Рішення

від 30.01.2017 по справі 910/22675/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017Справа №910/22675/16 За позовом ОСОБА_1

До Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1

про стягнення 278 065,00 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представників сторін

від позивача - 1: ОСОБА_2 - по дов.;

від відповідача: Жигун С.С. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 про стягнення дивідендів в сумі 278 065,00 грн.

Ухвалою від 12.12.2016р. порушено провадження по справі №910/22675/16 та призначено її розгляд на 23.12.2016р.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Одночасно, 22.12.2016р. відповідачем через відділ діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Приймаючи до уваги неявку відповідача в судове засідання та його клопотання про відкладення розгляду спору, враховуючи, що учасниками судового процесу не було надано всі витребувані документи, ухвалою від 23.12.2016р. розгляд справи було відкладено на 16.01.2017р.

Представником позивача у судовому засіданні подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представником відповідача 13.01.2017р. через відділ діловодства суду було подано відзив на позовну заяву та клопотання про застосування строків позовної давності.

Представник позивача у судовому засідання надав пояснення по суті справи, відповідно до змісту яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповідно яких проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в їх задоволенні.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 16.01.2017р. було оголошено перерву до 30.01.2017р.

Представником позивача 30.01.2017р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Представником відповідача у судовому засіданні було подано доповнення до клопотання про застосування строків позовної давності.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення по суті справи, відповідно до змісту яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповідно яких проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в їх задоволенні.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 30.01.2017р.

В судовому засіданні 30.01.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до змісту статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) засновниками товариства (учасники) є: громадянин України ОСОБА_4; громадянин України ОСОБА_1.

Згідно п.5.1 статуту відповідача для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків сторін, які домовляються, створюється статутний фонд в розмірі 18 500 грн.

Учасники товариства вносять свої внески у грошовій формі і мають такі розміри часток в статутному фонді товариства: громадянин України ОСОБА_4 вносить грошові кошти в сумі 9250 грн., що складає 50% статутного капіталу; громадянин України ОСОБА_1 вносить грошові кошти в сумі 9250 грн., що складає 50% статутного капіталу.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, вищим органом управління Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 було прийнято рішення про виплату учасникам товариства дивідендів за 2011 рік, в тому числі, за другий, третій та четвертий квартали 2011р.

На підтвердження нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 дивідендів за означений період заявником представлено до матеріалів справи довідку №1866/К/26-58-11-01-22 від 08.06.2015р. Державної податкової інспекції у Соломянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві, згідно змісту якої відповідачем за 2011р. нараховано дивіденди в сумі 292 700 грн.

Проте, за твердженнями позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 в повному обсязі грошові кошти ОСОБА_1 не сплачено, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення дивідендів за другий, третій та четвертий квартали 2011р. в сумі 278 065 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, господарський суд вважає що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За змістом п.2 ч.1 ст.116 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.88 Господарського кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Відповідно до п. б ч.1 ст.10 Закону України Про господарські товариства учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Одночасно, як зазначалось, статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст.59, п. д ч.5, ч.6 ст.41 Закону України Про господарські товариства повноваження щодо затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків належать до виключної компетенції загальних зборів і не можуть бути передані іншим органам товариства.

За поясненнями представників обох сторін, вищим органом управління Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 було прийнято рішення про виплату учасникам товариства дивідендів за 2011 рік.

Одночасно, судом прийнято до уваги, що ст.170.5 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням - інша особа, яка здійснює таке нарахування (виплату). Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, що сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб'єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів. Дивіденди, нараховані платнику податку емітентом корпоративних прав - резидентом, що є юридичною особою, оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу, крім дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, які згідно із підпунктом 153.3.7 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.

Тобто, з наведеного вбачається, що нарахування та виплата дивідендів належить до операцій, що підлягають податковому обліку.

Отже, з урахуванням наведеного вище, суд приймає довідку №1866/К/26-58-11-01-22 від 08.06.2015р. Державної податкової інспекції у Соломянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві, згідно змісту якої відповідачем за 2011р. нараховано дивіденди в сумі 292 700 грн., в якості доказу виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 обов'язку з виплати на користь позивача дивідендів.

Як вбачається з представлених до матеріалів справи документів, Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 було частково виплачено заявнику дивіденди, нараховані за 2011р., а саме сплачено грошові кошти в сумі 200 419,10 грн.

Вказані обставини підтверджуються видатковими касовими ордерами від 26.04.2011р. на суму 3800 грн., від 02.06.2011р. на суму 34 285 грн., від 05.07.2011р. на суму 37219,10 грн., від 05.10.2011р. на суму 38 000 грн., від 03.11.2011р. на суму 32015 грн., від 02.12.2011р. на суму 34200 грн., від 28.12.2011р. на суму 20900 грн.

З приводу видаткового касового ордеру від 01.04.2011р. на суму 33 000 грн. суд зазначає наступне.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Наразі, представлений до матеріалів справи видатковий касовий ордер від 01.04.2011р. суд не приймає в якості належного та допустимого у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказу сплати відповідачем дивідендів за 2, 3, 4 квартали 2011р., оскільки у графі Підстава вказаного ордеру вказано дивіденди за 2010р.

Отже, з огляду на наведене твердження ОСОБА_1 про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 заборгованості з виплати дивідендів, нарахованих за 2, 3, 4 квартал 2011р., в сумі 200 419,10 грн. є безпідставними та такими, що спростовуються представленими до матеріалів справи документами, а отже, підлягають залишенню без задоволення.

Одночасно, позовні вимоги в частині стягнення решти заборгованості з виплати дивідендів, а саме 77 645,90 грн. підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Як вказувалось вище, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ). Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.

Враховуючи характер спірних правовідносин та наявні в матеріалах справи докази часткової виплати відповідачем дивідендів за 2011р., суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 був обізнаний про порушення своїх майнових прав з моменту останньої часткової виплати дивідендів у 2011р., а отже, саме з цього моменту почав свій перебіг строк позовної давності.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 09.12.2016р., про що свідчить відтиск печатки реєстрації вхідної кореспонденції, який міститься у нижньому правому куті першої сторінки позовної заяви.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за позовними вимогами про стягнення дивідендів за 2, 3, 4 квартали 2011р. в сумі 77 645,90 грн. фактично сплив.

Таким чином, враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 в частині стягнення дивідендів за 2, 3, 4 квартали 2011р. в сумі 77 645,90 грн. підлягають залишенню без задоволення з огляду на пропуск строку позовної давності.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до п.4.5 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується.

Отже, з огляду на висновку суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, враховуючи, що останній у відповідності до ст.5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільнений, судовий збір за наслідками розгляду справи №910/22675/16 не стягується.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

06.02.2017р.

Суддя О.М. Спичак