Рішення

від 14.02.2017 по справі 902/467/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 лютого 2017 р. Справа № 902/467/16

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, м. Вінниця

до : Комунального підприємства "Добробут Метанівки", с.Метанівка, Теплицький район, Вінницька область

про відшкодування збитків в сумі 42 516 грн 90 коп.

За участю секретаря судового засідання Павлової Т.С.

За участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, завідувач юридичного сектору, довіреність № 7 від 23.01.2017 р.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 екологічною інспекцією у Вінницькій області заявлено позов до Комунального підприємства "Добробут Метанівки" про відшкодування збитків в сумі 42 516 грн 90 коп. за порушення природоохоронного законодавства.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 06.06.2016 р. порушено провадження у справі № 902/467/16 (суддя Маслій І.В.) та призначено її до розгляду.

За наслідками розгляду вказаної справи 19.11.2016 р. прийнято рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вказане рішення в подальшому було оскаржено в апеляційному та касаційному порядках.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. рішення Господарського суду Вінницької області від 19.07.2016 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016 р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. та рішення Господарського суду Вінницької області від 19.07.2016 р. у справі № 902/467/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Надсилаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своєму судовому акті зазначив наступне:

"Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем природоохоронного законодавства з огляду на необов'язковість отримання спеціального дозволу на користування надрами при водокористуванні для потреб населення із водозабором, продуктивність якого не перевищує встановлені цією статтею 300 куб. м на добу (ст. 23 Кодексу України про надра, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Проте з такими висновками погодитись не можна, оскільки суди на порушення вимог ст.ст. 4 3 , 4 7 , 43 ГПК України всебічно не встановили дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, не з'ясували характер та суть заявлених позивачем вимог, чітко не визначили, що є предметом позову, не надали належну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до суду стверджував, що відповідач здійснював у період з 25.06.2013 року по 18.03.2014 року водокористування без дозволу на спеціальне водокористування (а не спеціального дозволу на користування ділянкою надр). Разом з тим, суди досліджували лише обставини наявності у відповідача обов'язку отримання спеціального дозволу на користування ділянкою надр. У рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційної інстанції не наведено мотивів вирішення доводів та аргументів позивача щодо суті заявлених позовних вимог і його доводів, викладених у апеляційній скарзі, зокрема, те, що підставою нарахування збитків є використання відповідачем водних ресурсів (підземних вод) без спеціального дозволу на водокористування (а не спеціального дозволу на користування ділянкою надр). Суди не з'ясували, чи є такі дозволи тотожними поняттями , і відповідно чи звільняється суб'єкт господарювання, який має право видобувати підземні води в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, без спеціального дозволу на користування надрами (ст.23 Кодексу України про надра), від обов'язку отримувати інший дозвіл - дозвіл на спеціальне водокористування (п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 ВК України), якщо ним здійснюється спеціальне водокористування.

Суди зазначили, що приймаючи рішення ними врахований висновок, який міститься у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 року у справі № 922/2610/14 та постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2016 року у справі №925/2018/14. Водночас, таке посилання суддів безпідставне, оскільки у цих справах, на відміну від справи, що розглядається, водозабір користувачем здійснювався на підставі дозволу на спеціальне водокористування, і судами вирішувалось питання про можливість використання підземних вод лише на підставі цього дозволу та без отримання спеціального дозволу на користування надрами. Отже, посилання судів на висновки Верховного Суду України у постанові від 01.04.2015 року справі № 922/2610/14, як на підставу для відмови у задоволенні позову у цій справі, є безпідставними.

Такі дії обох судів суперечать ст. ст. 4 2 , 84, 105 ГПК України (викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом) та не відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини (див. рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року), яка відображає принцип належного здійснення правосуддя. За практикою Європейського суду з прав людини відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, і у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються.

Враховуючи викладене, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 111 10 ГПК України, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 3 ст. 111 9 ГПК України.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють їх спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення".

29.11.2016 р. матеріали справи № 902/467/16 надійшли до Господарського суду Вінницької області.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 29.11.2016 р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/467/16 за результатами чого справу № 902/467/16 було розподілено судді Банаську О.О.

Ухвалою суду від 02.12.2016 р. справу прийнято до свого провадження та призначено засідання на 21.12.2016 р.

Відповідно до ухвали суду від 21.12.2016 р. відкладено розгляд справи до 30.01.2017 р. з огляду на неподання учасниками судового процесу витребуваних доказів в повному обсязі та необхідністю витребування нових доказів.

Ухвалою суду від 30.01.2017 р. з метою витребування нових доказів та забезпечення принципів змагальності та рівності всіх учасників судового процесу відкладено слухання справи до 14.02.2017 р. Цією ж ухвалою продовжено передбачений ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Вказана ухвала була надіслана сторонам рекомендованою кореспонденцією та на момент проведення судового засідання до суду не повернулась.

В засідання суду 14.02.2017 р. представник відповідача не з'явився, причин неявки не повідомив незважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлявся завчасно та належним чином - в судовому засіданні 30.01.2017 р. під розписку уповноважений представник КП "Добробут Метанівки" за довіреністю ОСОБА_3 був повідомлений про оголошення перерви в засіданні суду.

Також факт належного повідомлення відповідача підтверджується формуляром (протоколом) судового засідання від 30.01.2017 р.

Відповідно до абз. 2 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності останнього.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши матеріали господарської справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, пояснень вих. №4439/08 від 09.12.2016 р. (вх.№ 06-52/11973/16 від 15.12.2016 р.) та вих. № 437/08 від 09.02.2017 р. (вх.№ 06-52/1280/17 від 14.02.2017 р.) обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування збитків в сумі 42 516 грн 90 коп. позивач посилається на встановлення ОСОБА_2 екологічною інспекцією у Вінницькій області за результатами перевірки порушення Комунальним підприємством "Добробут Метанівки" п.9 ст.44 та ст.49 Водного кодексу України, а саме здійснення з 25.06.2013 р. спеціального водокористування (видобутку підземних прісних вод) за відсутності дозволу на спецводокористування внаслідок чого, за твердженням позивача, спричинено збитки державі на суму 42 516 грн 90 коп.

В якості нормативної підстави позову позивач посилається на ст.ст. 151 ГК України, ст.1166 ЦК України, ст.ст. 2, 44, 46, 49, 109-111 Водного кодексу України, ст.ст. 47, 68, 69 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 16 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання".

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву № б/н від 05.07.2016 р. (вх. № 06-52/6413/16 від 11.07.2016 р.) та відзиві № б/н від 19.12.2016 р. (вх. № 06-52/12163/16 від 21.12.2016 р.) позов не визнає в повному обсязі та просить в його задоволенні відмовити зазначаючи, що КП "Добробут Метанівки" у відповідності зі ст. 23 Кодексу України "Про надра" здійснено забір прісної підземної води на господарсько-питні та господарсько-побутові потреби, об'єм якої не перевищує 300 куб.м. на добу, що вкладається у передбаченні законодавством межі видобування підземних вод без дозволів.

Крім того вказує, що однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб та господарсько-питного водопостачання. Проте із системного аналізу приписів глави 11 та глави 13 Водного кодексу України та приписів глави 2 та глави 4 Кодексу України про надра, як зазначає відповідач, вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та промислові потреби". Тобто, на думку відповідача" ст. 23 Кодексу України про надра не застосовується у тому випадку, коли видобування води перевищує 300 кубічних метрів на добу і таке видобування не пов'язане із задоволенням не власних господарсько-побутових потреб, в інших - виробничих потреб підприємства.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 24.01.2014 р. на підставі наказу № 272-П від 26.12.2013 р. та направлення № 008 від 14.01.2014 р., державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області проведено планову перевірку додержання Комунальним підприємством "Добробут Метанівки" вимог чинного природоохоронного законодавства, за результатами якої складено акт (а.с. 8-13, т. 1).

Відповідно до вказаного акту, встановлено що підприємство займається збиранням, очищенням та розприділенням води для: потреб населення - 300 чол.; дитячого садка, школи, магазину, амбулаторії. Майно що закріплене за підприємством є спільною власністю територіальної громади с. Метанівка. На балансі підприємства знаходяться 2 артезіанські свердловини, 2 водонапірні башти та сільській водогін, а саме артезіанська свердловина № 1152: глибина 100 м. дебіт забору води 3,6 м.куб./год., артезіанська свердловина № 1151: глибина 101 м. дебіт забору води 2,7 м.куб./год. Артезіанські свердловини розміщені на землях запасу сільської ради. Термін дії дозволу на спеціальне водокористування закінчився 24.06.2013 р. З 25.06.2013 р. Комунальне підприємство "Добробут Метанівки" проводить самовільний забір води. Крім того на водозабірних свердловинах не встановлені водомірні пристрої, облік забору води не ведеться в журналах встановленого зразку, зони суворого санітарного режиму не огороджені, що є порушенням п.9 ст.44, ст.ст.49, 98 Водного кодексу України.

24.01.2014 р., у зв'язку із виявленими порушеннями, на директора КП "Добробут Метанівки" ОСОБА_4 складено протокол № 003767 про адміністративне правопорушення, передбачене ст.ст. 48, 60 КУпАП, за результатами розгляду якого винесено постанову № 04/10 від 27.01.2014 р., за якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.48 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 136,00 грн (а.с. 15-16, т. 1).

Суму штрафу відповідачем сплачено у добровільно порядку, що стверджується наявною в справі квитанцією № 10 від 04.02.2014 р. (а.с. 17, т. 1).

18.03.2014 р. Комунальне підприємство "Добробут Метанівки" отримало дозвіл на спеціальне водокористування № 406 терміном дії до 19.02.2017 р. (а.с. 215, т.с. 1).

Згідно довідки вих.№ 1 від 02.04.2014 р. наданої на запит Державної екологічної інспекції у Вінницькій області за №1098/04 від 26.03.2014 р., відповідачем повідомлено, що КП "Добробут Метанівки" за період з 25.06.2013 р. до 18.03.2014 р. було забрано та використано 2700 м.куб. води з артезіанських свердловин (а.с.14, т.1).

У подальшому, на підставі акту перевірки, згідно "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України від 20.07.2009 р. № 389, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 14.08.2009 р. за № 767/16783, проведено розрахунок збитків заподіяних КП "Добробут Метанівки" самовільним водокористуванням на суму 42 516 грн 90 коп. виходячи з обсягу фактично відібраної води, який відповідно до довідки КП "Добробут Метанівки" № 1 від 02.04.2014 р. становив 2700 м.куб. (а.с.18, т.1).

Листом-претензією вих. № 3080/04 від 08.08.2014 р. ОСОБА_2 екологічною інспекцією у Вінницькій області запропоновано відповідачу в добровільному порядку сплатити заподіяні збитки за порушення природоохоронного законодавства в розмірі 42 516 грн 90 коп. (а.с. 18 зворот, т. 1).

Однак, як слідує з матеріалів справи, вказану суму збитків відповідачем в добровільному порядку не сплачено.

Несплата відповідачем вищезазначеної суми збитків в добровільному порядку слугувала підставою звернення ОСОБА_2 екологічної інспекції у Вінницькій області з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За змістом ст.14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної-влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ст.1 Водного Кодексу України, водокористуванням є використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів)

У відповідності до ст. 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів (ст. 46, ч. 1 ст. 47 Водного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно зі ст.49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється на підставі клопотання водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державним органом водного господарства. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюється ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. Спеціальне водокористування є платним.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.49 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язанні здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

За приписами статті 17 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність відповідно до порядку спеціального водокористування, пов'язаного із застосуванням водопровідних мереж, споруд, технічних пристроїв для забору води безпосередньо з водних об'єктів. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти та строки спеціального водокористування. Строки спеціального водокористування встановлюються органом, який видає дозвіл на спеціальне водокористування. У разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами .

У п. 4.5.2. роз'яснення Вищого господарського суду України від 27.06.2001 р. № 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" зазначено, що використання природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним .

На підтвердження факту противоправної поведінки відповідача ОСОБА_2 екологічною інспекцією у Вінницькій області надано акт від 21.04.2014 р. проведення планової перевірки додержання Комунальним підприємством "Добробут Метанівки" вимог чинного природоохоронного законодавства відповідно до якого, зокрема, встановлено здійснення відповідачем з 25.06.2013 р. самовільного забору (без дозволу на спеціальне водокористування) води з артезіанських свердловин, що є порушенням статей 44, 49 ВК України.

Натомість відповідач заперечує щодо протиправності забору КП "Добробут Метанівки" води посилаючись на приписи ст. 23 Кодексу України про надра згідно із якою він вправі без спеціальних дозволів здійснювати забір прісної підземної води на господарсько-питні та господарсько-побутові потреби, об'єм якої не перевищує 300 куб.м. на добу.

Рішенням суду від 09.07.2016 р. у даній справі № 902/467/16, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р., у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у даному випадку відповідач мав право здійснювати забір води без дозволу в силу статті 23 Кодексу України про надра, оскільки об'єми водозабору не перевищували 300 куб. м на добу,

Разом з тим, Вищий господарський суд України скасовуючи постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. та рішення Господарського суду Вінницької області від 19.07.2016 р. у справі № 902/467/16, передаючи дану справу на новий розгляд у своїй постанові від 09.11.2016 р., зокрема, зазначив, що суди не з'ясували, чи звільняється суб'єкт господарювання, який має право видобувати підземні води в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, без спеціального дозволу на користування надрами (ст. 23 Кодексу України про надра), від обов'язку отримувати інший дозвіл - дозвіл на спеціальне водокористування (п.9 ч.1 ст.44, ст.49 ВК України), якщо ним здійснюється спеціальне водокористування та чи є такі дозволи тотожними поняттями.

Беручи до уваги вказівки суду касаційної інстанції, що містяться у постанові Вищого господарського суду України у даній справі, які в силу ст.111-12 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, здійснивши системний аналіз встановлених обставин справи з урахуванням характеру та змісту спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що стаття 23 Кодексу України про надра не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з таких підстав.

Відповідно до Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 р. № 827).

Приписами ч. 2, 3 статті 2 Водного кодексу України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Таким чином, норма статті 2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України. Відтак, водні відносини в Україні регулюються не лише Водним кодексом України, а і іншим законодавством, зокрема Кодексом України про надра.

Таким чином прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування , так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Статтею 23 Кодексу України про надра закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Реалізація землекористувачами або землевласниками права видобувати підземні води без спеціального дозволу, передбаченого статтею 23 Кодексу України про надра, можлива за наявності певних умов: по-перше, наявність права на земельну ділянку, по-друге, видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, по-третє, за умови неперевищення ліміту видобування підземних вод (не більше 300 м. куб. на добу).

У свою чергу спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод , а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання .

Таким чином, спірні водні правовідносини, які пов'язані з обов'язковістю отримання відповідачем дозволу на спецводокористування, вичерпно врегульовані статтями 44, 48, 49 ВК України як нормами спеціального закону.

В свою чергу, стаття 23 Кодексу України про надра звільняє певних суб'єктів (землевласників і землекористувачів в межах наданих їм земельних ділянок) від отримання спеціальних дозволів на користування надрами, що не слід ототожнювати з дозволами на спецводокористування.

При цьому для отримання дозволу на спеціальне водокористування не має значення на які потреби використовувалась вода.

З огляду на вказане, до спірних правовідносин у даній справі приписи статті 23 Кодексу України "Про надра" застосуванню не підлягають.

Дійшовши такого висновку суд звертає увагу на те, що як і до проведення перевірки відповідача, так і після проведення перевірки позивачем, відповідач отримував відповідні дозволи на спеціальне водокористування, однак дозвіл на спеціальне водокористування за період дії з 25.06.2013 р. до 18.03.2014 р. у відповідача відсутній.

Отже, у даному випадку, після закінчення терміну дії дозволу на спеціальне водокористування відповідач повинен був його продовжити або отримати новий дозвіл. У свою чергу, невчинення таких дій з боку відповідача за наявності факту здійснення подальшого спеціального водокористування свідчить про самовільний характер такого водокористування, що є порушенням водного законодавства, а саме: правил спеціального водокористування.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст.110 ВК України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Згідно зі ст.111 ВК України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних/обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

В пунктах 1.3., 1.6. роз'яснень Вищого господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" зазначено, що розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування) регламентується Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389 та зареєстрованою в Мін'юсті України від 14.08.2009 р. за № 767/16783.

Розмір збитків, завданих відповідачем внаслідок самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозволу на спеціальне водокористування за період з 25.06.2013 р. по 18.03.2014 р. визначено позивачем у розрахунку, який здійснено на підставі п. 9.1. Методики за формулою (3сам = 100 х W х Тар). Загальний розмір збитків за вказаний період склав 42 516 грн 90 коп. (а.с. 18, т. 1).

Перевіривши даний розрахунок, судом встановлено, що останній є вірним, оскільки грунтується на обсягах води визначеної на підставі довідки відповідача, а також діючій в момент проведення розрахунку ставці збору за спеціальне водокористування визначеній в ПК України (52,49) з урахуванням відповідного коефіцієнту - 0,3.

При цьому судом не приймаються до уваги журнали обліку водопостачання надані відповідачем під час нового розгляду супровідним листом від 30.01.2017 р., позаяк в акті перевірки від 24.01.2014 р. підписаному без зауважень та постанові про накладення адміністративного стягнення № 04/10 від 27.01.2014 р. зафіксовано відсутність таких журналів.

Як вбачається з матеріалів справи у діях Комунального підприємства "Добробут Метанівки" наявні достатні підстави для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду, зокрема, протиправна поведінка відповідача полягає у самовільному (без спеціального дозволу на водокористування) заборі води з артезіанських свердловин, що підтверджується актом перевірки додержання Комунальним підприємством "Добробут Метанівки" вимог чинного природоохоронного законодавства від 24.01.2014 р., наявна сама шкода, яку обраховано позивачем відповідно до Методики розрахунків розмірів відшкодування збитків, а також причинний зв'язок, що виражений у заподіянні вказаної шкоди саме протиправною поведінкою відповідача.

З урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків завданих внаслідок порушення природоохоронного законодавства, в розмірі 42 516 грн 90 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі з врахуванням вищевикладених мотивів.

Заперечення відповідача щодо позову викладенні у відзивах на позовну заяву судом оцінюються критично, оскільки спростовуються встановленими вище обставинами справи та не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову ОСОБА_2 екологічною інспекцією у Вінницькій області.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судових витрат зі сплати судового збору суд враховує абз. 1 п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому зазначено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на вказане при прийнятті даного рішення суд покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору понесені позивачем за сплату апеляційної та касаційної скарг.

14.02.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Добробут Метанівки", вул.Леніна, 59, с. Метанівка, Теплицький район, Вінницька область, 23831 (ідентифікаційний код - 36541028) на користь держави: стягувач ОСОБА_2 екологічна інспекція у Вінницькій області, вул.600-річчя, 19, м. Вінниця, 21000 (ідентифікаційний код - 37979894) (УК у Теплицькому районі. с.Метанівка, 24062100, код ЄДРПОУ - 37337576, банк: ГУДКСУ у Вінницькій області, МФО 802015, р/р 33119331700509 (призначення платежу: за порушення природоохоронного законодавства) - 42 516 грн 90 коп. збитків.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Добробут Метанівки", вул.Леніна, 59, с. Метанівка, Теплицький район, Вінницька область, 23831 (ідентифікаційний код - 36541028) на користь Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, вул.600-річчя, 19, м. Вінниця, 21000 (ідентифікаційний код - 37979894) - 4 574 грн 40 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 20 лютого 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул. Леніна, 59, с. Метанівка, Теплицький район, Вінницька область, 23831.