Ухвала

від 09.02.2017 по справі 826/2938/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2938/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

09 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника позивача Бєлицької І.В.,

представника відповідача Обушевської З.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міріад" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міріад" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.01.2013 №000312220 та №0000322220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України зазначено про необхідність надання правової оцінки доводам відповідача про відсутність у контрагентів - постачальників позивача адміністративно-господарських можливостей (матеріально-технічних та трудових ресурсів), об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, зокрема поставки товару; відсутність доказів транспортування товару від цих постачальників на адресу позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

Судом установлено, що у період з 19.12.2012 по 25.12.2012 контролюючим органом було проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Міріад" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Віннерком" та ТОВ "Віп Трейд" за період з 01.10.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 02.01.2013 № 1/22-222-37035285.

Відповідно до висновків названого акта відповідачем встановлено, що ТОВ Міріад порушено вимоги: підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України було занижено податок на прибуток у ІV кварталі 2011 року на суму 510 921,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України було занижено податок на додану вартість на загальну суму 444 279,00 грн., у тому числі за жовтень 2011 року в сумі 247 728,00 грн., за листопад 2011 року - 125 066,00 грн., за грудень 2011 року - 71 485,00 грн.

Такі висновки мотивовано тим, що господарські операції позивача із його контрагентами-постачальниками ТОВ "Віннерком" та ТОВ "Віп Трейд" не мали реального характеру.

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 18.01.2013 №0000322220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 555349,00 грн., у тому числі за основним платежем - 444279,00 грн. та за штрафними санкціями - 111070,00 грн.; від 18.01.2013 №0000312220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 510921,00 грн. за основним платежем.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем правомірно і скасуванню не підлягають.

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.

Відповідно до підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Кодексу).

За приписами підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог пункту 198.2 статті 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість у відповідності до вимог ПК України є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Натомість, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наведене кореспондується з приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України, відповідно до яких не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України (пункт 201.8 статті 208 ПК України).

Наразі встановленню підлягають обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

При цьому, в силу вимог ч. 2 ст. 71 КАС України правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень повинен довести відповідач як суб'єкт владних повноважень.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Міріад" на підставі господарських договорів купівлі-продажу придбало товари з віднесенням сплачених за них сум до складу валових витрат підприємства, а до складу податкового кредиту з податку на додану вартість - сум ПДВ, сплачених ним у складі вартості товарів, поставлених ТОВ "Віннерком" та ТОВ "Віп Трейд". За укладеними між позивачем та його контрагентами господарськими договорами було проведено розрахунки в повному обсязі.

Так, відповідно до умов договору від 12.10.2011 №1210-11 ТОВ "Віннерком" зобов'язувалось протягом дії договору поставити позивачеві ламіновану фанеру на суму 2306400,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 384400,00 грн., а покупець (позивач) - прийняти товар і оплатити його на умовах, установлених договором.

На підтвердження реального руху активів у процесі та за результатами виконання умов цього Договору, позивачем надано копії: рахунку-фактури, видаткових накладних, податкових накладних, сертифіката відповідності UA1.140.0163138-07 та протоколу №14-2003 визначення групи трудногорючих і горючих твердих речовин та матеріалів.

Крім того, між позивачем та ТОВ "Віп Трейд" було укладено договір купівлі-продажу від 02 жовтня 2011 року № 0210, за умовами якого ТОВ "Віп Трейд" зобов'язувалось в порядку і на умовах, визначених договором, поставити та передати у власність покупця товар, а покупець (позивач) - прийняти і сплатити товар в порядку і на умовах, визначених договором. Ціна товару вказується в рахунку-фактурі.

На підтвердження реального виконання умов цього договору, позивачем надано копії: рахунку фактури, видаткових накладних та податкових накладних.

Вказані податкові накладні були включені позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень та листопад 2011 року, що відображено в податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень та листопад 2011 року.

Витрати по взаємовідносинах з ТОВ "Віннерком" та ТОВ "Віп Трейд" за ІV квартал 2011 року були віднесені позивачем до складу валових витрат у зазначеному періоді.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно з п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Дослідивши надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій із ТОВ "Віннерком" та ТОВ "Віп Трейд" документи, копії яких містяться у матеріалах, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо не підтвердження позивачем, як суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат, правомірності та обґрунтованості формування ним податкових вигод за наслідками взаємовідносин із зазначеними контрагентами, з огляду на не доведення дійсного руху активів між учасниками відповідних операцій і досягнення позивачем законної мети її здійснення.

Контролюючий орган у своїх поясненнях акцентував увагу на тому, що контрагенти позивача - ТОВ Віннерком , ТОВ Віп Трейд не є виробниками ламінованої фанери та цементно-стружкової плитки, тому враховуючи, що згадуваний товар отримувався позивачем безпосередньо на складі виробника, відсутня доцільність укладення угод із ТОВ Віннерком , ТОВ Віп Трейд , як посередниками.

Так, відповідно до умов договору поставки від 02.10.2011 №0210 між ТОВ Міріад та ТОВ Віп Трейд , поставка товару здійснюється згідно базису поставки EXW склад продавця за умовами Інкотермс 2000. Покупець самостійно здійснює транспортування товару прийнявши його на складі продавця (п. 4.1 Договору). Прийом товару проводиться на складі продавця або в іншому вказаному ним місці (п. 5.1 Договору).

Згідно із умовами договору поставки від 12.10.2011 № 1210-11 між ТОВ Міріад та ТОВ Віннерком , сторони узгодили, що поставка поводиться на умовах EXW склад продавця відповідно до Інкотермс 2000.

За правилами EXW склад продавця (Інкотермс 2000) продавець зобов'язаний в обумовлену дату або в межах обумовленого терміну надати незавантажений на будь-який транспортний засіб товар у розпорядження покупця в названому місці поставки. За відсутності в договорі таких вказівок, продавець зобов'язаний здійснити поставку в звичайні для постачання аналогічних товарів місце і терміни. Якщо сторони не узгодили конкретного пункту в межах названого місця поставки, і таких є декілька, то продавець може вибрати найбільш підходящий для нього пункт в місці поставки.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено договір перевезення вантажу від 23.10.2011 № 231011 із ФОП ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 44-46), відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_4 зобов'язався здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом.

На підтвердження виконання зазначеного договору в матеріалах справи містяться копії актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), рахунки - фактури, заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом та товарно-транспортні накладні.

Крім того, між позивачем та ТОВ "ТЕК "Катрін" 01.12.2011 було укладено договір - заявка №01/12-11, згідно з яким експедитор від свого імені зобов'язується за дорученням та за рахунок замовника заключати договори з третіми особами (виконавцями) для організації перевезень вантажів, а також проводити повний розрахунок з виконавцями з коштів, отриманих від замовника (т. 1 а.с. 75).

На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано копії рахунку - фактури, акта здачі - прийняття робіт та товарно-транспортної накладної (т. 1 а.с. 76, 77).

Також позивачем 21.10.2011 було укладено договір №041-11 на перевезення вантажів автотранспортом з Агропромисловим приватним підприємством "Мрія", яким визначено порядок взаємовідносин, що виникають між перевізником та замовником при плануванні, розрахунках і здійсненні доставки вантажів автотранспортом в міських і внутрішньодержавних міжміських зв'язках (т. 1 а.с. 78-79).

На підтвердження виконання умов названого договору позивачем надано копії акта здачі - прийняття робіт, рахунку та товарно-транспортної накладної (т. 1 а.с. 80, 81).

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі по тексту - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Як вбачається з наданих позивачем документів, зокрема, заявки №0242 на перевезення вантажу автомобільним транспортом та товарно-транспортної накладної №№010 МР (т. 1 а.с. 49, 50) дана заявка зроблена на автомобіль мерседес НОМЕР_2 на перевезення вантажу - строма тер. 4 т, 15 м3, а перевезення здійснювалось автомобілем НОМЕР_1 та перевозили фанеру об'ємом 5 м3.

Так само в заявці №0278 зазначено про необхідність здійснення перевезення вантажу №007 МР - ДСП 21 т, 86 м3, який мав бути завантажений на заводі "ОДЕК", а в товарно-транспортній накладній вказано про перевезення фанери об'ємом 30 м3 (т. 1 а.с. 53, 54).

Аналогічні недоліки містяться у заявці №0279 та доданій до неї товарно-транспортній накладній №008 МР, заявці №0230 та ТТН №004 МР (т. 1 а.с. 57, 58, 65, 66).

У заявці №0231 зазначено автомобіль Рено НОМЕР_3, у той час як у товарно-транспортній накладній №003 МР зазначено автомобіль Scania з аналогічним державним номером. Також у названій заявці зазначено про перевезення строй. мат. 21т, 86 м3, а в ТТН - ЦСП 1008 м3.

У заявці №0232 зазначено автомобіль Рено НОМЕР_4, у той час як у товарно-транспортній накладній №005 МР зазначено автомобіль DAF з аналогічним державним номером. Також у названій заявці зазначено про перевезення строй. мат. 21т, 86 м3, а в ТТН - ЦСП 1008 м3 (т. 1 а.с. 69, 70).

У заявці №0229 зазначено автомобіль Рено НОМЕР_5 у той час як у товарно-транспортній накладній №002 МР зазначено автомобіль DAF з аналогічним державним номером. Також у названій заявці зазначено про перевезення ДСП 21т, 86 м3, а в ТТН - фанера 30 м3 (т. 1 а.с. 73,74).

У товарно-транспортній накладній №009 МР, наданій на підтвердження виконання договору - заявки №01/12-11, відсутній підпис водія - експедитора.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до наданих позивачем товарно-супровідних документів пунктами навантаження товару зазначено: склад у м. Київ або на заводі Одек у смт. Оржів, Рівненської обл., або на складі у м. Дніпропетровськ. Вантажовідправником вказано ТОВ Міріад , вантажоодержувачем - ГПУ Шебелинкагазвидобування (смт. Червоний Донець Балаклійського району, Харківської області). Отже, за змістом зазначених документів, придбаний позивачем у ТОВ "Віннерком" і ТОВ "Віп Трейд" товар, навантажувався на складах виробника товару та направлявся за допомогою автопідприємств, із якими позивачем укладено відповідні договори до кінцевого вантажоодержувача - ГПУ Шебелинкагазвидобування .

Водночас, враховуючи те, що ТОВ Віннерком , ТОВ Віп Трейд не є виробниками ламінованої фанери та цементно-стружкової плитки і у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що вантаж, перевезення якого здійснювалось на підставі наданих товарно-транспортних накладних, є товаром, придбаним позивачем саме у його контрагентів - ТОВ "Віннерком" і ТОВ "Віп Трейд", колегія суддів не може визнати надані позивачем докази достатніми для підтвердження фактичного здійснення оспорюваних господарських операцій.

Отже, матеріалами справи не підтверджується реальність здійснення господарських операцій і досягнення позивачем законної мети її здійснення, не доведено дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, тобто, позивачем не доведено, що об'єктивний зміст операцій із вказаними контрагентами відповідає задекларованому.

Колегія суддів враховує і те, що за звичаями ділового обороту при здійсненні вибору контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Адже хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена останнім у постанові від 15 червня 2010 року № 10/91.

Принцип належної податкової обачності безпосередньо випливає із рішення Європейського суду з прав людини "Булвес АД проти Болгарії". У вказаному рішенні, з урахуванням якого, в силу положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права, зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Свідченням належної податкової обачності є не лише подання стандартного переліку документів, але й обґрунтування мотивів вибору постачальника та пояснення обставин укладення та виконання договору з контрагентом з урахуванням звичаїв ділового обороту у відповідній сфері.

Іншими словами "обачний" платник податку може навести докази також на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Разом із тим, позивач не зміг пояснити чим обумовлений вибір саме цих контрагентів

Не обґрунтовано товариством належним чином (шляхом представлення відповідної ділової переписки, роздруківок телефонних розмов тощо) і, за яких обставин та в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між ним та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь.

Отже, при вирішенні спору, судом обґрунтовано зауважено, що надані позивачем докази на обґрунтування реального здійснення його господарських операцій із контрагентами-постачальниками, не містять достовірних відомостей і не підтверджують відповідного руху активів позивача.

Як висновок, апеляційний суд погоджується із позицією суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що надані позивачем документи не містять достовірних відомостей і не підтверджують відповідного руху активів платника податків, що свідчить про обґрунтованість висновків відповідача про складання відповідних документів без реального виконання посвідчуваних ними правочинів для надання/отримання податкової вигоди, а також про правомірність прийнятих ним рішень, що є предметом оскарження у даній справі.

Поряд із цим, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на вирок Печерського районного суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №757/15488/13-к (т. 2 а.с. 189-197), оскільки встановлені ним обставини, зокрема, підробленість первинних фінансово-господарських документів по фінансово-господарським операціям ТОВ "Віннерком" (код ЄДРПОУ 36588555) з ТОВ "Технік Енерджі" (код ЄДРПОУ 35076670), не стосуються фінансово-господарських операцій ТОВ "Міріад" з ТОВ "Віннерком".

Враховуючи, що позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагента товару та його подальшого використання у власній діяльності, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновку суду попередньої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог позивача та правомірність прийнятих відповідачем спірних рішень.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, водночас, відповідачем не доведено підстав для його скасування, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міріад" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міріад" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування повідомлення-рішення податку на додану вартість - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяІ.О. Лічевецький СуддяВ.П. Мельничук

Повний текст виготовлено 13 лютого 2017 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Лічевецький І.О.

Мельничук В.П.