.10.2008 р., Закон України Про запобігання і протидії корупції прийнятий не був. Закон України Про запобігання і протидії корупції (№ 1506-17) був прийнятий 11.06.2009 р., одночасно із Законом України Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень та Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення , втратили чинність 21.12.2010 р., відповідно до Закону України Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції № 2808-VІ. Закон України Про засади запобігання і протидії корупції від 07.04.2011 р. (№ 3206-VІ) набрав чинності з 01.07.2011 року, крім статей 11 і 12, які набрали чинності з 01.01.2012 р. (з наступними змінами).

Ураховуючи правову позицію про дію нормативних актів в часі викладеної у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.97 р. № 1-зп, від 09.02.99 р. № 1-рп/99, від 05.04.2001 р. № 3-рп/2001 та Рішенні Конституційного Суду України від 13.03.2013 р. № 6-рп/2012 у справі № 1-14/2012 зазначені вище законодавчі акти не мають зворотної дії в часі, тому не можуть застосовуватися до правовідносин, які виникли раніше.

Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 не були близькими родичами, в матеріалах такі докази відсутні.

Оскільки за наслідками прокурорської перевірки, порушено кримінального провадження за № 42013100350000142 (дата внесення в ЄРДР: 21.03.2013 р.), і особою, якій повідомлено про підозру є ОСОБА_6, правова кваліфікація (КК України) ч. 2 ст. 364 КК України, за дії вчинені у період з квітня 2005 року по грудень 2011 року, який, будучи генеральним директором ОСОБА_2 Військторгсервіс , в порушення діючого законодавства України, зловживаючи службовим становищем в інтересах третіх осіб, надав підпорядкованим підприємствам нотаріально завірені довіреності на реалізацію об'єктів нерухомості на підставі виданих ним же у 2004 році дозволів (термін дії яких минув)(том І, а. с. 89), не зважаючи на те, що станом на час розгляду даної справи, вирок суду не постановлений, відсутні підстави відповідно до ст. 90 ГПК України надсилати про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Колегією суддів також не приймаються до уваги покликання місцевого суду на Рішення Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року Рисовський проти України заява № 29979/04, так як Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. Конвенції, оскільки не було забезпечено виконання рішення від 1994 року, яке досі залишається чинним, протягом розумного строку, та яке у березні 2010 року апеляційний господарський суд Львівської області по суті залишив це рішення без змін.

Не може бути застосовано до вказаних вище правовідносин Рішення Європейського суду від 20.09.2011 р. за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії , від 22.10.1996 р. за заявою № 22083/93 № 22095/93 у справі Страббінгс та інші проти Сполученого Королівства , від 27 травня 2013 р. за заявою № 21722/11 у справі ОСОБА_15 проти України щодо позовної давності, оскільки заявник зазначених строків не пропустив, про що зазначено вище у цій постанові, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду в частині, що не підлягає до задоволення клопотання прокурора про поновлення строків позовної давності, подане прокурором до канцелярії суду 24.03.2016 р. за вх. № 12876/16, оскільки, як встановлено колегією суддів, ні прокурор, ні позивач-1, загального строку позовної давності передбаченого статтею 257 ЦК України, звернувшись 31.12.2015 р. з позовом до суду, не пропустили.

Стаття 121 Конституції України передбачає, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Пред'явлення заступником військового прокурора Західного регіону України даної позовної заяви в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України, як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, викликано винятково захистом порушених інтересів Держави та здійснюється відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, оскільки відповідно до вказаних положень Конституції та п. 2 ст. 5 Закону України Про прокуратуру , однією із функцій, що покладаються на прокуратуру України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року за № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У відповідності до вимог ст. 3 Закону України Про Збройні Сили України , ст. 10 Закону України Про оборону України , Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України (надалі - ЗС України). Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі ЗС України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби ЗС України, затверджених Законом України Про затвердження Статуту внутрішньої служби ЗС України від 24.03.1999 року, надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України. У зв'язку з вищевикладеним, заступник військового прокурора Львівського гарнізону, згідно п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру та рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року №3/-рп/99, звертається з позовом до Господарського суду Львівської області в інтересах держави - Міністерства оборони України, ОСОБА_2 Військторгсервіс як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах. Враховуючи те, що термін інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави. Відтак прокурор правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі позивача-1 та позивача-2.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд прийшов до передчасного висновку про доцільність застосування наслідків пропуску строків позовної давності , оскільки позов подано (31.12.2015 р.) в межах позовної давності, а відтак спірний договір слід визнати недійсним, що дає підстави суду апеляційної інстанції вважати в цій частині апеляційна скарга задоволенню.

Як зазначено вище у цій постанові, спірне майно, що знаходиться в м. Львові по вул. Т. Шевченка,78, є з 11.06.2013р. власністю ТзОВ Форвард , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 4707496 і не знаходиться вже у власності відповідача: Приватної фірми Монте Крісто , тому не може бути витребуване у нього, так як ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного договору, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1. ст.388 ЦК України.

Така правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України у справі №3-103гс11 від 17.10.11р.

Відтак, вимога прокурора (п. 2 прохальної частини позовної заяви), по якій останній теж не пропустив загального строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) та апеляційна скарга позивача-1 в частині зобов'язати відповідача повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України спірне майно - задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, приходить до висновку, що апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 19.10.2016 р. у справі № 914/126/16 скасувати повністю і прийняти нове рішення. Позов задовольнити частково. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.10.2008 року - 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частини адміністративних будівель, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв.м., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78,у м. Львові, укладений між ОСОБА_2 Військторгсервіс (м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. № 28-А; ідентифікаційний код 33689922) в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто (м. Луцьк, вул. Львівська, буд. 91 «а» ; ідентифікаційний код 30555964). У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Щодо стягнення судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір , ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1378,00 грн., та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір , враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно із Законом України «Про судовий збір» зі змінами, внесеними Законом України № 484-VIІ від 22.05.2015 р., які набули чинності з 01.09.2015 р., органи прокуратури при зверненні до суду з позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргами, сплачують судовий збір на загальних підставах.

З матеріалів справи вбачається та зазначено у оскаржуваному рішенні суду, що разом із позовною заявою, прокурором було подано заяву про відстрочення сплати судового збору до моменту винесення рішення, яка була задоволена судом.

Відповідно до вищенаведеного колегія суддів зазначає, оскільки суд відстрочив прокурору сплату судового збору до прийняття рішення у справі, а в задоволенні позовних вимог частково відмовлено, то судовий збір в сумі 1378,00 грн. підлягає до стягнення в дохід Державного бюджету України з прокурора на загальних підставах.

У зв'язку із задоволенням позовних вимог частково, судові витрати в сумі 689,00 грн. слід стягнути з відповідача на користь прокурора, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Також слід зазначити, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 року Міністерству оборони України відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (п. 2 резолютивної частини ухвали ) (том ІІІ, а. с. 79-80).

Станом на час прийняття постанови по справі № 914/126/16 скаржником не було оплачено судового збору в сумі 1515,80 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр.-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 1515,80 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку в сумі 757,90 грн. покласти на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 20, 22, 27, 28, 29, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 19.10.2016 р. у справі № 914/126/16 скасувати повністю і прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.10.2008 року - 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частини адміністративних будівель, а саме: адміністративний будинок площею 159,5 кв.м., який визначений за поверховим планом літ. А-1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78,у м. Львові, укладений між ОСОБА_2 Військторгсервіс (м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. № 28-А; ідентифікаційний код 33689922) в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування ОСОБА_2 Військторгсервіс та Приватною фірмою Монте Крісто ( м. Луцьк, вул. Львівська, буд. 91 «а» ; ідентифікаційний код 30555964).

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Військової прокурори Львівського гарнізону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) 1378,00 грн. судового збору.

7. Стягнути з Приватної фірми Монте Крісто (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Львівська. Буд. 91А, код ЄДРПОУ 30555964) на користь Військової прокурори Львівського гарнізону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) 689,00 грн. судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам.

8. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр.-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 1515,80 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

9. Стягнути з Приватної фірми Монте Крісто (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Львівська. Буд. 91А, код ЄДРПОУ 30555964) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр.-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) 757,90 грн. судових витрат пропорційно задоволеним вимогам.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.

11. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

31.01.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 07.02.2017 р.

СудЛьвівський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення31.01.2017
Оприлюднено08.02.2017
Номер документу64561801
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —914/126/16

Ухвала від 15.08.2017

Господарське

Верховний Суд України

Ємець А.А.

Ухвала від 07.06.2017

Господарське

Господарський суд Львівської області

Пазичев В.М.

Ухвала від 31.05.2017

Господарське

Господарський суд Львівської області

Пазичев В.М.

Постанова від 16.05.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Селіваненко В.П.

Ухвала від 28.04.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Селіваненко В.П.

Ухвала від 27.03.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Селіваненко В.П.

Постанова від 31.01.2017

Господарське

Львівський апеляційний господарський суд

Данко Л.С.

Ухвала від 25.01.2017

Господарське

Львівський апеляційний господарський суд

Данко Л.С.

Ухвала від 14.12.2016

Господарське

Львівський апеляційний господарський суд

Данко Л.С.

Рішення від 19.10.2016

Господарське

Господарський суд Львівської області

Пазичев В.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні