Постанова

від 15.02.2017 по справі 913/788/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року Справа № 913/788/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач), суддіВовка І.В., суддіСтратієнко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" нарішення Господарського суду Луганської області від 22.08.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року у справі№ 913/788/16 Господарського суду Луганської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" до 1. Дочірнього підприємства "Олан", 2. Дочірнього підприємства "Украгротрейд" простягнення 424996, 08 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (надалі - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", позивач) звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Дочірнього підприємства "Олан" (надалі - ДП "Олан", відповідач-1) та Дочірнього підприємства "Украгротрейд" (надалі - ДП "Украгротрейд", відповідач-2) з позовом про солідарне стягнення 424996,08 грн за договором фінансового лізингу № LC6726-06/12 від 11.06.2012 року, з яких: 239050,29 грн - заборгованість за поточними лізинговими платежами, 134034,08 грн - заборгованість зі сплати вартості предмета лізингу, 1340,34 грн - комісія за дострокове припинення договору фінансового лізингу, 18514,19 грн - витрати лізингодавця, які не були сплачені лізингоодержувачем, 23667,50 грн - інфляційні втрати, 8389,68 грн - 3% річних.

Позов обґрунтований тим, що відповідач-1 не виконав в повному обсязі свої зобов'язання лізингоодержувача щодо сплати лізингових платежів, внаслідок чого виникла заборгованість, яку останній має сплатити з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період прострочення з 01.05.2015 року по 30.06.2016 року. Оскільки прострочення відповідача-1 перевищило 30 календарних днів позивач (лізингодавець) в односторонньому порядку достроково розірвав договір лізингу та вимагає від лізингоодержувача сплатити комісію за дострокове припинення договору, що встановлено його умовами, а також 23667,50 грн, які позивач, замість відповідача-1, сплатив за страхування предмету лізингу.

Також позивач зазначає, що відповіач-2 згідно з договором поруки №6725-06/12 від 11.06.2012 року є майновим поручителем за виконання відповідачем-1 зобов'язання за спірним договором фінансового лізингу, а тому відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язаний солідарно з боржником відповідати за порушення останнім зобов'язання щодо сплати лізингових та інших передбачених платежів.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 22.08.2016 року у справі №913/788/16 (суддя Секірський А.В.) позов задоволений частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість в сумі 239050,29 грн, 3 % річних в сумі 8379,91 грн, інфляційні втрати в сумі 23142,07 грн, витрати по страхуванню предмета лізингу в сумі 15428,49 грн. В решті позов залишений без задоволення.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року (колегія суддів: головуючий Попков Д.О., судді: Скакун О.А., Зубченко В.І.) скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо стягнення витрат по страхуванню предмета лізингу в сумі 15428,49 грн. В решті рішення залишено без змін.

Позивач в касаційній скарзі, посилаючись на те, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 22.08.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року в частині відмови у позові, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111 5 , ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 11.06.2012 року між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", як лізингодавцем, та ДП "Олан", як лізингоодержувачем, був укладений договір фінансового лізингу № LС6726-06/12 (надалі - договір), за умовами якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату, передбачений у специфікації до договору, вантажний сідловий тягач-Е марки Volvo модель FH400, номер шасі (кузова, рами) YV2ASG0A69В533865, двигун №D13174045, кількість одиниць - 1, марка - Volvo, модель - FH400, рік випуску - 2008, ціна з ПДВ - 525497,41 грн, а лізингоодержувач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Невід'ємною частиною договору є додаток 4 до нього, в якому закріплено Загальні умови фінансового лізингу (надалі - загальні умови).

Умовами договору сторони встановили, що лізингоодержувач (відповідач 1) зобов'язаний сплачувати лізингодавцю (позивачу) протягом строку лізингу: відсотки за фінансування придбання предмету лізингу та поточні лізингові платежі, які складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця (п.п. 4.1., 4.2., 4.3.), всі додаткові послуги, які встановлені у загальних умовах, а також ті, які цим договором не визначені, однак необхідність в яких може виникнути у лізингоодержувача (п. 4.8.).

Строки та порядок сплати лізингових платежів сторони визначили у п.п. 5.3., 5.4. загальних умов, встановивши, що поточні лізингові платежі сплачуються щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі у новій редакції електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку, а у разі неотримання рахунку до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до лізингодавця, отримати свій рахунок самостійно та оплатити його до 10 числа поточного місяця.

У випадку несплати лізингоодержувачем лізингових платежів (частково або в повному обсязі), а прострочення становитиме більше 30 днів, відповідно до пп. 6.1.2. договору, лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та/або вилучити у лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку. У разі настання таких умов, лізингоодержувач (відповідач-1) зобов'язався (згідно з пп. 10.2.1, 10.3.2 загальних умов) сплатити лізингодавцю: комісію за дострокове припинення договору фінансового лізингу в розмірі 1% від суми заборгованості лізингоодержувача із сплати вартості предмета лізингу; нараховані за договором штрафні санкції (штраф, пеня); суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем; заборгованість по поточних лізингових платежах та нарахованих штрафних санкціях; заборгованість лізингоодержувача зі сплати вартості предмету лізингу, визначена за правилами п. 5.9. загальних умов для лізингового періоду, який слідує за періодом в якому має місце дострокове припинення договору.

Крім того, п.п. 7.3., 7.4. загальних умов встановлений обов'язок лізингоодержувача на строк лізингу здійснити за власний рахунок страхування предмету лізингу, а також вчасно продовжувати його страхування та страхування цивільної відповідальності до повного виконання зобов'язань за договором, а в разі невиконання цих умов лізингодавець має право самостійно застрахувати предмет лізингу, а лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати такі витрати і, крім того, ПДВ у розмірах, визначених чинним законодавством.

Предмет лізингу був придбаний ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець) за договором купівлі-продажу № Р6724-6728 від 11.06.2012 року і переданий лізингоодержувачу (відповідачу-1) за актом приймання-передачі від 27.06.2012 року. Проте, відповідач-1 умови договору щодо своєчасності сплати лізингових платежів належним чином не виконав, за період з січня 2015 року по квітень 2015 року у нього виникла заборгованість з лізингових платежів у розмірі 239050,29 грн.

У зв'язку з тим, що строк заборгованості відповідача-1 склав більш ніж 30 днів, лізингодавець (позивач) прийнято рішення про односторонню відмову від договору та негайне повернення предмету лізингу. В зв'язку з неможливістю направити відповідне повідомлення за юридичною адресою ДП "Олан" у м. Алчевську Луганської області (тимчасово окупована територія), позивач опублікував таке оголошення у газеті "Урядовий Кур'єр" від 22.04.2015 року. Рішенням Господарського суду Луганської області від 31.08.2015 року у справі №913/262/15 з урахуванням умов договору лізингу, загальних умов та на підставі викладених обставин встановлено, що договір лізингу є розірваним з 30.04.2014 року та зобов'язано відповідача-1 повернути позивачу предмет лізингу.

На час розгляду справи у суді першої інстанції предмет лізингу позивачу не повернуто.

09.11.2015 року позивач за договором добровільного комплексного страхування на транспорті № 302001/4095/0001584 самостійно здійснив страхування предмету лізингу. Згідно з рахунком-фактурою від 09.11.2015 року та платіжним дорученням №47777 від 12.11.2015 року позивач сплатив 15428,49 грн (без ПДВ) страхового платежу, однак за рахунком-фактурою від 26.11.2015 року вимагає стягнути з відповідача-1 18514,19 грн (сума рахунку страхової компанії та ПДВ).

