Рішення

від 02.02.2017 по справі 522/1434/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/702/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Гірняк Л.А., Сєвєрової Є.С.,

при секретарі: Поліхрановій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою директора Товариста з обмеженою відповідальністю „Арт Текстиль» - ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 вересня 2016 року по цивільній справі за позовом Товариста з обмеженою відповідальністю „Арт Текстиль» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року директор ТОВ „Арт Текстиль» - ОСОБА_2 звернулася до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 64 886,81 грн., витрати на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 грн. та витрати за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 гривень. Позивач мотивує позов тим, що 03.02.2003 року ОСОБА_3 була прийнята на посаду продавця непродовольчих товарів до магазину Білизна ТОВ Арт Текстиль на підставі поданої нею заяви та наказу №46-к від 03.02.2003 року із розташуванням робочого місця у магазині Білизна , що знаходилось за адресою м. Одеса, вул. Екатерининська № 52. При прийнятті на роботу із відповідачкою було укладено Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 03.02.2003 року та відбулась передача товару як матеріально-відповідальній особі після проведення його інвентаризації. 26.12.2006 року відповідачку було переведено на посаду керуючої магазину на підставі наказу № 464-к та як із керуючою магазином було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Згідно розпорядження директора ТОВ Арт Текстиль від 11.07.2008 року у магазині „Білизна» за адресою м. Одеса, вул. Екатерининська №52 у присутності відповідачки та інших працівників магазину було проведено позапланову інвентаризацію залишків товарно - матеріальних цінностей станом на 14.07.2007 року. За результатами проведеної інвентаризації ТМЦ було виявлено недостачу у розмірі 64 886,81 грн., що знайшло своє відображення у інвентаризаційній відомості №1 ТМЦ. 28.08.2008 року було здійснено незалежну аудиторську перевірку АФ Компаньон , яка підтвердила результати попередньої інвентаризації. 01.10.2008 року по відношенню до відповідачки було порушено кримінальну справу за ч.2 ст. 367 КК України, у рамках кримінального провадження 12.11.2008 року було проведено судово-економічну експертизу, яка підтвердила наявність недостачі у магазині Білизна , що знаходилось за адресою м. Одеса, вул. Екатерининська №52 у розмірі 64 886, 81 грн. У рамках кримінального провадження позивачем у квітні 2009 року було подано цивільний позов до ОСОБА_4 Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 01.10.2013 року (справа №1/522/576/13) кримінальне провадження по відношенню до ОСОБА_4 по ст. 367 ч.2 КК України було закрито у зв'язку із зміною обстановки. Закриття провадження у кримінальній справі унеможливлює розгляд судом в межах даної кримінальної справи цивільного позову. Водночас завдану підприємству шкоду у розмірі 64 886, 81 грн., ОСОБА_3 добровільно відшкодувати з відмовляється.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 21 вересня 2016 року у задоволенні позову ТОВ „Арт Текстиль» відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду , директор ТОВ „Арт Текстиль» - ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 вересня 2016 року та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Рішення суду в частині наведених мотивів відмови та встановлених обставин і висновків щодо обгрунтованості заявлених вимог, відповідачем ОСОБА_3 не оскаржується.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

ТОВ Арт-Текстиль будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи на 15-00 г. 02.02.2017 року в засідання судової колегії на 02.02.2017 року о 15-00 г. явку своїх представників не забезпечило. Від директора підприємства подано заяву у якій висловлена позиція про підтримку поданої апеляційної скарги у повному обсязі. При цьому директор ТОВ Арт-Текстиль просив розглянути апеляційну скаргу ТОВ Арт-Текстиль без участі представників підприємства.

При таких обставин, судова колегія не знаходить підстав для відкладення розгляду справи за апеляційною скаргою ТОВ Арт-Текстиль .

Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог ТОВ „Арт Текстиль» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди , суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ТОВ Арт Текстиль є обґрунтованими, проте позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду.

Проте повністю погодитися з усіма такими висновками районного суду не можна.

Судом встановлено, що:

03.02.2003 року за заявою ОСОБА_4 (нині - ОСОБА_3) С.В. її було прийнято на посаду продавця -консультанта ТОВ Арт Текстиль у магазин Білизна за адресою м. Одеса, вул.. Екатерининська, 52, про що 03.02.2003 року директором підприємства було видано відповідний наказ №46-к (а .с. 5 на звороті).

