Ухвала

від 25.01.2017 по справі 5020-1059/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

25.01.2017Справа № 5020-1059/2012

За скаргою Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі №5020-1059/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради

про стягнення заборгованості

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від ВДВС: не з'явилися;

від скаржника (позивача, стягувача): Сороколіт Є.М. - за довіреністю №1475 від 21.04.2016 року;

від боржника (відповідача): не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.02.2013 року на примусове виконання рішення Господарського суду міста Севастополя від 29.01.2013 року, яке набрало законної сили 15.02.2013 року, Господарським судом міста Севастополя видано наказ про стягнення з Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2; ЄДРПОУ 03358357; р/р 2600030131378 в ВАТ "Ощадбанк", МФО 384027, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; ЄДРПОУ 20077720; р/р 26002301921 в ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 300465, або на будь-який інший рахунок, зазначений стягувачем) заборгованість у розмірі 13 358 627,67 грн. (тринадцять мільйонів триста п'ятдесят вісім тисяч шістсот двадцять сім грн. 67 коп.): з яких: пеня у розмірі 5 591 532,81 грн., 7% штрафу в розмірі 6 616 812,86 грн. та 3% річних у розмірі 1 150 282,00 грн.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" надійшла скарга на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій викладено такі вимоги:

1) визнати незаконним рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харитонової Я.О. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 07.10.2016р. №442/6;

2) визнати недійсним повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 07.10.2016р. №442/6;

3) зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговську-Харитонову Я.О. прийняти до виконання наказ господарського суду міста Севастополь від 15.02.2013р. №5020-1059/2012 та відкрити виконавче провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 року розгляд скарги призначено на 25.01.2017 року.

У судове засідання 25.01.2017 року представники боржника та ВДВС не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, однак згідно вимог ст.121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

В судовому засіданні 25.01.2017 року представник скаржника (позивача) скаргу підтримав в повному обсязі та просив суд її задовольнити.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника скаржника, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі по тексту - стягувач, скаржник, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження №14/2-1902В, відповідно до якої просило прийняти до виконання наказ Господарського суду міста Севастополя від 15.02.2013 у справі №5020-1059/2012, відкрити виконавче провадження з примусового виконання вказаного наказу, накласти арешт на кошти та майно боржника, в межах суми боргу, та оголосити заборону на його відчуження, здійснити всі можливі заходи щодо виконання вказаного наказу в межах строків, визначених ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно наявного в матеріалах справи Реєстру передачі документів, заява від 30.09.2016 №14/2-1902В ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду по справі №5020-1059/2012 (разом з оригіналом наказу, копією постанови про закінчення ВП, належним чином завіреною копією довіреності на представника) (п. 19 вказаного Реєстру), була одержана Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 30.09.2016, що підтверджується зазначенням відповідної дати та підписом уповноваженої особи Управління документального забезпечення Департаменту організаційного забезпечення та контролю з відтиском печатки на Реєстрі передачі документів ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

07.10.2016 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговською-Харітоновою Я.О. (далі - державний виконавець) винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 07.10.2016 року №442/6 (далі - повідомлення).

В обґрунтування вказаного повідомлення державний виконавець зазначив наступне:

Пунктом 4 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.16 № 2832/5) визначено, що відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення за якими:

боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

сума зобов'язань становить двадцять та більше мільйонів гривень та еквівалентну суму в іноземній валюті.

Згідно пред'явленого до виконання виконавчого документу сума стягнення складає 13 358 627,67 грн.

Пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Повертається виконавчий документ стягувачу буз прийняття до виконання.

Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання може бути оскаржене у порядку та строки, встановлені Законом України Про виконавче провадження

Скаржник вважає, що повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 07.10.2016 №442/6 було винесене державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговською-Харітоновою Я.О. безпідставно, з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню. В обґрунтування зазначених тверджень та поданої у зв'язку з ними до Господарського суду міста Києва скарги, скаржник вказує на те, що у випадку прийняття до виконання наказу Господарського суду міста Севастополя від 15.02.2013 у справі №5020-1059/2012 за заявою стягувача від 30.09.2016 №14/2-1902В державним виконавцем повинні були вчинятись виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" в редакції до 05.10.2016, статтями 20 та 21 якого було визначено місце та підвідомчість виконання судового рішення. Скаржник також звертає увагу, що зазначена редакція Закону України "Про виконавче провадження" не передбачала винесення державним виконавцем такого процесуального документу як повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Крім того, скаржник вказав, що при винесенні оскаржуваного повідомлення державний виконавець посилався на положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, зміни до які були внесені наказом Мін'юсту від 29.09.2016р. №2832/5, який набрав чинності з 05.10.2016р.

Заява про відкриття виконавчого з примусового виконання рішення Господарського суду міста Севастополя від 29.01.2013 року по справі №5020-1059/2012 від 30.09.2016 №14/2-1902В була подана Позивачем до канцелярії Мін'юсту 30.09.2016 тобто в період дії Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 №606-ХІV (в редакції до 05.10.2016р.).

Станом на момент розгляджу заяви Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є структурним підрозділом Мін'юсту.

Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 22 Закону України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV, в редакції до 05.10.2016) наказ господарського суду може бути пред'явлено до виконання протягом року.

За загальним правилом, встановленим положеннями статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що із заявою про відкриття виконавчого провадження від 30.09.2016 №14/2-1902В стягувач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 30.09.2016, тобто в період дії Закону України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV, в редакції до 05.10.2016), то в даному випадку державним виконавцем повинні були вчинятись виконавчі дії відповідно до Закону України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV) в редакції до 05.10.2016р., статтями 20 та 21 якого було визначено місце виконання рішення та підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень.

При цьому, згідно зі ст. 58 Конституції України, яка в силу положень частини другої статті 8 Конституції України є нормою прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Вищевказане положення має офіційне тлумачення Конституційного Суду України, яке було дане останнім у рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Зокрема, в абзаці 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 зазначено наступне: В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт. під час дії якого вони настали або мали місце .

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Так, у рішенні від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що "Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи".

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV, в редакції до 05.10.2016) виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України Закону України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV, в редакції до 05.10.2016) на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими:

1) боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України Закону України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV, в редакції до 05.10.2016), державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Норми частини 1 статті 26 Закону України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV, в редакції до 05.10.2016) містять перелік підстав, за умови наявності яких державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Водночас, з оскаржуваного повідомлення вбачається, що при його винесенні державний виконавець безпідставно керувався нормою Закону України "Про виконавче провадження" в редакції після 05.10.2016 року.

Наразі, Закон України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV, в редакції до 05.10.2016) взагалі не передбачав винесення державним виконавцем такого процесуального документу як повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Крім цього, Законом України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV, в редакції до 05.10.2016) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 (в редакції до внесення до неї змін наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2832/5, якими її викладено у новій редакції) спеціальне місце виконання рішень відносно боржників, які перебувають на території АР Крим та м. Севастополь, не визначалось.

Суд також зазначає, що положення абзацу 3 частини 4 розділу першого Інструкції з організації примусового виконання рішень, якими державний виконавець також керувався при винесенні оскаржуваного повідомлення, були внесені згідно з наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2832/5. Пунктом 6 зазначеного наказу №2832/5 визначено, що цей наказ набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження", але не раніше дня його офіційного опублікування. Наказ Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2832/5 набрав чинності з 05.10.2016р.

Таким чином, суд також вважає безпідставними застосування положень абзацу 3 частини 4 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2832/5) при винесенні процесуального документу за заявою стягувача про відкриття виконавчого провадження, поданою 30.09.2016, а отже, в період, коли вказані зміни ще не набрали чинності.

Отже, відповідні доводи стягувача, викладені у скарзі на дії органу державної виконавчої служби від 07.11.2016р. №14/5-2137В у справі №5020-1059/2012, суд визнає обґрунтованими та правомірними.

Разом з тим, суд зазначає, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. в справі Півень проти України суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №2774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Таким чином, оскільки державний виконавець при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 07.10.2016 №442/6 безпідставно керувався положеннями Закону України Про виконавче провадження в редакції після 05.10.2016 та Інструкцією з організації примусового виконання рішень (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), то такі дії суд визнає незаконними, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання недійсним зазначеного повідомлення.

Відповідно до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" господарським судам роз'яснено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Згідно частини 1 статті 25 Закону України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV, в редакції до 05.10.2016) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно частини 2 Закону України Про виконавче провадження (від 21.04.1999 №606-ХІV, в редакції до 05.10.2016) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що станом на час судового розгляду даної скарги рішення Господарського суду міста Севастополя від 29.01.2013 року у справі №5020-1059/2012 в добровільному порядку боржником не виконано, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України доводи скаржника (стягувача, позивача) не спростував.

Згідно ст. 121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень.

Відповідно до п. 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України , за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Отже, за результатами розгляду скарги доводи скаржника визнаються судом правомірними, а тому скарга підлягає задоволенню.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись, ст. 86, 121-2 ГПК України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним рішення старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 07.10.2016 року №442/6.

3 . Визнати недійсним повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 07.10.2016 року №442/6.

4. Зобов'язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговську-Харітонову Я.О. прийняти до виконання наказ Господарського суду міста Севастополя від 15.02.2013 року №5020-1059/2012 та відкрити виконавче провадження.

5. Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 106 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.М. Якименко