За договором поруки №6725-06/12 (надалі - договір поруки) від 11.06.2012 року ДП "Украгротрейд" є майновим поручителем перед ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" за виконання ДП "Олан" зобов'язань за договором фінансового лізингу та несе солідарну відповідальність перед лізингодавцем у тому ж обсязі, що і лізингоодержувач, включаючи сплату основного боргу за договором лізингу, нарахованих лізингових платежів та неустойки.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції:

- вказавши про доведеність та неспростованість факту порушення відповідачем-1 своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної сплати платежів, які є винагородою лізингодавцю за період з січня 2015 року по квітень 2015 року (до припинення договору лізингу), задовольнив позов в частині стягнення зазначених коштів в розмірі 239050,29 грн (відсотки та комісії);

- керуючись правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду України від 01.10.2013 року №11/5005/2290/2012 та від 29.10.2013 року № 7/5005/2240/2012 і посилаючись на ст.ст. 6, 653, 692, 697, 806 ЦК України, ст.ст. 2, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 134034,08 грн заборгованості зі сплати відшкодування вартості предмету лізингу, вказавши, що наслідком розірвання договору є відсутність у ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" обов'язку передати предмет лізингу у майбутньому у власність ДП "Олан", однак він втрачає і право вимагати його оплати, тобто відсутні правові підстави для задоволення вимоги про стягнення такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна;

- посилаючись на те, що сума комісії за дострокове розірвання договору у розмірі 1340,34 грн нараховується із заборгованості щодо сплати вартості предмету лізингу, яка в цьому випадку відсутня, відмовив у задоволенні вказаної вимоги;

- частково задовольняючи позовну вимогу про стягнення з відповідача-1 суми витрат зі страхування предмету лізингу, виходив з того, що за договором страхування лізингодавець сплатив 15428,49 грн страхового платежу, які і підлягають відшкодуванню лізингоодержувачем, а у стягненні 3085,70 грн ПДВ на суму страхового внеску слід відмовити, оскільки позивач не надав доказів понесення ним таких витрат;

- через допущені позивачем арифметичні помилки, під час підрахунку сум 3% річних та інфляційних втрат, частково відмовив у задоволені цих вимог і стягнув 8379,91 грн - 3 % річних і 23142,07 грн - інфляційні втрати;

- посилаючись на ч. 1 ст. 554, ч. 1 ст. 543 ЦК України та враховуючи укладений позивачем і відповідачем-2 договір поруки, дійшов висновку, що відповідачі є солідарними боржниками за договором лізингу, а тому мають сплачувати присуджені судом виплати солідарно.

Перевіривши розрахунок задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з відповідачів (в силу наявних правовідносин поруки) заборгованості з поточних лізингових платежів у розмірі 239050,29 грн, які відповідач-1 мав сплатити до розірвання договору, 3% річних в сумі 8379,91 грн та інфляційних втрат в сумі 23142,07 грн.

З висновками першої інстанції про відмову в задоволенні вимог про стягнення 134034,08 грн заборгованості з відшкодування вартості предмету лізингу та 1340,34 грн комісії за дострокове припинення договору, апеляційний суд погодився, вказавши однак, інші підстави такої відмови. Посилаючись на те, що договір лізингу розірвано з 30.04.2015 року, а п. 5.3. передбачено сплату поточних лізингових платежів щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця, суд дійшов висновку, що 134034,08 грн за своєю природою на момент розірвання договору не можуть бути заборгованістю, в розумінні ст. 625 ЦК України, і їх стягнення, незважаючи на зміст п.п. 10.3.2. загальних умов, суперечитиме імперативним приписам ч. 2 ст. 653 цього ж Кодексу щодо припинення за розірваним договором зобов'язань сторін, які мали виникнути в подальшому. Щодо безпідставності стягнення компенсації за дострокове розірвання договору, апеляційна інстанція зазначила, що така комісія не є лізинговим платежем в розумінні ч. 2 ст. 19 Закону України "Про фінансовий лізинг". Одностороннє розірвання договору через порушення договору лізингоодержувачем, в контексті ст.ст. 235-237 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), є оперативно-господарською санкцією лізингодавця, плата за застосування якої діючим законодавством не встановлено.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення вимоги про стягнення коштів, сплачених позивачем за страхування предмету лізингу, та відмовляючи в цій частині позову, апеляційний суд посилався на те, що договір страхування позивач уклав після розірвання договору лізингу, а тому відсутні правові підстави для пред'явлення вимоги щодо відшкодування лізингоодержувачем 18154,19 грн (страховий платіж з ПДВ).

Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідачів заборгованості зі сплати вартості предмету лізингу та комісії за дострокове розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (ч. 2 ст. 806 ЦК України та ч. 1 ст. 2 Закону).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність. Висновок апеляційної інстанції про безпідставність посилання першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 29.10.2013 року №7/5005/2240/2012 є неправильним, оскільки встановлення у договорі лізингу способу переходу до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу після сплати повної його вартості (автоматично після погашення всіх лізингових платежів чи шляхом укладення окремого договору купівлі-продажу) не змінює суті лізингових правовідносин.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно з ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

У зв'язку з неналежним виконанням лізингоодержувачем зобов'язань з оплати лізингових платежів лізингодавець (позивач) скористався своїм правом та відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 6.1.2. договору повідомив лізингоодержувача про розірвання договору (припинення зобов'язань за яким відбулось 30.04.2015 року) і вимагав повернення предмета лізингу, що також відповіача-1 зобов'язано здійснити рішенням Господарського суду Луганської області від 31.08.2015 у справі №913/262/15.

Частиною 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, а частиною 4 цієї ж статті передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

В договорі позивач і відповідач-1 встановили право лізингодавця у разі розірвання договору в односторонньому порядку вимагати повернення предмета лізингу в безспірному порядку та обов'язок лізингоодержувача сплатити всі платежі, передбачені п. 10.3. загальних умов.

Таким чином кошти, які позивач як лізингодавець, витратив на придбання предмету лізингу він компенсує поверненням самого предмету лізингу.

Відтак, наслідком розірвання договору, як правильно зазначив місцевий суд, є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.10.2013 року №11/5005/2290/2012 та від 29.10.2013 року № 7/5005/2240/2012, на які правильно посилався місцевий господарський суд. Вказані постанови Верховний Суд України ухвалив пізніше ніж лист від 01.04.2012 року "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 ГПК України" та постанову Вищого господарського суду України від 07.08.2013 року у справі №7/22/2012/5003, а тому посилання скаржника у касаційній скарзі на цю судову практику є безпідставним.

Підстави відмови у стягненні заборгованості зі сплати вартості предмету лізингу, викладені судом апеляційної інстанції, є помилковими, оскільки при розірванні договору, з огляду на викладені обставини, лізингодавець втрачає право вимагати від лізингоодержувача сплати заборгованості щодо вартості предмету лізингу взагалі, а не лише щодо цих платежів, нарахованих авансом за період, який слідує за розірванням договору.

При цьому, також є безпідставними доводи заявника касаційної скарги про те, що відмовляючи у задоволенні цієї частини позову суди порушили вимоги ст.ст. 6, 627 ЦК України щодо вільного волевиявлення сторін у визначенні умов договору, якими у цьому випадку лізингоодержувач був зобов'язаний виплатити лізингодавцю при розірванні договору вказані платежі. Згідно зі ст. 627 зазначеного Кодексу сторони вільно визначають умови договору з урахуванням вимог цього Кодексу , в той час, як згадана умова договору, з огляду на вищевикладене, не відповідає таким вимогам.

Є помилковими висновки апеляційної інстанції щодо підстав відмови у стягненні комісії за дострокове розірвання договору, враховуючи положення саме ст.ст. 6, 627 ЦК України, оскільки встановлювати на власний розсуд компенсації за вимушене розірвання договору чинним законодавством не заборонено. Однак, оскільки вказаний платіж за умовами договору розраховується із суми заборгованості зі сплати вартості предмету лізингу, якої фактично не існує, правильним є висновок викладений судом першої інстанції.

З приводу відмови в стягненні вартості страхування предмету лізингу Вищий господарський суд України не погоджується з висновками апеляційної інстанції.

Так, п. 7.3. загальних умов передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати страхування предмету лізингу на строк лізингу . Апеляційний суд не врахував п. 8.3. договору фінансового лізингу, в якому зазначено, що строк цього договору є відмінним від строку лізингу, який визначено як період з дня настання першого періоду лізингу до дати викупу предмету лізингу, а у разі його повернення або вилучення до першого числа місяця, який слідує за місяцем, в якому мало місце повернення (вилучення) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предмет лізингу повернутий не був, тобто його страхування, згідно вказаних умов договору та всупереч висновку апеляційної інстанції, до моменту його повернення лізингодавцю, має здійснювати лізингоодержувач, що відповідає приписам ч. 3 ст. 653 ЦК України.

Висновки апеляційного господарського суду в цій частині не відповідають встановленим обставинам справи, а тому постанова в цій частині має бути скасована, а рішення першої інстанції залишено в силі.

Проте, висновку щодо часткового задоволення зазначеної вимоги суд першої інстанції дійшов без врахування того, що обов'язок лізингоодержувача відшкодувати витрати лізингодавця на страхування предмету лізингу з урахуванням ПДВ встановлений у п. 7.4. загальних умов, і крім того, позивач як платник податку на додану вартість, згідно з Податковим кодексом України, зобов'язаний нараховувати 20% ПДВ на суму наданих ним послуг, до яких прирівнюється сплата за лізингоодержувача страхового платежу. Тому рахунок на оплату вартості такої послуги позивач має виставляти лізингоодержувачу вже з урахування ПДВ, тобто рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 3085,70 грн ПДВ підлягає скасуванню, а позов в частині стягнення витрат на страхування предмету лізингу підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі (18514,19 грн).

В решті оскаржені судові рішення є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, а тому не підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір у справі виник внаслідок неправильних дій лізингоодержувача, Вищий господарський суд України відшкодовує позивачу судовий збір, сплачений за розгляд справи в суді касаційної інстанції, за рахунок цієї сторони у розмірі, який визначається пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" задовольнити частково.

Скасувати п. 2 постанови Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року у справі № 913/788/16, залишивши в силі в цій частині рішення Господарського суду Луганської області від 22.08.2016 року про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів солідарно витрат по страхуванню предмета лізингу в сумі 15428,49 грн.

Скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 22.08.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року у справі № 913/788/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3085,70 грн витрат, пов'язаних зі страхуванням предмету лізингу (ПДВ).

Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнути солідарно з Дочірнього підприємства "Олан" (вул. Декабристів, б.27-А, м. Алчевськ Луганської області, ідентифікаційний код 21788305) та з Дочірнього підприємства "Украгротрейд" (вул. Декабристів, б.27-А, м. Алчевськ Луганської області, ідентифікаційний код 33284416) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (04073, м. Київ, проспект Московський, 9 корпус 5, офіс 101, ідентифікаційний код 34480657) 3085,70 грн витрат щодо страхування предмета лізингу та 46,29 грн судового збору за задоволення цієї позовної вимоги.

В решті рішення Господарського суду Луганської області від 22.08.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року у справі № 913/788/16 залишити без змін.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Олан" (вул. Декабристів, б.27-А, м. Алчевськ Луганської області, ідентифікаційний код 21788305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (04073, м. Київ, проспект Московський, 9 корпус 5, офіс 101, ідентифікаційний код 34480657) 277,71 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Луганської області.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. СуддяВовк І.В. СуддяСтратієнко Л.В.