Постанова

від 15.02.2017 по справі 920/944/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2017 р. Справа № 920/944/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (директор);

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№216С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 15.11.2016 року у справі №920/944/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Завод Технолоджі Електро» , м. Харків

до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» , м. Суми

про стягнення 772498 грн. 93 коп.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Завод Технолоджі Електро» звернулось до господарського суду Сумської області з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» про стягнення 847231 грн. 84 коп., у тому числі 403496 грн. 26 коп. основного боргу, 400430 грн. 06 коп. інфляційних втрат та 43305 грн. 52 коп. 3% річних. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.11.2016 р. (суддя Джепа Ю.А.) позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58; код ЄДРПОУ 05747001) на користь ТОВ «ТД Завод Технолоджі Електро» (61080, м. Харків, пр-т Гагаріна, 201; код ЄДРПОУ 38278805) 403496 грн. 26 коп. основного боргу, 43305 грн. 52 коп. суму 3% річних, 400430 грн. 06 коп. інфляційних збитків, 12710 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач, ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» , з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржуване рішення в частині стягнення інфляційних нарахувань та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 403496,26 грн. основного боргу, 3305,52 грн. - 3% річних, 393377,23 грн. - інфляційних нарахувань. Здійснити перерозподіл судових витрат.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 15.02.2017 року.

07.02.2017 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1371) в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

14.02.2017 року від представника відповідача надійшло на адресу суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 14.02.2017 року в задоволенні клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку представника в судове засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представника відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2012 між сторонами у справі був укладений договір № 2420, за умовами якого позивач (постачальник за договором) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу у справі), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію, іменовану надалі «товар» . Ціна, якість та кількість продукції визначається специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1 договору).

Відповідно до умов пункту 2.1 вказаного договору поставка товару частками (партіями) допускається. Постачальник передає товар власним автомобільним транспортом на базисних умовах поставки склад покупця у м. Суми вул. Горького, 58. Під час тлумачення умов поставки мають силу міжнародні правила тлумачення міжнародних термінів ІНКОТЕРМС у редакції 2000 року. Строк поставки товару вказаний у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що датою поставки вважається дата передачі товару покупцеві, вказана в товарно-транспортній накладній.

Згідно п. 3.2 договору покупець здійснює оплату в розмірі 100% загальної вартості товару (партії товару) вказаної в рахунку на банківський рахунок постачальника в наступному порядку:

3.2.1 Попередня оплата в розмірі 20 % вартості товару (партії товару), вказаного в рахунку, протягом десяти банківських днів з моменту отримання покупцем рахунку на товар.

3.2.2 Оплата у розмірі 80% вартості товару (партії товару), вказаної у рахунку, на протязі п'ятнадцяти банківських днів з моменту отримання товару покупцем.

Формою розрахункових документів сторони у пункті 3.3 договору визначили платіжне доручення.

Відповідно до п. 9.4 договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013.

19.12.2013 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 2420 від 24.09.2012, відповідно до якої пункт 9.4 договору викладено у наступній редакції: « 9.4. Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014» .

Відповідно до умов укладеного договору позивач виставив відповідачу для оплати рахунки № 8-04 від 22.08.2013 та № 8-04/1 від 03.12.2013.

Згідно видаткових накладних №40 від 19.11.2013, №54 від 02.12.2013, №62 від 03.12.2013 позивач поставив відповідачу за договором № 2420 від 24.09.2012 товар на загальну суму 979077 грн. 89 коп.

Крім того, судом було встановлено, що відповідно до видаткових накладних № 1 від 03.07.2014, № 2 від 07.07.2014, № 4 від 09.07.2014 позивач за усним погодженням з відповідачем поставив останньому товар (кабель) на загальну суму 168860 грн. 44 коп.

Проти факту отримання вищезазначеного товару відповідач не заперечував.

