Постанова

від 10.04.2017 по справі 910/22675/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа№ 910/22675/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Зеленіна В.О.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1. (довіреність №298 від 21.04.2015 р.), ОСОБА_2. (довіреність №101 від 13.02.2017 р.)

від відповідача - Жигун С.С. (довіреність б/н від 24.12.2016 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_5

на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2017 р.

у справі №910/22675/16 (суддя Спичак О.М.)

за позовом ОСОБА_5

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПРОЕКТ-1 про стягнення 278065,00 грн. заборгованості по виплаті дивідендів за 2-й, 3-й та 4-й квартали 2011 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2017 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні усіх фактичних обставин справи, не досліджено та не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, суд при розгляді справи не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду.

Представники позивача в судовому засіданні повністю підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили скаргу задовольнити, рішення скасувати, позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до змісту статуту ТОВ ТРАНСПРОЕКТ-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) засновниками товариства (учасники) є: громадянин України ОСОБА_6; громадянин України ОСОБА_5

Згідно п. 5.1 статуту відповідача, для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків сторін, які домовляються, створюється статутний фонд в розмірі 18500,00 грн.

Учасники товариства вносять свої внески у грошовій формі і мають такі розміри часток в статутному фонді товариства: громадянин України ОСОБА_6 вносить грошові кошти в сумі 9250,00 грн., що складає 50% статутного капіталу; громадянин України ОСОБА_5 вносить грошові кошти в сумі 9250,00 грн., що складає 50% статутного капіталу.

Як вбачається з довідки №1866/К/26-58-11-01-22 від 08.06.2015 р. Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві, відповідачем за 2011рік нараховано дивіденди в сумі 292700,00 грн.

Представники позивача зазначають, що ТОВ ТРАНСПРОЕКТ-1 грошові кошти ОСОБА_5 не сплачено, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення дивідендів за другий, третій та четвертий квартали 2011року в сумі 278065,00 грн.

Частиною 2 ст. 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначене також кореспондується зі ст. 193 ГК України, у відповідності до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).

Як вбачається з довідки Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08.06.2015 р. №1866/К/26-58-11-01-22, ТОВ Транспроект-1 нараховано ОСОБА_5 за 2011 рік дивіденди на суму 292700,00 грн., що не заперечував і представник відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до п. 170.5 ст. 170 та п. 167-2 ст. 167 Податкового кодексу України дохід у вигляді дивідендів оподатковується за ставкою оподаткування 5 відсотків. Даний податок нараховується податковим агентом, який сплачує його до бюджету. В даному випадку податковим агентом є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 10 Закону України Про господарські товариства , учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Одночасно, як зазначалось, ст. 97 ЦК України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Отже, з урахуванням наведеного вище, довідка №1866/К/26-58-11-01-22 від 08.06.2015 р. Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві є належним доказом виникнення у ТОВ ТРАНСПРОЕКТ-1 обов'язку по виплаті позивачу дивідендів за 2011 рік в сумі 292700,00 грн.

Щодо доводів ТОВ ТРАНСПРОЕКТ-1 про те, що позивачу було частково виплачено дивіденди, нараховані за 2011 рік, а саме сплачено грошові кошти в сумі 200419,10 грн. (даний факт заперечувався представниками позивача в судовому засіданні), апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині встановлення факта виплати позивачеві дивідендів на суму 200419,10 грн. за видатковими касовими ордерами від 26.04.2011 р. на суму 3800,00 грн., від 02.06.2011 р. на суму 34285,00 грн., від 05.07.2011 р. на суму 37219,10 грн., від 05.10.2011 р. на суму 38000,00 грн., від 03.11.2011 р. на суму 32015,00 грн., від 02.12.2011 р. на суму 34200,00 грн., від 28.12.2011 р. на суму 20900,00 грн., з огляду на наступне.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо часткової виплати дивідендів позивачеві через ненадання оригіналів вищезазначених ордерів для їх дослідження в судовому засіданні. Так само критично колегія суддів оцінює доводи відповідача про обґрунтування ним своєї правової позиції з посиланням на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 23.09.2015 р. по справі №760/17520/15-к та супровідний лист від 15.10.2015 р., оскільки останні не містять правової оцінки щодо легітимності вищезазначених фінансових документів.

Щодо видаткового касового ордера від 01.04.2011 р. на суму 33000,00 грн. колегія суддів зазначає, що долучений до матеріалів справи видатковий касовий ордер від 01.04.2011 р. правомірно не прийнято судом першої інстанції в якості належного та допустимого у розумінні ст. 34 ГПК України доказу сплати відповідачем дивідендів за 2, 3, 4 квартали 2011 рік, оскільки у графі Підстава вказаного ордеру вказано дивіденди за 2010 р. .

В ході розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Слід зазначити, що позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Пунктом 7.3 Статуту ТОВ ТРАНСПРОЕКТ - 1 , який кореспондується з п. б ч. 1 ст. 10 Закону України Про господарські товариства , учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Колегія суддів зазначає, що позивач як рівноправний учасник (засновник) ТОВ ТРАНСПРОЕКТ - 1 був обізнаний із наданими йому законодавством та Статутом правами на отримання частини прибутків (дивідендів) товариства, тому міг довідатись про нарахування належних до виплати йому дивідендів за кожним кварталом 2011 року за підсумками формування та подання відповідної податкової звітності до податкового органу щоквартально протягом 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом, що розглядається 09.12.2016 р., про що свідчить відтиск печатки реєстрації вхідної кореспонденції, який міститься на першій сторінці позовної заяви.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів критично оцінює доводи позивача на те, що загальні збори учасників товариства з питань фінансової звітності ТОВ ТРАНСПРОЕКТ - 1 за 2011 рік не проводились, розподіл дивідендів за 2011 рік та порядок їх виплати не затверджувались, а відтак, на думку позивача, він не міг бути обізнаний про нарахування йому дивідендів за 2011 рік та вважає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли він отримав довідку ДПІ у Солом'янському районі ГУДФС у м. Києві №1866/К/26-58-11-01-22, а саме з 08.06.2015 р.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, до вимог позивача про стягнення дивідендів станом на грудень 2016 року сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 ЦК України або іншими законами, тому підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 278065,00 грн. дивідендів відсутні.

Усі інші твердження та заперечення учасників процесу не спростовують вищевикладених висновків суду.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні усіх фактичних обставин справи, що не досліджено та не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, та суд при розгляді справи не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2017 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2017 р. у справі №910/22675/16 залишити без змін.

Справу №910/22675/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Б.О. Ткаченко

В.О. Зеленін