Постанова

від 07.08.2017 по справі 910/22675/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2017 року Справа № 910/22675/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівКролевець О.А., Шевчук С.Р., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 (головуючий суддя Алданова С.О., судді Ткаченко Б.О., Зеленін В.О.) на рішенняГосподарського суду міста Києва від 30.01.2017 (суддя Спичак О.М.) у справі№ 910/22675/16 Господарського суду міста Києва за позовомОСОБА_4 доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПРОЕКТ-1" про стягнення коштів, за участю представників позивачаОСОБА_5., відповідачаІванової Х.О., Сороки М.М.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/22675/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2017, відмолено в задоволенні первісного позову про стягнення з ТОВ "ТРАНСПРОЕКТ-1" на користь ОСОБА_4 заборгованості з виплати дивідендів за 2-й, 3-й та 4-й квартали 2011 року у розмірі 278.065,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 116, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 10, 58, 59 Закону України "Про господарські товариства".

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно зі статутом ТОВ "ТРАНСПРОЕКТ-1" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) засновниками (учасниками) товариства є громадяни України ОСОБА_6. та ОСОБА_4

Згідно з п. 5.1 статуту відповідача для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків сторін, які домовляються, створюється статутний фонд в розмірі 18.500,00 грн.

Учасники товариства роблять свої внески у грошовій формі і мають такі розміри часток в статутному фонді товариства: громадянин України ОСОБА_6. вносить грошові кошти в сумі 9.250,00 грн., що складає 50 % статутного капіталу; громадянин України ОСОБА_4 вносить грошові кошти в сумі 9.250,00 грн., що складає 50 % статутного капіталу.

Як вбачається з довідки № 1866/К/26-58-11-01-22 від 08.06.2015 Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, відповідач за 2011 рік нарахував учасникам дивіденди в сумі 292.700,00 грн.

Позивач зазначає, що ТОВ "ТРАНСПРОЕКТ-1" грошові кошти йому не сплатило, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення дивідендів за 2-й, 3-й та 4-й квартали 2011 року у розмірі 278.065,00 грн.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно зі ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).

Як вбачається з довідки Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08.06.2015 №1866/К/26-58-11-01-22, ТОВ "Транспроект-1" нарахувало ОСОБА_4 за 2011 рік дивіденди у сумі 292.700,00 грн., що встановлено судами та не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 170.5 ст. 170 та п. 167-2 ст. 167 Податкового кодексу України дохід у вигляді дивідендів оподатковується за ставкою оподаткування 5 відсотків. Даний податок нараховується податковим агентом, який сплачує його до бюджету. В даному випадку податковим агентом є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Статтею 97 ЦК України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням наведеного вище, суди дійшли висновку, що довідка №1866/К/26-58-11-01-22 від 08.06.2015 Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві є належним доказом виникнення у ТОВ "ТРАНСПРОЕКТ-1" обов'язку з виплати позивачу дивідендів за 2011 рік в сумі 292.700,00 грн.

Щодо доводів ТОВ "ТРАНСПРОЕКТ-1" про те, що позивачу було частково виплачено дивіденди, нараховані за 2011 рік, а саме сплачено грошові кошти в сумі 200.419,10 грн. (даний факт заперечувався представниками позивача в судовому засіданні), апеляційний господарський суд встановив, що факт виплати позивачеві дивідендів на суму 200.419,10 грн. за видатковими касовими ордерами від 26.04.2011 на суму 3.800,00 грн., від 02.06.2011 на суму 34.285,00 грн., від 05.07.2011 на суму 37.219,10 грн., від 05.10.2011 на суму 38.000,00 грн., від 03.11.2011 на суму 32.015,00 грн., від 02.12.2011 на суму 34.200,00 грн., від 28.12.2011 на суму 20.900,00 грн. не підтверджується матеріалами справи з огляду на таке.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідача щодо часткової виплати дивідендів позивачу, оскільки оригінали зазначених вище ордерів не було надано для їх дослідження в судовому засіданні. Також апеляційний суд відхилив посилання відповідача на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 23.09.2015 у справі № 760/17520/15-к та супровідний лист від 15.10.2015, оскільки останні не містять правової оцінки легітимності зазначених фінансових документів.

Щодо видаткового касового ордера від 01.04.2011 на суму 33.000,00 грн. судами встановлено, що долучений до матеріалів справи видатковий касовий ордер від 01.04.2011 в розумінні ст. 34 ГПК України не є належним та допустимим доказом сплати відповідачем дивідендів за 2-й, 3-й та 4-й квартали 2011 року, оскільки у графі "Підстава" вказаного ордеру вказано "дивіденди за 2010 р.".

В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.

При цьому позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Слід зазначити, що позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з п. 7.3 Статуту ТОВ "ТРАНСПРОЕКТ - 1", який кореспондується з п. "б" ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Судами встановлено, що позивач як рівноправний учасник (засновник) ТОВ "ТРАНСПРОЕКТ-1" був обізнаний із наданими йому законодавством та статутом правами на отримання частини прибутків (дивідендів) товариства, а тому міг довідатись про нарахування належних до виплати йому дивідендів за кожний квартал 2011 року за підсумками формування та подання відповідної податкової звітності до податкового органу щоквартально протягом 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 09.12.2016, про що свідчить відтиск печатки реєстрації вхідної кореспонденції, який міститься на першій сторінці позовної заяви.

На підставі вищенаведеного суди підставно відхилили доводи позивача на те, що загальні збори учасників товариства з питань фінансової звітності ТОВ "ТРАНСПРОЕКТ - 1" за 2011 рік не проводились, розподіл дивідендів за 2011 рік та порядок їх виплати не затверджувались, а також те, що позивач не міг бути обізнаним про нарахування йому дивідендів за 2011 рік. При цьому позивач помилково вважає, що перебіг позовної давності почався від дня, коли він отримав довідку ДПІ у Солом'янському районі ГУДФС у м. Києві №1866/К/26-58-11-01-22, а саме з 08.06.2015.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, до вимог позивача про стягнення дивідендів станом на грудень 2016 року сплив, судами не встановлено обставин, передбачених ст. 268 ЦК України, а тому підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 278.065,00 грн. дивідендів відсутні.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 у справі № 910/22675/16 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець С.Р. Шевчук