Рішення

від 08.02.2017 по справі 304/543/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/543/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 лютого 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., КУШТАНА Б.П.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області та ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_3 кооператив Житлово-будівельний кооператив Крок , ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2, до якої приєдналася третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_4, на рішення Перечинського районного суду від 18 жовтня 2016 року, -

встановила:

ОСОБА_1 26.04.2016 звернулася до суду із зазначеним позовом до Перечинської міської ради Закарпатської області та ОСОБА_2, зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 кооператив ЖБК Крок . Ухвалами Перечинського районного суду, занесеними до журналу судового засідання, від 08.06.2016 і від 20.09.2016 залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, відповідно ОСОБА_4 і ОСОБА_5 Позов мотивувався таким.

Рішенням Виконкому Перечинської районної ради народних депутатів від 10.09.1988 № 96 заводу Стеатит надано дозвіл на будівництво чотирьох чотирьохквартирних житлових будинків по вул. Ломоносова в смт. Перечин. 26.07.1990 був створений, а 29.01.1992 був зареєстрований житлово-будівельний кооператив при заводі Стеатит , на земельній ділянці заводу за кошти членів кооперативу було розпочато будівництво житлового будинку.

У подальшому, у зв'язку з припиненням указаного житлово-будівельного кооперативу, рішенням Виконкому Перечинської селищної ради від 23.04.1991 № 18 були внесені зміни в рішення від 10.08.1988 № 96, а саме, земельну ділянку, що раніше була виділена заводу Стеатит , було для ведення будівництва житлових будинків кооперативним методом виділено громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 Межі земельної ділянки загальною площею 0,24 га в кварталі житлової забудови по вул. Ломоносова були визначені раніше, згідно із актом вибору земельної ділянки під будівництво багатоквартирного житлового будинку, складеним комісією, створеною 29.03.1988, а згідно висновку про виділ земельної ділянки під будівництво від 02.11.1988 цю ділянку площею 0,24 га було відведено в натурі. Таким чином, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 набули право власності на земельну ділянку площею 0,24 га по вул. Ломоносова в м. Перечині (ст. 23 ЗК України (1990 р.)).

На час прийняття Виконкомом Перечинської селищної ради рішення від 23.04.1991 № 18 позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі із ОСОБА_7 і в силу цієї обставини вищевказана земельна ділянка належала подружжю ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності (ст.ст. 22, 25, 27, 28 КШС України).

Право власності на землю або право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ст. 22 ч. 1 ЗК України (1990 р.). З урахуванням положень Декрету КМ України від 26.12.1992 Про приватизацію земельних ділянок , яким було зупинено дію ст. 23 ЗК України (1990 р.) щодо власників земельних ділянок, визначених цим Декретом, право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, посвідчується відповідною радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах з наступною видачею державного акта на право власності на землю. Тобто, підставою для виникнення у позивача права власності на землю є рішення про надання земельної ділянки у спільну власність для будівництва багатоквартирного будинку, право власності на таку ділянку посвідчується цим рішенням. За приписами п. 5 Постанови Верховної ОСОБА_10 України від 18.12.1990 Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР , п. 7 Перехідних положень ЗК України (2001 р.), позивач зберігає право на земельну ділянку, яка була надана в порядку, передбаченому законодавством раніше.

У квітні позивачу стало відомо про рішення Перечинської міської ради від 19.01.2006, яким одному із співвласників загальної земельної ділянки ОСОБА_2 була за рахунок загальної ділянки виділена земельна ділянка площею 0,0548 га в м. Перечині по вул. Ломоносова, та про Державний акт серії ЯЕ № 465862 на право власності на землю, виданий 15.01.2009 на підставі цього рішення. Надання земельної ділянки ОСОБА_2 відбулося із порушенням прав інших учасників спільної сумісної власності на землю, проти їх волі, без їх відома та без погодження з ними площі, меж земельної ділянки, що виділялася. Позивач не виявляв своєї волі на припинення права спільної сумісної власності щодо земельної ділянки. Крім того, частина співвласників створили ОСОБА_3 кооператив ЖБК Крок для завершення будівництва житлового будинку на земельній ділянці, розташованій по вул. Ломоносова в м. Перечині, тому рішення в справі може стосуватися прав та інтересів кооперативу.

Посилаючись на ці обставини, на норми законодавства, якими регулюються відносини з приводу права власності та права користування земельною ділянкою, в т.ч., спільного права кількох осіб, ставлячи питання про порушення права власності на землю та про необхідність його захисту (ст.ст. 321, 355, 358 ЦК України (2003 р.), ст.ст. 141, 153, 155, 158 ЗК України (2001 р.) та ін.), позивач ОСОБА_1 просила визнати недійсним Державний акт серії ЯЕ № 465862 на право власності на земельну ділянку, виданий 15.01.2009 ОСОБА_2 на ділянку із кадастровим номером 2123255100:01:002:0044, площею 0,0548 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: м. Перечин, вул. Ломоносова б/н, і скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Перечинського районного суду від 18.10.2016 позов задоволено: визнано недійсним Державний акт серії ЯЕ № 465862 на право власності на земельну ділянку, виданий 15.01.2009 ОСОБА_2 на ділянку із кадастровим номером 2123255100:01:002:0044, площею 0,0548 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: м. Перечин, вул. Ломоносова б/н Закарпатської області та скасовано його державну реєстрацію.

Відповідач ОСОБА_2 рішення суду оскаржив як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, вказує у скарзі, зокрема, на те, що:

відведення в натурі земельної ділянки, із права на яку виходить позивач, відповідно до вимог, що ставилися ЗК України (1990 р.), не було, а відтак, право щодо конкретного майнового об'єкта (земельної ділянки із визначеними встановленим порядком її лінійними параметрами), у позивача й інших осіб, на яких він вказує, не виникло, суд неправильно застосував норми матеріального права щодо виникнення та переходу права власності на землю;

пов'язування позивачем переходу права на земельну ділянку до громадян із припиненням діяльності житлово-будівельного кооперативу Стеатит необґрунтоване, оскільки доказів припинення діяльності цього ЖБК у справі немає, навпаки, з наявних матеріалів убачається, що рішення про припинення діяльності ЖБК не приймалося, в той же час, наявними у справі документами зафіксовано, що ОСОБА_3 кооператив ЖБК Крок є правонаступником ЖБК Стеатит , тому саме ЖБК Крок , а не громадянам, належать майнові права на житловий будинок і на земельну ділянку, на якій той знаходиться;

відповідно до чинних рішень органу місцевого самоврядування виготовлено технічну документацію щодо земельної ділянки площею 0,1606 га по вул. Ломоносова в м. Перечині та 22.07.2014 передано цю земельну ділянку в оренду саме ЖБК Крок , межі ділянки погоджувалися, зокрема, й із ОСОБА_2, при цьому, будь-яких заперечень щодо таких дій, про порушення прав ЖБК Крок , ОСОБА_1 чи інших громадян на землю даних немає і таких не було;

позивач ОСОБА_1 у силу вимог земельного законодавства не могла набути і не набула права на спірну земельну ділянку за правилами набуття у спільну сумісну власність майна подружжям.

Суд не з'ясував належним чином дійсні обставини справи, дав невірну оцінку наявним у ній доказам і дійшов хибних висновків щодо суті та характеру спірних правовідносин, тому необґрунтовано задовольнив вимоги, право на пред'явлення яких позивач не довів, як не довів позову й по суті. Сторона просить рішення суду скасувати, у позові - відмовити.

Заявою від 23.11.2016 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_4 приєдналася до апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді, пояснення: представника відповідача ОСОБА_2 і третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_11, який апеляцію підтримав; третю особу ОСОБА_4, яка апеляцію відповідача ОСОБА_2, до якої приєдналася, підтримала; третьої особи ОСОБА_5, яка скаргу відповідача ОСОБА_2, до якої приєдналася третя особа ОСОБА_4, вважає обґрунтованою; представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_12, який скаргу відповідача, до якої приєдналася третя особа, не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Суд першої інстанції вирішив спір по суті і задовольнив позов виходячи з його обґрунтованості та доведеності. Втім, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 2 ч. 3, ст. 3 ч. 1 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Особа на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору (ст.ст. 10, 11, 27, 31 ЦПК України). Сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка пред'явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких), може бути примушена до вчинення відповідних дій із метою поновлення прав позивача (ст. 26 ч. 1, ст.ст. 30, 33 ЦПК України). Правомірній вимозі відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, проте, не зв'язаний доводами скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ст. 303 ч.ч. 1, 3 ЦПК України). За змістом норм ст.ст. 27, 31-34, ст. 37 ч. 1, ст. 45 ч.ч. 2, 3, ст.ст. 107, 291, 292, ст. 304 ч. 1 ЦПК України, розгляд справи покладається на суд першої інстанції, під час апеляційного розгляду справи позивач не може змінювати позовні вимоги шляхом їх збільшення, апеляційний суд не вправі змінювати відповідача (склад відповідачів) у справі, зміни у складі, правовому статусі учасників процесу можуть мати місце на відповідній стадії процесу лише у прямо передбачених цивільним процесуальним законом випадках, зокрема, при правонаступництві.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 поставила питання про захист її цивільних (земельних) прав шляхом визнання недійсним Державного акту серії ЯЕ № 465862 на право власності на земельну ділянку, виданого 15.01.2009 ОСОБА_2 на ділянку із кадастровим номером 2123255100:01:002:0044, площею 0,0548 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: м. Перечин, вул. Ломоносова б/н, і скасування його державної реєстрації (а.с. 1-4, 13 т. 1). Тобто, позивач поставив питання про захист свого права, яке вважав порушеним, у спосіб, що передбачає позбавлення відповідача ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, правовстановлюючим для якого документом (актом) щодо ділянки є рішення 30-ї сесії 4-го скликання Перечинської міської ради Закарпатської області від 19.01.2006 про передачу ОСОБА_2 у приватну власність у порядку безоплатної приватизації земельної ділянки площею 0,05 га по вул. Ломоносова б/н у м. Перечині для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) (а.с. 132 т. 1). Державний акт на право власності на земельну ділянку є похідним від рішення ради документом, ставлячи питання про недійсність акту, позивач, відповідно до змісту заяви, оспорював саме право відповідача на набуття у власність спірної земельної ділянки, а не акт як документ внаслідок порушення процедур, технічних вимог щодо його оформлення та змісту тощо, які, за відповідних умов, можуть слугувати підставами для визнання акту недійсним без оспорювання правової підстави, на якій акт був виданий.

На підтвердження своїх доводів щодо наявності відповідних прав, необхідності їх захисту, позивач посилався на обставини, пов'язані із наданням у кінці 80-х років минулого століття заводу Стеатит дозволу на будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул. Ломоносова в смт. Перечин, подальшим створенням ЖБК Стеатит , виділенням земельної ділянки площею 0,24 га для будівництва із наступною її передачею для будівництва громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (чоловіку позивача ОСОБА_1А.), ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, і, відповідно, належним набуттям у власність ділянки, право на яку у зв'язку зі змінами в земельному законодавстві не припинялося, а видачею ОСОБА_2 оспореного державного акту було порушене. Доводи і правова позиція позивача ґрунтувалися на рішеннях органів місцевого самоврядування, будівельно-, земельно-технічній документації (а.с. 6-12, 90-104, 124-149 т. 1) та на інших матеріалах справи.

Поряд із цим, на час розгляду справи судом першої інстанції у ній були офіційні дані, достовірність яких презюмується, які свідчили про факт укладання 05.12.2014 договору дарування земельної ділянки площею 0,0548 га із кадастровим номером 2123255100:01:002:0044, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), розташованої за адресою: м. Перечин, вул. Ломоносова б/н, обдарованому ОСОБА_4, договір посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_13 за реєстровим № 1053, право власності ОСОБА_4 на цю земельну ділянку зареєстровано 05.12.2014, номер запису про реєстрацію 7965880 (Інформаційна довідна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30.05.2016 № 60137706, а.с. 35-36 т. 1).

Під час апеляційного розгляду справи учасники процесу визнали факт відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки ОСОБА_4, при цьому, остання пояснила, що дарувальником є її батько, а її правова позиція щодо залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що цим були порушені її процесуальні права, зокрема, щодо рівності учасників процесу, оскільки особа, право якої обмежується, повинна бути відповідачем у справі. Саме до ОСОБА_4 як до власника земельної ділянки пред'явила ОСОБА_1 позов про встановлення земельного сервітуту, провадження за яким відкрито ухвалою судді Перечинського районного суду від 15.07.2016, як це випливає з документів, наданих на стадії апеляційного провадження. Рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки дарувальнику та договір дарування не оспорювалися.

Окрім цього, у справі містяться:

установчі документи та Статут ОСОБА_3 кооперативу Житлово-будівельний кооператив Крок , зареєстрованого 19.03.2014 (з наступними змінами), у яких зазначено, що цей кооператив є правонаступником ЖБК Стеатит , діяльність якого припинено (п. 1.2. Статуту) (а.с. 200-211 т. 1);

рішення 15-ї сесії 6-го скликання Перечинської міської ради від 22.05.2014 № 264, яким ОСОБА_3 кооперативу ЖБК Крок надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1606 га на умовах оренди для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, господарських будівель та споруд в м. Перечині, вул. Ломоносова, б/н (а.с. 60 т. 1);

проект землеустрою щодо відведення на підставі рішення Перечинської міської ради від 22.05.2014 № 264 земельної ділянки площею 0,1428 га ОСОБА_3 кооперативу ЖБК Крок в оренду, виконаний у червні 2014 року, у якому зафіксовано погодження межі по лінії Б-В суміжним землевласником ОСОБА_2, (а.с. 61-81 т. 1);

витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 01.08.2014 № 25069920, яким зафіксовано факт реєстрації права оренди ОСОБА_3 кооперативом ЖБК Крок земельної ділянки площею 0,1428 га із кадастровим номером 2123210100:01:002:0285, призначеної для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку і розташованої за адресою: м. Перечині, вул. Ломоносова, на підставі договору оренди, укладеного 22.07.2014 кооперативом із Перечинською міською радою (а.с. 212 т. 1).

Таким чином, наведені вище обставини щодо прав власності та землекористування були відомі щонайменше до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Відповідно до ст.ст. 13, 14, 41, 144 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 8, 12-14, 48, 49, 51 Закону України Про власність , ст.ст. 4, 6, 86 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 6, 7, 17, 19, 22-24, 43, 44 ЗК України (1990 р.), ст.ст. 11-16, 202, 204, 316-319, 321, 328, 373, 386, 396, 509, 717 ЦК України (2003 р.), ст.ст. 78-81, 90, 93, 95, 116, 118, 123-126, 131, 152, 153, 155 ЗК України (2001 р.), ст.ст. 59, 71, 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , права на нерухоме майно, в т.ч., право власності на землю та/або право землекористування, набуваються в порядку, передбаченому законом, у т.ч., з правочинів; правомірність набуття цих прав, правочину, а також законність рішень органів місцевого самоврядування, які є обов'язковими та на підставі яких набуваються відповідні права, презюмуються; власник нерухомого майна вправі вимагати захисту свого права; захисту підлягають як наявні у власника землі (землекористувача) законні права на землю, так і набуті новим власником (землекористувачем) у законний спосіб відповідні права на землю.

З огляду на викладене, а також на положення ст. 8 ч. 1 ЦК України (2003 р.), ст.ст. 112, 113, 118 ЦК Української РСР (1963 р.), ст. 355 ч.ч. 1, 2, 4, ст. 356 ч. 1, ст. 358 ч.ч. 1, 3, ст.ст. 360, 367 ЦК України (2003 р.), ст. 42, 83, ст. 86 ч. 1, ст. 88 ч.ч. 1, 2, 4, 5 ЗК України (2001 р.), питання, пов'язані з порядком користування земельною ділянкою, що належить до багатоквартирного будинку, ділянкою, яка перебуває у спільному користуванні мешканців цього будинку, вирішуються за обов'язкової участі власника (власників) і користувачів цієї землі, з урахуванням прав співвласників будинку (власників часток у ньому) і конкретних особливостей управління відповідним будинком.

Отже, за реальними обставинами справи ОСОБА_1 ініціювала спір із власником земельної ділянки, на яку спочатку був виданий оспорений державний акт і яка в подальшому була власником ділянки ОСОБА_2 подарована ОСОБА_4, тож спір щодо права на земельну ділянку та відповідного землекористування виник між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 Відповідачем за таким позовом є передусім власник землі, право якого оспорюється, залежно від конкретних обставин справи (підстав, обґрунтування, предмету позову) відповідачами поряд із власником можуть бути й інші особи, про права і обов'язки яких ідеться.

