Постанова

від 03.04.2018 по справі 911/2280/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/2280/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області,

прокурор ГПУ - Красножон О.М. (посвідчення від 10.08.2017 № 047541),

відповідач-1 - Березанська міська рада Київської області (далі - Рада),

представник відповідача-1 - не з'яв.,

відповідач-2 - відділ освіти виконавчого комітету Березанської міської ради (далі - Відділ освіти),

представник відповідача-2 - не з'яв.,

відповідач-3 - товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Дісконт" (далі - Товариство),

представник відповідача-3 - Ковальський О.Б. - адвокат (посвідчення від 25.12.1997 № 1321/10),

розглянув касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області

на рішення господарського суду Київської області від 19.06.2017

(головуючий - суддя Шевчук Н.Г.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017

(головуючий - суддя Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І. і Михальська Ю.Б.)

у справі № 911/2280/16

за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області

до: Ради;

Відділу освіти;

Товариства

про визнання недійсними договору купівлі-продажу, рішень сесії міської ради та зобов'язання повернути нежитлове приміщення.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Ради, Відділу освіти і Товариства, в якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єкта комунальної власності одноповерхової будівлі, що знаходиться на балансі виконавчого комітету Ради та підлягає приватизації шляхом продажу за конкурсом, від 21.09.2004, укладений між Радою і Товариством (далі - Договір);

- визнати незаконним та скасувати рішення сесії Ради від 02.04.2004 №247-22-ХХІV "Про виведення нежилих приміщень зі складу дошкільного навчального закладу "Ромашка" (далі - Рішення від 02.04.2004);

- визнати незаконним та скасувати рішення сесії Ради від 07.10.2003 №213-16-ХХІV "Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації" (далі - Рішення від 07.10.2003);

- скасувати запис в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно (далі - Реєстр) про право власності Товариства на будівлю, що знаходиться за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5-а;

- зобов'язати звільнити та повернути приміщення площею 560,30 кв.м та вартістю 66 160,26 грн, яке розташоване за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5-а (далі - Будівля, Приміщення), до комунальної власності міста Березань.

Позовна заява мотивована тим, що Приміщення є частиною майнового комплексу ясел-садка "Ромашка", а тому було приватизоване з порушенням вимог частин четвертої, п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту" та частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" як таке, що не підлягає приватизації, а тому рішення Ради щодо цього об'єкту і Договір суперечать вимогам закону.

Рада, Відділ освіти і Товариство просили в позові відмовити у зв'язку з невизначенням позивачем органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції, а також застосувати позовну давність.

Рішенням господарського суду Київської області від 19.06.2017, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017, у позові відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на статті 256, 257, 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначає про те, що прокурором у поданні позову не пропущено позовну давність, а, отже, й про відсутність підстав для відмови в позові через пропуск позовної давності, та просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, а судові витрати стягнути з відповідачів.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення зі справи залишити без змін, зазначаючи, що Будівля не фінансувалася з бюджету, не була пов'язана з навчальним та виховним процесом, а її приватизацію здійснено у відповідності із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- Рішенням від 02.04.2004 надано згоду на виведення зі складу дошкільного навчального закладу "Ромашка" одноповерхової нежилої будівлі площею 250 кв.м за адресою: м. Березань, вул. Комарова, 5б, та двоповерхової Будівлі;

- Рішенням від 07.10.2003 доповнено рішення Ради від 20.03.2002 № 350-27-ХХІІІ "Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації" та від 31.07.2003 №187-14-ХХІV "Про перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації у році" і включено до переліку об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні: нежиле приміщення цілісного майнового комплексу дошкільного навчального закладу "Ромашка" за адресою: вул. Комарова, 5а, цілісний майновий комплекс Березанський лазне-пральний комбінат за адресою: вул. Леніна, 220, плавальний басейн (незавершене будівництво) за адресою: вул. Академіка Дородніцина, 8а; цим же рішенням уповноважено регіональне відділення Фонду державного майна по Київській області здійснити приватизацію вищевказаних об'єктів;

- тим же Рішенням рішення Ради від 15.11.2001 № 299-22-ХХІІІ "Про виключення нежилого приміщення цілісного майнового комплексу дитячого садка "Ромашка" з переліку об'єктів комунальної власності міста, включених на приватизацію в 2001 році" визнано таким, що втратило чинність;

- Радою (продавець) і Товариством (покупець) укладено Договір купівлі-продажу Будівлі, яка належить продавцю на праві комунальної власності; Договір посвідчений нотаріально і зареєстрований;

- Будівлю передано продавцю за актом приймання-передачі 04.10.2004;

- за даними Реєстру, Будівля загальною площею 560,30 кв.м за реєстровим номером 7007562 загальною площею 562,30 кв.м (збільшилася на 2 кв.м внаслідок демонтажу перегородок) 17.11.2004 зареєстрована за Товариством;

- за даними ЄДРПОУ, до видів діяльності ясел-садка "Ромашка" віднесено дошкільну освіту та цей заклад належить до комунальної власності;

- за даними того ж ЄДРПОУ, Товариство не займається діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми. Товариством не спростовані доводи позивача про те, що Будівля є частиною комплексу об'єктів ясла-садка "Ромашка". Отже, вимоги позивача є правомірними;

- у газеті "Березанські відомості" від 04.08.2004 № 59 Радою було розміщено повідомлення про рішення Ради про включення двоповерхової нежилої будівлі за адресою: Київська обл., м. Березань, вул. Комарова, 5а до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу за викупом. Тому прокурор мав довідатись про відповідне рішення Ради не пізніше серпня 2007 року; з позовом у даній справі прокурор звернувся 15.07.2016, тобто після спливу позовної давності.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Договору, визнання незаконними та скасування оспорюваних рішень Ради, скасування запису в Реєстрі, зобов'язання звільнити та повернути Приміщення до комунальної власності міста Березань.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор посилався на порушення при прийнятті та укладенні спірних рішення і договору законодавчих вимог щодо заборони перепрофілювання та приватизації об'єктів, які використовуються для цілей, пов'язаних з навчально-виховним процесом, зокрема дошкільною освітою.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про охорону дитинства" в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, кожна дитина має право на освіту. Держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам цих закладів у порядку, встановленому законодавством України.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про дошкільну освіту" в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту, зокрема є: забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти.

Статтею 5 Закону України "Про дошкільну освіту" в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що систему дошкільної освіти становить, зокрема, дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.

Відповідно до частини п'ятої статті 16 Закону України "Про дошкільну освіту" в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми. Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

Згідно з частиною першою статті 61 Закону України "Про освіту" в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частинами четвертою, п'ятою статті 63 Закону України "Про дошкільну освіту" (в тій же редакції) визначено, що основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, зокрема, забезпечення соціального розвитку, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету).

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що майно навчальних закладів, установ та організацій, яке перебуває у державній чи комунальній власності та використовується, зокрема, для дошкільної освіти, може використовуватися виключно із зазначеною метою та не підлягає приватизації чи перепрофілюванню.

Як встановлено господарськими судами, спірне приміщення є частиною комплексу об'єктів ясел-садка "Ромашка", який знаходився у комунальній власності, і до видів його діяльності віднесено здійснення дошкільної освіти.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Частиною першою статті 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Крім того, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, Касаційний господарський суд погоджується з доводами господарських судів попередніх інстанцій про порушення при прийнятті та укладенні спірних рішення і договору законодавчих вимог щодо заборони перепрофілювання та приватизації об'єктів, які використовуються для цілей, пов'язаних з навчально-виховним процесом, зокрема дошкільною освітою, що є підставою для визнання недійсним та скасування вказаних договору та рішення.

Разом з тим Товариством було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог прокурора наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Згідно зі статтею 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Таким чином, право прокурора на здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави виникає у випадках нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

При цьому аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що норма частини першої статті 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановленої для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як встановлено господарськими судами, Радою в газеті "Березанські відомості" від 04.08.2004 № 59 було розміщено повідомлення про рішення Ради щодо включення Будівлі за адресою до переліку об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації шляхом продажу за викупом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (який частково втратив чинність з липня 2015 року) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Відповідно до статті 19 названого Закону предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Отже, встановлена господарськими судами попередніх інстанцій можливість прокуратури довідатися не пізніше серпня 2007 року про рішення Березанської міської ради, яким включено спірне приміщення до переліку об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації, зокрема шляхом продажу за конкурсом, а також про проведення конкурсу щодо продажу цього об'єкта з послідуючим визначенням його переможцем Товариства, разом з відповідними визначеними законодавчими приписами повноваженнями органів прокуратури свідчать про об'єктивну можливість для здійснення перевірки законності цього рішення та спірного договору і звернення до суду в межах позовної давності; натомість нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених частиною четвертою статті 267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Строк позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, органи прокуратури як єдина централізована система у відповідності до статті 121 Конституції України могли дізнатися про невідповідність спірних рішення та договору вимогам законодавства не пізніше серпня 2007 року. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені прокурором тільки 07.09.2016.

При цьому суд бере до уваги, що Товариство відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства взяло участь в конкурсі і, ставши його переможцем, отримало у власність спірне приміщення та продовжує відкрито, протягом 12 років, володіти і користуватися зазначеним майном. При цьому Товариство мало законні підстави сподіватися, що Рада як орган місцевого самоврядування та її структурні підрозділи належно виконують свої функції відповідно до повноважень, наданих їм законодавчими приписами. Доказів же неправомірної поведінки Товариства під час проведення конкурсу та укладення спірного договору прокурором ні до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції подано не було.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Суду у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Однак, пославшись при зверненні з позовом на необхідність захисту суспільного інтересу щодо повернення з приватної власності до комунальної приміщення об'єкту освіти, прокурор не обґрунтував та не довів, що вказані заходи втручання в право особи на мирне володіння майном є сумісними із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволенні позову у зв'язку із зверненням прокурора до суд з пропуском позовної давності відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи цими судами.

Доводи касаційної скарги відповідних висновків не спростовують.

Так, скаржником зазначається, що "оголошення про приватизацію майна будь-якої інформації, що вказане майно відноситься до навчальних закладів не містило. А отже судами безпідставно враховано доводи відповідача ТОВ фірми "Дісконт" щодо обізнаності прокурором про укладення спірного договору саме з дати вказаних оголошень у місцевій газеті". Даний аргумент судом не приймається, оскільки: по-перше, скаржником не наведено й не обґрунтовано наявності в особи, яка розмістила в газеті відповідне оголошення, законодавчо визначеного обов'язку вміщувати в ньому (оголошенні) інформацію про віднесення спірного майна "до навчальних закладів"; по-друге, органи прокуратури не позбавлені були, з урахуванням своїх повноважень, права і можливості самостійно з'ясувати, за необхідності, належність вказаного в оголошенні рухомого майна до таких закладів, і протилежного прокурором у судах не доведено. У зв'язку з цим не можуть бути прийняті судом й аргументи скаржника стосовно того, що "прокуратура довідалась про наявність оскаржуваних рішень та договору з інформації Виконавчого комітету Березанської міської ради та Відділу освіти виконавчого комітету Березанської міської ради у лютому 2016 року. Таким чином, перебіг строку позовної давності за даним позовом розпочався в лютому 2016 року, з яким прокурор (що набув статусу позивача за цим позовом) звернувся у липні 2016 року, що спростовує твердження відповідача про пропущення строку звернення до суду з позовом". Насправді зазначене твердження (і висновок господарських судів щодо спливу позовної давності) цим НЕ спростовуються. По-перше, скаржником не обґрунтовано й не доведено в судах одержання прокуратурою відповідних відомостей від Ради та Відділу освіти саме у лютому 2016 року. По-друге, скаржником не наведено й не обґрунтовано наявності обставин, які з поважних, тобто незалежних від органів прокуратури, причин перешкоджали б прокуратурі довідатися про зазначені рішення та договір до вказаного скаржником часу.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального права, у тому числі наведених в цій постанові приписів ЦК України.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за подання зазначеної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 19.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 у справі № 911/2280/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов