Ухвала

від 01.02.2017 по справі 826/6908/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" лютого 2017 р. м. Київ К/800/58217/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника відповідача Панасюк Ю.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 у справі №826/6908/13-а за позовом Приватного підприємства Виробничо-будівельна компанія АНТА до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю БК Стандарт С про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2013 у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства Виробничо-будівельна компанія АНТА до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю БК Стандарт С про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.04.2013 №0002622220 та №0002632220.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві 21.11.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 26.12.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 86.9 статті 86, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до приписів статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва проведено позапланову документальну виїзну перевірку Приватного підприємства Виробничо-будівельна компанія АНТА з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю БК Турам , Товариством з обмеженою відповідальністю БК Стандарт С , Товариством з обмеженою відповідальністю Адва Естейт , Товариством з обмеженою відповідальністю ІСТ Реалтігруп .

Перевірка призначена відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на підставі постанови слідчого по кримінальному провадженню за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, порушеного стосовно посадових осіб контрагентів позивача.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва складено акт від 08.04.2013 №1220/22-221-21456081 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.04.2013 №0002622220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 563132,00грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 9889,00грн.; від 18.04.2013 №0002632220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 472162,00грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 118081,00грн.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю БК Турам , Товариством з обмеженою відповідальністю БК Стандарт С , Товариством з обмеженою відповідальністю Адва Естейт , Товариством з обмеженою відповідальністю ІСТ Реалтігруп з огляду на відсутність у контрагентів позивача виробничого обладнання, трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем надано докази відсутності реального здійснення господарських операцій.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що при прийняті спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем порушено приписи пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, а товариство має належні первинні документи щодо спірних операцій.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законним і обґрунтованим судове рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

Таким чином, для застосування до правовідносин пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України необхідним є призначення перевірки позивача в рамках кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи Приватного підприємства Виробничо-будівельна компанія АНТА .

Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, перевірка Приватного підприємства Виробничо-будівельна компанія АНТА призначена в рамках кримінального провадження, порушеного щодо засновників/посадових осіб контрагентів позивача.

За таких обставин, застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України є безпідставним.

В той же час, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, з метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Натомість, суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2013 не вказав, які саме докази та яким чином спростовують висновки суду першої інстанції, не перевірив доводи відповідача щодо обставин, які виключають можливість здійснення спірних операцій.

Таким чином, судом апеляційної інстанції обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів виконано не було, що і потягло за собою прийняття судового рішення, яке не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Оскільки, відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 у справі №826/6908/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

І.Я. Олендер