Постанова

від 31.01.2017 по справі 921/424/16-г/4

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа № 921/424/16-г/4

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т.Б.

судді Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

від відповідача (скаржника) - ОСОБА_3, сільський голова

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 сільської ради від 10.11.2016 року

на рішення господарського суду Тернопільської області від 29.09.2016 року (суддя Бурда Н.М.)

у справі № 921/424/16-г/4

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кагро", Тернопільська область

до відповідача ОСОБА_4 сільської ради, с. Ценів, Тернопільська область

про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Тернопільської області від 29.09.2016 року у справі № 921/424/16-г/4 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016 року "Про розірвання договорів на управління спадщиною укладених між ОСОБА_4 сільською радою та ТзОВ "КАГРО"".

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28 березня 2016 року «Про розірвання договорів на управління спадщиною укладених між ОСОБА_4 сільською радою та ТзОВ «КАГРО»» порушуються права, які надані позивачу, щодо володіння та користування земельною ділянкою, переданою йому в користування на підставі договорів на управління спадщиною від 23.06.2013р., у зв'язку з чим дане рішення підлягає визнанню незаконним, а позов підлягає до задоволення, як обґрунтовано заявлений.

В апеляційній скарзі скаржник - відповідач просить скасувати прийняте рішення у справі та прийняти нове, яким відмовити у позові, мотивуючи це тим, що оскаржуване рішення суду прийняте із порушенням ст.ст. 651 та 1285 ЦК України. Зазначає, що п.п. 2.1. договору установник управління має право у випадку втрати довір'я до управителя спадщиною - достроково припинити дію договору на управління спадщиною. Скаржник вважає, що він таким чином реалізував своє право на односторонню відмову від договору.

У запереченні на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 29.09.2016 року - без змін, мотивуючи це тим, що ст. 654 ЦК України містить вимогу про вчинення зміни або розірвання договору у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом. Домовленість про зміну або припинення господарського договору теж має природу договору. Укладення угоди про розірвання договору - це юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов припинення прав і обов'язків, заснована на зверненнях назустріч одна одній діях осіб, які виражені і різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення. Матеріали справи не місять доказів надіслання такої пропозиції щодо розірвання договорів на управління спадщиною з позивачем з боку ОСОБА_4 сільської ради у порядку, передбаченому ст.. 188 ГК України. Доказів на підтвердження того, що стало чи було підставою для втрати довіря до позивача сільською радою не надано.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши думку присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід частково задоволити, а рішення господарського суду першої інстанції частково скасувати з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 червня 2013 року ОСОБА_4 сільською радою з метою здійснення управління спадщиною, а саме неуспадкованими (невитребуваними) земельними ділянками, частками (паями), розташованими на території ОСОБА_4 сільської ради, спадкоємці (власники) яких не оформили право власності на них, для утримання, догляду та вчинення інших фактичних та юридичних дій для підтримання земельних ділянок в належному стані, керуючись ст.ст.1277, 1283, 1284, 1285 ЦК України прийнято рішення №128 «Про укладення договорів управління спадщиною (неуспадкованими, невитребуваними земельними ділянками, частками (паями) між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ «КАГРО» , п. 1 якого вирішено укласти з ТзОВ "Кагро" договори на управління спадщиною, неуспадкованими (невитребуваними) земельними ділянками, частками (паями), які належать спадкодавцям (власникам) згідно списку, що додається.

На виконання вказаного рішення 23 червня 2013 року між ОСОБА_4 сільською радою Козівського району Тернопільської області (надалі - установник управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАГРО» (надалі - управитель) було укладено ряд договорів (тридцять чотири) на управління спадщиною від 23 червня 2013 року.

28 березня 2016 року рішенням ОСОБА_4 сільської ради №21 «Про розірвання договорів на управління спадщиною укладених між ОСОБА_4 сільською радою та ТзОВ «КАГРО»» було вирішено:

1. Достроково розірвати договори на управління спадщиною (неуспадкованими, невитребуваними земельними ділянками, частками (паями)), що укладені між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ «КАГРО» (далі - договори на управління спадщиною) у зв'язку з втратою довіря з управителем спадщиною. (Список додається);

2. Визнати таким, що втратило чинність рішення ОСОБА_4 сільської ради №128 від 19 червня 2013 року «Про укладення договорів управління спадщиною (неуспадкованими, невитребуваними земельними ділянками, частками (паями)) між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ «КАГРО» ;

3. Затвердити проект договору на управління спадщиною (не успадкованими, не витребуваними земельними ділянками, земельними частками (паями), що підлягає укладенню між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ Агроінвест ;

4. Уповноважити ОСОБА_4 сільського голову підписати з ТОВ Агроінвест договори на управління спадщиною (неуспадкованими, невитребуваними земельними ділянками, частками (паями), які належать спадкодавцям (власникам) згідно списку, що додається, а також підписувати інші документи, пов'язані із зазначеними договорами на управління спадщиною;

5. Контроль за виконанням даного рішення доручити постійній комісії з питань роботи агропромислового комплексу, земельних відносин.

В судовому засіданні апеляційним судом було оглянуто оригінал вищезазначеного рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 «Про розірвання договорів на управління спадщиною укладених між ОСОБА_4 сільською радою та ТзОВ «КАГРО» від 28 березня 2013 року, наданий головою ОСОБА_4 сільської ради, а відтак, апеляційний суд приймає до уваги належним чином завірену копію даного рішення (з додатком), що наявна у матеріалах справи (Т.1 а.с. 124-125).

Предметом позову є визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016р. про дострокове розірвання договорів на управління спадщиною, та визнання таким, що втратило чинність рішення ОСОБА_4 сільської ради №128 від 19 червня 2013 року «Про укладення договорів управління спадщиною (неуспадкованими, невитребуваними земельними ділянками, частками (паями)) між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ «КАГРО» .

Позивач вважає, що рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016р. «Про розірвання договорів на управління спадщиною укладених між ОСОБА_4 сільською радою та ТзОВ «КАГРО» про дострокове розірвання договорів на управління спадщиною, та визнання таким, що втратило чинність рішення ОСОБА_4 сільської ради №128 від 19 червня 2013 року «Про укладення договорів управління спадщиною (неуспадкованими, невитребуваними земельними ділянками, частками (паями)) між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ «КАГРО» було прийнято з порушенням вимог ст.651 та ст. 12785 Цивільного кодексу України, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

В обґрунтування заявлених ним вимог, позивач, серед іншого, посилається на те, що:

- так як між сторонами відсутні будь-які домовленості щодо дострокового розірвання договорів управління спадщиною, а також не має судових рішень, якими такі договори були б розірвані, а тому, з огляду на приписи ст. 651 ЦК України, у відповідача на момент прийняття оскаржуваного рішення було відсутнє право на одностороннє розірвання укладених між ним та ТзОВ "Кагро" правочинів;

- крім того, позивач покликається на приписи ст. 1285 ЦК України, якою названо лише такі умови для дострокового припинення договору на управління спадщиною, як: поява спадкоємці та прийняття спадщини, тоді як згідно з витягом з рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016р. вбачається, що підставою для його прийняття слугувало порушення ТОВ "Кагро" ст. 125 ЗК України, а саме - відсутність державної реєстрації таких договорів, тоді як нормами законодавства (чинного на момент їх (договорів) укладення ) не передбачено обов'язку із державної реєстрації договорів на управління спадщиною.

Як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції, рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016 року "Про розірвання договорів на управління спадщиною укладених між ОСОБА_4 сільською радою та ТзОВ "КАГРО" було визнано незаконним та скасовано повністю.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Статтями 19 Конституції України, ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України, Законами України, актами Президента України, а також іншими нормативно-правовими актами. Рішення (акти) органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні відповідати переліченому законодавству.

Згідно з ч.ч.1, 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить законодавству і порушує цивільні права та інтереси (ст.21 ЦК України).

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів особи.

Відповідач - орган місцевого самоврядування - у межах наданих йому повноважень та у встановленій законодавством формі наділений правом фіксувати волевиявлення ради шляхом прийняття про те відповідного рішення, яке підлягає реалізації радою відповідно до умов договору чи положень законодавства.

Відповідно до ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ч.1 п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень селищної ради належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарних засіданнях.

Згідно ст.12 Земельного кодексу України до повноважень міських, селищних, сільських рад, як органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин на їх території, належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

При цьому, як убачається зі змісту зазначеної статті, сільська рада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Таким чином, при здійсненні повноважень власника, користувача землі рада є не суб'єктом владних повноважень, а рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею, а спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно Постанови Верховного суду України від 10.06.2015 (справа 6-162цс15) якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку.

Отже, у предмет доказування у даній справі входить перевірка законності прийнятого рішення, тобто прийняття такого у відповідності з положеннями закону та умовами укладеного договору, наявність відповідних повноважень та прав сільської ради на прийняття такого рішення, а також встановлення факту вичерпання дії акту шляхом його виконання. Враховуючи обставини даної справи, предмет позову, апеляційний суд вважає, що в предмет доказування не входить дослідження безпосередньо цивільних відносин сторін з укладення чи розірвання договорів на управління спадщиною.

Слід зазначити, що позивач у позові не наводить таких підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення як відсутність повноважень, прав сільської ради для прийняття такого рішення, порушення процедури його прийняття тощо.

Так, нормами чинного на час прийняття оспорюваного рішення законодавства, що регулює спірні правовідносини сторін, встановлено, що зміну або розірвання господарського договору може бути вчинено за згодою сторін, у разі односторонньої відмови від нього (односторонньої зміни умов) при передбаченні такого у самому договорі або судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. За загальним правилом, зміна або розірвання договору в односторонньому порядку не допускаються.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Дані положення статті кореспондуються з нормами статтею 188 Господарського кодексу України, яка передбачає, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (п. 1 ст. 188 ГК України).

Встановлено, що у п. 2.1 Договорів на управління спадщиною закріплена можливість дострокового припинення дії договору на управління спадщиною у разі втрати довір'я Установника управління до Управителя спадщиною. Докази про визнання договорів в цій частині недійсними відсутні в матеріалах справи.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачена свобода сторін договору, право сторін врегулювати відносини на власний розсуд.

Отже, у даному випадку нормами ЦК України передбачено можливість сторін розривати договори на підставі, зазначеній у договорі. У даному випадку, сторони погодили таку підставу розірвання договорів на управління спадщиною - у зв'язку з втратою довіря.

Відтак, апеляційний суд вважає, що рішення ОСОБА_4 сільської ради про дострокове розірвання договорів на управління спадщиною як намір та підстава для подальшого дострокового розірвання договорів є законним, позивач не зазначив, які положення чинного законодавства порушено сільською радою під час прийняття такого рішення.

В даному контексті, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що нормами статті 188 ГК України визначено наступний порядок розірвання договору за пропозицією однієї із сторін:

- сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором;

- сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

- у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду;

- якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (п.п. 2-4 ст. 188 ГК України).

Моментом, з якого відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України договір є зміненим або розірваним є момент укладення угоди про зміну або розірвання договору, що визначається відповідно до ст. 640 ЦК України, якщо інший момент не встановлений у самій угоді. Тобто, зміна або розірвання господарського договору можуть відбутися у момент надання згоди стороною, що отримала таку пропозицію, чи в момент підписання сторонами єдиного документа або в момент виконання вимог, які прямо вимагаються законом (нотаріального посвідчення чи державної реєстрації угоди).

Стаття 654 ЦК України містить вимогу про вчинення зміни або розірвання договору у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Враховуючи вказівку ч.7 ст. 179 ГК про укладення господарських договорів за правилами, встановленими ЦК України, а також те, що домовленість про зміну або припинення господарського договору теж має природу договору, така вимога ст. 654 ЦК має враховуватись і додержуватись сторонами господарського договору.

Отже, укладення угоди про зміну або розірвання господарського договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов припинення прав і обов'язків, заснована на звернених назустріч одна одній діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення. Способами укладення угоди про зміну або розірвання договору є нормативно визначені дії, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору.

Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не подано, а судами не здобуто доказів надіслання ОСОБА_4 сільською радою такої пропозиції щодо розірвання договорів на управління спадщиною з позивачем - ТОВ «КАГРО» у порядку та строки, передбачені ст. 188 ГК України. Докази звернення відповідача до суду з вимогою про розірвання договорів на управління спадщиною в матеріалах справи також відсутні, тому слід вважати, що факт розірвання договорів згідно встановленого порядку та процедури не доведений.

Відтак, у матеріалах справи відсутні докази вичерпання дії п.1 оскаржуваного рішення сільської ради шляхом його виконання та реалізації відповідного права на розірвання договору згідно встановленого порядку.

У даному випадку відповідач сільська рада зафіксував та задекларував свій намір як установник управління та сторона договору - на дострокове розірвання договору, що передбачено договором. Спірне рішення сільської ради як ненормативний акт індивідуальної дії слугує лише підставою подальшого виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків юридичних осіб приватного права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що у даному випадку рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016 року про дострокове розірвання договорів на управління спадщиною не порушує прав позивача, оскільки прийняте сільською радою як рівноправним суб'єктом договірних відносин в межах договору та у відповідності до закону, та є лише підставою для подальшого виникнення відносин та реалізації права з розірвання договорів на управління спадщиною. ОСОБА_4 сільська рада, реалізовуючи свої права приватноправового характеру як колективний орган вправі прийняти рішення про розірвання договору, стороною якого вона виступає, для подальшої його реалізації, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Конституційний суд України у рішенні від 16 квітня 2009 р. № 7-рп "У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)" зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст.3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Суд першої інстанції, задоволивши позов про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_4 сільської ради про визнання таким, що втратило чинність рішення ОСОБА_4 сільської ради №128 від 19 червня 2013 року «Про укладення договорів управління спадщиною (неуспадкованими, невитребуваними земельними ділянками, частками (паями)) між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ «КАГРО» , залишив поза увагою обґрунтування рішення суду в цій частині та не навів жодної мотивації.

Разом з тим, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в резолютивній частині рішення про задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_4 сільської ради про визнання таким, що втратило чинність рішення ОСОБА_4 сільської ради №128 від 19 червня 2013 року «Про укладення договорів управління спадщиною (неуспадкованими, невитребуваними земельними ділянками, частками (паями)) між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ «КАГРО» , оскільки рішення ОСОБА_4 сільської ради №128 від 19 червня 2013 року є ненормативним правовим актом одноразового застосування, на підставі якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав, зокрема, були укладені відповідні договори на управління спадщиною, а відтак, таке рішення не могло бути в подальшому скасовано самим же органом місцевого самоврядування.

Враховуючи те, що всі пункти рішення ОСОБА_4 сільської ради від 28.03.2016 року № 21 нерозривно пов'язані між собою, те, що представник позивача надавав усні та письмові пояснення в судовому засіданні в апеляційній інстанції щодо усіх пунктів оспорюваного рішення ОСОБА_4 сільської ради від 28.03.2016 року № 21, та те, що реальний та ефективний захист інтересу позивача неможливий без перевірки законності рішення ОСОБА_4 сільської ради від 28.03.2016 року в цілому, враховуючи зміст пункту 1 та 4 рішення ОСОБА_4 сільської ради від 28.03.2016 року № 21, та призведення до ситуації, коли щодо одних і тих самих земельних ділянок не виключене існування двох договорів на управління спадщиною, апеляційний суд вважає, що перегляду підлягає законність спірного рішення ОСОБА_4 сільської ради від 28.03.2016 року № 21 в цілому.

З огляду на зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення ОСОБА_4 сільської ради від 28.03.2016 року № 21 в частині затвердження проекту договору на управління спадщиною (неуспадкованими, невитребуваними земельними ділянками, земельними частками (паями), що підлягає укладенню між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ Агроінвест є законним та таким, що не порушує права позивача, оскільки є наміром та підставою для виникнення подальших правовідносин.

Рішення ОСОБА_4 сільської ради від 28.03.2016 року № 21 в частині уповноваження ОСОБА_4 сільського голову підписати з ТОВ Агроінвест договори на управління спадщиною (неуспадкованими, невитребуваними земельними ділянками, частками (паями), які належать спадкодавцям (власникам) згідно списку, що додається, а також підписувати інші документи, пов'язані із зазначеними договорами на управління спадщиною є частково незаконним щодо укладення договору з третьою особою стосовно тих земельних ділянок, часток (паїв), які є предметом договорів на управління спадщиною, укладених між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ Кагро з огляду на те, що сільською радою не було реалізовано право на розірвання договорів на управління спадщиною з ТОВ Кагро на момент прийняття рішення про укладення таких же договорів щодо земельних ділянок, які є об'єктом інших чинних договорів. Позивач, як особа яка вправі розпоряджатися не успадкованими, не витребуваними земельними ділянками, частками, паями не може розпоряджатися такими доти, доки такі перебувають у володінні та користуванні на законних підставах в іншого землекористувача, оскільки це є підставою для конфлікту інтересів двох землекористувачів.

А відтак, апеляційний суд вважає, що рішення ОСОБА_4 сільської ради № 21 від 28.03.2016 року про уповноваження ОСОБА_4 сільського голову підписати з ТОВ Агроінвест договори на управління спадщиною щодо тих земельних ділянок, часток (паїв), які є предметом договорів на управління спадщиною, укладених між ОСОБА_4 сількою радою та ТОВ Кагро , є незаконним та підлягає скасуванню. І хоча сам факт уповноваження сільського голову на підписання (укладення) договорів на управління спадщиною з третьою особою ще не порушує право позивача, оскільки відсутні докази про реалізацію рішення в цій частині, однак охоронюваний законом інтерес позивача щодо правової впевненості стосовно користування земельними ділянками на підставі чинних договорів підлягає захисту. Той факт, що позивач не є стороною спірного договору, не позбавляє захисту його суб'єктивного законного інтересу як управителя спадщиною (земельними ділянками, частками / паями).

Разом з тим, порівнюючи списки громадян, які не успадкували земельні частки (паї) по ОСОБА_4 сільській раді, як Додаток до Рішення сесії № 128 від 19 червня 2013 року та Додаток до Рішення № 21 від 28 березня 2016 року, апеляційний суд зазначає, що в останньому наявні особи та відповідно земельні частки, які не увійшли у список - додаток до Рішення сесії № 128 від 19 червня 2013 року та не були об'єктами договорів на управління спадщиною з ТОВ Кагро (зокрема, №№ 39,40), а тому відсутні перешкоди для можливості підписання (укладення) відповідачем договорів щодо таких земельних часток.

Відтак, апеляційний суд зазначає, що у даному випадку, сторонами не подано доказів вичерпання дії оскаржуваного рішення шляхом його виконання, та доказів припинення чи виникнення на його підставі правовідносин, а саме з розірвання чи укладення договорів (п.п.1,4), а відтак обраний спосіб захисту у даному випадку є обґрунтованим та ефективним.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення господарського суду Тернопільської області від 29.09.2016 року у справі № 921/424/16-г/4 слід скасувати в частині задоволення позову про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 3, 5 Рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016 року, а також в частині визнання незаконним та скасування п.4 Рішення ОСОБА_4 сільської ради № 21 від 28.03.2016 року про підписання (укладення) договорів з третьою особою щодо тих земельних ділянок, часток (паїв), які не були об'єктами договорів на управління спадщиною, укладених між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ Кагро від 23 червня 2013 року, а саме № № 39,40 у Списку - додатку до Рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016 року. В цій частині прийняти нове рішення; у позові про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 3, 5 Рішення ОСОБА_4 сільської ради № 21 від 28.03.2016 року, а також в частині визнання незаконним та скасування пункту 4 Рішення ОСОБА_4 сільської ради № 21 від 28.03.2016 року, щодо тих земельних ділянок, часток (паїв), які не були об'єктами договорів на управління спадщиною від 23 червня 2013 року, укладених між ОСОБА_4 сільською радою та ТОВ Кагро - відмовити; в решті рішення залишити без змін.

Якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну (п.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 № 7). Разом з тим, враховуючи те, що різниця між судовим збором, сплаченим позивачем у суді першої інстанції (1378,0 грн.) та судовим збором, сплаченим відповідачем (скаржником) в суді апеляційної інстанції (1515,8 грн.), є незначною, то відтак, апеляційний суд приходить до висновку про недоцільність поділу судового збору порівну в даному випадку, а про - залишення сплаченого судового збору за його платниками.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 сільської ради від 10.11.2016 року - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 29.09.2016 року у справі № 921/424/16-г/4 - скасувати в частині задоволення позову про визнання незаконним та скасування пунктів 1, 3, 5 Рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016 року, та пункту 4 Рішення ОСОБА_4 сільської ради № 21 від 28.03.2016 року щодо земельних часток (паїв) №№ 39,40 у Списку - додатку до Рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016 року. В цій частині прийняти нове рішення.

3. У позові про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 3, 5 Рішення ОСОБА_4 сільської ради № 21 від 28.03.2016 року, та пункту 4 Рішення ОСОБА_4 сільської ради № 21 від 28.03.2016 року щодо земельних часток (паїв) №№ 39,40 у Списку - додатку до Рішення ОСОБА_4 сільської ради №21 від 28.03.2016 року - відмовити.

4. В решті рішення залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 06.02.2017 року.

Головуючий суддя Бонк Т.Б.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_1