Ухвала

від 08.02.2017 по справі 814/617/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/617/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Вербицької Н.В., Джабурія О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївагро до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

08.04.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) Миколаївагро звернулося до суду з позовом до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень від 29.03.2016р. №№0000062200, 0000072200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарські правовідносини позивача з контрагентом дійсно мали реальний характер, за якими наявні первинні документи та відсутні будь-які підстави для висновку про порушення норм чинного законодавства. Ствердження відповідача про безтоварність спірних господарський операцій не відповідають дійсності та спростовуються наданими до перевірки документами.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.08.2016р. позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ Миколаївагро зареєстровано в якості юридичної особи та як платник податків перебуває на податковому обліку в Баштанській ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області.

Основними видами діяльності ТОВ Миколаївагро є роздрібна торгівля пальним, яку позивач здійснює на автозаправній станції, яка розташована за адресою: м.Баштанка, вул. Карла Маркса, 84.

28.10.14 ТОВ Миколаївагро укладений з ТОВ Нік-Нафта договір поставки №0073-НН паливно-мастильних матеріалів, відповідно до узгоджених специфікацій. /т.1 а.с.68-69/

10.10.14 ТОВ Миколаївагро укладений з ТОВ Нафта Ойл договір поставки №0035-НО паливно-мастильних матеріалів, відповідно до узгоджених специфікацій. /т.1 а.с.70 -71/

Протягом жовтня-листопада 2014 року та червня 2015 року ТОВ Миколаївагро за вказаними договорами поставки отримало від ТОВ Нік-Нафта та ТОВ Нафт-Ойл товар у вигляді паливно-мастильних матеріалів, на що були виписані податкові накладні.

Сплачені ТОВ "Миколаївагро" кошти в сумі 235267грн., позивач врахував у власному податковому обліку в якості податкового кредиту.

В березні 2016 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за жовтень-листопад 2014 року, червень 2015 року по взаємовідносинам з ТОВ Нафт-Ойл , ТОВ Нік-Нафта , за результатами якої складений акт №100/22-39247191 від 16.03.2016р. /т.1 а.с.18-48/

В ході перевірки встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.п.198.1 - 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит та суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту. Підставою для наведених висновків слугувало невизнання відповідачем податкового кредиту по взаємовідносинам позивача з ТОВ Нік-Нафта та ТОВ Нафт-Ойл , з підстав безтоварності господарських операцій.

За наслідками перевірки 29.03.2016р. прийняті податкові повідомлення-рішення №0000062200 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 222580грн. та застосування штрафних санкцій на суму 111290грн., всього на суму 333870грн.; №0000072200 про зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 12687грн.

Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що наданими позивачем первинними документами підтверджується відображення в бухгалтерському обліку господарські операції між ТОВ Миколаївагро та ТОВ Нік-НАфта , ТОВ Нафта - Ойл за договорами поставки пально-мастильних матеріалів.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Згідно з п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуг зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманим доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього кодексу.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, по спірним господарським операціям наявні первинні документи: договори, товарні, податкові та товарно-транспортні накладні, платіжні доручення про оплату товару, паспорти якості та сертифікати відповідності. /т.1 а.с.109/

Постачальники позивача ТОВ Нік-Нафта , ТОВ Нафт-Ойл перебувають на обліку у податкових органах, є платниками податку на додану вартість. Отримані вказаними підприємствами від позивача кошти за поставлені нафтопродукти відображені ними у власних податкових зобов'язаннях, що не заперечується податковим органом та підтверджено актами перевірок стосовно постачальників.

Отже, контрагенти-постачальники позивача мають необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебували на обліку у органах податкової служби та мали свідоцтва платника податку на додану вартість, знаходяться за своїм місцезнаходженням, жодних відомостей про їх протиправну діяльність відповідачем не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що первинними документами підтверджується реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірними угодами, які містять усі необхідні реквізити, передбачені п.п.1,2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

При цьому, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст.198 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно підтвердження фактичного здійснення господарських операцій щодо отримання позивачем від його контрагентів товару, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає матеріалам справи та чинному законодавству висновок апелянта про порушення позивачем п. 198.2. ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Відповідно до викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія