Ухвала

від 18.01.2017 по справі 182/1668/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О. розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дряблов Олександр Володимирович, приватне підприємство Нікопольська приватна пивоварня , про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_7, на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 року, -

вс т а н о в и л а:

У березні 2015 року Нікопольський міжрайонний прокурор Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дряблов О.В., ПП Нікопольська приватна пивоварня , про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування позову зазначив, що 25 березня 2013 року відповідач ОСОБА_5 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду з позовом до ПП Нікопольська приватна пивоварня про визнання права власності на самовільно збудовану будівлю Т за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2013 року по справі №182/3311/13-ц позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено та визнано за ним право власності на будівлю Т за вищевказаною адресою.

На підставі вказаного судового рішення 08 липня 2013 року державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Дахно А.М. прийнято рішення №3742906 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на будівлю Т за адресою: АДРЕСА_1.

09 грудня 2013 року заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2013 року по справі №182/3311/13-ц було оскаржено Нікопольським міжрайонним прокурором Дніпропетровської області до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року апеляційну скаргу Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області задоволено, а рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2013 року скасовано, у задоволені позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

В ході розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області апеляційної скарги Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області по справі № 182/3311/13-ц, приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дрябловим О.В. 24 лютого 2014 року за №128 посвідчено договір дарування ОСОБА_5 громадянці ОСОБА_4 1/2 частки будівлі Т за адресою: АДРЕСА_1. Цього ж дня, 24 лютого 2014 року на підставі договору дарування від 24 лютого 2014 року приватним нотаріусом Дрябловим О.В. за індексним номером НОМЕР_1 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

На підставі викладено, прокурор просив визнати недійсним договір дарування ОСОБА_5 ОСОБА_4 1/2 частки будівлі Т за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ДрябловимО.В. 24 лютого 2014 року за № 128.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування ОСОБА_5 ОСОБА_4 1/2 частки будівлі Т за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дрябловим ОлександромВолодимировичем 24 лютого 2014 року за № 128.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

В силу вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року встановлено, що відповідачем ОСОБА_5 було здійснено самочинне будівництво будівлі Т на земельній ділянці, що не була йому відведена для цієї мети.

Крім того, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року було встановлено, що будівля Т , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - це самовільно збудована будівля на земельній ділянці, на яку відповідач ОСОБА_5 не мав жодних прав. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. З огляду на це, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2013 року було скасовано та в позові ОСОБА_5 про визнання права власності на будівлю Т , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відмовлено.

Таким чином, судами зроблено правильний висновок про те, що відповідач ОСОБА_5 протиправно та в порушення діючого законодавства набув у власність будівлю Т , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, 1/2 частку якої він у подальшому відчужив на користь відповідача ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки ОСОБА_5 у момент укладення договору дарування ОСОБА_4 1/2 частки будівлі Т , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не набув належних підстав для розпорядження спірною будівлею, а тому даний правочин вчинений ним з порушенням чинного законодавства та є недійсним з моменту його вчинення, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, а фактично стосуються переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_7, відхилити.

Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова В.О. Кузнєцов