03.02.2003 року з відповідачкою було підписано договір про повну матеріальну відповідальність.

26.12.2006 року відповідачка була переведена на посаду керуючої магазину на підставі наказу №464-к та з нею як із керуючою магазином було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. 17.01.2008 року ОСОБА_3 як керуюча магазину була ознайомлена з посадовою інструкцією, про що свідчить її підпис на листі-ознайомленні (а.с.9 на звороті). Зазначене підтверджується матеріалами кримінальної справи №1-778/11.

Згідно розпорядження директора ТОВ Арт Текстиль від 11.07.2008 р. у магазині Білизна за адресою м. Одеса, вул. Екатерининська №52 у присутності відповідачки та інших працівників магазину було проведено позапланову інвентаризацію залишків товарно - матеріальних цінностей станом на 14.07.2007 року

За результатами проведеної інвентаризації ТМЦ було встановлено, що фактична наявність товарів на момент інвентаризації склало у магазині: у кількості 3754 шт. на суму 540 673, 11 грн., а за даними бухгалтерського обліку ТМЦ станом на 14.07.2008 року кількість наявного товару складає 4284 шт. на суму 605 571, 22 грн. У результаті чого виявлені надлишки ТМЦ у кількості - 41 шт. на суму - 2 461, 19 грн. Також, виявлено недостачу ТМЦ у кількості 572 шт. на суму 67 359, ЗО грн.. Тобто, загальна сума нестачі залишків товарно- матеріальних цінностей (ТМЦ) станом на 14.07.2008 року склала 67 359, 30 грн. - 2 461, 19 грн. = 64 886,81 грн., що знайшло своє відображення у інвентаризаційній відомості №1 ТМЦ.

Наказом №99-к від 16.07.2008 року відповідачка була звільнена з 16.07.2008 року з посади керуючої магазину Білизна за власним бажанням.

28.08.2008 року у ТОВ Арт-Текстиль було здійснено незалежну аудиторську перевірку про що складено відповідний звіт. Згідно звіту про результати аудиту запасів (товарів) ТОВ Арт Текстиль підрозділ Одеса-1 станом на 28.08.2008 року (а.с.16-17) результати проведеної до цього інвентаризації підтвердились.

За цим фактом першим заступником прокурора Приморського району м. Одеси молодшим радником юстиції ОСОБА_5 01.10.2008 року відносно ОСОБА_4 (нині ОСОБА_3) С.В. було порушено кримінальну справу за ст. 367 ч.2 КК України - службова недбалість, про що винесено відповідну постанову.

З витребуваної судом для огляду кримінальної справи №1-778/11 (провадження №1/522/576/13) вбачається, що у рамках даної кримінальної справи директором ТОВ Арт Текстиль ОСОБА_6 09.02.2009 року було пред'явлено цивільний позов до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди (т.З крим.справи, а.с. 136-137).

У рамках кримінального провадження 12.11.2008 року було проведено судово-економічну експертизу, згідно висновку експерта №8 від 12.11.2008 року (т.3 крим.справи, а.с.91-101) зазначено, що прибуткова частина товарного звіту формувалася на підставі прибуткових накладних на ті товарно-матеріальні цінності, які поступили до магазину, тобто до сумарного залишку на початок місяця підсумовувався товар, оприбуткований протягом місяця в кількісно- сумовому вираженні з детальним відображенням по найменуваннях. У витратній частині товарних звітів відображено переміщення товару з магазина в інші торгівельні точки, акти переоцінок і акти списання неякісних, товарів, а також сума виручки за реалізовані товари. Унаслідок чого, виводився витікаючий залишок по товарах на кінець кожного місяця. Товарні звіти за кожен місяць підписувалися матеріально-відповідальною особою підрозділу, розташованому за адресою Екатерининська, 52, а саме управляючою магазином «Білизна» - ОСОБА_4В.) і здавались до бухгалтерії, з відміткою про отримання, для подальшого відображення в бухгалтерському обліку ТОВ «Арт Текстиль» .

Розмір нестачі на суму 64 886, 81 грн. згідно висновку експерта №8 від 12.11.2008 року підтвердився.

Дана кримінальна справа розглядалась у Приморському районному суді м. Одеси та 02.10.2013 року судом було винесено постанову, згідно якої кримінальне провадження по відношенню до ОСОБА_4 по ст. 367 ч. 2 КК України було закрито у зв'язку із зміною обстановки, та звільнено відповідачку від кримінальної відповідальності.

У постанові суду також зазначено про відсутність у суду законних підстав для розгляду цивільного позову по даній кримінальній справі при закритті кримінальної справи.

У відповідності до п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадку коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Встановивши, що:

- відповідачка займала посаду керуючої магазином Білизна та була відповідальною за збереження матеріальних цінностей, які знаходились у магазині Білизна за адресою м. Одеса, вул. Екатерининська, 52, та нестача яких на суму 64 886, 11 грн. була виявлена у результаті проведеної 14.07.2008 року інвентаризації;

- кримінальну справу у відношенні ОСОБА_4 по ст. 367 ч. 2 КК України було закрито, а саму ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами,

районний суд дійшов вірного висновку про обгрунтованість заявлених ТОВ Арт Текстиль вимог до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Позивачем наведено в обгрунтування вимог про стягнення 13 500 грн. та 21000 грн., що дані вказані суми є відповідно витратами, які були підприємством понесені на проведення незалежного аудиту та проведення судово-економічної експертизи, що підтверджено квитанціями від 09.09.2008 року № 9861 на суму 13500 грн. та від 03.11.2008 року № 10478 на суму 21000 грн. (кримінальна справа т. 3 а. с. 138-139), які оглянуті апеляційним судом в судовому засіданні та копії яких завірені та зі згоди представника відповідача приєднані до справи.

Кримінальна справа № 05820080275 за обвинуваченням ОСОБА_4 розслідувалася та закінчувалася за правилами КПК України 1960 року.

У відповідності до ст. 28 КПК України 1960 року особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи витрати, понесені ТОВ Арт Текстиль на проведення незалежного аудиту для виявлення недостачи в сумі 13500 грн. під час дослідчої перевірки до порушення криміанльної справи та витрати на проведення судово-економічної експертизи у кримінальній справі в сумі 21000 грн. були включені разом із дійсною прямою шкодою завданої підприємству нестачею товарів суму 64 886, 81 грн. до цивільного позову, заявленого на загальну суму 99386 грн. 81 коп.

У відповідності до ст. 91 КПК України 1960 року судові витрати складаються:

1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;

3)інших витрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.

Відшкодування витрат учасникам процесу та відшкодування судових витрат відповідно врегульовано ст. ст. 92, 93 КПК України 1960 року.

Аналіз вказаних норм, приводить до певних висновків, що процесуальною (формальною) підставою стягнення судових витрат є обвинувальний вирок, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а також постанова чи ухвала про закриття справи у разі примирення потерпілого з обвинуваченим у справах приватного обвинувачення, як виняток із загального правила. Матеріальною ж, підставою виступає факт понесення органами розслідування та судом у зв'язку з провадженням конкретної кримінальної справи матеріальних затрат , віднесених законом до судових .

Внаслідок нечіткого формулювання поняття судових витрат в КПК України 1960 року, зокрема в контексті оплати вартості судових експертиз потерпілими, які визнані у кримінальній справі цивільними позивачами , за практикою, що склалася, такі витрати включалися до цивільного позову, як збитки (витрати), що понесені потерпілими, оскільки в якості судових , стягувалися лише витрати, які понесені державою, або які віднесені на її рахунок .

Тобто витрати на оплату вартості судових експертиз, які здійснені іншими учасниками кримінального процесу, зокрема цивільними позивачами, під час проведення досудового слідства у кримінальній справі за їх власний рахунок, і які не були понесені державою , не вважалися в розумінні ст. 91 КПК України 1960 року, судовими витратами і тому включалися, як збитки до цивільного позову та при винесенні вироку стягувалися судом на користь цивільних позивачів з засудженої особи.

Провадження у кримінальній справі № 05820080275 за обвинуваченням ОСОБА_4 закрито на підставі ст. 7 КПК України 1960 року (зміна обстановки).

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 28 КПК України 1960 року закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього Кодексу, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки , завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства .

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна , роз'яснено, що в разі закриття кримінальної справи цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілих можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

При таких обставинах вимоги позивача до відповідачки про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 64 886,81 грн., витрат на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 грн. та витрат за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 гривень підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства України.

У відповідності до ст. 214 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує зокрема такі питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності) які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; застосуванню до цих правовідносин;

Зі змісту заявлених вимог вбачається, що вимоги про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 64 886,81 грн. врегульовані нормами трудового законодаства України, в той час, як вимоги про стягнення витрат на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 грн. та витрат за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 гривень не підпадають під ознаки прямої дійсної шкоди (недостачею товарів) заподіяної підприємству працівником під час знаходження у трудових відносинах. Такі витрати в даному випадку по суті є збитками.

Судова колегія доходить до такого висновку виходячи з того, що витрати на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 грн. та витрати за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 гривень не можуть бути включені до прямої дійсної шкоди, завданої нестачею. Підставою для виявлення недостачі і звернення до суду з позовом про захист своїх прав та стягнення шкоди завданої підприємству працівником, є акт інвентаризації залишків товарно - матеріальних цінностей. Такий акт був складений 14.07.2008 року. Проте подальші документально підтверджені витрати, які були здійснені підприємством у вигляді оплати вартості незалежного аудита під час дослідчої перевірки правоохоронними органами для підтвердження виявленої підприємством недостачі товарів згідно з проведеною інвентаризацією і витрати у вигляді оплати вартості судово-економічної експертизи під час досудового розслідування кримінальної справи не є штрафними санкціями, накладеними на підприємство і не тягли вникнення фінансовоих зобов'язань внаслідок допущеної відповідачем недостачі. Проте, оскільки в діяннях відповідача вбачалися ознаки кримінального правопорушення (злочину), то ТОВ Арт-Текстиль , яке визнано потерпілим у кримінальній справі і як цивільний позивач було заінтересовано у доведенні вини відповідача і стягненні шкоди за наслідками розгляду кримінальної справи.

Як вже зазначалося здійснені ТОВ Арт-Текстиль витрати не будучи в розумнінні ст. 91 КПК 1960 року судовими, були включені, до цивільного позову і підлягали розгляду одночасно при постановленні вироку. Проте, справу було закрито, що унеможливлювало розгляд цивільного позову, але не позбавляло позивача отримати задоволення своїх вимог в порядку цивільного судочинства.

В розумінні до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема , втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Проте, слід зазначити, що відшкодування збитків є основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи. Можливість використовувати відшкодування збитків, як засобу захисту порушених прав виникає у громадян або юридичнийх осіб із самого факту порушення цивільних прав (невиконання обов'язків), тобто незалежно від того це є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК України про таке право. Слід відрізняти обов'язок боржника від відшкодувати збитки , завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору від відшкодування позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача підтвердила, що рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 в частині встановлених обставин та висновків про обгрунтованість заявлених позивачем вимог, не оскаржено. Також представник відповідача не заперечувала, що ОСОБА_3 не було оскаржено постанову про закриття кримінальної справи у зв'язку із зміною обстановки.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодаства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Отже працівник несе повну матеріальну відповідальність відповідно до п. 3 ст. 134 КЗпП України не тільки у випадках, коли щодо нього винесений обвинувальний вирок, але і тоді, коли наявність складу злочину в його діях установлено слідчими органами (притягнення до кримінальної відповідальності з наступним закриттям провадження у справі за нереабілітуючою підставою, яка не виключає кримінальну відповідальність). Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, обставини, встановлені у справі, районний суд дійшов вірного висновку про обгрунтованість заявлених вимог, як про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 64 886,81 грн. так і про стягнення витрат на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 грн. та витрат за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 грн. Районний суд, також вірно виходив з того, що правовідносини, які склалися між сторонами щодо стягнення матеріальної шкоди завданої підприємству працівником врегульовані нормами трудового права, внаслідок чого до вказаних вимог підлягає застосуванню строк, встановлений у ч.3 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін . У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Саме таку правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові № 6-409цс16 від 06 квітня 2016 року.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України) .

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України . Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, регулюються положеннями КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 Про судову практику в справах по відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками , судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Прийняття постанови про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, здатних підтвердити початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день прийняття постанови про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов'язків, не слід вважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником, у разі наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації (правовий висновок ВСУ у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-216цс16).

Строки, що встановлені ст. 233 КЗпП України можуть бути поновлені судом за наявності поважних причин. Оцінку причин, як поважних робить суд. Поважність причин означає, що позивач не ставився зневажливо до питаня про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які надають всі підстави виявити повагу та поблажливість до позивача.

У позовній заяві та в інших письмових документах, що містяться в матеріалах цивільної справи, позивач не мотивував причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав, вважаючи їх не порушеними.

Суд першої інстнації встановив, що ТОВ Арт Текстиль звернулось з відповідним цивільним позовом до ОСОБА_4 (нині ОСОБА_3) С.В. у рамках кримінального провадження 09.02.2009 року, інвентаризація у магазині була проведена 14.07.2008 року, тобто, як зазначив суд першої інстанції, позивачем не було пропущено річний строк звернення до суду. Після закритття провадження у справі 02.10.2013 року з відповідним позовом про відшкодування шкоди у загальному порядку ТОВ Арт Текстиль звернулось лише 01.02.2016 року, тобто, як вказав суд, приблизно через 2 з половиною роки з моменту закриття кримінального провадження.

Судова колегія звертає увагу, що строки, що встановлені ст. 233 КЗпП України, не перериваються і не призупиняються.

Тобто оцінці підлягає пропущення строку починаючи з дня обчислення і до дня звернення до суду з позовом.

Виходячи з матеріавлів справи право на позов у позивача виникло з часу складання акту інветаризації 14.07.2008 року. Проте до суду з позовом, за наслідками якого районним судом ухвалено оскаржуване рішення, позивач звернувся через пошту 26.01.2016 року. Тобто строк звернення склав 07 років 05 місяців та 12 днів.

Проте, за цей період позивач звертався з цивільним позовом у кримінальній справі - 09.02.2009 року. Однак з незалежних від позивача підстав провадження у кримінальній справі було закрито з нереабілітуючих підстав 02.10.2013 року.

Отже до цієї дати строк включно пропущений позивачем з причин, які є поважними.

Наступне звернення до суду з даним позовом відбулося через 01 рік 10 місяців та 24 дні - 26.08.2015 року, коли позов був поданий до Березанського районного суду Миколаївської області за колишнім місцем реєстрації ОСОБА_4

Після отримання 03.11.2015 року ухвали Березанського районного суду Миколаївської області від 16.09.2015 року про повернення позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовом 26.10.2016 року.

Відмовляючи у повному обсязі у задоволенні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ Арт-Текстиль звернулось до суду з позовом лише 01.02.2016 року, тобто приблизно через 2 з половиною роки з моменту закриття кримінального провадження.

З матеріалів справи вбачається, що точна дата звернення позивача до Приморського районного суду м. Одеси з даним позовом - 26.01.2016 року (згідно з поштовим штемпелем), а також, що 26.08.2015 року позивач звертався до Березанського районного суду Миколаївської області. Перевіряючи правильність остаточного висновку районного суду про відмову у задовленні вимог у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, судова колегія виходить з такого.

З оглянутих апеляційним судом матеріалів кримінальної справи № 05820080275 за обвинуваченням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у скоєнні злочину передбаченого ст. 367 ч.2 КК України, провадження у якій закрито постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02.10.2013 року на підставі ст. 7 КПК України 1960 року вбачається, що:

- представник цивільного позивача був ознайомлений з матеріалами кримінальної справи і останній раз був присутнім в судовому засіданні 20.09.2013 року, яке було відкладено за не явкою прокурора на 02.10.2013 року, про що представник цивільного позивача розписався.

- в судове засідання 02.10.2013 року, коли судом було постановлено ухвалу про закриття провадження у справі представник цивільного позивача не з`явився не повідомивши про причини не явки.

- 17.03.2014 року представник уповноважений директором ТОВ Арт-Текстиль ОСОБА_8 подав заяву про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи і ознайомився з ними під підпис. На час ознайомлення у березні 2014 року представника цивільного позивача з матеріалами кримінальної справи № 05820080275 за обвинуваченням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у скоєнні злочину передбаченого ст. 367 ч.2 КК України провадження у справі було закрито вже близько 6 місяців.

- 25.06.2015 року до Приморського районного суду м. Одеси від ТОВ Арт-Текстиль за підписом нового директора ОСОБА_2 надійшла письмова заява від 15.06.2015 року про видачу копії судового рішення по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочину передбаченого ст. 367 ч.2 КК України\ з вказівкою, що дана справа розглядалася судом в жовтні 2013 року.

За таких обставин цивільний позивач будучи в особі свого представника ознайомлений з датою судового засідання на 02.10.2013 року, в судове засідання не з`явився, в подальшому протягом більше 5 місяців інтереса до справи не виявляв, і ознайомившись з матеріалами закритої кримінальної справи 17 березня 2014 року до Березанського районного суду Миколаївської області з позовом про відшкодування матеріальної шкоди та збитків, звернувся 26.08.2015 року тобто через 01 рік, 05 місяців та 09 днів.

Після отримання 03.11.2015 року ухвали Березанського районного суду Миколаївської області про повернення позову без відкриття провадження у зв'язку з непідсудністю справи цьому суду, позивач звернувся з позовом до належного суду через 02 місяці та 24 дні.

Як вже зазначалося, строки звернення до суду встановлені ст. 233 КЗпП України, не перериваються і не призупиняються, а за наявності поважних причин поновлюються судом. Поважність причин визначається та оцінюється судом.

В розумінні норм трудового законодавства головним критерієм початку перебігу строку є день, коли особа довідалась про порушення її прав, що є підставою для захисту їх в суді.

Ознайомившись 17.03.2014 року з матеріалами справи в якості представника за діючою на той час довіреністю, виданою директором ТОВ Арт-Текстиль - цивільного позивача у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4, провадження у якій було вже закрито, вважається, що цивільний позивач ТОВ Арт-Текстиль був обізнаний про те, що цивільний позов залишився не розглянутим, саме з дати ознайомлення свого представника за довіреністю, тобто з 17.03.2014 року.

Проте до суду з позовом в порядку цивільного судочинства позивач вперше звернувся більше ніж через 01 рік та 05 місяців, а після отримання ухвали про повернення позовної заяви для подання до належного суду ще майже через три місяці.

Приймаючи до уваги, що строк звернення до суду передбачений ст.. 233 КЗпП України не переривається і не зупиняється, а може поновлюватися за наявності поважних причин, судова колегія погоджується з думкою районного суду про відсутність підстав вважати, що пропуск позивачем строку звернення до суду протягом 20 місяців з яких 17 місяців безперервно, був обумовлений поважними причинами.

Початок перебігу строку звернення до суду пов`язується з обізнаністю цивільного позивача з виникненням підстав для звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, а не з неотриманням копії постанови про закриття провадження у справі.

Не отримання копії постанови про закриття провадження у кримінальній справі може бути підставою для поновлення строку подання апеляційної скарги на дану постанову суду першої інстанції, а не для безумовного поновлення строку позовної давності за наявності інших доказів, що підтверджують обізнаність особи про порушення її права і виникнення права на звернення до суду за захистом порушеного права. .

Таким чином, судова колегія погодується з остаточним висновком районного суду про відмову у задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди завданої підприємству працівником в сумі 64 886, 81 грн. у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з позовом.

Причини пропуску, які наведені позивачем, пов'язані з неотриманням від суду копії постанови про закриття провадження у справі, внаслідок чого позивач не був обізнаний про залишення цивільного позову нерозглянутим і був позбавлений можливості звернутися до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

Проте такі доводи позивача спростовуються оглянутими судовою колегією матеріалами кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочину передбаченого ст. 367 ч.2 КК України, провадження у якій закрито постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02.10.2013 року на підставі ст. 7 КПК України 1960 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що після закриття кримінальної справи і залишення без розгляду цивільного позову в частині вимог про відшкодування шкоди завданої підприємтву працівником, перебіг строку звернення до суду починається заново і що до цих правовідносин підлягає застосуванню норми глави 19 ЦК України і що суд не міг з власної ініціативи застосовувати норми КЗпП України, є неспроможними, оскільки правильність висновків районного в цій частині оскаржуваного рішення не спростовують, не засновані на законодавстві і зведені виключно до переоцінки встановлених обставин і зібраних доказів, яким судом надана належна оцінка та застосовано законодавство, яке підлягало застосуванню відповідно до наведених обгрунтувань обставин на підтвердження заявлених позивачем вимог.

Крім того, суд застосував строк передбачений ст. 233 КЗпП України також до вимог про стягнення витрат на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 грн. та витрат за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 грн.

Проте дані вимоги не є складовою частиною дійсної прямої шкоди, завданої працівником підприємству і не регулюються нормами трудового законодавства України, а по суті є збитками, обов`язок відшкодування яких випливає від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (позадоговірна шкода), врегульованого нормами цивільного законодавства України.

При таких обставинах, до вказаних вимог за наявності відповідної заяви, яка зроблена стороною у справі до ухвалення рішення, може застосовуватися строк позовної давності на умовах визначених главою 19 ЦК України.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На відмінну від норм трудового законодавства, позовна давність, яка встановлюється ЦК України у передбачених випадках може зупинятися або перериватися.

Відповідно до ч. ч. 1. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників. А також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час , що минув до переривання, до нового строку на зараховується.

Відповідно до ч.2 ст. 265 ЦК Укроаїни якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Аналізуючи норми глави 19 ЦК України, які регламентують застосування позовної давності, судова колегія доходить висновку, що подання позову перериває перебіг позовної давності, який починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується. Подальше залишення судом позову без розгляду не зупиняє перебігу строку позовної давності, який продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Проте це не стосується випадків, коли суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі. В такому випадку час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

Постанова про закриття кримінальної справи у відношенні ОСОБА_4 по за ст. 367 ч.2 КК України у зв'язку зі зміною обстановки, внаслідок чого цивільний позов ТОВ Арт-Текстиль заявлений в межах кримінальної справи 09.02.2009 року, не був розглянутий по суті, вступила в законну силу 09.10.2013 року, що є підставою для продовження перебігу позовної давності без зарахування до позовної давності строку , що минув від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду.

До Приморського районного суду м. Одеси позивач звернувся з даними вимогами в порядку цивільного судочинства 26.01.2016 року, тобто до спливу передбаченого ст. 257 ЦК України загального строку позовної давності, який становить три роки.

За таких обставин, висновок районного суду про застосування строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, як підстави для відмови у задоволенні до вимог про про стягнення витрат на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 грн. та витрат за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 грн. у зв'язку зі спливом строку звернення до суду і відсутності підстав для його поновлення є помилковим, оскільки строк позовної давності з цими вимогами взагалі не сплинув.

Тому рішення суду першої інстанції в цій частині не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог про стягнення витрат на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 грн. та витрат за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 грн., як обгрунтованих та заснованих на законодавстві.

Таким чином апеляційна скарга ТОВ „Арт Текстиль» підлягає частковому задоволенню, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ „Арт Текстиль» до ОСОБА_3 про стягнення витрат на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 грн. та витрат за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 гривень скасуванню з ухваленням в цій чатині нового рішення про задоволення вимог в заявленому розмірі. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

У відповідності до ч.5 ст. 88 ЦПК України у разі якщо суд апеляційної інстанції змінює або ухвалює нове рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення суд присуджує документально підтверджені судові витрати пропорційно задоволеної частини вимог.

Як вбачається з квитанцій про сплату судового збору позивачем за подання позовної заяви до суду першої інстанції сплачено 1490 грн.. Задоволено вимог на загальну суму 34500 грн. Тому судові витрати підлягають відшкодуванню в сумі 345 грн. (34500*1%). За подання апеляційної скарги сплачено 1639 грн. 88 коп. Проте апеляційна скарга задоволена частково, рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову ТОВ Арт-Текстиль у повному обсязі, скасовано та ухвалено рішення про часткове задоволення вимог на загальну суму 34500 грн., що становить 34,71% від загальної суми заявлених позивачем вимог 99386,81 грн. Тому від сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню підлягають судові витрати пропорційно задоволеній частині апеляційної скарги - 569 грн. 20 коп. (1639,88*34,71%). Тому загальна сума судових витрат, що підлягає відшкодуванню з відповідача на користь позивача становить 914 грн. 20 коп. (345+569,20)

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу директора Товариста з обмеженою відповідальністю „Арт Текстиль» ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог Товариста з обмеженою відповідальністю „Арт Текстиль» до ОСОБА_3 про стягнення витрат на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 грн. та витрат за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 гривень - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_1) на користь Товариста з обмеженою відповідальністю „Арт Текстиль» (ЄДРПОУ: 32150143; адреса: 49087; м. Дніпро, вул. Широка 225, фактичне місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Войцеховича 53) витрати на проведення незалежного аудиту у розмірі 13 500 гривень та витрати за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 000 гривень, а всього стягнути 34500 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_1) на користь Товариста з обмеженою відповідальністю „Арт Текстиль» (ЄДРПОУ: 32150143; адреса: 49087; м. Дніпро, вул. Широка 225, фактичне місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Войцеховича 53) судові витрати у вигляді судового збору сплаченого за подання позову до суду першої інстанції та за подання апеляційної скарги пропорційно сумі задоволених вимог, а всього 914 грн. 20 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.А. Гірняк

ОСОБА_9