Однак, як зазначав позивач, відповідач провів часткові розрахунки за отриманий товар, перерахувавши на рахунок позивача кошти у сумі 744442 грн. 07 коп. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 403496 грн. 26 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд визнав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До спірних правовідносин суд застосовує положення цивільного законодавства про поставку, оскільки саме таку правову природу має укладений між сторонами у справі договір № 2420 від 24.09.2012.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення щодо зобов'язань у договорі поставки містять норми статті 265 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, а згідно вимог статті 610 цього ж Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач свої обов'язки за договором належним чином та у повному обсязі не виконує. Крім того, відповідач порушує вимоги діючого законодавства стосовно своєчасної оплати вартості отриманого за видатковими накладними (без укладення договору у письмовій формі) товару.

Оскільки відповідачем не заперечувався факт отримання товару за спірним договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за товар, поставлений відповідно до умов договору № 2420 від 24.09.2012 року є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості і за товар, отриманий ним від позивача за видатковими накладними № 1від 03.07.2014, №2 від 07.07.2014, №4 від 09.07.2014, оскільки такі вимоги також заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Судом першої інстанції правомірно вказано, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за отриманий, але не оплачений товар як на підставі договору, так і на підставі підписаних видаткових накладних, розглянутий судом у межах одного провадження, оскільки при зверненні до суду з відповідними позовними вимогами позивач посилався як на підставу позову на наявність укладеного між сторонами у справі у спрощений спосіб договору поставки, однак у ході судового розгляду справи був встановлений факт укладання між сторонами договору № 2420 від 24.09.2012 року і заборгованість відповідача за цим договором становить частину позовних вимог.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

З урахуванням перерахунку, зробленого судом першої інстанції, судова колегія зазначає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 33719 грн. 78 коп. суми 3% річних, 297971 грн. 83 коп. інфляційних втрат, нарахованих відповідачу у відповідності до умов договору № 2420 від 24.09.2012, а також 3 % річних у сумі 9585 грн. 65 коп. та інфляційні збитки у сумі 102458 грн. 23 коп., нараховані за несвоєчасну оплату вартості товару, отриманого за видатковими накладними є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З апеляційної скарги відповідача вбачається, що він не згодний з рішенням суду першої інстанції в частині суми нарахування інфляційних втрат.

Інфляційні нарахування в сумі 400430,06 грн. зроблені судом першої інстанції в цілому за позовом, який складається з вимог за договором № 2420 від 24.09.2012 року та за договором у спрощеній формі згідно видаткових накладних № 1 від 03.07.2014 року, № 2 від 07.07.2014 року, № 4 від 09.07.2014 року. ПАТ Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання не оскаржує інфляційні нарахування в сумі 102458,23 грн. за договором у спрощеній формі та інфляційні нарахування за договором № 2420 від 24.09.2012 року в частині видаткових накладних № 40 від 19.11.2013 року та № 62 від 03.12.2013 року, оскільки по ним, відповідно, розрахунковий період становить з 11.12.2013 року по 24.12.2013 року та з 29.08.2014 року по 15.11.2016 року, позивачем використаний сукупний індекс інфляції 1,005 та 1,734. Отже, не погоджуючись з розрахунком інфляційних нарахувань заборгованості з суми 793648,04 грн. по видатковій накладній № 54 від 02.12.2013 року, ПАТ Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання в своєму розрахунку, за період з 25.12.2013 року по 27.08.2014 року, в порушення Листа Верховного Суду України від 03.03.1997 року № 62-97 Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел , згідно якого .. .сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця... , не включило в розрахунок індекс інфляції за серпень 2014 року (1,008).

Таким чином, по видатковій накладній № 54 від 02.12.2013 року сукупний індекс інфляції повинен розраховуватися з урахуванням серпня 2014 року, а саме -1,002x1,006x1,022x1,033x1,038x1,010x1,004x1,008=1,129.

Всі інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі спростовуються наявними в матеріалах справи документами та поясненнями представника позивача, викладеними у відзиву на апеляційну скаргу та в судовому засіданні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно оцінені обставини справи, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 32-33, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 15.11.2016 року у справі №920/944/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 17.02.2017 року.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Терещенко О.І.