Постанова

від 16.05.2017 по справі 914/126/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року Справа № 914/126/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу приватної фірми "Монте Крісто", м. Луцьк (далі - Фірма),

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2017

зі справи № 914/126/16

за позовом заступника військового прокурора Львівського гарнізону, м. Львів (далі - Прокурор), в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, м. Київ (далі - Міністерство);

концерну "Військторгсервіс", м. Київ (далі - Концерн),

до Фірми

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання повернути частину нежитлових приміщень,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", м. Львів (далі - Підприємство);

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів (далі - Регіональне відділення);

Фонд державного майна України, м. Київ (далі - ФДМУ).

Судове засідання проведено за участю:

Прокурора - Грищенка М.А.,

представника Міністерства - Тушницького О.О.,

представника Концерну - Татарчук Р.О.,

представника Фірми - Михалевського Ю.Р.,

представника Підприємства - не з'яв.,

представника Регіонального відділення - Грикун В.О.,

представника ФДМУ - Грикун В.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та зобов'язання повернути його (приміщення) до державної власності.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.10.2016 (колегія суддів у складі: Пазичев В.М. - головуючий, Манюк П.Т. і Трускавецький В.П.): у задоволенні позову відмовлено; стягнуто: з військової прокуратури Львівського гарнізону на користь державного бюджету України 459,34 грн. судового збору; з Міністерства на користь державного бюджету України 459, 33 грн. судового збору; з Концерну на користь державного бюджету України 459, 33 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 (колегія суддів у складі: Данко Л.С. - головуючий, Галушко Н.А. і Орищин Г.В.): рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким: позов задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/50 (дев'ять п'ятдесятих) частин адміністративних будівель, а саме: адміністративного будинку площею 159,5 кв.м, який визначений за поверховим планом літ. А1 та розташований по вул. Т. Шевченка, буд. №78, у м. Львові (далі - спірне приміщення), який укладено 29.10.2008 Концерном в особі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну" та Фірмою; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з військової прокурори Львівського гарнізону на користь державного бюджету України 1378 грн. судового збору; стягнуто з Фірми на користь військової прокурори Львівського гарнізону 689 грн. судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам; стягнуто з Міністерства на користь державного бюджету України судовий збір у сумі 1515,80 грн. за подання апеляційної скарги; стягнуто з Фірми на користь Міністерства 757,90 грн. судових витрат пропорційно задоволеним вимогам.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Фірма просить; скасувати повністю постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 з даної справи і залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 19.10.2016; стягнути на її користь сплачений судовий збір. Скаргу мотивовано порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу Прокурор заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність, необґрунтованість та про спростування їх нормами чинного законодавства України, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

04.10.2004 Міністерством в особі Міністра оборони України було видано довіреність № 220/2071 (далі - Довіреність №220/2071), якою уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства ОСОБА_12 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства, зокрема з правом надання від імені Міністерства підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.

Дозвіл на відчуження спірного приміщення був виданий начальнику державного підприємства Міністерства "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_13 начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства ОСОБА_12 12.11.2004 у формі листа, адресованого ОСОБА_13, на підставі Довіреності №220/2071.

12.02.2005 окремим дорученням Міністерства зазначена Довіреність №220/2071 була скасована та відкликана. 17.02.2005 ОСОБА_12 її повернуто до Адміністративного департаменту Міністерства.

31.01.2006 наказом Міністра оборони України № 47 припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства та реорганізовано його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс"; останнє визначено правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства.

Наказом Міністра оборони України від 05.04.2007 № 135 припинено діяльність державного підприємства Міністерства "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та реорганізовано його шляхом приєднання до Концерну; останній визначено правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

Відповідно до положень статуту Концерну:

- Концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства (далі - орган управління майном) (пункт 1.1);

- Концерн здійснює господарську діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно, закріплене за ним на праві господарського відання (пункт 3.4);

- генеральний директор Концерну, зокрема, розпоряджається майном Концерну в межах, передбачених чинним законодавством України та цим статутом; без довіреності діє від імені Концерну, представляє його як в Україні, так і за її межами; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень (пункт 4.4);

- майно Концерну перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання (пункт 7.3);

- відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (пункт 7.5).

12.09.2007 Концерном в особі генерального директора ОСОБА_12, що діяв на підставі статуту Концерну, видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я. та зареєстрована 12.09.2007 в реєстрі за № 4165 і якою уповноважено начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Концерну ОСОБА_13 укладати від імені Концерну будь-які договори (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України. Термін дії довіреності до 12.09.2010.

12.07.2008 відбулися публічні торги з продажу спірного приміщення.

Згідно з протоколом від 12.08.2008 № 798-н про хід публічних торгів переможцем стала Фірма з правом укладення договору купівлі-продажу спірного приміщення.

29.10.2008 Концерном (продавець) та Фірмою (покупець) укладено договір купівлі-продажу спірного приміщення (далі - Договір купівлі-продажу), який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тимків І.М. 29.10.2008 та зареєстровано в реєстрі за № 3101.

11.03.2009 підписано акт приймання-передачі спірного приміщення.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з 11.03.2009 за Фірмою зареєстровано спірне приміщення на праві приватної спільної часткової власності.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з 11.06.2013 спірне приміщення зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД"; підстава: договір купівлі-продажу, серія та номер: 908, виданий 11.06.2013, видавник: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ващук В.Ф., номер запису: 1259023.

Фірмою в суді першої інстанції подано заяву про застосування позовної давності.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що спірний Договір купівлі-продажу не відповідає чинному законодавству оскільки був укладений з порушенням вимог пункту 2 статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та пунктів 6, 8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803 (далі - Порядок), без дозволу або згоди суб'єкта управління майном - Міністерства, наданого у формі розпорядчого акта та без дозволу (погодження) ФДМУ на відчуження державного майна, за відсутності у представника Концерну необхідного обсягу дієздатності на укладення цього правочину.

Місцевим судом відмовлено у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, початок перебігу якої, за висновком місцевого суду, розпочався 07.06.2012, оскільки Міністерство дізналося про порушення законодавства при укладенні Договору купівлі-продажу ще 21.05.2012 із запиту Генеральної прокуратури України від 21.05.2012 №17/1/1-34303-12, надісланого на адресу Міністерства, відповідно до якого Генеральна прокуратура України повідомила Міністерство, що в рамках кримінального провадження проводиться перевірка законності відчуження нерухомого майна, яке перебувало на балансі Концерну, в тому числі спірного приміщення, та просила повідомити Генеральну прокуратуру України, чи погоджувалося відчуження зазначених об'єктів нерухомого майна з Міністерством.

06.06.2012 у відповіді на цей запит Міністерство повідомило Генеральну прокуратуру України про те, що її запит щодо надання інформації стосовно відчуження нерухомого майна, яке було на балансі Концерну, опрацьовується.

Тому місцевий господарський суд дійшов висновку, що у травні 2012 року Міністерство було повідомлене не тільки про факт відчуження спірного майна, а також і про факти порушення при його відчуженні, зокрема про відчуження спірного майна без згоди Міністерства та без погодження з ФДМУ, та зазначив, що початком відліку позовної давності слід вважати 07.06.2012.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нове рішення, апеляційний господарський суд виходив з такого.

Відчуження спірного приміщення, що є об'єктом державної власності, відбулося з порушенням вимог Порядку, зокрема без згоди та/або погодження на відчуження майна суб'єкта управління та ФДМУ; спірний Договір купівлі-продажу був укладений від імені Концерну особою, яка не мала повноважень на вчинення дій щодо відчуження державного нерухомого майна, закріпленого на праві господарського відання за цим Концерном, оскільки довіреність, видана раніше Міністром оборони України, була на той час визнана недійсною та відкликана окремим дорученням Міністра оборони України; відтак укладений сторонами договір у силу положень статей 215, 216 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірне приміщення з 11.06.2013 є власністю товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД" (що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №5159247), а не власністю Фірми, дійшов висновку про те, що спірне майно не може бути витребуване у останнього. У цьому разі майно може бути витребувано від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Щодо підстав для застосування позовної давності суд апеляційної інстанції зазначив таке.

Міністерство є власником спірного приміщення, однак не є стороною Договору купівлі-продажу, який було укладено Концерном всупереч волі власника; при цьому останній не мав на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, а, отже, спірне майно вибуло з державної власності поза волею власника, без рішення Міністерства про надання згоди на відчуження нерухомого майна за погодженням з ФДМУ.

Із запиту Генеральної прокуратури України від 21.05.2012 №17/1/1-34303-12, направленого на адресу Міністерства, вбачається, що прокуратура розслідувала кримінальну справу № 49-3089 за фактом перевищення службових повноважень службовими особами державного підприємства "Українська авіаційна транспортна компанія"; у ході досудового слідства виникла необхідність перевірки законності відчуження нерухомого майна, яке перебувало на балансі Концерну.

З тексту згаданого запиту не вбачається, що станом на дату його складання органи прокуратури мали достовірну інформацію про те, що Договір купівлі-продажу було укладено Концерном всупереч волі власника - Міністерства та що Концерн при цьому не мав на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності.

Відповідь Міністерства від 06.06.2012 № 220/3486 не містить жодної достовірної інформації, яка стосувалася б спірного правочину, відтак дата - 07.06.2012, - наступний день після дня складання зазначеної відповіді Міністерством оборони України на запит Генеральної прокуратури України, - не може слугувати моментом відліку трирічної позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України, для звернення з позовом до суду.

Міністерство, в інтересах якого Прокурор пред'явив позов і яке виступає від імені держави як власника спірного майна, дозволу на укладення спірного договору й відчуження спірного приміщення не надавало, стороною цього договору не було; відтак єдиним днем, коли Міністерство могло довідатися про укладення вказаного договору з порушенням чинного законодавства, є день внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за наслідками прокурорської перевірки - 21.03.2013, коли було встановлено особу, яка вчинила порушення чинного законодавства України, та було виявлено факт укладення спірного договору без дотримання вимог закону. Прокурор звернувся з позовом до суду 31.12.2015.

Подібні ж правові висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 № 6-101цс15 та ін. Такі висновки згідно з частиною третьою статті 82 та частиною першою статті 111 28 ГПК України враховуються судами при застосуванні норм права.

Таким чином, позов подано до господарського суду в межах загальної позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, а відтак Договір купівлі-продажу в силу положень статей 215, 216 ЦК України належить визнати недійсним.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до приписів ЦК України:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203);

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215);

- за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655);

- до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті; особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (частини четверта та п'ята статті 656);

- власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317);

- від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади; управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (частини друга та третя статті 326);

- представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (стаття 244);

- представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків; 7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність (стаття 248);

- загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257);

- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261);

- сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267).

Відповідно до частин п'ятої та тринадцятої статті 75 Господарського кодексу України відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. Інші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційних підприємств визначаються законом.

На час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу порядок відчуження державного майна визначався Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (далі - Закон) та Порядком.

Відповідно до положень Закону:

- управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1);

- об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій (частина перша статті 3);

- Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом (частина перша статті 5);

- здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності (підпункт и пункту 18 частини другої статті 5);

- Фонд державного майна України відповідно до законодавства, щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна, зокрема дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством (підпункт и пункту 2 частини першої статті 7).

Пунктом 6 Порядку передбачено, що відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління). Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Відчуження майна, що перебуває на балансі суб'єкта управління, здійснюється за рішенням такого суб'єкта, крім нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, відчуження якого здійснюється лише за погодженням з Фондом державного майна.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції, встановивши, що: відчуження спірного приміщення відбулося без відповідного рішення про надання згоди на таке відчуження органом управління майном - Міністерством та за відсутності погодження з ФДМУ, як це передбачено статтею 75 Господарського кодексу України, нормами Закону та Порядку; спірний Договір купівлі-продажу був укладений від імені Концерну особою, яка не мала повноважень на вчинення дій щодо відчуження державного нерухомого майна, закріпленого на праві господарського відання за цим Концерном; спірне приміщення з 11.06.2013 є власністю товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД", тому не може бути витребуване у останнього в силу статті 388 ЦК України; позов подано до місцевого суду в межах загальної позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, - дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та визнання Договору купівлі-продажу недійсним.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують та стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Водночас перевірка доводів скаржника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та здійсненням оцінки доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, встановленими частиною другою статті 111 7 ГПК України, за якою названа судова інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 зі справи № 914/126/16 залишити без змін, а касаційну скаргу приватної фірми "Монте Крісто" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя В. Палій