Постанова

від 09.02.2017 по справі 911/2280/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2017 р. Справа№ 911/2280/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників

від прокуратури: Нестеренко Є.І.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від відповідача-3: Ковальський О.Б.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Дісконт"

на рішення Господарського суду Київської області

від 29.09.2016р.

у справі №911/2280/16 (суддя Чонгова С.І.)

за позовом Заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури

Київської області

до 1) Березанської міської ради

2) Відділу освіти виконавчого комітету Березанської міської

ради

3) Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Дісконт"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, рішень міської

ради, скасування запису про право власності на майно,

зобов'язання повернути

нежитлове приміщення

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Березанської міської ради (далі - відповідач-1), Відділу освіти виконавчого комітету Березанської міської ради (далі - відовідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Дісконт" (далі - відповідач-3), в якому просив суд:

- визнати недійним договір купівлі-продажу від 21.09.2004р., укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3;

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 №274-22-XXIV від 02.04.2004р. "Про виведення нежилих будівель зі складу дошкільного навчального закладу "Ромашка" та №213-16-XXIV від 07.10.2003р. "Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації";

- скасувати запис про право власності відповідача-3 на майно;

- зобов'язати відповідача-3 повернути нежитлове приміщення відповідачу-1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення відповідача-1 та договір купівлі-продажу не відповідають вимогам законодавства у сфері приватизації державного майна, оскільки за вказаними рішеннями та договором було відчужено об'єкти, які не підлягали продажу.

Відповідач-1 та відповідач-2 позовні вимоги визнали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Відповідач-3 проти позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами. Зокрема, відповідач-3 просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог, а також зазначав про те, що прокурором не визначено, який орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.09.2016р. у справі №911/2280/16 позов було задоволено частково, а саме:

- визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 21.09.2004р. №1474, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3, про продаж двоповерхової нежитлової будівлі за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5а, площею 560,30 кв. м.;

- визнано незаконним та скасовано рішення відповідача-1 №274-22- XXIV від 02.04.2014р. "Про виведення нежилих будівель зі складу дошкільного навчального закладу "Ромашка" в частині виведення зі складу дошкільного навчального закладу "Ромашка" двоповерхової нежилої будівлі площею 560,30 кв. м. за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5а;

- визнано незаконним та скасовано рішення відповідача-1 №213-16-XXIV від 07.10.2013р. "Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації" в частині включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягає приватизації двоповерхової нежилої будівлі площею 560,30 кв. м. за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5а;

- скасовано запис від 17.11.2004р. у Єдиному державному реєстрі права власності на нерухоме майно про право власності відповідача-3 на двоповерхову нежилу будівлю площею 560,30 кв. м. за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5а;

- зобов'язано відповідача-3 звільнити та повернути приміщення, площею 560,30 кв. м. та вартістю 66 160,26 грн., розташоване за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5а, до комунальної власності м. Березань;

- присуджено до стягнення з відповідача-1 та відповідача-3 на користь позивача по 2 756,00 грн. судового збору;

- у задоволенні вимог до відповідача-2 відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-3 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2016р. у справі №911/2280/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, на думку відповідача, поза увагою місцевого суду залишилося те, що позов подано з пропуском позовної давності, оскільки в газетах у квітні та липні 2005 року було опубліковано інформацію про проведення конкурсу з продажу спірного об'єкту та про оголошення відповідача-3 переможцем цього конкурсу, тобто строк позовної давності сплинув в серпні 2007р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2016р.

08.12.2016р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли письмові пояснення.

В судове засідання 08.12.2016р. з'явилися представники прокуратури, відповідача-1 та відповідача-3.

Представник відповідача-2 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 08.12.2016р. представник відповідача-3 подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 26.01.2017р.

12.01.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-3 надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи копії рішення Господарського суду Київської області у справі №911/2923/16 від 12.12.2016р., з посиланням на ідентичність позову у вказаній справі позовній заяві, яка є предметом розгляду у справі №911/2280/16.

Вказане клопотання було задоволено, надане відповідачем-3 рішення залучено до матеріалів справи.

26.01.2017р. через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-3 надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 26.01.2017р. представники відповідача-3 підтримали апеляційну скаргу, просили суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2016р. у справі №911/2280/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні 26.01.2017р. представники позивача та відповідача-1 заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача-2 в судове засідання 26.01.2017р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 26.01.2017р. представник відповідача-3 подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 09.02.2017р.

В судовому засіданні 09.02.2017р. представник відповідача-3 підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 09.02.2017р. представник позивача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання 09.02.2017р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача-1 та відповідача-2.

В судовому засіданні 09.02.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-3, надані у попередньому судовому засіданні, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

07.10.2003р. відповідачем-1 було прийнято рішення №213-16-XXIV "Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації" (том справи - 1, аркуш справи - 41), яким вирішено доповнити рішення міської ради від 20.03.2002р. №350-27-ХХІІІ "Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації" та від 31.07.2003р. №187-14-ХХІV "Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації" і включити в перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації, зокрема, нежиле приміщення цілісного майнового комплексу дошкільного навчального закладу "Ромашка" по вул. Комарова, 5а, шляхом продажу на аукціоні.

02.04.2004р. відповідачем-1 прийнято рішення №274-22-XXIV "Про виведення нежилих будівель зі складу дошкільного навчального закладу "Ромашка" (том справи - 1, аркуш справи - 40), яким вирішено надати згоду на виведення зі складу дошкільного навчального закладу "Ромашка" одноповерхової нежилої будівлі площею 250 кв. м. за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5б та двоповерхової нежилої будівлі площею 560,3 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5а.

21.09.2004р. між відповідачем-1, як продавцем, та відповідачем-3, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - Договір купівлі-продажу) (том справи - 1, аркуш справи - 18).

За умовами Договору купівлі-продажу (п.п.1-3, 6) продавець зобов'язується передати майно у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього оговорену суму. Нежитлова будівля, що відчужується за даним Договором, загальною площею 560,30 кв. м. розташована в м. Березань Київської області по вул. Комарова, будинок 5а. Нежитлова будівля належить продавцю на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданим виконкомом Березанської міської ради 12.08.2004р. №б/н (рішення від 02.08.2004р. №140), та зареєстрованого Переяслав-Хмельницьким бюро технічної інвентаризації 12.08.2004р. №326. Продаж нежитлової будівлі за домовленістю сторін вчиняється за 66 120,26 грн. у т.ч. ПДВ 20%, що становить 11 026,71 грн., які покупець зобов'язується сплатити на банківський рахунок продавця, вказаний у Договорі, протягом двох банківських операційних днів.

Підставою виникнення права власності є державна реєстрація договору. Цей договір підлягає державній реєстрації. Право власності на нежитлову будівлю підлягає державній реєстрації (п.п.10, 11 Договору купівлі-продажу).

21.09.2004р. Договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Березанського міського нотаріального округу Черниш О.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1474.

На виконання умов Договору купівлі-продажу відповідач-1 передав, а відповідач-3 прийняв об'єкт продажу (двоповерхову нежитлову будівлю по вул. Комарова, 5а в м. Березань), про що було складено Акт передачі об'єкта територіальної громади м. Березані від 04.10.2004р. (том справи - 1, аркуш справи - 19).

В подальшому спірна нежитлова будівля була зареєстрована за відповідачем-3, про що внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том справи - 1, аркуші справи - 43-44).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що рішення відповідача-1 №274-22-XXIV від 02.04.2004р. "Про виведення нежилих будівель зі складу дошкільного навчального закладу Ромашка та №213-16-XXIV від 07.10.2003р. Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації були прийняті з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема, у сфері використання об'єктів освіти, внаслідок чого відповідачем-3 було безпідставно набуто у власність приміщення дошкільного навчального закладу Ромашка , а тому вказані рішення мають бути визнані незаконними та скасовані в судовому порядку. Окрім того, позивач просив суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3 на підставі вищезгаданих рішень відповідача-1, і повернути об'єкт продажу відповідачу-1.

Місцевий господарський суд в задоволенні позову до відповідача-2 відмовив. В решті позовні вимоги були визнані судом нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Закон України Про місцеве самоврядування відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як уже зазначалось вище, спір у даній справі виник внаслідок того, що за твердженням позивача спірне нерухоме майно (будівля зі складу дошкільного навчального закладу Ромашка ) було відчужене відповідачу-3 з порушенням законодавства у сфері приватизації державного майна.

В ст. 5 Закону України Про дошкільну освіту передбачено, що систему дошкільної освіти становлять: дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; наукові і методичні установи; органи управління освітою; освіта та виховання в сім'ї.

Дошкільні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності. Статус комунального має дошкільний навчальний заклад, заснований на комунальній формі власності (ч.ч.1, 3 ст. 15 Закону України Про дошкільну освіту ).

Управління системою дошкільної освіти, серед інших, здійснюють органи місцевого самоврядування (ст. 17 Закону України "Про дошкільну освіту").

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про дошкільну освіту" матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Ясла-садок "Ромашка" є закладом дошкільної освіти, віднесеним до комунальної власності, про що свідчить наданий до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том справи - 1, аркуші справи - 20-22).

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України "Про освіту" законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з цього Закону, інших актів законодавства України. Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України.

Згідно з положеннями ст. ст. 61, 63 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню та використанню не за призначенням.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України регулює Закон України "Про приватизацію державного майна", відповідно до ст. 5 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Порядок створення, реорганізація та ліквідація дошкільного навчального закладу визначений у ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту", згідно з якою вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми. Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що спірне нерухоме майно, передане у власність відповідача-3, належить до матеріально-технічної бази Ясел-Садку "Ромашка".

Наведені правові норми свідчать про те, що законодавство прямо забороняє вилучати основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, а також здійснювати перепрофілювання таких закладів і використання їх не за призначенням.

Згідно з наявними у справі матеріалами та поясненнями відповідач-3 не займається діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми. Окрім того, відповідач-3 не мав наміру використовувати спірне приміщення, як заклад дошкільної освіти.

В матеріалах справи наявний лист виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області №9-20-1238 від 13.06.2016р. (том справи - 1, аркуш справи - 45), в якому зазначено про те, що дошкільний навчальний заклад Ясла-Садок "Ромашка" у період з 2001 по 2016 роки фінансувався за рахунок коштів з місцевого бюджету.

Тобто під час винесення відповідачем-1 рішень №274-22-XXIV від 02.04.2004р. "Про виведення нежилих будівель зі складу дошкільного навчального закладу "Ромашка" та №213-16-XXIV від 07.10.2003р. "Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації" не було враховано, що спірне приміщення було частиною будівлі навчального закладу, не підлягало перепрофілюванню, не могло бути об'єктом приватизації та не могло використовуватися для цілей, не пов'язаних з навчально-виховним процесом.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідачем-1 при винесенні вищевказаних рішень було порушено вимоги законодавства, зокрема, ст. 63 Закону України "Про освіту" та ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ч.10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.10 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено, що рішення №274-22-XXIV від 02.04.2004р. "Про виведення нежилих будівель зі складу дошкільного навчального закладу "Ромашка" та №213-16-XXIV від 07.10.2003р. "Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації" були прийняті відповідачем-1 з порушенням вимог законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача щодо визнання названих рішень незаконними та їх скасування в частині, яка стосується нежитлової будівлі дошкільного навчального закладу "Ромашка" за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5-А.

Відносно позовних вимог про визнання недійсним Договору купівлі-продажу, судом було встановлено наступне.

Згідно з нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як уже зазначалося вище, зібрані у справі пояснення та докази свідчать про те, що за Договором купівлі-продажу відповідач-1 продав, а відповідач-3 купив нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5-А, яка належить до матеріально-технічної бази Ясел-Садку "Ромашка".

При цьому, в порушення вимог законодавства у сфері використання об'єктів освіти, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт використання спірного приміщення для цілей, пов'язаних з навчально-виховним процесом.

Наведені обставини свідчать про те, що Договір купівлі-продажу, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3, не відповідає вимогам законодавства, а відтак він має бути визнаний недійсним, у зв'язку з чим в цій частині вимог позов є обґрунтованим.

В ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позивач просив суд зобов'язати відповідача-3 звільнити та повернути спірне приміщення відповідачу-1, а також скасувати запис в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 17.11.2004р. про право власності відповідача-3 на будівлю, розташовану за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5-А.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що названі вимоги по суті є похідними від вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим такі вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими.

Згідно зі ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем серед відповідачів вказано Відділ освіти виконавчого комітету Березанської міської ради (відповідач-2). Однак до названої особи в резолютивній (прохальній) частині позову відсутні будь-які вимоги. При цьому, як вірно зазначено у рішенні місцевого господарського суду, за вимогами, переліченими у резолютивній (прохальній) частині позовної заяви, позивачем не визначено ступень відповідальності відповідача-2 та не надано доказів в обґрунтування саме до нього заявлених вимог.

За наведених обставин, правові підстави для задоволення позову до відповідача-2 відсутні.

Відносно заяви відповідача-3 про застосування строку позовної давності до вимог позивача, судом було встановлено наступне.

За змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України) (аналогічна правова позиція наведена в п.п.2.2, 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів ).

Відповідач-3 подав місцевому господарському суду заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності, пославшись при цьому на копію газети "Березанські відомості" від 25.07.2005р. з оголошенням переможцем конкурсу відповідача-3 з продажу одноповерхової будівлі за адресою вул. Комарова, 5-Б та копію газети "Березанські відомості" від 30.04.2005р. На думку відповідача-3, позивач (прокуратура) був обізнаний про укладення спірного Договору купівлі-продажу безпосередньо з дати цих оголошень.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у вищевказаних оголошеннях йде мова про продаж будівлі за адресою вул. Комарова, 5-Б, тоді як у позові, який розглядається у даній справі, зокрема, заявлено вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі за адресою вул. Комарова, 5-А, а тому доводи відповідача-3 про те, що прокуратура була обізнана про укладення оспорюваного правочину саме з дати вказаних оголошень є безпідставними. Окрім того, спірний договір укладено 21.04.2004р., тобто раніше ніж була публікація про оголошення щодо проведення конкурсу з продажу будівлі за адресою вул. Комарова, 5-А.

Посилання відповідача-3 на те, що в газеті "Березанські відомості" №59 від 04.08.2004р. було опубліковано рішення відповідача-1, зокрема, про приватизацію шляхом викупу двоповерхової нежитлової будівлі за адресою: м. Березань вул. Комарова, 5-А є необґрунтованим та таким, що не заслуговує на увагу, оскільки у вищевказаному рішенні відповідача-1 не міститься посилання (вказівки) на те, що об'єкт, про який йде мова, є частиною дошкільного навчального закладу.

Судом враховано посилання відповідача-3 на те, що позивачем при поданні позову не було визначено, який орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, в даному випадку позов обґрунтовано порушенням інтересів держави. Прокуратура визначила відповідачем орган місцевого самоврядування (Березанську міську раду), оскільки прийняті цим органом акти суперечать вимогам Законів України, тобто законним інтересам держави, що унеможливлює можливість такого органу місцевого самоврядування бути позивачем у даній справі, оскільки до останнього заявлено вимоги.

Окрім того, позов у даній справі подано заступником прокурора Бориспільської місцевої прокуратури Київської області, яка після реорганізації органів прокуратури України, здійснює контроль за додержанням вимог законів, в тому числі у м. Березань. З наданих суду пояснень вбачається, що про порушення закону позивачу стало відомо лише після опрацювання інформації виконавчого комітету Березанської міської ради у лютому 2016 року.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку прокурором не пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч.2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор (аналогічна правова позиція наведена в п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів ).

В додаткових поясненнях відповідач-3 посилався на рішення Господарського суду Київської області у справі №911/2923/16 від 12.12.2016р., зазначаючи про ідентичність позову у вказаній справі позовній заяві, яка є предметом розгляду у справі №911/2280/16.

Дійсно, відповідно до ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Натомість, як на час винесення рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2016р. у справі №911/2280/16, так і на час його перегляду в апеляційній інстанції судове рішення у справі №911/2923/16 від 12.12.2016р., на яке посилається відповідач-3, не набрало законної сили та наразі перебуває в процесі перегляду Київським апеляційним господарським судом, а тому не може бути прийнято до уваги у межах справи №911/2280/16.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-3 не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також дотримано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача-3 (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Дісконт" на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2016р. у справі №911/2280/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2016р. у справі №911/2280/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2280/16 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова