Рішення

від 14.02.2017 по справі 902/1021/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 лютого 2017 р. Справа № 902/1021/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, м. Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю - виробниче об'єднання "Контакт-ЛТД", м. Вінниця

про стягнення 73 341 грн. 16 коп.

За участю секретаря судового засідання Павлової Т.С.

За участю представників:

прокуратури: ОСОБА_1, службове посвідчення № 002235 видане 31.08.2012 р. (присутній до виходу суду в нарадчу кімнату).

позивача: ОСОБА_2, довіреність № 69 від 25.05.2016 р., службове посвідчення № 240 видане 01.04.2011 р.

відповідача: ОСОБА_3, директор товариства, протокол № 1/3 загальних зборів учасників ТОВ-виробниче об'єднання "Контакт-ЛТД", свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, серія А00 № 824802, паспорт серії АВ № 068588 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 10.12.1999 р.

В С Т А Н О В И В :

Заступником керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю - виробниче об'єднання "Контакт-ЛТД" про стягнення 73 341 грн 16 коп. збитків завданих внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Ухвалою суду від 02.12.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1021/16 та призначено до розгляду на 21.12.2016 р.

21.12.2016 р. ухвалою суду з огляду на неподання відповідачем витребуваних доказів та необхідність у витребуванні нових доказів, розгляд справи відкладено до 30.01.2017 р.

25.01.2017 р. на адресу суду від представника Вінницької міської ради надійшли пояснення (б/н від 25.01.2017 р.) щодо витребуваних документів які вимагалась ухвалою суду від 21.12.2017 р.

Також 25.01.2017 року представником Вінницької міської ради через канцелярію суду подано письмові пояснення (б/н від 25.01.2017 р.) по суті спору та ряд документів на виконання ухвали суду.

30.01.2017 р. представником позивача до суду подано оригінал технічної документації на проектно-вишукувальні роботи по інвентаризації земель Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт ЛТД".

Відповідно до ухвали суду від 30.01.2017 р. у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів відкладено слухання справи до 14.02.2017 р. Цією ж ухвалою продовжено передбачений ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 14.02.2017 р. відповідачем до суду подано заяву № б/н від 14.02.2017 р. про відкладення слухання справи на іншу дату, мотивовану укладенням договору з адвокатом, який на день слухання справи зайнятий в іншому судовому засіданні в м. Києві.

До вказаного клопотання відповідачем долучено ордер на надання правової допомоги ВН №020608 від 13.02.2017 р. та копію посвідчення на ім'я адвоката ОСОБА_4

Розглянувши вказану заяву відповідача (проти якої представник позивача заперечує, а прокурор покладається на розсуд суду) суд дійшов висновку про її відхилення, виходячи з таких міркувань.

Як наголошено в п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою , службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Суд зазначає, що представництво в господарському процесі не обмежується певним колом осіб, тому відповідач зобов'язаний добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та забезпечити явку свого представника в судове засідання, таким представником може бути сам керівник, головний бухгалтер, бухгалтер, інші працівники підприємства або представники на підставі доручення, які не перебувають з ним у трудових відносинах.

Із матеріалів справи слідує, що провадження у справі було порушено 02.12.2016 р., а ухвалою від 21.12.2016 р. розгляд справи відкладено до 30.01.2017 р., а ухвалою від 30.01.2017 р. розгляд справи відкладено до 14.02.2017 р.

При цьому ухвалою від 30.01.2017 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів з урахуванням чого судове засідання призначене на 14.02.2017 р. відбувається в останній день строку вирішення спору встановленого ст.69 ГПК України.

Відтак відповідачеві було надано достатньо часу для того, щоб забезпечити участь у справі свого представника, оскільки, як свідчать матеріали справи, останній був обізнаний про наявність спору в суді між ним та позивачем ще з грудня 2016 р.

Натомість, жодних дій, як свідчать матеріали справи, спрямованих, зокрема, на завчасне укладення договору з адвокатом, доручення своїх інтересів представнику на підставі довіреності, відповідачем до моменту засідання у даній справі не вчинялося.

Укладення договору з адвокатом 13.02.2017 р., напередодні дня судового засідання, який до того ж бере участь в іншому судовому процесі в іншому місті з урахуванням наведеного вище не є підставою для задоволення клопотання відповідача та не може слугувати підставою для відкладення розгляду справи.

До того ж на підтвердження наведених у заяві відповідача мотивів останнім не надано жодних доказів, зокрема щодо участі його представника у іншому судовому засіданні.

В межах судом на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувалася перерва по закінченню якої відповідачем повторно подано до суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із участю його представника у іншому судовому засіданні, а також розглядом 14.03.2017 р. справи про визнання недійсним акту перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель м. Вінниця від 23.07.2015 р., яка має першочергове відношення до даної справи.

Розглянувши дану заяву відповідача (проти якої представник позивача заперечує, а прокурор покладається на розсуд суду) суд дійшов висновку про її відхилення, оскільки як уже зазначалося вище представництво в господарському процесі не обмежується певним колом осіб, а відтак згідно із приписами ст. 28 ГПК України вправі був забезпечити іншого представника в судове засідання. Тобто представництво в господарському процесі не обмежується лише однією особою, оскільки приписами процесуального законодавства сторонам надано широкий спектр прав у виборі представника, що представлятиме їх інтереси.

Разом з тим, слід відмітити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно із п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі , якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст. 38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Однак, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду свого представника у розумні строки розгляду спору скористалися, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про відхилення заяви відповідача про відкладення розгляду справи.

Посилання відповідача на наявність в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області адміністративної справи № 127/1068/17 також не є підставою для відкладення розгляду справи, однак прийняте за результатами розгляду вказаної справи судове рішення в залежності від його змісту може слугувати підставою реалізації процесуальної можливості подання відповідної заяви в порядку розділу ХІІІ ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

23.07.2015 р. Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України, п.п. 1 п. "б" ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Тимчасового положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель та об'єктів нерухомого майна у м. Вінниці, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 19.08.2011 р. № 379, положення про Департамент самоврядного контролю, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 01.03.2011 р. № 101, було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства при використанні земель м. Вінниці Товариством з обмеженою відповідальністю - виробничим об'єднанням "Контакт ЛТД" (Відповідач), розташованих по вул. Чехова, 7 в м. Вінниця.

За результатами перевірки складено акт від 23.07.2015 р. № 117/9-04-13 від підпису якого орендар приміщення розміщеного на вказаній вище земельній ділянці відмовився про що складено відповідний акт про відмову від підпису від 24.07.2015 р. (а.с. 18-20, т. 1).

Актом перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель м.Вінниці встановлено, що Відповідач використовує земельну ділянку (огороджену парканом), площею 0,5839 га згідно плану земельної ділянки по вул.Чехова, 7 в м.Вінниця для комерційних потреб (розміщення та обслуговування станції технічного обслуговування по ремонту автомобілів та кафе "У тещі") (а.с. 23, т. 1). У вказаному акті перевірки рекомендовано відповідачу звернутись до Вінницької міської ради щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку та нарахувати і сплатити плату за землю. Про вжиті заходи та їх результати необхідно було повідомити письмово апартамент самоврядного контролю в 30-денний термін.

Листом вих. № 09-00-014-23980 від 29.07.2015 р. копію акту перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель м. Вінниці від 23.07.2015 р. надіслано на адресу відповідача (а.с. 22, т. 1).

Із матеріалів справи слідує, що згідно рішення виконкому Вінницької міської ради № 793 від 24.06.1999 р. "Про надання земельної ділянки та видачу державного акту товариству з обмеженою відповідальністю-виробничому об'єднанню "Контакт ЛТД" та визнання таким, що втратило чинність, рішення виконкому міської ради від 28.05.1992 р. № 245/2" земельна ділянка площею 0,5839 га повул.Чехова, 7, надана відповідачу в постійне користування для потреб промисловості (а.с. 24).

У п. 4 цього ж рішення, зазначено про видачу державного акту на право постійного користування.

Однак, матеріали справи не містять доказів видачі та реєстрації державного акту на право постійного користування землею.

Зокрема, всупереч неодноразовим вимогам ухвал суду такого акту не надано сторонами.

При цьому у відповіді на запит суду Департамент архітектури та містобудування Вінницької міської ради від 10.02.2017 р. № 05-00-010-5872 повідомлено про відсутність відомостей щодо реєстрації державного акта на право постійного користування землею по вул.Чехова, 7 за ТОВ "Контакт ЛТД".

Згідно відповідей комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" від 16.03.2015 р. за вих. № 250 та від 21.07.2015 р. за вих. № 705 за вказаною адресою, розташовано належні відповідачу об'єкти нерухомого майна (нежитлові будівлі), загальною площею 332,9 кв.м, які використовуються для комерційних потреб, а саме: розміщено станцію технічного обслуговування по ремонту автомобілів та кафе "У тещі" (а.с. 25-26, т. 1).

Відповідно до листів-відповідей Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 10.08.2015 р.ю № 23971/10/02-28-15-04, від 21.08.2015 р. № 25084/10/02-28-15-04, від 24.03.2016 р. вих. № 16735/10/02-28-12-04, від 27.04.2016 р. № 20578/10/02-28-12-04 Товариство з обмеженою відповідальністю-виробниче об'єднання "Контакт ЛТД" протягом 2012-2016 р.р. не нараховувало та не сплачувало плату за землю до міського бюджету (а.с. 27-28, т. 1).

26.04.2016 р. позивачем на адресу відповідача, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців рекомендованим листом направлено повідомлення про виклик на засідання комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних тимчасовим зайняттям земельних ділянок міста, яке згідно поштового повідомлення вручено адресату 07.05.2016 р. (а.с. 35-36, т. 1).

18.05.2016 р. комісією по визначенню збитків на засіданні розглянуто матеріали по розрахунку збитків, які нанесені відповідачем внаслідок неодержання Вінницькою міською радою доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, площею 0,5839 га (для комерційних потреб) по вул. Чехова, 7 в м. Вінниці, протягом 301 дня, за період з 23.07.2015 р. (дата складання акту перевірки) по 18.05.2016 р. (дата проведення комісії) та підлягають відшкодуванню в розмірі 73 341,16 грн. За результатами засідання комісії складено акт визначення розміру збитків (а.с. 38, т. 1).

09.06.2016 р. рішенням Вінницької міської ради № 1378 затверджено акт визначення розміру збитків. Також у вказаному вище рішенні виконкому міської ради, зазначено про необхідність відшкодування визначених збитків в повному обсязі не пізніше 30-ти денного терміну з дня прийняття даного рішення (а.с. 37-38).

Листом-повідомленням вих. № 06-00-010-16447 від 22.06.2016 р. копію акт про визначення розміру збитків, рішення міської ради про їх затвердження та рахунок, на який необхідно сплати кошти направлено на адресу відповідача. У вказаному повідомленні запропоновано відповідачу у 30-ти денний термін з моменту його надходження розглянути дане повідомлення (а.с. 39, т. 1).

Однак, відповідачем збитки відшкодовані не були, що підтверджується листами Департаменту фінансів Вінницької міської ради від 27.10.2016 р. вих. № 10-00-012-52191, від 15.12.2016 р. № 10-00-012-74885, від 25.01.2017 р. № 10-00-012-3379, від 10.02.2017 р. № 10-00-012-5713 (а.с. 40, 70, 103 т. 1).

Крім того, в матеріалах справи наявна технічна документація на проектно вишукувальні роботи по інвентаризації земель Товариства з обмеженою відповідальністю - виробниче об'єднання "Контакт-ЛТД" з якої слідує відсутність у відповідача оформленого державного акту на право постійного користування землею.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, суд виходив із наступного.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Аналогічний припис міститься в ст.1 Земельного кодексу України, яка вказує, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із ст.ст. 83, 84 Земельного кодексу України землі, які, належать на праві власності територіальним громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім державної та приватної власності. В державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним . Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

В пункті "г" ч.1 статті 90 Земельного кодексу України визначено, що власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. Частина друга цієї статті вказує, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно пункту "б" ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну , адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок .

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України в чинній редакції право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.126 Земельного кодексу України в чинній редакції право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.22, ч.1 ст.23 ЗК України (в редакції на момент прийняття рішення виконавчим комітетом від 24.06.1999 р. № 793) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право . Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами , які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначено також статтею 22 ЦК та частиною 2 статті 224, статтею 225 ГК, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом "д" статті 156 Земельного кодексу України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки .

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

В ч. 2 ст. 217 ГК України зазначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків ; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 ст.218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 224 ГК передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи , які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно приписів ст.157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.1 постанови КМ України № 284 від 19.04.1993 р. "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок .

При цьому згідно п.2 вказаної постанови розмір збитків визначається комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Пунктом 3 постанови визначено, що відшкодуванню підлягають збитки заподіяні власникам землі у вигляді неодержаних доходів. Неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.

Відповідно до п.5 зазначеної постанови збитки відшкодовуються власникам землі підприємствами, організаціями, установами та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів на пізніше 1 місяця після затвердження актів комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних тимчасовим зайняттям земельної ділянки комунальної власності при виконавчому комітеті.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок збитків завданих місцевому бюджету відповідачем у розмірі ставки земельного податку внаслідок неоформлення державного акту на право постійного користування землею та не здійснення нарахування та сплати місцевого податку, суд дійшов висновку про правомірність вказаної вимоги виходячи з таких міркувань.

Як вказувалось вище, в матеріалах справи відсутні докази виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю - виробниче об'єднання "Контакт-ЛТД" права власності або права користування земельними ділянками по вул. Чехова, 7 та сплати податку за землю за використання вказаних ділянок.

Розглядаючи справу суд врахував позиції викладені в абзаці 2 п.12 постанови пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" в якому вказано, що у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК особами, що її заподіяли .

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У розумінні цієї статті Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Аналогічні приписи містяться у статті 225 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Правильне встановлення порушеного цивільно-правового обов'язку за договором є необхідним для відповідної кваліфікації змісту правовідносин, що виникли із факту порушення.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки . Розмір збитків , завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором .

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на встановлені судом обставини та наведені вище приписи законодавства суд приходить до висновку про те, що позивачем доведено згідно ст.33 ГПК України в установленому порядку наявність (а відповідачем не спростовано відсутність) повного складу цивільного правопорушення вчиненого ТОВ-ВО "Контакт-ЛТД", а саме:

- протиправна бездіяльність , яка полягає в тому, що відповідач з моменту прийняття рішення Вінницькою міською радою № 793 від 24.06.1999 р. не виконав вимоги щодо оформлення державного акту на право постійного користування землею та не здійснює нарахування та сплату місцевого податку.

- шкідливий результат такої поведінки (збитки) , які полягають у неотриманні доходів для бюджету Вінницької міської ради, які могли бути отримані у вигляді орендної плати при укладенні з відповідачем договору оренди або отримання земельного податку.

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками . Бездіяльність відповідача при оформленні державного акту на право постійного користування землею та не здійснені нарахування та сплати місцевого податку призвела до неотримання позивачем доходів, які останній мав би отримати.

- вина правопорушника . Неоформлення державного акту на право постійного користування землею та не здійснення нарахування та сплати місцевого податку відбулось з вини відповідача, оскільки безпосередньо залежало від його волі.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про наявність в діях відповідача складу цивільного правопорушення, оскільки товариство користувалося земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що позбавило Вінницьку міську раду одержати дохід у вигляді земельного податку за землю, який вона могла б отримувати, якби її право не було порушено.

Разом з тим здійснюючи перевірку обґрунтованості заявлених до стягнення розмірів збитків суд дійшов висновку про часткове задоволення вказаних вимог виходячи із таких міркувань.

Як вказувалось вище, період нарахування збитків розпочався з 23.07.2015 р. (дата складання акту).

Водночас у вказаному акті, який надсилався відповідачу містилась вказівка повідомити про усунення виявлених недоліків в 30-денний строк, зі спливом якого на думку суду починається прострочення відповідача, а саме із 24.08.2015 р..

За вказаних вище обставин заявлені заступником керівника Вінницької місцевої прокуратури позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.

Заперечення відповідача заявлені під час розгляду справи не спростовують правомірності та обґрунтованості вимог позивача.

Приймаючи рішення у даній справі судом враховано правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 р. у справі № 3-210гс14, від 01.07.2015 р. у справі № 3-383гс15, від 17.02.2016 р. у справі № 3-1160гс15, від 07.12.2016 р. у справі № 3-1348гс16.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 29, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 42, 43, 44, 49, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю - виробниче об'єднання "Контакт-ЛТД", вул. Чехова,7, м.Вінниця, 21034 (ідентифікаційний код - 14280380) на користь Вінницької міської ради, вул. Соборна,59, м. Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 25512617) - 66 833 грн 56 коп. збитків на рахунок № 31413611700002, Код ЄДРПОУ 38054707, отримувач: УК у м. Вінниці (м. Вінниця) 24062200, Банк: ГУДКСУ у Вінницькій області м. Вінниця МФО 802015 (призначення: *101; "Кошти за шкоду, що заподіяна на земельних ділянках державної та комунальної власності, які не надані у користування та не передані у власність, внаслідок їх самовільного зайняття, використання не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу; відшкодування збитків за погіршення якості ґрунтового покриву тощо та за неодержання доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок").

3. У стягненні 6 507 грн. 60 коп. збитків відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю - виробниче об'єднання "Контакт-ЛТД", вул. Чехова,7, м. Вінниця, 21034 (ідентифікаційний код - 14280380) на користь Вінницької місцевої прокуратури, пров. Цегельний,8, м. Вінниця, 21020 (ідентифікаційний код - 02909909) - 1 255 грн. 73 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору за наступними реквізитами: р/р 35213099003988, ЄДРПОУ 02909909, ДКСУ, МФО 820172, отримувач Прокуратура Вінницької області.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20 лютого 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2, 3 - прокурору - вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; пров. Цегельний, 8, м. Вінниця, 21020.