Попри вищенаведене, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами і пред'явив позов до ОСОБА_2, а будучи обізнаним із фактом відчуження ОСОБА_2 земельної ділянки на користь ОСОБА_4 не змінював свого позову, не уточнював його підстав, предмету, клопотання про залучення до участі в справі іншого відповідача (відповідачів) не ставив (ст. 31 ч. 2, ст. 33 ч. 1 ЦПК України).

Відтак, справу було вирішено щодо неналежного відповідача. ОСОБА_4, яка виходячи із суті спірних правовідносин повинна відповідати за позовом, брала участь у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів. Між тим, саме сторона у справі повинна доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, саме відповідачу належить право визнавати, заперечувати позов, укладати мирову угоду, пред'явити зустрічний позов (ст. 10 ч. 3, ст. 31 ч.ч. 2, 3, ст. 60 ч. 1, ст.ст. 123, 128, 174, 175 ЦПК України); предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 60 ч. 3, ст. 179 ч. 1 ЦПК України). Отже, докази, які оцінюються в цивільній справі, факти, що на їх підставі встановлюються в порядку цивільного судочинства, за сукупністю яких вирішується питання про цивільні права і обов'язки сторін, ухвалюється судове рішення, мають правове значення, якщо ці дії вчиняються у процесі, участь в якому беруть належні учасники у належному процесуальному статусі. У даному випадку факти щодо прав на спірну земельну ділянку мають правове значення, якщо встановлені у справі, в якій є належний відповідач - власник ділянки. Оскільки комплекс процесуальних прав і обов'язків сторони в справі та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, різний, участь у справі особи, яка мала бути відповідачем, в якості третьої особи без самостійних вимог участі в якості відповідача не замінює та істотно звужує її процесуальні можливості, а тому порушує право на належний захист від позову.

Суд першої інстанції в порядку, передбаченому ст. 10 ч. 4, ст. 160 ч. 2 ЦПК України, питання про участь ОСОБА_4 в якості відповідача не обговорив і не мав процесуальних підстав за відсутності належного відповідача для вирішення спору, як щодо його прав, так і щодо прав позивача по суті. Крім того, суд не з'ясував належним чином питання щодо особи, яка, з огляду на обставини справи, має право вимоги щодо захисту порушених земельних прав у разі наявності відповідного порушення. Таке вирішення справи є неправильним у процесуальному розумінні, що, крім іншого, може тягти наслідки, які випливають із положень ст. 292 ч. 1 ЦПК України, рішення суду не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, вищенаведені обставини виключали можливість задоволення позову через відсутність у справі належного відповідача, без якого законність розв'язання спору по суті виключається. Беручи до уваги, що за умовами справи на стадії апеляційного провадження викладені обставини не можуть бути змінені, а порушення норм процесуального права не можуть бути усунені чи виправлені, питання щодо наявності саме у ОСОБА_1 права вимоги як у позивача, порушення її земельних прав чи відсутності такого, належності, з огляду на дійсні обставини щодо підстав набуття та переходу прав на землю, обраного позивачем способу захисту порушеного права (підстави, предмет позову) у контексті, зокрема, можливості його застосування та достатності для забезпечення захисту (поновлення) порушеного права, питання доведеності обставин, які підлягають доказуванню, в т.ч., щодо дійсного землекористування та характеру вчинюваних позивачу перешкод у здійсненні права власності, інші обставини наразі значення не мають. Ці обставини не впливають на висновок про необхідність скасування рішення суду і відмови в позові.

Відтак, з урахуванням положень ст. 303 ч. 3 ЦПК України вирішення в такий спосіб позову щодо неналежного відповідача є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, тому на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 цього Кодексу апеляцію відповідача ОСОБА_2, до якої приєдналася третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_4, слід задовольнити, рішення суду скасувати та відмовити в позові з наведених вище процесуальних підстав - внаслідок порушення вимог закону щодо суб'єктного складу сторін у справі стосовно відповідача за пред'явленими позивачем вимогами.

Керуючись ст. 303 ч. 3, ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, до якої приєдналася третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_4, задовольнити, рішення Перечинського районного суду від 18 жовтня 2016 року скасувати, у позові ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді