Постанова

від 07.02.2017 по справі 915/1061/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2017 р.Справа № 915/1061/16 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: В.В.Лашина

Суддів: О.Ю. ОСОБА_1 Богатиря

При секретарі : Р.О. Кияшко

За участю представників сторін:

Від позивача - ОСОБА_2

Від відповідача - не з'явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна агротехнічна група»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 26.10.2016р.

у справі № 915/1061/16

За позовом : Дочірнього підприємства «Товариство шанувальників природи Козелецького району»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна агротехнічна група»

про: стягнення 534 932,32 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року дочірнє підприємство Товариство шанувальників природи Козелецького району (у наступному - ДП Товариство шанувальників природи Козелецького району ) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Південна агротехнічна група (далі - ТОВ Південна агротехнічна група ) про стягнення заборгованості за договором поставки № 26/10/08 від 10.08.2016 р. у розмірі 588 964 грн. основного боргу, 26503,38 грн. пені, 2172,41 грн. 3% річних, а також 6082,74 грн. інфляційних втрат, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати за поставлений за договором поставки товар.

В подальшому позивач зменшив свої позовні вимоги та просив стягнути 500 000 грн. боргу, 22158,56 грн. пені, 2172,41 грн. 3 % річних та 10601,35 грн. інфляційних втрат у зв'язку із частковою оплатою відповідачем боргу.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26 жовтня 2016 року (суддя Семенчук Н.О.) позовні вимоги задоволені. З відповідача на користь позивача стягнуто заборгованості в сумі 500 000 грн., пені в розмірі 22158,56 грн., 2172,41 грн. 3% річних, 10601,35 грн. інфляційних та 8023,98 грн. судового збору. Також на підставі заяви позивача від 26.10.2016 р. та згідно до статті 88 ГПК України додатковим рішенням суду від 26.10.2016 р. позивачу було повернуто 1331,87 грн. надмірно сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з цим рішенням, ТОВ Південна агротехнічна група в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, оскільки суд проігнорував п. 5.2 договору поставки, який надає право відповідачу затримання оплати у разі відсутності розрахунку за товар третіми особами. Скаржник також зазначає, що судом не враховане зменшення позивачем розміру позовних вимог та не перевірено розрахунок пені, 3 % річних й інфляційних втрат, враховуючи часткове погашення боргу. Окрім цього, позивач не надав інформацію про позасудові перемови між сторонами щодо повного повернення залишку вартості поставленого товару одразу після здійснення розрахунку третіми особами.

В відзиві на апеляційну скаргу ДП Товариство шанувальників природи Козелецького району просить залишити апеляційну скаргу ТОВ Південна агротехнічна група без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова ко легія вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Частиною першою статті 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

За змістом ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. ст. 610, 611 ЦК України).

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, та яка може обчислюватись, зокрема, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім цього, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 серпня 2016 року між ДП Товариство шанувальників природи Козелецького району та ТОВ Південна агротехнічна група було укладено договір поставки № 26/10/08, за умовами якого продавець зобов'язується поставити продукцію, що зазначений у відповідних додатках (специфікаціях) до договору, які є його невід'ємними частинами, а покупець прийняти і оплатити належний продавцю товар відповідно до умов, що передбачені ним, а також погодженими та підписаними додатками (специфікаціями) до нього.

Пунктом 2.1 договору кількість товару визначається згідно кількості, вказаної в товарно-транспортній накладній на товар при розвантаженні на складі покупця. Сторони дійшли згоди, що при виникненні розбіжностей щодо кількості товару, вказаної в товарно-транспортній накладній при завантаженні товару і фактичній кількості товару при його розвантаженні, остаточною буде вважитися кількість товару визначена на вагах на складі покупця, які сертифіковані та опломбовані згідно чинного законодавства України.

Товар поставляється на умовах EXW с. Браниця (п. 3.2 договору поставки).

Згідно до п. 5.1 договору оплата товару здійснюється покупцем за повну партію продукції, отриману від продавця, у кількості зазначеній у цьому договорі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця по факту його отримання у повному обсязі зазначеному у договорі, протягом 2 днів після отримання документів зазначених у п. 8.1, 8.2 даного Договору.

При цьому, пунктом 5.2 договору передбачено, що датою оплати за товар вважати дату списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця. У разі ненадання зазначених документів, неповного та несвоєчасного їх надання, або відсутністю розрахунку за товар перед покупцем третьої особи, покупець має право затримати оплату товару до повного виконання договірних відносин та розрахунку між сторонами.

Відповідно до пункту 2 статті 662 Цивільного кодексу України продавець за попередньою заявкою покупця (усно або засобами електронного зв'язку) після підтвердження здійснення відвантаження товару зобов'язується надати покупцеві документацію стосовно товару по цьому Договору: рахунок, видаткову накладну та податкову накладну продавця в оригіналі, а перелік документів, визначений п. 8.2 договору за умови віднесення до податкового кредиту сум ПДВ та з метою належного підтвердження покупцем обґрунтованості такого віднесення сум ПДВ за отриманими від продавця податковими накладними до складу податкового кредиту.

Сторони погодили, що договір вступає в силу з дня підписання і діє до 31 грудня 2016 року, але в будь якому разі до повного виконання сторонами його умов.

Матеріалами справи (видатковою накладною № 29 від 11.08.2016 р., товарно-транспортними накладними, податковою накладною тощо) підтверджено, що позивач на виконання договірних зобов'язань та на підставі додатку № 1 від 10.08.2016 р. здійснив поставку пшениці на загальну суму 588 964,00 грн.

Позивач на виконання пунктів 8.1 та 8.2 договору направив на адресу відповідача супровідний лист з документами, отриманий відповідачем 17.08.2016 р., про що свідчить підпис особи на вказаному листі.

Між тим, відповідач свої зобов'язання з оплати за поставлений товар не виконав.

Претензію позивача № 53 від 30.08.2016 р. з вимогою сплатити заборгованість за поставлений по договору товар в розмірі 588 964,00 грн., пеню, 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, відповідачем залишено без задоволення. При цьому, у відповіді на претензію ТОВ Південна агротехнічна група гарантувало оплату товару не пізніше 20 вересня 2016 року.

Натомість, відповідач здійснив оплату за поставлений товар лише частково в розмірі 88 964,00 грн., тобто після звернення ДП Товариство шанувальників природи Козелецького району до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із доведеності позивачем наявності заборгованості та факту прострочення відповідача.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія вважає, що суд першої інстанції цілком вірно встановив обставини справи у їх сукупності із застосуванням до спірних правовідносин належних норм матеріального права й з дотриманням господарського процесуального законодавства України.

Посилання ТОВ Південна агротехнічна група на п. 5.2 договору поставки як на підставу відмови у задоволені позовних вимог, судова колегія вважає неспроможними.

Частиною 1 статті 6 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 509 названого Кодексу зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 218 Господарського кодексу України унормовано, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Правопорушник не може бути звільнений від відповідальності у разі порушення зобов'язань його контрагентами, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Слід також зазначити, що одним із принципів судочинства є змагальність сторін.

Так, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Цю саму думку законодавець відтворив й у ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу, вказавши, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, що також відображено у положеннях статті 33 ГПК України.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).

При цьому, за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не приймає нові чи додаткові докази, які не були надані без поважних причин суду першої інстанції та досліджені ним.

Незважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлявся судом першої інстанції про час і місце судових засідань, однак ТОВ Південна агротехнічна група не скористалося своїми процесуальними правами щодо надання відзиву на позов та забезпечення явки свого представника на судове засідання для надання відповідних заперечень та доказів, які б спростовували позовні вимоги.

Відповідачем не надані докази вчинення договору поставки саме для перепродажу третім особам, наявності договірних правовідносин з такими особами, а також стан розрахунків з ними.

Безпідставними вважає колегія суддів й твердження ТОВ Південна агротехнічна група про неврахування судом зменшення позивачем розміру позовних вимог внаслідок часткового погашення боргу.

Часткове погашення відповідачем заборгованості відбулося вже після звернення ДП Товариство шанувальників природи Козелецького району до суду з позовом, а тому воно не могло вплинути на розрахований до моменту часткової оплати розмір пені та цивільно-правову відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України.

За таких обставин, судова колегія вважає, що скаржником не наведено достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного рішення господарського суду Миколаївської області.

Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Південна агротехнічна група залишити без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 26.10.2016 р. у справі № 915/1061/16 - без змін.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя К.В. Богатир